Труднощі і бар'єри у спілкуванні як негативні чинники у міжособистісній взаємодії

Технічні бар’єри. В технічній літературі для їх визначення частіше всього застосовується поняття «шуми», введене в науковий обіг автором математичної теорії зв’язку (комунікації) К. Шенноном. Воно асоціювалось з технологічними проблемами (наприклад, з поганим телефонним зв’язком або перешкодами в радіоефірі і означало обурення, яке не є частиною повідомлення, що передається. В сучасній комунікативістиці це поняття має більш широке значення, близьке по суті до комунікативного бар’єру, і включає все, що викривляє (перериває) сигнал передачі повідомлення і в результаті впливає на повідомлення в цілому [25, с. 63].

К. Черрі детально розглядає деякі  варіанти технічного шуму. Він відмічає, що в технічних каналах зв’язки  обурення можуть виникати з різних причин: в радіоканалі можуть виникати спорадичні імпульсні перешкоди  від грозових розрядів; в пошкоджених  телефонних лініях виникають перехресні перешкоди, коли при розмові може чутися третій голос (ця ситуація нагадує  розмову двох людей у шумній компанії, яка також являється прикладом  мовленнєвого каналу, пошкодженого обуренням через перехресні перешкоди від розмови інших людей).

Математична теорія зв’язку (комунікації) основну увагу приділяє випадкам, при яких джерела інформації і  шуму зовсім незалежні один від одного – сигнал і шум просто накладаються. До того як сигнали джерела досягають приймача, до них безпосередньо додаються сигнали шумових перешкод. Відповідно, прийняті за наявності шуму сигнали складаються з двох частин: корисного та фіктивного сигналу. Останній, інтерферуючись з корисним сигналом від джерела повідомлення, руйнує частину інформації. Таким чином, джерело шуму володіє здатністю руйнувати інформацію (вносити «негативну інформацію»), тим самим він збільшує ступінь невизначеності приймача, яка може бути подолана «збитковістю», або «посиленням», повідомлення  (його повторенням або використанням паралельних каналів зв’язку). Нарешті, можна виділити технічні бар’єри комунікації, які одночасно обумовлені і людським фактором: неправильним використанням техніки зв’язку (відсутність навичок роботи з відповідною технікою, помилка в адресі електронної пошти і т.д.); неправильним вибором технічного засобу для передачі повідомлення (наприклад, спроба передати по телефону повідомлення, адекватне сприйняття якого потребує аудіовізуальних засобів, та ін.).

На перший погляд може здатися, що в світі сучасних технологій (супутникового  зв’язку, комп’ютерної комунікації, мобільних  телефонів та ін.) комунікативні  проблеми вирішені до кінця. В дійсності  нові технології забезпечують лише новими засобами зв’язку, які більш компактні, швидше діють, надійні, більше передають  інформації. Однак якість здійснюваної за їх допомогою комунікації визначається самими людьми. Більшість бар’єрів комунікації обумовлені людиною, так  як комунікативні бар’єри – це в першу чергу бар’єри нерозуміння людьми один одного.

Людські бар’єри комунікації поділяються на психофізіологічні і соціокультурні [6, с 105].

Психофізіологічні бар’єри. Однією з важливіших особливостей комунікації є те, що вона здійснюється через різні сенсорні системи: слух, зір, шкірно-тактильні відчуття, хеморецепцію (нюх, смак), терморецепцію (відчуття тепла і холоду). Тому бар’єри можуть виникати в результаті різних фізіологічних порушень: порушень артикуляції (логопедичного характеру, заїкання, картавості), порушень фонеатричного характеру, пов’язані з голосовим апаратом (афонія, дистонія – повна або часткова втрата голосу внаслідок, наприклад, простудних захворювань та ін.), глухоти, повної або часткової втрати зору, втрати чутливості шкіри і т. д.

