Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Ноября 2014 в 22:55, курсовая работа
Активність соціальна – це родове поняття відносно суспільно-політичної, трудової, пізнавальної та інших видів активності. Соціальна активність реалізовується у вигляді суспільно корисних дій під впливом мотивів і стимулів, в основі яких лежать суспільно значущі потреби. Суб’єктом – носієм соціальної активності є людина, соціальна група та інші спільноти. Як суспільна властивість особистості, активність соціальна розвивається через систему зв’язків людини з навколишнім середовищем у процесі пізнання, діяльності та спілкування.
ВСТУП............................................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ
СТУДЕНТІВ у ВНЗ..................................................................................... 5
1.1. Соціальна активність як показник успішної соціалізації особистості.... 5
1.2. Форми прояву соціальної активності студента........................................ 15
РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ
СТУДЕНТА................................................................................................ 31
2.1. Результати дослідження соціальної активности студентів ВНЗ………31
2.2. Педагогічні умови розвитку соціальної активності студента................ 46
ВИСНОВКИ................................................................................................................. 56
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................
Ділові ігри як інноваційна технологія
навчання є дієвим механізмом, здатним
одночасно вирішити не тільки завдання
виховання, але і дидактичні завдання
навчального предмета. А саме: формування пізнавальних і професійних мотивів
та інтересів фахівців; соціальної активності
та компетентності; виховання системності
і стратегічності мислення; відповідального
ставлення до вирішення навчальних і професійних
проблем; володіння методами моделювання.
Ділові ігри, в широкому сенсі цього поняття,
є засобом моделювання різноманітних
умов професійної діяльності методом
пошуку нових способів її виконання. Ділові
ігри імітують різні аспекти активності
людини і його соціальної взаємодії. Ігри
є методом ефективного навчання у вузі,
оскільки знімають суперечності між абстрактним
характером будь-якого навчального предмета
і реальним характером майбутньої професійної
діяльності учнів.
Існує багато назв і різновидів ділових ігор, які можуть відрізнятися методикою проведення і поставленими освітніми цілями. А саме: дидактичні і управлінські ігри, рольові ігри, проблемно-орієнтовані, організаційно-діяльні ігри.
Дидактичні ділові ігри являють собою цілісну педагогічну систему, що складається з цільового, змістовного, організаційно-методичного та результативно-оцінного компонентів. В якості головної мети даної інноваційного навчального технології є формування соціальної активності, компетентності та конкурентоспроможності особистості майбутнього фахівця через використання технології ділових ігор в процесі навчання у вузі.
У результаті впровадження в процес навчання
ділових ігор як інноваційної технології,
відбувається підвищення освітнього рівня,
збільшення інтересу до вивчення навчальних
предметів, підвищення рівня прояву соціальної
активності, інтелектуальної інформованості,
соціокультурної компетентності учнів.
Розглянуті теоретико-методичні та технологічні
аспекти використання ділових ігор у вищій
школі, дозволяють зробити висновок, що
ділові ігри мають величезний дидактичний
і виховний потенціал, який здатний збільшити
інноваційні ресурси сучасного вузу.
Також серед форм навчання, які дають позитивний ефект, повинні стати самостійні творчі і дослідницькі завдання по інтегрованій проблематиці. Контекстна природа історії та складність складу та змісту історичного знання зумовили необхідність використання в технології ділових ігор поєднання різних засобів навчання. Перевагою ситуаційних завдань, в порівнянні з навчальними завданнями, визначають їх проблемний характер, в якому закладені контексти майбутньої професійної праці фахівця. У діловій грі модельована система розглядалася нами як динамічна, що вимагало від учасників процесу гри вміння вирішувати «ланцюжка ситуаційних завдань» [25, с. 119].
Значущим для розвитку соціальної активності, я вважаю, участь в молодіжних фестивалях, наприклад «Студентська весна», що дозволяє студентам проявити власну позицію з важливих соціальних проблем і отримати досвід взаємодії і професійного підходу у їх вирішенні.
Також, важливим фактором стає залучення лідерів студентського самоврядування до діяльності різних громадських структур, що діють на республіканському рівні.
