Виховання морально-естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної казки

Провідне місце у  роботі над казкою посідає аналіз твору, його обговорення, що має свою специфіку, свої цілі. Аналіз художнього твору в нашій практичній діяльності по вихованню морально-естетичних почуттів є ключовим моментом розв’язання даної проблеми.

І.Франко вимагав, щоб  під час аналізу художнього твору  вчитель уникав поверхового моралізаторства, разом з вихованцями заглиблювався в зміст, розкривав ідейно-художню і морально-естетичну силу образів. Адже, у думках міститься теоретичне ставлення до дійсності, а в образах і почуттях переважає практичне, діяльнісне, - що спонукає засвоєні знання втілювати у житті. При цьому він зазначав, що дієвість виховного впливу твору полягає в майстерному зіставленні образів. Треба, «...щоб вони, ніби ненароком торкались сокровенних струн нашої душі, щоб відкривали нам широкі горизонти почуттів і життєвих відносин» [49, с.57]. Школярі встановлюють причинно-наслідкові зв’язки між поведінкою казкових героїв та досягають глибокого емоційного відгуку на переживання персонажів казок:

- «Чому персонаж діє так, а не інакше?»;

- «Як, ти гадаєш, треба було завершити казку?»;

- «Чому важливо бути милосердним, добрим».

Учням можна роздати індивідуальні картки з надрукованим переліком морально-естетичних  почуттів, (почуття: доброти, співпереживання, гумору, товариськості, працьовитості, людяності, совісті, прекрасного, патріотизму, милосердя); запропонувати відповісти на запитання та виконати ряд творчих завдань зокрема:

- «Що тебе вразило і схвилювало в казці?»;

- «Зістав вчинки персонажів»;

- «Визнач мотиви поведінки головних героїв»;

- «На  чиєму боці твої симпатії?», «Чому?»;

- «Які ти відчуваєш почуття у тій чи іншій ситуації?»;

- «Постав до твору запитання»;

- «Перекажи стисло зміст твору»;

- «Чому твір так називається?», «Як би ти назвав цей твір»;

- «Визнач моральний аспект твору»;

- «Вислови власне ставлення до подій, зображених у творі, вчинків дійових осіб (покритикуй або захисти їх)»;

- «Склади розповідь про одного з героїв твору»;

- «Поміняй місцями головного і другорядного персонажів»;

- «Підготуйся до читання в особах»;

- «Перекажи зміст твору творчо»;

- «Чи шкода тобі кого-небудь із героїв казки?», «Якщо так, то чому?»;

- «Хто із героїв казки викликає у тебе негативні почуття?», «Чому?»;

- «Добери до твору прислів’я, вірш, загадку або скоромовку»;

- «Склади за змістом твору афоризм»;

- «Перекажи зміст твору від свого імені»;

- «За допомогою рухів, міміки, голосу відтвори поведінку героя, його почуття»;

- «Склади список найважливіших вчинків головного персонажу твору».

Під час опрацювання  творів учні самі здатні помітити, що в казках «різна мова для добра і зла», для гарного і поганого, що про добре пишуть ласкаво, а про зле – негарно». У добрих героїв – красиві, гарні імена (Петрик, Марійка, Правда, Василько), а у злих – негарні, грубі ( Кривда, Псисько, Песиголовець).

Учитель повинен постійно спостерігати за тим, щоб усі висновки «проходили через серце» учнів, щоб вони відчували морально-естетичнні почуття, які слід виховувати засобами казки.

«Нехай дитина переживає, коли дізнається про негідний вчинок,  або бачить цей вчинок, – стверджував К.Станіславський, – це одне з важливих правил нашого морального виховання. Хвилююче бажання бути хорошим, виявлення цього бажання в активній поведінці – найважливіша передумова виховання таких почуттів як почуття обов’язку, любові до Батьківщини, до людей, дружба, повага до жінки, таких інтелектуальних почуттів як чіткість думки, впевненість, почуття нового, а також естетичних почуттів – почуття прекрасного, героїчного, драматичного. Велич духу, який ми виховуємо в молодому поколінні, саме й характеризується великою емоційною чутливістю до навколишнього світу. Нехай дитина якомога частіше переживає радість добрих вчинків, нехай моральне й естетичне задоволення від цих вчинків дає її повноту духовного життя» [40, с.41]. Саме співпереживання за героя викликає у глядача співчуття, милосердя, любов, доброзичливість і, нарешті, почуття захоплення та радості від перемоги добра над злом.

Учням також можна запропонувати розфарбувати ілюстрації до казки та пояснити вибір кольорів, адже передають кольором свій настрій,  ставлення до казкових героїв. Дослідження доводять, що усвідомлення учнями мотивів, вчинків казкових героїв сприяє повноцінному розвитку морально-естетичних почуттів.