На здатність людей спілкуватися, передавати і сприймати інформацію сильно впливають їх психофізіологічні  характеристики. В сучасній загальній  психології і соціальній психології велика увага приділяється проблемі утрудненого спілкування. Б. Д. Паригін виділяє соціально-психологічні бар’єри діяльності, які можуть диференціюватися за такими видами: це можуть бути психологічні бар’єри пізнавальної, трудової, управлінської, рекреативної, творчої, економічної, політичної, правової і духовно-моральної діяльності, а також соціально-психологічні бар’єри спілкування. Прикладом психологічних бар’єрів можуть бути стереотипи сприйняття партнера по спілкуванню. Виконуючи функцію засобу психологічного захисту індивіда від перегрузки емоційною інформацією, стереотип виступає і в ролі соціально-психологічного бар’єра на шляху адекватного сприйняття партнера по спілкуванню в якості унікальної індивідуальності. Прикладом цього виду бар’єрів також можуть бути індивідуальні, перш за все характерологічні, особливості особистості. Так інтровертованість часто виявляється бар’єром в ситуації, яка потребує швидкого психологічного  переключення уваги з одного контакту на інший. Окрім перерахованих, найбільш поширеними формами психологічного бар’єру є нервове напруження, яке може призвести до емоційного зриву, скутості думки, нездатності вирішувати навіть найпростіші завдання, неадекватності сприйняття і реагування на дії інших людей, мовленнєвими аномаліями і т. п. В якості психологічних бар’єрів можуть виступати деякі психічні стани (індиферентність, апатія і навіть депресія) і психічні якості особистості (замкнутість, надмірна сором’язливість, підвищена емоційність) [16, с. 240].

Соціокультурні бар’єри. В першу чергу породжують комунікативні бар’єри, обумовлені приналежністю людей до різних груп та організацій. Коли взаємодіючі особи мають схожі соціальні характеристики, і, відповідно, схожий соціальний досвід (належать до однієї сім’ї, однієї країни, однієї раси, однієї статі, одному віку, однієї професії і т. д.), то це значно полегшує їх взаєморозуміння в процесі спілкування. Навпаки, якщо взаємодіючі особи мають різні соціальні характеристики і різний соціальний досвід, їх взаєморозуміння може бути суттєво ускладнене. Одна з головних причин цього полягає у феномені «групової свідомості, яка чітко проявляється в тісних групах, особливо в таких, де є сильний авторитарний лідер. Групова (суспільна) свідомість як інтегральна характеристика будь-якої більш і менш організованої спільноти існує об’єктивно незалежно від свідомості окремих індивідів, володіє по відношенню до них нав’язливою силою і змушує людину наслідувати норми, принципи і правила поведінки своєї групи. Таким чином, формуючись у відповідному соціальному середовищі, людина одночасно формується і у відповідному культурному середовищі. Націям, класам, соціальним, професійним, релігійним та іншим групам характерно створювати свою власну,  відмінну від інших культуру, власні знакові системи, стереотипи мислення і стандарти поведінки, які стають особливо очевидні при зіткненні з іншими культурами, наявність багатьох культур і субкультур важко переоцінити, оскільки в іншому разі світ був би одноманітним і статичним. Однак представники різних культур можуть зіткнутися з різними проблемами, пов’язаними з неспівпаданням, а інколи й конфліктом норм, цінностей, стереотипів свідомості і поведінки.  Це неспівпадання породжує культурні бар’єри комунікації. Найбільш очевидні серед них – лінгвістичні та семантичні бар’єри. Вони виникають через мовні відмінності: люди можуть спілкуватися на різних мовах; вони можуть говорити на одній мові, але не розуміти один одного через різницю лексиконів – багатих у одних і обмежених у інших, через неспівпадання тезаурусів – лінгвістичного смислового наповнення слів. Розрізняються мови не тільки народів, але і різних соціальних груп [5, с. 31].

