Умови розвитку соціальної активності студента у ВНЗ

Одним з показників, що найбільш яскраво характеризує відмінності соціальної активності різних людей є рівень соціальної активності. Враховуючи, що соціальна активність може бути поділена на рівні, то межами соціальної активності буде континуум мінімум - максимум, або пасивність - активність. Соціальна активність, на думку польського психолога М.Левицької, є менш природною для особистості, аніж стан пасивності [12, c. 223]. Так, люди менше шкодують через втрати, яких зазнали внаслідок своєї бездіяльності, аніж діяльності і це є причиною низької схильності до ризику більшості людей. Тому активна поведінка, спрямована на зміну дійсності, є скоріше винятковим явищем в щоденному житті людини, ніж закономірністю.

Керуючись іншим критерієм, а саме властивостями самої особистості, Т.Монджицкі приписує найнижчий рівень соціальної активності особам, що стороняться інших людей і не схильні брати участь в різних проявах суспільного життя, а високим рівнем соціальної активності характеризуються, так звані, «активісти» - люди, що прагнуть змінити життя суспільства на краще. Посвята себе іншим людям чи справі - найвищий рівень активності особистості [11, c. 302].

З огляду на наявність відмінностей в рівні соціальної активності людей, доцільно, на нашу думку, розглянути причини цього або передумови формування соціально активної особистості.

Вивчати соціальну активність, згідно М. Левицької, доцільно з огляду на три групи чинників, що її зумовлюють:

• психологічні чинники - особистісні риси, що спонукають людину до активності;
• макроструктурні чинники - особливості суспільства, що детермінують активність особистості в певних ситуаціях;
• чинники, пов’язані з культурними, суспільними чи політичними традиціями певного середовища [12, c. 224].

Очевидно, що психологічні чинники великою мірою залежать від соціального оточення, в якому людина зростала і виховувалась. Багато психологів, зокрема авторів психоаналітичних теорій особистості, наголошують на важливості стосунків матері та дитини на ранніх етапах розвитку дитини у формуванні ставлення дитини до світу, соціуму та вироблення її життєвої позиції. Так, згідно З. Фройда, наявність позитивного контакту дитини і матері, задоволення потреб дитини на першому році життя формує довіру до світу, відкритість та активну життєву позицію. А. Адлер наголошував, що мати є тією людиною, яка вперше прививає дитині почуття суспільності, а дитина наділена природною потребою соціалізації [2, c. 43]. Однак, позиція матері, скерована на формування в дитини надмірної прив’язаності до себе, приведе до браку потреби в спілкуванні з іншими та відсутності інтересу до них. Отже, мати є першою ланкою в процесі соціалізації дитини.

Дослідження 1980-90-х років показують, що на особливості соціальної активності впливає стиль формування соціального зв’язку (attachment). М.Ейнсворт стверджує, що у випадку коли мати віддає дитині свою любов і дитина це почуває, формується безпечний стиль соціального зв’язку, в протилежному випадку формуються стилі, які включають також і негативні ознаки, наприклад, нервово-амбівалентний чи уникаючий. Сформовані в ранньому дитинстві стилі функціонують протягом цілого життя людини і окреслюють форми і характер її соціальної активності чи не в кожній ситуації [8, c. 33]. Доповнили цю концепцію Р. Бартоломев та Л. Горовітц, виділивши 4 типи соціального зв’язку, залежно від ставлення людини до себе та інших:

1) безпечний стиль - особа поважає  себе і цінує інших, легко співпрацює  з іншими і отримує позитивні  результати від цієї співпраці;

2) залежний стиль - особа низько  оцінює себе і високо цінує  інших, її соціальна активність завжди потребує схвалення чи оцінки з боку інших, вона не є ініціативною, а чекає розпоряджень чи допомоги від інших;

3) боязкий стиль - особа не цінує  ані себе, ані інших, боїться встановлювати  соціальні контакти, зокрема емоційні стосунки з іншими;

4) пихатий стиль - особа високо  оцінює себе, але низько оцінює  інших, надає перевагу униканню  соціальних контактів або сприймає  інших як об’єкт маніпуляції [9, c. 45].

Ці стилі соціального зв’язку окреслюють певний тип взаємодії людини з іншими, від якого і залежатиме те, наскільки високим буде рівень соціальної активності і те, чи людина буде проявляти її взагалі. Єдиним стилем, який можна вважати позитивним є безпечний стиль, при якому людина легко контактує з іншими і прагне щось зробити для інших.