Результати проведеного дослідження дозволяють запропонувати ряд науково-практичних рекомендацій підвищення ефективності процесу розвитку соціальної активності студента:
1. Розвиток соціальної
2. У виховний процес необхідно
включати навчальні завдання
моральної змістотворних орієнт
3. На кураторських годинах
4. При вирішенні завдань
5. При організації педагогічної взаємодії дбати про створення творчої атмосфери та нейтралізації творческоподавляющіх факторів.
6. Здійснювати диференційований підхід при формувань індивідуального соціального досвіду і життєвої позиції.
7. Поєднувати індивідуальні і колективні форми роботи студентів.
8. Здійснювати поетапний контроль і корекцію індивідуального процесу розвитку соціальної активності студента.
9. Для розвитку мотиваційного компонента соціальної активності студента необхідно використовувати такі методи і засоби: проблемний виклад навчального матеріалу, метод «ситуації успіху», дискусії, переконання, педагогічні ігри.
10. Використовувати в навчальному процесі евристичний і дослідницькі методи для ефективного формування когнітивного компонента соціальної активності.
11. Для розвитку аналітичного компонента соціальної активності необхідно використовувати дискусії, залучати студентів до аналізу різних точок зору, думок, власної діяльності, соціальної ситуацій.
12. Використання методу соціального проектування дозволяє моделювати майбутню професійну діяльність.
13. Забезпечення організаційно-управлінських та матеріально-технічних можливостей для реалізації різноманітних соціальних ініціатив молоді (наприклад, надання приміщень, відео- та аудіо-обладнання, комп’ютерної та оргтехніки, спортивного інвентарю).
14. Створення умов для соціального просування лідерів різних молодіжних формувань.
15. Створення та підтримка діяльності ресурсних (федеральних, регіональних) центрів розвитку молодіжного громадського руху.
16. Організацію та проведення конкурсів грантової підтримки для різних категорій молодіжних соціально-творчих об’єднань.
Таким чином, технологія розвитку соціальної активності студентів у виховній системі вузу являє собою організований поетапний процес, що дозволяє своєчасно дати оцінку соціальному розвитку особистості студента і при необхідності вносити коригування у виховну систему вузу.
Спираючись на теоретичні положення проблеми розвитку соціальної активності студентів як умови професійного становлення та досвід практичного її вирішення на прикладі освітнього процесу вузу, ми зробили висновок про те, що професійне становлення виступає як особистісної характеристики суб’єкта і служить фоном для розвитку соціальної активності особистості студента, причому студент виступає як суб’єкт пізнавальної та професійної діяльності.
Характер,
спрямованість, цілі становлення студентів
як активних суб’єктів суспільних відносин,
як фахівців, в значній мірі впливають
на якісні характеристики перспектив
розвитку нашого суспільства. Перетворення
соціуму буде успішним, якщо воно забезпечується
активним, творчим включенням молодого
покоління в процес створення матеріальних
і духовних благ.
Технологія розвитку соціальної активності
студента у виховній системі вузу характеризується
наявністю діагностично заданої мети
(розвиток соціальної активності студента);
послідовністю дій педагога і студентів,
спрямованих на досягнення намічених
результатів; обгрунтованим вибором засобів
і методів взаємодії, форм організації
виховного процесу та передбачає здійснення
зворотних зв’язків з метою корекції
і координації спільної діяльності педагога
і студента.
ВИСНОВКИ
Метою нашого дослідження стали педагогічні умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ. Згідно цій меті ми вирішували завдання дослідження. Згідно першого завдання ми визначили поняття соціальної активності як показника успішної соціалізації особистості.
Соціальна активність – це особистісна якість людини, що визначається як характеристика її мотиваційно-ціннісної орієнтації і самоорганізації, її соціально спрямованої діяльності та поведінки. Показниками соціальної активності є вияв ініціативи і відповідальності, самостійність і незалежність, комунікабельність і безконфліктність у спілкуванні, прагнення надати допомогу і підтримку людям, винахідливість і творчість. Соціальна активність розглядається як одна з найважливіших умов соціалізації особистості у процесі виховання, навчання і самовиховання, під час якого людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість. Результатом цього є засвоєння соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються якості особистості. Це поведінка у побуті, мова, здатність до творчості, сприйняття і засвоєння культури свого народу.
В основі визначення критеріїв соціальної
активності студентів лежать інформаційний,
мотиваційний, діяльнісний і рефлексивний
показники.