Очевидно, що комунікація можлива  тільки в тому випадку, коли комуніканти володіють загальним кодом (системою знаків, до яких відноситься і мова). Однак сукупності знаків, в тому числі мови, недостатньо для ефективної комунікації: навіть носії однієї мови часто не розуміють один одного. Необхідна ще сукупність значень, які надаються цим знакам комуні кантами. Звідси можна зробити два висновки. По-перше, повне взаєморозуміння між комуні кантами неможливе в силу індивідуальності свідомості кожного з них. По-друге, повне нерозуміння, викликане відсутністю точок перетину культурних потенціалів комуні кантів, також виявляється неможливим, оскільки в силу універсальності відповідних сторін людського досвіду універсальні знакові одиниці завжди існують [23, с. 59].

Сказане стосується не тільки протиріч національних культур, але й аксіологічних  розбіжностей різних субкультур в рамках однієї цілісної національної культури. Тут також спостерігається релятивізм оцінок, обумовлений різними культурними  стереотипами, що призводить до нерозуміння  і навіть конфліктів. Практичні висновки можна сформулювати наступним чином: ніколи не потрібно наполягати на тому, що єдино правильні тільки ті уявлення, які склалися в даній культурі,необхідно знайомити з ними представників інших культур, пояснюючи причини їх виникнення; важливо мати правильне уявлення про психологію та культуру людей, з якими здійснюється спілкування, саме в недооцінці цього криються причини більшості комунікативних невдач; необхідно розглядати повідомлення з точки зору отримувача, фокусувати увагу на його інтересах, почуттях, пріоритетах; потрібно використовувати різні засоби доставки повідомлення, досягати зворотнього зв’язку в процесі комунікації.

Існує й інша класифікація труднощів  у спілкуванні. А. Б. Добрович виділив три типи обмежень, які прявляються в контакті і здатні викликати невдоволення сторін [6, с. 120].

Конвенціональні обмеження проявляються, коли в групі людей існує «конвенція», тобто традиція, звичай вести себе так, а не інакше. У відповідності з цим молодші повинні слухатися старших, старші – допомагати і вчити молодших, друзі – не зраджувати і не обманювати один одного і т. д.

        З ситуативними обмеженнями ми стикаємося, коли повноцінне спілкування строго обмежене рамками ситуації. Ми постійно включаємося в ситуації, в яких участь особистостей як партнерів контакту лиш «псує» справу. В якості прикладу можна навести передачу естафети у бігунів, екзаменаційну сесію у студентів, чайну церемонію у японців тощо. Саме тому у міському транспорті не прийнято задавати питання особистого характеру випадковому знайомому («Ви мабуть сьогодні погано спали?») чи повідомляти про що-небудь зі своєї особистої сфери («Знаєте, я розчарувався у житті»). В даному випадку прийнято використовувати безособові звертання типу: «Дозвольте? – Нема проблем», «Вибачте! – Нічого страшного» і т. п. Ситуація таким чином змушує партнерів перейти до безособового контакту, спілкуванню масок.

Емоційні обмеження визначаються створюваною атмосферою спілкування. Коли співбесідники відчувають істинну радість і любов, зустрічаючи один одного, то вони будуть приховувати свої тривоги та проблеми, щоб не заплямувати щасливих хвилин спілкування. У випадку, коли партнери спілкування емоційно холодні та ворожі один до одного, вони, прагнучи попередити конфлікт, користуються в контакті виключно масками. При цьому кожний навряд чи буде радий своєму партнеру [11, с. 94].