Прилучення учнів до скарбів народного мистецтва  пробуджує і підсилює природну потребу  дитини – творити. Творчість – вища форма активності і самостійності, сфера самовираження та самоутвердження, в котрій втілюється індивідуальна самобутність кожної дитини. Оскільки творчість найприроднішим чином супроводжує всі дитячі дії, вона повинна бути невід’ємною умовою шкільного життя.

«Казка – це активна естетична творчість, що охоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Вона починається з розповіді, вищий етап її – інсценування», – стверджував В.Сухомлинський [42, с. 184]. П.Еббс наголошував, що фундаментом будь-якої творчої діяльності є два джерела: біологічне та культурологічне. Коли дитина співає, танцює, малює, створює казки (культурологічний аспект) – вона реалізує внутрішній почуттєвий імпульс набутий людством (біологічний аспект). Звісно, масштаби творчості молодшого школяра є обмеженими, а рівень творчого ставлення у кожному конкретному випадку неоднаковий, однак дитина – превеликий трудар і саме у співпраці вихователя з вихованцями «на рівних» щодо створення сценарію, підготовки та проведення різноманітних фольклорних свят, конкурсів, вікторин знавців фольклору і т. п., полягає здатність до максимального вияву творчих потенцій особистості школяра. Потреба творити може (і повинна) бути реалізована внаслідок опрацювання індивідуальних та групових ролей, матеріалу казок. Найрізноманітніші зміни та варіації щодо сценарію виховних справ слід розглядати, як прояви дитячої творчості, серед яких виділяються:

-  перенесення подій  твору у нове місце;

• імпровізаційне обігрування сюжету казок;
• внесення нових персонажів у відому казку;
• заміна негативного персонажа позитивним;
• внесення у сюжет твору нових предметів;
• вилучення одного із персонажів;

- створення різноманітних  композицій, у яких казковий герой  діє у сучасному житті; 

- орієнтація виразності  читання (розповіді) казки на рівень почуттів, які виникають під час її опрацювання.

Саме надання дитині можливості творити (зокрема, на засадах  фольклорного матеріалу) значною мірою  обумовлює оптимальний розвиток її емоційно-почуттєвої сфери, адже характер діяльності молодшого школяра визначається його емоціями та відчуттями. Існує пряма залежність між творчістю та емоційно-почуттєвою сферою: дитина-творець, маючи змогу реалізувати власні творчі потенції переживає світлі, гуманні емоції та почуття, які в свою чергу, стимулюють творче пізнання сенсу істини, добра, краси та використання їх сили у своїй життєдіяльності.

Одним із головних видів  роботи над казкою є рольова гра-драматизація. Так, Р.Холл, С.Саймон, Л.Виготський, В.Сухомлинський, К.Станіславський стверджували, що замість розмов з дітьми про почуття милосердя, добра, чуйності тощо їм потрібно створювати такі ситуації, де учні зможуть зіграти ті чи інші ролі та пережити морально-естетичні почуття. До структури рольової гри-драматизації належать:

• ролі взяті на себе гравцями;
• ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;
• ігрове застосування предметів – заміщення реальних предметів ігровими, умовними;
• реальні відносини між гравцями [40, с. 80].

Під час ідентифікації  школярів з героями казок, учні переживають боротьбу протилежних сил, тенденцій, моделюють їх у собі, створюють інтегральні образи позитивної діяльності. Власне, є співучасниками сюжету, уявно живуть і діють з персонажами творів.

Виховний вплив мистецтва  принципово відрізняється від дидактичних  повчань. Найбільш значущими результатами переживання психологи вважають :

а) формування образу гармонійної  людини, взірця для себе, установок  на майбутнє – найближче, віддалене  – на перспективу;

б) створення інтегрального  образу, що передує діям, вчинкам  у житті людини;

в) озброєння системою вимірів трагічного – умовою правильного  керування у стосунках між  людьми;

г) відновлення раніше зниженого енергопотенціалу для  прискорення розумового і психомоторного розвитку;

д) відбудова гармонії своєї особистості, якщо вона зазнала шкоди або занепаду [33].

