Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

На рівні вольових спрямувань формуються певні соціальні установлення, готовність до дій. На цьому рівні від особистості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і керування певними діями людей тощо. Часто активні особистості на цьому рівні бувають досить стриманими у своїх емоціях, вони можуть не бути сильно обізнаними щодо аналізу причин і послідовності певного процесу, але, маючи поруч досить обізнаних радників, беруть на себе керівництво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так і керованих ними людей. Такими часто бувають політичні ватажки або розсудливі адміністратори на підприємствах тощо.

Всі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і тій самій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше кожній окремій особистості притаманний один з вказаних рівней. Але у будь-якому випадку ефективність соціальної активності буває лише за наявності єдності всіх трьох рівнів: поєднання знань, почуттів та волі.

3. Характер реалізації цінностей, інтересів, потреб. Тут розкриваються особливості їх реалізації. Показниками рівня реалізації виступають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Тут важливо, як реалізуються певні інтереси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень цієї творчості, суперечливо чи логічно послідовно, однопланово чи багатопланово тощо. Від виконання цих умов залежить результат певної діяльності, на який і спрямована соціальна активність особистості або їх груп [43, c. 23].

Для успішної діяльності і досягнення бажаного результату потрібне злагоджене поєднання всіх трьох критеріїв активності. Якщо це правило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврівноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто приводить до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності переважають емоції, часто й виникають конфліктні ситуації, які у такому випадку розв’язуються зовсім неналежним чином. Багато національних конфліктів носять саме такий характер.

Структура і види соціальної активності будуть різними для кожного виду діяльності суб’єкта, тобто соціальна активність може розглядатися тільки разом з певним видом діяльності. Традиційно виділяють такі види соціальної активності як пізнавальна, суспільно-політична і трудова [4, c. 48].

Пізнавальна активність спрямована на придбання певного набору знань, умінь і навичок, необхідного для досягнення особистістю поставлених цілей і реалізується як в навчальному процесі, так і в самостійній діяльності індивіда, спрямованої на отримання знань, умінь і навичок. Джерелом пізнавальної активності є потреба в пізнанні, самореалізації, визнання в суспільстві, матеріальне благополуччя та ін.

До об’єктивних показників пізнавальної активності студентської молоді належать такі:

• відвідуваність занять;
• рівень успішності;
• часові витрати на пізнавальну діяльність;
• читання навчальної та наукової літератури;
• відвідування бібліотек, інтернет ресурсів освітнього спрямування;
• перегляд пізнавальних телепередач;
• рівень самостійності виконання робіт.

До суб’єктивних показників відносяться:

• мотив вступу до вузу;
• рівень зацікавленості;
• оцінка можливості використання отриманих знань і навичок;
• оцінка ступеня впливу пізнавальної діяльності на досягнення життєвих цілей;
• плани щодо продовження освіти [40, c. 101-102].

Можна визначити такі рівні пізнавальної активності:

1. Високий рівень пізнавальної  активності - знання та навички  їх придбання є основною метою. Найбільш вираженою потребою  особистості є потреба в пізнанні. Високий рівень всіх об’єктивних показників.

2. Середній рівень пізнавальної  активності - пізнання є засобом  досягнення інших цілей, отримання  знань не є першочерговою потребою. Студент позитивно ставиться  до пізнавальної діяльності, усвідомлює  її важливість для досягнення  життєвих цілей. Успішність хороша, навчанню приділяє значну частину часу. Усвідомлює можливості і сферу використання отриманих знань. Існують плани щодо продовження освіти (отримання другої вищої, навчання в аспірантурі).

3. Низький рівень пізнавальної  активності - знання не є основною цінністю, усвідомлюється лише необхідність його отримання. Важливий скоріше документ про освіту. Навчанням займається в міру необхідності, для здачі іспитів. Рідкісна зацікавленість предметом вивчення. Уявлення про використання отриманих знань неясні.

4. Пасивність - ставлення до пізнавальної  діяльності негативне. Отримання  освіти є перешкодою, або ніяк  не впливає на досягнення інших  цілей. Тимчасові витрати на навчання  мінімальні.

Розглянемо особливості соціально-політичної активності студентів.

