Виховання морально-естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної казки

Чарівні казки: «Срібні воли»; «Про бідного парубка і царівну»; «Козак Мамарига»; «Бідний гуцул і старий опришок»; «Сопілка й батіжок»; «Яйце-Райце»; «Чарівна скрипка»; «Марійка й баба відьма»; «Козаки і смерть».

Соціально-побутові казки: «Хліб і золото»; «Крадений віл»; «Правда і Кривда»; «Цар Петро і Палій»; «Кошовий Сірко»; «Названий батько»; «Явдоха-Святоха»; «Закопане золото»; «Про старого батька»; «Батьківські поради»; «Син батька на лубку вивозить»; «Як навчено ліниву невістку робити»; «Про неробу Юрка маминого синка».

У школах з російською мовою навчання дані казки можуть бути рекомендовані учителем для самостійного читання учнів.

Успішне розгортання  оптимально організованого процесу  виховання морально-естетичних почуттів є самодостатнім свідченням повноцінного розвитку та становлення особистості. «Людська культура, – стверджував В.Сухомлинський, – найтонше виражається в культурі почуттів. Багато з того, що вивчається в школі, з часом неминуче забудеться, але всі культурні цінності, до яких доторкнулася людська думка, залишають слід у нашій душі, насамперед, у почуттях, переживаннях» [42, с.180]. 

Ж.Юзвак наголошувала, що виховання морально-естетичних почуттів відбувається ідентично процесу  розвитку духовності; це викликає якісні та кількісні зміни в особистості  школяра, а саме:

1) у розумовій сфері дитини – від пізнання предметів і явищ – до розуміння, проникнення в їх сутність і взаємозв’язок;

2) у емоційній сфері  – від простих емоцій –  до здатності співчувати;

3) у моральній сфері  – від егоцентризму – до  гуманізму, альтруїзму [62].

Процес виховання морально-естетичних почуттів відбувається під впливом найрізноманітніших факторів; він надзвичайно складний, так як кожному вихованцеві крім типових, загальних якостей притаманні і своєрідні, індивідуальні, неповторні риси. Власне в цьому розумінні кожна особистість – унікальний світ, адже людина не просто одухотворена плоть; вона – вершина розвитку природи, її інструмент, а значить і творець. Людська душа містить у собі безліч механізмів, які відтворюють та засвоюють інформацію навколишнього світу, але механізм почуттів сам по собі не існує, він народжується від безпосередньої взаємодії з природою,  іншою людиною, суспільством.

Особливе місце у  розвиткові морально-естетичних почуттів належить тим видам інформації, які  нагромаджені у фольклорі, зокрема, в українських народних казках

Під час взаємин зі скарбницею народної творчості учень  потрапляє у культуру свого народу, поєднує досвід минулих поколінь з особистим, проходить вже відомі шляхи до істин, добра і краси. «Історія мистецтва – це банк почуттів талантів і геніїв», – наголошує Л.Коваль [18].

Отож, можемо стверджувати що почуття школяра виховуються  почуттями, які переживав творець  фольклору народ і втілив їх у  своїх творах.

Організовуючи процес виховання  морально-естетичних почуттів, слід акцентувати зусилля не на окремих виховних моментах морально-естетичного характеру, а на створенні системи дієвих впливів, спрямованих на вирішення одного з провідних завдань – творення особистості з високим рівнем розвитку культури власне людських почуттів та емоцій. Саме в єдності організації навчальної та позанавчальної діяльності молодших школярів, побудованої на засадах української народної казки, закладений величезний резерв оптимального розвитку їх емоційно-чуттєвої сфери.

Процес виховання морально-естетичних почуттів засобами української народної казки ґрунтується на взаємодії двох структур:

- особистості молодшого  школяра, у якій емоції, переживання,  смаки, потреби, знання, уміння, навички  є структурними компонентами. Урахування  рівня розвитку цих компонентів та їх видозмінювання на певних етапах є умовою підвищення результативності виховання морально-естетичних почуттів;

- найбільш придатних,  з виховного погляду, українських  народних казок як дієвої виховної  субстанції формування почуттів.

Взаємодія цих структур визначає динамічність виховання морально-естетичних почуттів засобами української народної казки. Передбачалось, що цей динамізм забезпечується тоді, коли процес виховання морально-естетичних почуттів спрямований на розвиток емоційно-почуттєвої сфери молодших школярів, а потенційна творча активність знаходить своє вираження в життєдіяльності.