На важливості почуття безпеки в ранньому дитинстві наголошувала також К.Хорні, вважаючи його передумовою здорового розвитку особистості. Відсутність почуття захищеності, опіки та любові з боку найближчого оточення спричиняє формування „невротичної особистості», характерними рисами якої є невміння виявляти любов та турботу щодо інших, встановлювати контакти з іншими людьми, формувати коло спілкування тощо [7, c. 202]. Однак, сприятливі умови для розвитку невротичної особистості, на думку авторки, створює і саме суспільство, в якому живе людина. Отже, суспільство через свої інституції, в першу чергу сім’ю і заклади освіти, вже від народження пристосовує молоду людину до соціальної активності в цьому суспільстві.

Макроструктурні чинники соціальної активності особистості містять етно-соціо-культурні характеристики суспільства, в якому людина виросла і живе. Існують дослідження, що показують залежність соціальної активності людини від гендерних особливостей особистості (шкала маскулінність-фемінність). Так, А.Овчаров характеризує фемінність через наявність таких рис як чуттєвість, інтровертованість та соціальну пасивність, а маскулінність - раціональність, прагматичність, соціальну активність та екстравертованість [21, c. 13].

Тому в суспільствах з традиційним розподілом гендерних ролей спостерігається низький рівень соціальної активності жінок і високий рівень соціальної активності чоловіків. Натомість в суспільствах, де гендерні ролі розмиті, жінки соціально активніші, а чоловіки набувають фемінних рис. Українське суспільство характеризують як таке, в якому переважає традиційне жіноче начало (О. Донченко, Ю. Романенко), а отже соціальна активність не є пріоритетним напрямком діяльності членів такого суспільства - більша увага зосереджується на забезпеченні власних потреб та потреб власної сім’ї.

М. Левицька зазначає, що найвищий рівень соціальної активності спостерігається в суспільствах, які характеризуються високим рівнем економічного розвитку, а також чіткими індивідуалістичними системами цінностей [12, c. 225].

Щодо третьої групи чинників - маємо тут традиції державницького життя, тип правління (найвища соціальна активність спостерігається в умовах розвинутих демократій), стан громадянського суспільства, особливості історіогенезу тощо. Посттоталітарне українське суспільство очевидно не має і не може мати традицій соціальної активності - діяльності на благо громади, що виходить з внутрішніх потреб людини, а не із зовнішніх приписів. Тому, це може бути одним із завдань розвитку сучасного українського суспільства, що постає, передусім, перед молоддю - поколінням, яке не має досвіду добровільно-примусової і радше формальної, ніж реальної участі в організаціях ідеологічного спрямування.

Соціальна активність особистості - широке поняття, яке включає дії людей в різних сферах суспільного життя. Соціальну активність можна розглянути як систему векторів, часто скерованих протилежно. Відтак можна говорити про те, що соціальна активність включає як усвідомлені соціальні дії, так і імпульсивні, спровоковані ситуацією, впливом натовпу тощо.

Інша площина векторів: конструктивна та деструктивна соціальна активність. Конструктивна соціальна активність полягає в організації певних заходів або допомозі у проведенні певної діяльності, спрямованої на розвиток, захист, збереження чогось або когось. Деструктивна - навпаки, на знищення, або створення перешкод для розвитку чи розбудови певної організації, громадського руху, взаємодії тощо.

Дещо іншу площину конструктивної активності представляє створювальна соціальна активність (прикладом якої є традиційна українська “толока”, коли сусіди, односельці збираються разом, щоб допомогти комусь зібрати врожай, побудувати хату або спільними зусиллями будують (ремонтують) дорогу, церкву, школу тощо). Різновидом деструктивної соціальної активності - “знищуюча” (акти непокори, бунти, демонстрації що супроводжуються символічним або реальним знищенням чогось або когось).

Можна також виокремити площину “діяння - відмова від діяльності”, адже соціально-активною буде людина, як та, що, наприклад, бере участь у виборах і голосує за певну політичну силу або кандидата, так і та, що свідомо відмовляється від здійснення свого виборчого права, демонструючи цим певну соціальну позицію [37, c. 28].

Соціальна активність може також бути конформістською або самостійною: конформістська соціальна активність скеровується бажанням бути “як всі”, самостійна викликається внутрішніми мотивами людини і переважно не залежить від думок і впливу інших.