Гра-драматизація казки діє через морально-естетичний ідеал, який виявляється у позитивних казкових образах. Наприклад, обігруючи казки «Сірко», «Як музика змудрував звірів», «Правда і Кривда», частина учнів вже після першого ж заняття починає проявляти почуття доброти, чуйності по відношенню один до одного, гуманне ставлення до тварин. Основними структурними складовими системи методів рольового перевтілення учнів у героїв казки є:

1. Інсценування найбільш  динамічних кульмінаційних фрагментів казки. Наприклад, інсценізуючи фрагменти казки «Сірко», діти відверто переживають ситуацію, коли Сірко засмутився від незаслуженої образи. Учні обігрують цей епізод з осудом на обличчі, за вчинену несправедливість та незаслужену образу. Як вже зазначалось, кульмінаційні моменти є в кожній казці. В них морально-естетичний імпульс дуже загострений і прагне до вирішення.

2. Етюд-інсценізація на  задану тему із казки. Це перенесення казки на повсякденне життя, використання прийому-пошуку, щоб знайти в житті героя, схожого на казкового - це дає змогу по-іншому ставитись до оточуючого нас світу: чекати чудес, викликає бажання боротися на стороні сил добра. Учні, інсценізуючи казкову ситуацію, що відбувалась насправді, ведуть себе природно, і ціль – виховання співчуття, співпереживання досягається без труднощів.

3. Продовження казки  (методика «Незакінчена казка») та її інсценізація. Тут доречно використати такий аспект як недомовленість. На думку Ю.Борева, недомовлений художній образ отримує ще один вихідний імпульс для роздумів, йому задається емоційний стан і програма переробки отриманої інформації, однак зберігається свобода волі, простір для творчої фантазії [3]. Невизначеність долі героя, котрий потрапив у біду, закликає закінчити казку, підпорядкувати протиріччя сюжету до перемоги головного героя. А неоднозначність трактування змісту викликає множину асоціацій, дає широкі можливості для творчої діяльності, дозволяє виконавцю «припасувати» казку до власних вражень та стремлінь. Це визначає особливу позицію як слухача, так і виконавця: тут слухач є потенційним виконавцем, бо він (слухач) сприймає казку не лише заради естетичної насолоди, але й з думкою про можливість відтворити її у своїй інтерпретації. Основним завданням вчителя в цей момент є допомогти вихованцям виявити морально-естетичний імпульс, осмислити та обіграти його.

4. Постановка казки-спектаклю.

Дібравши систему методів, заснованих на інсценізації, ми реалізували надзвичайно важливу педагогічну умову – забезпечення рольового перевтілення дітей у казкових персонажів для обігрування морально-естетичного імпульсу казки.

Отже, розкриті нами педагогічні умови здатні здійснювати виховний вплив на духовний розвиток та сприяють підвищенню рівня вихованості морально-естетичних почуттів молодших школярів.

 

2.2. Планування, організація і аналіз результатів  експериментального дослідження

Для діагностики вихованості  морально-естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної казки виділено такі критерії: когнітивний, емоційно-мотиваційний, діяльнісно-практичний. До кожного з цих критеріїв були визначені показники.

Показником когнітивного критерію є рівень обізнаності школярів з українськими народними казками; уявлення щодо морально-естетичних цінностей  і прояву емоцій та почуттів.

Емоційно-мотиваційний критерій характеризується ставленням до українських  народних казок, особистою зацікавленістю у їх вивченні; здатністю адекватно  оцінювати та реагувати на морально-естетичні  ситуації в процесі спілкування  і взаємин з однолітками, товаришами, дорослими.

Показником діяльнісно-практичного  критерію є дії та вчинки, що демонструють виявлення морально-естетичних почуттів (товариськості, доброти, справедливості та ін.); вміння контролювати та коригувати власну поведінку відповідно до морально-естетичних цінностей.

З метою з’ясування обізнаності  молодших школярів з українськими народними  казками та ставлення до них нами було проведено діагностування 37 учнів 3-А і 3-Б класів Чорноморської загальноосвітньої школи № 1 І-ІІІ ступенів. Із них – 19 учнів 3-А класу визначені нами як експериментальна група і 18 учнів 3-Б класу – як контрольна група.

Учням було запропоновано  дати відповіді на запитання анкети з метою виявлення рівня обізнаності  молодших школярів з українськими народними  казками та ставлення до них (див. анкету В). Анкета розроблена таким чином, що виявляє не лише рівень знань українських народних казок, але й відображає ставлення юних до них. Адже питання 12-22 виявляють обізнаність школярів з українською народною казкою, що передбачає певний рівень особистої зацікавленості дітей, а питання 1-11 дають уявлення про ставлення учнів до української казки. Кожне питання має три варіанти відповідей «а», «б», «в». За вибраний варіант «а» ми умовно присудили 3 (три) бали (як за високий рівень обізнаності молодших школярів з українськими народними казками чи позитивне ставлення до них), за варіант «б» - 2 бали (середній рівень), за варіант «в» - 1 бал (низький рівень).