Не викликає сумнівів доцільність використання концентричного способу розгортання навчального  матеріалу, коли одні і ті ж розділи  змісту вивчаються, наче повторюючись та ускладнюючись. Перевага зазначеного способу над іншим – лінійним, хід якого не передбачає повернення до раніше засвоєного матеріалу, полягає в можливості послідовного просування до поставленої мети з урахуванням індивідуальних особливостей та відповідних якісних змін процесу виховання морально-естетичних почуттів.

Стосовно виховання  морально-естетичних почуттів молодших школярів на засадах української  казки концентричний спосіб можна  уявити як спіралеподібний рух від  відносно низького до більш високого рівня розвитку емоційно-почуттєвої сфери учнів. Це дозволяє організувати виховний процес таким чином, щоб в оптимальний термін якнайкраще ввести учнів молодшого шкільного віку у світ українських народних казок. При цьому важливим є те, що процес виховання морально-естетичних почуттів знаходиться в тісному зв’язку з багатьма сторонами суспільного життя.

Для реалізації соціальної мети виховання її необхідно втілити  у змісті, який зумовлює системність  виховного процесу і виступає одночасно як мета, об’єкт, механізм, засоби та результат засвоєння.

Так як кожний педагогічний процес розтягнутий за часом, природним  є те, що він поділяється на етапи  і розпочинається з визначення мети та її усвідомлення. Формулювання мети може виявлятися у приверненні уваги, пропозиціях прослухати, проглянути, відчути, здійснити певні зусилля щодо сприймання змісту української народної казки. Надалі постановка мети ускладнюється, набуваючи вигляду завдання необхідного змісту, питань, пропозицій практичного та пізнавального характеру аж до творчих. При цьому необхідно враховувати потреби і мотиви вихованців.

Наступним етапом процесу  виховання морально-естетичних почуттів є організоване осмислення нової  інформації.

Важливим для нашого дослідження є твердження В.Клименко про те, що у творах мистецтва започатковані думки і почуття у формах гармонії, яку народ бачив та відчував [33]. Отже, коли учень вступає у взаємини з персонажами казок, їх сюжетом, то переживає стан вдоволення, зростання енергопотенціалу, відчуває подив, зацікавленість. Українські народні казки насичені інформацією та енергією.

Як справедливо зазначав Дені Дідро, якщо чесна людина береться за перо, то її завдання зобразити доброчесність  привабливою, а ваду – такою, що відштовхує; все тому, що творець має бути «наставником» людського роду. В уявленнях, думках, почуттях дитини весь світ піддається дуже простій класифікації: гарне чи погане, правильне чи неправильне. В цій класифікації дитина ще не бачить відтінків, їй важко осягнути сплетіння поганого і гарного. Особливу роль відіграють конкретні події чи факти, зображувальні в казках. Ми дійшли висновку, що світ казкових героїв близький і знаний дітям змалку, вони інтуїтивно відчувають закономірності побудови та особливості казки. Тому, енергія й інформація творця казок (народу), незважаючи на простір і час, приходять до нас, засвоюються нами (етап засвоєння), і ми маємо змогу користуватися ними.

Лише той засвоюваний матеріал і ті взаємини продуктивні, які побудовані на гармонійно упорядкованій інформації, насиченій доброякісними почуттями. Результатом засвоєння (наступний етап) є здатність учня:

а) перетворювати почуття  у думки і користуватися ними;

б) чужі думки наповнювати  особистими почуттями і керуватися ними, як власними [33].

Матеріал навчальних дій учня, у якому гармонійно сплетені у цілісність думки і почуття засвоюється вільно, без зусиль (як, зокрема, гарна пісня, дотеп, яскрава думка тощо) і найглибше западає в дитячу душу. Через морально-естетичне переживання реалізується призначення народних казок, яким притаманні яскрава колоритна образність, доступність, емоційність, високі естетичні й моральні якості.

Розвиток емоційно-почуттєвої сфери передбачає засвоєння структур творчої діяльності, що дозволяє виходити за межі стереотипів у пошуках  нестандартних рішень. Школярі набувають здатності видозмінювати запропоновані матеріали, конструювати нові підходи до усвідомлення засвоєного або нового змісту. Це повною мірою стосується виховання морально-естетичних почуттів на засадах народних казок, яке передбачає наявність інформації та почуття втілених у кращих зразках народної творчості, уміння вступати у гармонійні взаємини з ними та продуктивно засвоювати навчальний матеріал, що, у свою чергу, забезпечить оптимальний розвиток емоційно-почуттєвої сфери учня. Необхідною є спеціальна організація різних видів діяльності та спілкування школярів, зокрема:

а) збагачення спілкування  дітей емоційними контактами і підсилення їх емоційною орієнтацією на іншу людину;

б) сприйняття дитиною  ігрових ролей, у яких морально-естетичні прояви входять до умов гри;

в) оптимізація оцінних  впливів на учнів;

г) включення дітей  у спільну діяльність з дорослими, в різні види творчої роботи.

