Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

На основі врахування діалектики детермінуючого впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на соціальну активність особистості та її розвиток, розуміння процесу розвитку соціальної активності майбутніх фахівців в освітньому процесі вузу ми визначили комплекс педагогічних умов реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутнього фахівця, що включає:

• педагогічне сприяння освоєнню і реалізації студентом позиції суб’єкта самоврядування та співуправління в освітньому процесі вузу;
• прозорість освітнього процесу;
• підготовка педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців на основі інтеграції технологій формальної і неформальної освіти [23, c. 45].

Охарактеризуємо послідовно ці педагогічні умови.

Здійснити і посилити вплив факторів соціально-освітнього простору на розвиток соціальної активності суб’єктів в освітньому процесі вузу дозволяє забезпечення транспарентності освітнього процесу вузу взаємодій його суб’єктів із суб’єктами соціального середовища, що мають перетворювальну спрямованість. Вимога досягнення прозорості освітнього процесу засноване на демократичних принципах, гласності, доступності освіти.

Прозорість освітнього процесу включає не тільки інформаційну, але й комунікативну відкритість, доступність взаємодії суб’єктів освітнього процесу з суб’єктами соціально-освітнього простору, спрямованого на перетворення навколишнього середовища, вирішення конкретних соціальних проблем і реалізується у формі соціального партнерства, тобто спільної діяльності суб’єктів освітнього процесу з суб’єктами соціального середовища (соціальними партнерами), заснованої на рівних правах і обов’язках, спрямованої на досягнення спільної мети. В рамках такої взаємодії суб’єкт освоює соціальний досвід не стільки за допомогою його відтворення, скільки шляхом критичного аналізу, переструктурування в логіці суб’єктного досвіду, випереджаючого відображення, оновлення.

Реалізація цієї педагогічної умови включає 2 основні складові:

• забезпечення інформаційної відкритості (вдосконалення інформаційного обміну в навчальному та у позанавчальний процесі; цілеспрямована підготовка суб’єктів освітнього процесу до прийому, обробки і передачі інформації в освітньому процесі вузу; підтримка суб’єктів освітнього процесу в освоєнні, застосуванні й удосконаленні інформаційного обміну);
• забезпечення комунікативної доступності (розробка механізмів взаємодії з соціальними партнерами, таких як волонтерство, проекти та їх грантова підтримка, цільові програми, цільові замовлення, експериментальні майданчики, молодіжний парламентаризм, тимчасове працевлаштування, неформальна освіта; реалізація для їх освоєння студентами) [22, c. 103].

Налагоджений інформаційний обмін, доступні для суб’єктів механізми взаємодії дозволяють студентам розширити коло соціальних взаємозв’язків, освоїти форми співпраці, що, в свою чергу, відбивається на все більшому включення майбутніх фахівців як суб’єктів освітнього процесу вузу в життя соціуму в процесі навчання, впливає на посилення факторів зовнішнього соціального середовища на розвиток їх соціальної активності.

Актуалізації внутрішніх чинників розвитку соціальної активності майбутніх фахівців сприяє педагогічне сприяння освоєнню і реалізації студентом позиції суб’єкта самоврядування та співуправління в освітньому процесі вузу, так як тільки «саморух» студента в саморозвитку в результаті взаємодії з середовищем і діючими в ній факторами веде до розвитку соціальної активності студента. Лише усвідомлюючи себе суб’єктом системи взаємодії, людина усвідомлено підкоряється параметрам порядку цієї системи, проявляє активність для її перетворення.

Педагогічне сприяння освоєнню позиції суб’єкта самоврядування та співуправління представляє особливий вид взаємодії студентів і педагогів, в рамках якого педагогічна діяльність здійснюється на основі активізації внутрішнього потенціалу саморозвитку студента для засвоєння ним функцій самоврядування (самодіагностики, самооріентаціі, цільового самовизначення, самопланування, саморегуляції, самоорганізації, самоаналізу, самокорекції) і співуправління (погодженого з оточуючими для виявлення проблем та їх причин, постановки мети, визначення способів їх досягнення, узгодження дій, спільного пошуку ресурсів, відстеження результатів спільної діяльності) та їх реалізації в освітньому процесі вузу [42, c. 134].