Цікавий ракурс для розгляду соціальної активності створюють вектори “для інших” - “для себе”. Людина може здійснювати певні дії на користь інших, виходячи з альтруїстичних міркувань, маючи потребу допомагати іншим, а може робити щось для інших “побіжно”, задовольняючи якусь свою потребу.

Прикладом останнього варіанту соціальної активності є ситуація, коли господарі якоїсь квартири багатоквартирного будинку, очікуючи важливих для себе гостей, ремонтують або ретельно прибирають, прикрашають сходи свого під’їзду, якими, користуються не лише вони, а й багато сусідів. Отже, роблячи для себе, ці господарі побіжно, не маючи це на меті, створюють комфорт для інших, діють на їхню користь.

Соціальна активність особистості може скеровуватися як зовнішніми стимулами, так і внутрішніми мотивами. Стимули, як відомо, перебувають в континуумі “заохочення” - “покарання”, а отже, люди можуть демонструвати соціальну активність зі страху покарання або бажаючи отримати заохочення, позитивні “підкріплення”. Така соціальна активність буде тривати доти, доки діє стимул. Соціальна активність, що є результатом дії внутрішньої мотивації особистості тривка, потужна, має значну вагу для особистості, глибоко нею переживається, оскільки стосується її потреб, інтересів, цінностей, переконань, ідеалів [38, c. 42].

Можна виокремити також “інструментальну” соціальну активність, коли соціально значущі дії особа здійснює, маючи на меті отримати конкретний результат для себе (винагорода, кар’єрний ріст, повага, авторитет, соціальний статус тощо). На противагу “інструментальній” соціальній активності, “емоційну” соціальну активність особа здійснює задля отримання відповідних переживань (піднесення, гордість, насолода, втіха тощо).

Напевне можна виокремити ще не одну пару таких протилежно спрямованих векторів соціальної активності. Ґрунтовне дослідження описаних векторів допоможе підняти вуаль над таємницею природи соціальної активності людини, дозволить зрозуміти механізми її породження і функціонування. Соціальна активність членів суспільства чи не найважливіший чинник побудови і функціонування громадянського суспільства. Отже, виявлення чинників та механізмів конструктивної соціальної активності особи має велике значення для нашого перехідного суспільства, яке поволі і болісно позбувається пут тоталітарно-комуністичного минулого і шукає себе як громадянське правове суспільство.

1.2. Форми прояву соціальної активності студента

Соціальна активність досить різноманітна за своїм змістом, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основних критерії соціальної активності.

1. На які інтереси, потреби та  цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити широту цінностей особистості, рівень її інтересів. Саме за цим критерієм, перш за все, активність можна поділити на позитивну і негативну. Найвищою цінністю є життя людини, причому життя заради блага для інших людей. Позитивно активна особистість живе заради суспільних інтересів, а не тільки для себе. Піклуючись про все суспільство взагалі, така особистість тим самим робить добро всім, а тому й собі. Це вища ступінь усвідомлення свого призначення як людини. Нажаль у нашому суспільстві є багато соціально активних людей, які піклуються перш за все про себе, та є й такі, які під виглядом позитивної соціальної активності в дійсності переслідують особисті або конкретної групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик С.Соловйов вважав, що суспільство може добре існувати лише за умови жертви, коли його члени усвідомлюють необхідність жертви приватного інтересу заради загального, суспільного. Вже найдрібніша частина суспільства, сім’я, заснована на жертві батьків заради своїх дітей. Чим більше у нашому суспільстві буде людей готових свідомо жертвувати своїм власним заради суспільного, тим краще буде для суспільства і для кожної окремої особистості. Але цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси переважають над суспільними [43, c. 21].

2. На якому рівні сприймаються  особистістю інтереси, цінності  та потреби. Сприйняття це відбувається  на трьох рівнях: емоційному, рівні знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності засвоюються поверхнево, часто без проникнення в їх суть, але в яскравій, емоційній формі. Прикладом прояву такої активності можуть бути люди, які, не розібравшись у сутності певних процесів, можуть збудити натовп, повести його за собою і, як часто буває, наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають все на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емоційний рівень не означає тільки негативність, ця активність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїзму, замішаний часто на емоціях особистості, приводить до позитивних наслідків.

На рівні знань відбувається більш глибоке і конкретне засвоєння цінностей та потреб, цей рівень передбачає розуміння особистістю самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливовішою. Якщо емоційно активна особистість може повести за собою натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або взагалі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко роз’яснить всім причини тих чи інших явищ у суспільстві, дасть їм істотний аналіз і вкаже, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють всі [43, c. 22].