Виховання морально-естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної казки

Важливою здібністю  учнів початкових класів є співпереживання (емпатія), – це переживання суб’єктом подібної емоції з об’єктом емпатії, тобто спрямоване на себе [63]. Молодший школяр намагається ототожнити (ідентифікувати) себе з кимось або чимось, головним чином співвідносити себе з дорослими. На виконання цієї мети він «вмикає» свої різноманітні емоційні стани: співчуття, жалісливість, співрадість. У період молодшого шкільного віку дитина переживає і співпереживає напрочуд відверто. Безпосередні й відверті його радість, сміх, сльози, здивування, сум.

П.Юркевич наголошував  на внутрішній духовній близькості людей  в цілому. «Людина відчуває живу потребу доповнювати себе не лишень щодо

матеріального, але ще більше щодо духовного», – переконаний філософ. На його думку, з цього почуття «людськості» «народжуються моральнісні квіти товариськості, щирості, відвертості, простоти, співчуття й жалю до нещасних» [64, с.22].

Звісно, вікові особливості  мислення, обмеженість власного досвіду  і в той же час велика емоційна сприйнятливість визначають своєрідність морально-естетичних почуттів дітей. Так  абсолютній більшості учнів початкових класів властиве почуття любові до своєї вчительки, але мотиви його виникнення досить наївні. В основному діти люблять або не люблять вчителя за емоційний комфорт чи дискомфорт (люблю...вона на мене не кричить»; «люблю, бо у неї гарна зачіска» і т. д.). Навіть критика з боку вчителя не викликає у молодшого школяра недоцільного психологічного захисту: скептицизму, недовіри до дорослих, негативізму. Школяр може ображатись, виявляти впертість але віра у мудрість педагога, його авторитет зберігається. Особистісній сфері молодшого школяра властиві співчутливість, допитливість, безпосередність, довірливість; власне, вона (сфера) характеризується цілісністю і гармонійністю.

Оцінювати себе, власні естетичні  переживання та вияви психіки  інших людей допомагає сміх. Почуття  гумору, сміх із себе – форма руйнування ілюзій щодо самого себе. Зруйнована ілюзія дає дитині свободу і вона бачить себе такою, якою є насправді. Почуття гумору, на жаль, не всім притаманне; багато дітей позбавлені його зовсім (ні не від природи, а від хибного виховання) або відчувають його не відразу. Сміх – це зовнішнє вираження почуття гумору, він убиває монотонність, дарує розкутість, об’єднує дітей.

Маленькі діти дуже добре  сприймають і відгукуються на дотепний жарт, м’яку іронію. Дитина радіє, сміється, домінують позитивні емоції. Згадаймо: кожне позитивне почуття – нагромадження енергії, а комічне (і трагічне теж) збуджують складну гаму почуттів. Водночас відзначимо, що чим це нагромадження (або витрата при переживанні трагічного) більше, тим глибше потрясіння.

У сучасному житті  досить часто спостерігається жорстокість, невміння відчувати чуже горе, біль, біду тощо. Існує поширена точка зору, що сучасні діти злі навіть жорстокі у ставленні до тварин. Однак, ще В.Сухомлинський стверджував: «Мене дуже непокоїла байдужість окремих дітей до живого і прекрасного в навколишньому світі, тривожили вчинки, що свідчили про незрозумілу, на перший погляд, дитячу жорстокість» [42, с.56]. «Я пригадував сотні відповідей хлопчиків на запитання: «якою людиною тобі хочеться стати?» – «Сильною, хороброю, мужньою, безстрашною…» І ніхто не сказав : доброю. Чому доброта не ставиться в один ряд з такими доблестями як мужність і хоробрість? Чому хлопчики навіть соромляться своєї доброти? Адже без доброти – справжнього тепла серця, яке одна людина віддає іншій, – неможлива душевна краса. Доброта нерозривно пов’язана з красою» [42, с.58]. Дійсно, байдужість з якою дитина поводиться з «нашими меншими братами» вражає. Однак у багатьох випадках жорстокість є не що інше, як відсутність розуміння дітьми своїх вчинків.

Особливе місце серед  дитячих почуттів займає страх. Страх  – передчуття страждання або болю. Страждають не тільки дорослі, а й  діти, наприклад від страху за щось скоєне ними, що погано вивчили урок, запізнилися до школи, зіпсували  одяг та ін. Від такого принципово відрізняється страх за інших, коли самій дитині нічого не загрожує, але вона переживає страх за тих, кого любить. Такого роду страх є особливою формою співчуття, його вияв у дитини свідчить про здатність співпереживати.

На думку К.Ушинського діти рано починають відчувати доброту, чуйність, справедливість зі сторони дорослих, товаришів, їм властиве почуття прив’язаності у відповідь на турботу і ласку [47].