До критеріїв соціальної активності належать:
інформаційно-мотиваційний критерій -
прагнення до отримання знань, інформації,
до активної діяльності; діяльнісний критерій
- репродуктивна діяльність з виконання
отриманих завдань на семінарах, лабораторно-практичних
заняттях, під час самостійної роботи,
активна творча діяльність, що передбачає
самостійність у виконанні завдань, висування
власних ідей; творчо-рефлексивний критерій
- ініціативно-творча діяльність студентів
педагогічного вузу.
Ступінь розвитку соціальної активності та її інтенсивність багато в чому зумовлені позицією людини до основного виду діяльності, до якої вона залучається як громадянин. Цей вид діяльності передбачає оволодіння соціально важливими обов’язками, формує самосвідомість, визначає самооцінку. У юнацькому віці відбувається перетворення активності як природної властивості на соціальну систему потреб та інтересів у процесі пізнання суспільних явищ. Сучасний процес навчання у ВНЗ можна цілеспрямовано організовувати з орієнтацією на формування активної соціальної позиції студентів через створення відповідних дидактичних умов, прийомів та засобів, які б спонукали студентів до активної самостійної, пізнавальної діяльності і, як наслідок, активної соціальної діяльності. Задля цього потрібно зміст навчання гуманітарних дисциплін переорієнтувати на такий, який би забезпечував максимально можливі умови для ефективного формування активної соціальної позиції студентів.
Згідно з другим завданням нашого дослідження ми визначили такі форми прояву соціальної активності студентів, як пізнавальна, суспільно-політична і трудова.
Провели емпіричне дослідження соціальної активності студентів у ВНЗ і прийшли до висновку, що основними сутнісними характеристиками соціальної активності сучасного студента є:
• готовність до здобуття соціально-професійних знань;
• наявність соціально орієнтованих мотивів соціально-спрямованої і професійної діяльності, що формуються на основі отриманих професійних знань і виражають суб'єктивне ставлення до діяльності;
• спрямованість на розширення соціально значущих форм і сфер діяльності (створення проектів, участь у волонтерській, громадській, професійній, творчій діяльності);
• ініціація власної активності в процесі професійного становлення і активності свого оточення;
• здатність аналізувати і оцінювати мотиви своєї практичної діяльності і її результати;
• можливість прогнозувати і планувати подальшу практичну соціально значущу діяльність на основі отриманих результатів.
Згідно з наступного завдання нашого дослідження ми визначили педагогічні умови розвитку соціальної активності студентів у ВНЗ.
Розвиток соціальної активності студентів можливо в процесі професійного становлення при створенні наступних організаційно-педагогічних умов:
1) Забезпечення актуалізації
очікувань студентів у професійній діяльності
в педагогічному
вузі, здійснюваної в освітньому процесі
за рахунок: осмислення сутності соціальної активності
студентом, що сприяє формуванню його
позитивного ставлення до соціально активним
людям, що ініціює активність свого оточення;
теоретичною підготовкою в рамках курсу
за вибором, що сприяє формуванню ціннісних
установок студентів на позитивне перетворення
навколишньої дійсності; формування в
процесі занять підстав (когнітивних,
аксіологічних, психологічних) для розвитку
мотивації студента на соціально активну
діяльність. У результаті планування і
визначення мети свого розвитку шляхом
порівняння соціально-професійних очікувань
і досягнень у процесі професійного становлення
з урахуванням ініціативності та відповідальності
відбувається формування суб’єктної
позиції студента і розвиток його соціальної
активності.
2) Організація квазіпрофесійної діяльності студентів на основі врахування сутнісних характеристик феномена соціальної активності в студентському середовищі здійснюється за рахунок переживання досвіду і пов’язаних з ним проблем майбутньої професійної діяльності, який характеризується усвідомленням суперечності між цінностями професії і діяльністю фахівця. Це протиріччя усвідомлюється студентами в контексті навчального середовища, роздільна здатність якого відбувається не тільки в ході аудиторних занять, а й при використанні різних форм квазіпрофесійної діяльності, таких як практика, проектування і моделювання. Квазіпрофесійних діяльність студентів здійснюється паралельно з освітнім процесом на безперервній основі і передбачає постійний контакт студентів, викладачів і фахівців-практиків.
3) Участь студентів
Информация о работе Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