Для цього педагог:

• Здійснює стимулювання освоєння студентами цих функцій, враховуючи особливості мотивації суб’єктів з різними типами соціальної активності через надання впливу на внутрішню мотивацію особистості, усвідомлення студентами потреби у самоврядуванні і співуправління;
• Організовує педагогічний процес на основі норм суб’єкт-суб’єктної взаємодії для їх освоєння та інтеріоризації студентом;
• Надає студенту свободу у виборі форм студентського самоврядування (індивідуальні форми: прийняття зобов’язань по реалізації відповідальної справи; індивідуальна розробка, презентація, реалізація ініціативи; захист прав; вираження позиції з актуальних проблем та ін; групові форми: проектні групи, студентські об’єднання, органи студентського самоврядування, студентські громадські організації та ін), напрямків діяльності (цивільно-патріотичне виховання, підтримка соціальних ініціатив, художня творчість, науково-дослідна робота, спортивно-оздоровча робота, інформаційне забезпечення, організація вторинної зайнятості тощо) відповідно до власних схильностями, а також свободу дій в рамках існуючих параметрів порядку;
• Налагоджує систему зворотного зв’язку для надання необхідної допомоги при виникненні у студентів труднощів у здійсненні самоврядування та співуправління (використовуючи методи контролю, самоконтролю, оцінки, самооцінки та рефлексії як індивідуальної, так і груповий) [39, c. 102].

Динаміка освоєння студентом позиції суб’єкта самоврядування та співуправління проявляється в його здатності реалізовувати більш складні завдання в навчально-професійної діяльності у взаємодії з іншими суб’єктами (від виконання групового завдання на самому занятті до справ, які вимагають підготовки в навчальному або позанавчальному процесі, розробці та реалізація професійно орієнтованого соціального проекту), в підвищенні продуктивності реалізованої їм соціальної активності та розширенні середовища її прояви (від локальної до соціально-освітнього простору).

Підвищити ефективність факторів середовища освітнього процесу вузу дозволяє підготовка педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців на основі інтеграції технологій формальної і неформальної освіти.

Метою підготовки є формування готовності до реалізації педагогом педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів в освітньому процесі вузу. Вона може бути здійснена в різних організаційних формах навчання в рамках формального освітнього процесу: курси підвищення кваліфікації (як один з тематичних блоків курсів або як самостійний курс), науково-методичний семінар кафедри, факультету; неформальної освіти: інтерактивний семінар, педагогічний тренінг, довгостроковий тренінг-курс (що включає різні форми - навчальні сесії, консультування), а також інформальної освіти: самоосвіта і самовдосконалення педагога. Її реалізація включає змістовну, процесуальну та результативну складову.

Змістовна складова підготовки педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів включає три компоненти, а саме: освоєння досвіду теоретико-методологічного забезпечення (вивчення педагогом системи знань і освоєння принципів, способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності на їх основі), досвіду технолого-методичного забезпечення (вивчення, відтворення, застосування, вдосконалення технологій розвитку соціальної активності майбутніх фахівців та технологій педагогічного забезпечення такого процесу на основі застосування методичного та діагностичного інструментарію), досвіду організаційно-діяльнісного забезпечення розвитку соціальної активності студентів (освоєння механізмів узгодження функцій педагогічної та самоосвітньої діяльності студентів, способів організації суб’єкт-суб’єктної взаємодії та їх поетапної реалізацією в забезпечує педагогічної діяльності зі збагачення середовища освітнього процесу можливостями розвитку соціальної активності та стимулюванням студентів до їх реалізації) [31, c. 36].

Процесуальна складова включає 3 структурних блоку - теоретичний (включає оволодіння знанням про педагогічному забезпеченні розвитку соціальної активності студентів та його осмислення), проектно-практичний (включає проектування реалізації педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів) та організаційно-практичний (включає часткову або повну реалізацію проектів педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів) кожен з яких супроводжується рефлексією.

Підготовка здійснюється з використанням інтеграції технологій формального (проблемне навчання, проектне навчання, продуктивне навчання) і неформальної освіти (модерація, фасилітація, консультування), що обумовлено потребою навчати педагога в тих технологіях, які в подальшому він буде реалізовувати, а їх інтеграція дозволяє переходити від освоєння особистістю знань до їх суб’єктним осмислення і систематизації в згідною для неї формі, від освоєння компетенцій до їх суб’єктної ревізії, виявлення тих компетенцій, в яких суб’єкт відчуває дефіцит для їх подальшого освоєння.