Учні молодшого шкільного віку розрізняють відтінки настрою, інтонації, міміки тих, з ким вони спілкуються. Нерідко вони безпомилково відгадують причину радості чи, навпаки, поганого настрою свого товариша чи педагога, співчувають йому чи радіють разом з ним. В учнів початкових класів виникає бажання бути схожим на того, хто викликав симпатію, торкнувся їх почуттів. Так, зокрема, радість може виявлятися в сміливих, активних рухах, загальному збудженні. В атмосфері радості легко зароджуються такі вияви духовності, як доброзичливість, готовність допомогти. В стані радості дитині здається, що вона може все, учень береться за будь-яку справу, у нього виникає почуття впевненості в собі, у власних силах.

Значний вплив на розвиток почуттів і емоцій особистості учня має його статус в колективі однолітків. Від цього залежить наскільки  дитина відчуває себе впевненим, задоволеним, в якій мірі вона засвоює норми суспільної поведінки. О.Коберник наголошує, що «емоційне благополуччя або самопочуття учня класу залежить не тільки від того, скільки однокласників симпатизують йому, хочуть з ним спілкуватися, а й від того, наскільки взаємні ці симпатії чи прагнення до спілкування. З другого боку, самопочуття школяра погіршується від низького статусу, а ще більше тоді, коли почуття антипатії до окремих ровесників взаємне. Звідси висновок: чим більше взаємних симпатій і менше взаємних антипатій у класному колективі, тим краще самопочуття всіх учнів, сприятливіший психологічний клімат для їхнього повноцінного розвитку» [17, с.70]. Так, діти з низьким рівнем популярності, не сподіваючись на співчуття і допомогу з боку товаришів, нерідко стають замкнутими, егоїстичними. Діти з особливо високим рівнем популярності можуть виділятися самовпевненістю, зазнайством. В початкових класах розвиваються почуття самоствердження, самолюбства. Одним з виявів цих почуттів – прагнення дітей виконувати головні ролі під час ігор, показово, що діти не хочуть брати на себе ролі дітей, їх приваблює роль дорослого, сильного й авторитетного.

Разом з радістю і  гордістю за вчинки дорослих розвивається почуття доброти, бажання допомогти, поступово поширюючись і на інших людей. Зароджується почуття доброти тоді; коли учні початкових класів допомагають виконати якусь справу, коли бажання допомогти стає внутрішньою потребою особистості. Спочатку діти прагнуть робити добро заради схвалення дорослих, та потім ця звичка трансформується в почуття турботи за іншу людину. Навіть ще не маючи належного уявлення про співчуття, безкорисливість учні початкових класів керуються, як правило, цими дійсно гуманними почуттями в повсякденному житті.

Дружба виникає за близького спілкування, спільної діяльності, спільності інтересів, нахилів, поглядів і світосприймання. Зміст і функції дружби суттєво змінюються з віком. Дитячу дружбу характеризує емоційна прихильність. З віком дитини вибірковість і стійкість дружніх стосунків зростає.

Передумовою виховання  та прояву почуття милосердя є  чуйність – здатність до переживання, хвилювання, вміння поділити чужі радощі, горе та

біль. Особливістю дитячого милосердя є щире співчуття, бажання  допомогти, принести радість не лише рідним й близьким людям, а всім, хто потребує підтримки й співчуття.

Разом із вихованням гуманістичної  спрямованості на людину, праця і  трудова діяльність мають бути основою  моральності. Звичайно дорослому досить легко викликати в учнів початкових класів бажання працювати. Це пояснюється прагненням дітей до: активної практичної діяльності, копіювання дорослих та підвищеною емоційністю. Чим більше було витрачено зусиль, тим сильніше почуття радості від досягнутого результату. Нові позитивні емоції, викликані успіхом, стимулюють учня до подальшої праці.

Діти молодшого шкільного  віку відрізняються безпосередністю. Їх почуття, ставлення до трудової діяльності виявляється досить легко: в мові, міміці, рухах. Одразу видно, як дитина сприйняла пропозицію попрацювати (чи швидко покинула гру, чи посміхається, радиться з чого починати роботу).

В процесі праці дорослі  можуть визначити самопочуття дитини: якщо вона працює зосереджено, прагне самостійно здолати перешкоди, значить  учень відчуває задоволення від  праці й буде виконувати необхідні правила поведінки.

Могутнім і дієвим засобом виховання почуттів, їх виникнення та висвітлення є вплив художніх творів на учнів, що засвоюються під  час навчальної діяльності. Немає  вражень, викликаних мистецтвом, котрі  б так чи інакше не переходили у моральні. Тільки через естетичне переживання реалізується виховна ідейно-моральна функція мистецтва.