До об’єктивних показників соціально-політичної активності відносяться наступні:

• участь у громадських та політичних об’єднаннях (політичні партії, молодіжні рухи, студентські спільноти та ін);
• участь у виборах;
• виконання суспільно корисної діяльності;
• прояв ініціативності в громадській діяльності;
• тимчасові витрати на соціально-політичну діяльність [4, c. 52].

До суб’єктивних показників відносяться:

• ставлення до соціально-політичної діяльності;
• усвідомлення важливості та значущості власної соціально-політичної діяльності.

Рівень соціально-політичної активності при цьому може бути охарактеризований наступним чином:

• Високий рівень соціально-політичної активності:
• студент регулярно займається суспільно корисною діяльністю;
• входить в громадські об’єднання;
• систематично бере участь в роботі зборів;
• позитивно ставиться до соціально-політичної діяльності;
• усвідомлює важливість соціально-політичної діяльності;
• поділяє цілі об’єднань, в яких бере участь;
• часто проявляє ініціативу;
• соціально-політичній діяльності приділяє значну частину часу.
• Середній та низький рівень соціально-політичної активності (в залежності від ступеня вираженості критеріїв):
• участь в суспільно корисній діяльності несистематична;
• збори громадських об’єднань відвідує рідко, за потребою;
• ініціативи не проявляє, або проявляє рідко;
• переслідує власні цілі, незалежно від узгодженості з цілями групи.
• Пасивність:
• суспільно корисну діяльність не виконує;
• у громадських об’єднаннях не бере участь, або за необхідності;
• вважає, що нічого в суспільно-політичному житті змінити не здатний.

Трудова діяльність може бути спрямована як на отримання певного досвіду в професійній сфері, умінь і навичок, спрямованих на перспективу подальшого кар’єрного зростання, так і тільки на отримання заробітку незалежно від виду діяльності і подальших цілей. Говорячи про трудову активність, слід брати до уваги ступінь важливості для індивіда процесу та результатів праці. Діяльність, спрямована виключно на отримання прибутку не буде свідчити про зацікавленість людини процесом праці, може бути обумовлена ​​зовнішніми обставинами і не мати внутрішньої мотивації.

Об’єктивні показники трудової активності наступні:

• продуктивність праці, використання робочого часу;
• стан дисципліни праці; якість роботи;
• освоєння передових прийомів і методів праці;
• рівень кваліфікації та професійної майстерності,
• участь у трудових змаганнях.

Суб’єктивні показники:

• задоволеність виконуваною роботою;
• мотиви трудової діяльності;
• ставлення до діяльності колективу і окремих її сторін: до стану рівня організації і нормування праці та впровадження передових форм його організації, до оплати праці, рівня організації трудових змагань;
• відношення до підвищення кваліфікації та рівня освіти [18, c. 33].

Рівень трудової активності охарактеризуємо наступним чином:

• Високий рівень трудової активності - важливий сам процес праці, цікава творча робота (самореалізація в праці). Ставлення до праці - позитивне, робота в повну міру сил, систематичний прояв ініціативи в праці.
• Середній рівень трудової активності - зацікавленість у трудовій діяльності, проте більше значення мають результати праці (самореалізація за допомогою праці). Значення об’єктивних показників при цьому може бути таким же, як і при високому рівні трудової активності.
• Низький рівень трудової активності - основним є результати праці, найбільшою мірою матеріальну винагороду. Трудящі досить байдужі у своєму ставленні до праці, лише час від часу або зрідка працюють в повну міру сил, безініціативні.
• Пасивність - трудящі, негативно відносяться до праці, не працюють в повну міру сил, не проявляють ніякої ініціативи в роботі [17, c. 35].

Далі за допомогою запропонованих характеристик рівня окремих видів 
соціальної активності можливе визначення рівня соціальної активності в цілому. При цьому варто враховувати вагу того чи іншого виду активності стосовно до досліджуваної групи.