Відповідно до цільовими установками процесу підготовки педагогів доцільно інтегрувати педагогічні технології формальної та неформальної освіти наступним чином: освоєння теоретичного блоку здійснюється за допомогою технології проблемного навчання (активізує процес критичного осмислення теоретичного знання) і модерації (дозволяє інтегрувати різні думки для пошуку найкращих варіантів вирішення обговорюваних проблем); організаційно-проектного блоку - технології проектного навчання (забезпечує перехід від відтворення та інтерпретації знань до їх застосування) і фасилітації (стимулює вибір суб’єкта, перехід від інтеріоризації до екстеріорізаціі); організаційно-практичного блоку - технології продуктивного навчання (забезпечує включення суб’єкта в практичну, перетворювальну діяльність) та консультування (забезпечує своєчасну зворотний зв’язок і підтримку суб’єкта діяльності) [31].

Результативна складова підготовки педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності студентів у внутрішньому плані проявляється в освоєнні педагогами діяльнісних компетенцій забезпечує діяльність з розвитку соціальної активності студентів на основі осмислення власного педагогічного досвіду та розкритті свого потенціалу, а в зовнішньому плані - в розробці та реалізації педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців в рамках тієї локальної середовища освітнього процесу вузу, в якій конкретний педагог здійснює свою педагогічну діяльність у напрямку, яке близьке йому як фахівця і відповідає його функціональними обов’язками. Реалізуючи проект, педагог впливає на фактори середовища освітнього процесу.

Таким чином, педагогічні умови реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності майбутніх фахівців представляють сукупність, посилює позитивний вплив різних груп факторів розвитку соціальної активності майбутніх фахівців та їх гармонізує, що сприяє досягненню мети – розвитку соціальної активності студентів на основі самодетермінації, саморегуляції та самовизначення.

РОЗДІЛ 2.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТА

2.1. Результати дослідження соціальної  активности студентів ВНЗ

Сьогодні навіть за найсприятливіших умов життя молодь часто буває інертною, не зацікавленою в самостійній діяльності, здатною лише засвоювати сформований досвід, не докладаючи зусиль для пізнання і перетворення навколишньої дійсності. Саме тому формування й розвиток соціальної активності молодого покоління стає важливою проблемою сучасності, вирішальним чинником соціального розвитку.

Як актуальна потреба студентів соціальна активність реалізується в певній системі цільових установок, мотивів, що визначають інтереси особистості, її включення в діяльність по задоволенню посталої потреби; як перетворююча здатність соціальна активність реалізується у відповідних соціальних знаннях і навичках [4, с. 10].

У педагогіці розвиток соціальної активності є одним із найважливіших завдань виховання особистості. Українська педагогічна енциклопедія активність особистості визначає як «діяльне ставлення людини до світу, здатність людини виробляти суспільно значущі перетворення матеріального і духовного середовища на основі освоєння суспільно-історичного досвіду людства; проявляється в творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні» [6, с. 31]. З нашої точки зору, соціальна активність - стійка властивість особистості і сукупність соціально-значимих дій, спрямованих на інтенсивну, усвідомлену взаємодію із соціальним середовищем, яка здійснюється в процесі внутрішньої і зовнішньої діяльності по перетворенню себе і соціуму. Перетворення себе відбувається через реалізацію власних потенціалів, у тому числі, через дозвіллєву діяльність. Дозвіллєва діяльність - цілеспрямована активність, що відповідає потребам і мотивам людини, що реалізується в системі культури і дозвілля [5, с. 77]. Творча дозвілєва діяльність піднімає особистість на новий щабель - від споживача духовних цінностей до їх творця, створює умови для самовираження, саморозвитку самореалізації особистості [1].

У процесі дозвілля студенту набагато простіше формувати поважне ставлення до себе, навіть особисті недоліки можна подолати за допомогою дозвіллєвої діяльності. Чітка система організації дозвілля і культурного відпочинку відіграє важливу роль не тільки в підтримці стійкого клімату в колективі, зміцненні здоров’я, але і в підвищенні соціальної активності молоді [3, с. 58].