Надзвичайно багатогранним  за своїм змістом є почуття  патріотизму. Це й любов до рідної землі, і гордість за свій народ, і  відчуття своєї невіддільності від Батьківщини, і бажання збільшувати багатство і могутність своєї держави. Патріотизм виявляється не лише в складних життєвих ситуаціях але і в повсякденному житті. Почуття патріотизму виявляється і в любові до природи рідного краю. Спілкуючись з природою, осягаючи прекрасне, діти є не лише пасивними спостерігачами, але й активними творцями. Діти саджають квіти і дерева, доглядають за ними, виготовляють годівнички для птахів, підгодовують їх взимку, вчаться бачити й розуміти красу. Саме в ставленні й любові до природи рідного краю виявляється почуття прекрасного, почуття радості й оптимізму. В душі дитини не залишається місця злу, жорстокості. «Життя переконало мене, – говорив В.Сухомлинський, – що коли дитина виростила троянду, щоб милуватися її красою, коли єдиною винагородою за працю є насолода красою і творення цієї краси для щастя і радості іншої людини, - вона не здатна на зло, підлість, цинізм, безсердечність» [42, с.242].

Своєрідне накопичення  емоцій, під впливом яких зароджуються та формуються складні морально-естетичні почуття, є могутнім стимулом подальшого пізнання життя та самовдосконалення. Зрозуміти дитяче почуття, віднайти його витоки, спромогтися викликати прагнення до світлого, гуманного, прекрасного – це відчути дитячу душу. У своїй книзі «Як виховати справжню людину» В.Сухомлинський писав: «Умій відчувати поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя...Умій підтримати, допомогти, підбадьорити...» [42, с.253]. Ці мудрі слова великого педагога актуальні й нині. Дійсно, одного бажання зрозуміти емоції та почуття учня замало. Дитині може здатися кощунством безцеремонне втручання у світ її переживань.

Учителі початкових класів відзначають, що однакові за складністю проблеми одна й та ж дитина легко вирішує в ігровій діяльності і виявляє повну безпорадність перед ними у навчальній діяльності. Гра одночасно є засобом виховання і показником глибини почуттів дітей. Під час гри дитина підноситься над своїм  розвитком, своєю поведінкою, дає емоційну оцінку світу і самої себе.

А.Фон доводить, що гра  здійснює позитивний вплив на розвиток моральних стосунків молодших школярів [48].

Т.Шевчук досліджувала особливості  формування емоційно-почуттєвої сфери  учнів початкових класів під час художньо-ігрової діяльності. Науковець стверджує, що використання різноманітних видів художніх ігор є важливими етапами процесі гармонійного розвитку емоційно-почуттєвої сфери [55].

Отже, емоційно-почуттєва  сфера молодших школярів характеризується, з одного боку, вразливістю, довірливістю, безпосередністю, схильністю до впливу авторитетів дорослих і ровесників, більш довільним, порівняно з дошкільниками, характером уяви, а з іншого, - новим рівнем сприймання себе як громадянина, члена суспільства з його взаєминами співробітництва і взаємодопомоги, з його соціальними вимогами та морально-естетичними цінностями. Ми вважаємо, що завдяки пластичності, чутливості, піддатливості нервової системи, молодший шкільний вік – це надзвичайно сприятливий період щодо формування морально-естетичних почуттів.

Отже, найбільш значущими  для молодшого школяра є такі морально-естетичні почуття: доброти, чесності, гумору, товариськості, працелюбності, справедливості,  прекрасного, патріотизму, милосердя.

Знання особливостей емоційно-почуттєвої сфери забезпечує ефективність використання українських народних казок, в процесі виховання морально-естетичних почуттів учнів молодшого шкільного віку.

1.3. Стан процесу виховання морально-естетичних почуттів молодших школярів на засадах української народної казки у практиці сучасної школи

Нині в освіті відбувається процес активних творчих пошуків, набирають  обрисів різноманітні підходи до розв’язання проблеми морально-естетичного 

виховання учнів. У Концепції  національного виховання зазначається, що «у справі відновлення почуття національної гідності величезне значення має…повернення до культурних надбань, відкриття замулених сторінок нашої спадщини». Коли йдеться про збереження національних традицій, відродження духовності й національної самосвідомості, особливої ваги набуває вивчення традиційних і сучасних форм народної творчості. За останні роки вийшло чимало наукових праць, у яких дається ґрунтовний аналіз як словесно-музично-хореографічних, так і класичних жанрів і видів традиційної народної творчості. Їх цінність  не підлягає сумніву.

Учитель, що оптимально використовує твори українського фольклору у виховному процесі, є сьогодні, одночасно, знавцем, творцем і артистом. Окрім шани й любові до життєдайного джерела народної творчості запорукою виховання морально-естетичних почуттів на нинішньому етапі розвитку школи й освіти в цілому є компетентність педагога, його професіоналізм. Він має бути фахівцем у таких галузях:

- фольклорно-теоретичній,  в кращому випадку плюс музично-теоретичній, тобто знати історію фольклору, жанри, закономірності зв’язків елементів внутрішньої структури, особливості мови твору, його характерні риси;