Виходячи з наведених  умов та беручи до уваги «Державний стандарт початкової загальної освіти», можемо розглянути виховання морально-естетичних почуттів засобами української народної казки.

Основними напрямами  діяльності учнів молодшого шкільного віку щодо вивчення казок є:

- здобуття знань про  казку (фольклорно-освітня діяльність);

- безпосереднє її сприймання;

- виконавство та власна  творчість дітей на основі  матеріалу твору.

Пам’ятаючи мудрі  слова В.Сухомлинського про те, що слово має наладнати чутливі  струни серця, аби можна було осягнути мову почуттів, необхідно створити певну емоційну атмосферу, власне, стан радісного очікування зустрічі з казкою. Безумовно, створення радісної емоційної атмосфери – позитивний фактор. Це підкреслювали І.Бех, М.Виноградова, Л.Виготський, В.Сухомлинський, Н.Реріх та. ін. Стан радісного очікування зустрічі з казкою – це природовідповідна потреба молодшого школяра, спрямована на вивчення та засвоєння українських народних казок, що посилюється в процесі їх опрацювання.

 Саме слово вчителя є своєрідним емоційним стимулом, що здатне викликати в учнів відчуття подиву, бажання пізнання перлин народної творчості, благоговіння в ставленні до неї. Підставою для створення стану радісного очікування зустрічі з казкою є установка на почуття успіху, як важливий фактор виховання (В.Скінер), «позитивно чуттєвий фон» (І.Бех), «життєрадісна атмосфера» (В.Сухомлинський), «фон оптимізму» (С.Бакуліна).

Казку вчитель повинен читати виразно, лагідно, постійно стежачи за реакцією дітей. Спостерігати, щоб у дітей був спокійний, життєрадісний настрій, акцентувати увагу на веселих епізодах казки, використовувати на уроках гумор, жарт, прикрашувати класну кімнату казковими плакатами, картинами, малюнками.

Взагалі, для дітей  дошкільного віку та учнів початкових класів притаманне синтетичне, асоціативне  сприймання – проникнення у поетичний  світ народних казок забезпечує засвоєння дітьми характерної для українського народу образно-емоційної та словесно-інтонаційної системи. Все коло героїв, образів, почуттів з якими діти зустрічаються в народних казках, впливає на формування їх духовного світу саме в моральному плані. У процесі сприйняття казки та ідентифікації почуттів школярі вчаться усвідомлювати свої естетичні переживання, співпереживати і на основі цього – моделювати свою діяльність. Активізація емоційної сфери дитини під впливом казки сприяє і вияву морально-естетичних почуттів, бо українська народна казка концентрує у собі емоційний досвід попередніх поколінь. Адже виховний вплив казки наявний лише тоді, коли вона сприйнята емоційно і відчута, коли учень відчув морально-естетичний імпульс казки і осмислив його динаміку. Морально-естетичний імпульс – це емпатичний поштовх, викликаний конфліктом сюжету казки, що знаходиться в динаміці відповідно до її сюжету і який викликає естетичне переживання. 

Теоретично людина пам’ятає все, що хоч раз потрапило у поле її свідомості, однак на практиці в житті з плином часу «непотрібні» елементи забуваються, а в рахунок ідуть лише напружені, хвилюючі моменти. Специфіка народних казок полягає в їх безпосередній емоційній дії, адже оповідач (народ) веде мову з позицій власних переживань, власного психологічного стану. То ж не дивно, що невід’ємною рисою поетики народних казок є особлива довірливість інтонації, емоційно-чуттєва експресія, моральний максималізм, невіддільність оповідача та аудиторії, яка виступає, власне, «співавтором» твору. Відбувається спонтанне ототожнювання себе, своїх дій, поведінки з героєм казки, який подобається. В подальшому, цей образ проходить крізь свідомість, відфільтровується, осмислюється і засвоюється в позитивних формах.

Б.Теплов, визначаючи роль внутрішньої особистості, писав: «Моральне і особливо естетичне переживання й оцінки виникають при сприйманні мистецтва з того «життя разом з героєм», без яких не може бути повноцінного художнього сприйняття» [44].

Після ознайомлення з  казкою, коли всі радісні (діти в класі, герої твору), слід зробити 2-3 хвилинну паузу, даючи учням можливість подумати, відчути щасливе завершення казкових пригод.