Отже, основні види активності збігаються з основними сферами суспільного життя - трудовою, соціально-політичною, сімейно-побутовою, дозвіллям тощо. Розглядаючи змістовну сторону соціальної активності, неможливо не враховувати ставлення особистості до об’єкта своєї діяльності. Найвищим проявом соціальної активності у цьому розумінні є творчість. Антиподом соціальної активності є соціальна пасивність, бездіяльність, байдужість до оточуючої дійсності.

Розвиток соціальної активності студентів - це самоврядний, відкритий процес, в якому провідну роль виконує сам суб’єкт, тому постає проблема виявлення способів та інструментів доцільного зовнішнього педагогічного впливу на цей процес.

Рішення такої проблеми ми бачимо у створенні та реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів, орієнтованої на визнання цінності особистісного потенціалу, закладеного в кожній людині, і сприяння суб’єкту в його розкритті та реалізації в соціально значимому напрямку в різноманітних формах прояву соціальної активності та видах діяльності . Як відзначає А. І. Тімонін, педагогічне забезпечення виступає такий зовнішньою силою, яка переводить ресурс (те, що в цей момент знаходиться в згорнутому вигляді) з резервного стану в актуальний [2, с. 125]. 
Система педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців в освітньому процесі вузу постає як взаємопов’язана сукупність елементів (заходів забезпечує педагогічної діяльності), компонентів (теоретико-методологічного забезпечення як стратегічної орієнтації, технолого-методичного забезпечення як тактичної орієнтації та організаційно-практичного забезпечення як операциональной складової), підсистем педагогічної забезпечує діяльності та самоосвітньої забезпечуваною діяльності студентів в узгодженні їх функцій, спрямована на актуалізацію потенціалу розвитку соціальної активності освітнього процесу шляхом систематизації, перетворення його ресурсів, засобів, умов, можливостей і використання їх суб’єктами.

Реалізація цієї системи покликана підвищити позитивний вплив чинників розвитку соціальної активності в освітньому процесі, які можна об’єднати в 3 групи: фактори соціально-освітнього простору ВНЗ, фактори середовища освітнього процесу вузу, внутрішні фактори суб’єктів освітнього процесу. 
До факторів соціально-освітнього простору ВНЗ відносяться: соціальне замовлення на прояв соціальної активності майбутніми фахівцями; потенційні соціальні партнери та міра їх активності у співпраці з суб’єктами освітнього процесу вузу; діючі програми, проекти, існуючі традиції залучення майбутніх фахівців до вирішення соціальних проблем [32, с. 34].

До факторів середовища освітнього процесу відносяться:

• характер соціальної спрямованості освітнього процесу вузу відповідно до пріоритетів політики вузу;
• організаційна культура як система норм і відносин суб’єктів освітнього процесу;
• організаційна структура як система взаємодій, що здійснюється на основі закріпленого функціонала, повноважень та прав;
• інфраструктура підтримки прояви соціальної активності суб’єктів освітнього процесу вузу;
• широта форм і різноманіття видів соціально значущої діяльності в освітньому процесі вузу;
• різноманітність мікросередовища прояви соціальної активності різного типу.

До внутрішніх факторів суб’єктів освітнього процесу відносяться:

• вітагенний (суб’єктний) досвід суб’єкта освітнього процесу;
• система відносин, цінностей, мотивів і пріоритетів особистості; освоєні суб’єктом компетенції;
• система сформованих соціальних зв’язків особистості.

Педагогічне забезпечення акумулює та направлено доводить до суб’єкта дію факторів освітнього простору ВНЗ і середовища освітнього процесу вузу, прагнучи актуалізувати внутрішні фактори самого суб’єкта.

Фактори найчастіше діють не безпосередньо, а заломлюючись через «більш ближні умови». Умова - це середовище, обставини, при яких реалізується якийсь фактор. В освітньому процесі вузу для активізації дії чинників розвитку соціальної активності майбутніх фахівців необхідно створення певних педагогічних умов, які виконують таке функціональне призначення:

• посилення позитивного впливу чинників зовнішнього соціального середовища в соціально-освітньому просторі вузу і перешкоду їх негативному впливу;
• актуалізація внутрішніх факторів суб’єктів освітнього процесу;
• сприяння гармонійному взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, перетворення середовища освітнього процесу вузу і посилення факторів цього середовища.