Н. І. Шевандрін виділяє наступні бар’єри, обумовлені нашими емоціями. Бар’єр відрази і брезгливості доволі часто зустрічається у повсякденному житті. Неприємні запахи, пітні руки, звичка близько розташовуватися біля співбесідника – все це може викликати непереборне відчуття відрази у партнера по спілкуванню. Щоб уникнути цього, потрібно більше приділяти уваги гігієні та манерам. З бар’єром спілкування, виникаючим на грунті страждання чи горя, стикається майже кожний. Страждання настільки приковує до себе думки людини, що важко розраховувати на його увагу до інших людей. Причини страждання можуть бути викликані трагічними подіями, незадоволеністю своїм положенням у суспільстві, обтяжуючими фізичними відчуттями. Бар’єр страху – один з найтяжчих у міжособистісному спілкуванні. У деяких людей внаслідок важких життєвих обставин страх виникає дуже легко. Причини страху можуть бути різними. І від того, наскільки правильно ви розгадали їх, залежить чи вдасться вам перебороти бар’єр страху, яким відгородився від вас партнер по спілкуванню. Бар’єр сорому і вини – бар’єр, що виникає від непевності за себе чи за іншого. Сором частіше всього охвачує людину у разі критики чи надмірної похвали. Нерідко сором чи вина перед співбесідником призводять до розриву відносин з ним. Є люди, які страждають надмірною сором’язливістю, і люди, які майже ніколи не піддаються сорому. Останні виробили в себе засоби психологічного захисту: навчилися переконувати себе, що в більшості випадків так вчиняють і інші, не слухають тих, хто їх критикує, підшукують собі виправдовуючи мотиви. І надто низький і надто високий пороги виникнення почуття провини порушує психологічні контакти з людьми. Про насильницькі порушення ми говоримо, коли один із партнерів можливо готовий до міжособистісного спілкування, але інший з тих чи інших причин пересікає ці спроби, використовуючи відповідні вербальні і невербальні засоби і провокує на те ж саме свого співбесідника. Приклад подібного спілкування описаний великим Шекспіром у сцені, коли Ромео намагається примиритися з родом Капулетті. Серед подібних обмежень можна  відмітити наступні бар’єри [13, с. 44].

Бар’єр презирства може викликати яка-небудь риса характеру, але інколи це результат забобонів, расових чи національних. Перебороти його важко, а в деяких випадках неможливо. Бар’єр сприйняття нерідко виникає при незрозумілій мові, нечіткому формулюванні думок при бесіді. Тон мови не менш важливий, чим її смисл. Мало емоційне мовлення з важкістю пробиває дорогу до взаєморозуміння.

Окрім вказаних зовнішніх обмежень в якості бар’єрів спілкування можуть виступати і інші фактори, що проявляються як причина конфлікту і сприяє йому. Частіше всього доводиться стикатися  з внутрішніми психологічними (особистісними) бар’єрами. Адже жоден конфлікт не виникає з нічого і не зникає безслідно. За будь-яким вчинком завжди криються відповідні цілі, а за конфліктом –  несумісність цих цілей і бажань у партнерів по спілкуванню. Відомий  психолог М. Аргайл вважав найголовнішими мотивами спілкування, а значить, і  можливими причинами конфліктів: самопізнання, самоствердження, духовний і емоційний контакт, реалізація статевих та інших біологічних потягів, управління, агресія, підпорядкування собі інших [26, с. 74].

Таким чином, типологія бар’єрів досить різностороння, однак вся вона базується на тих факторах, що зумовлюють дані порушення.

Розділ II  Практичні засади подолання причин комунікативних бар’єрів.

2.1. Педагогічне дослідження особливостей прояву комунікативних бар’єрів і причин їх виникнення в процесі вивчення соціальної педагогіки студентами першого курсу.

Конкретними завданнями констатуючого  експерименту були:

• вивчити соціально-психологічну ситуацію спілкування у студентських групах та перевірити теоретичне припущення  про наявність тривожності як симптому комунікативних бар'єрів у студентів-першокурсників при вивченні соціальної педагогіки;
• виявити причини виникнення комунікативних бар'єрів при вивченні соціальної педагогіки і виокремити найбільш значущі з них для першого року навчання у вищому навчальному закладі.

Аналіз психологічної  літератури дозволив припустити, що найбільш релевантним показником несприятливого емоційного стану студентів у  процесі навчання є стан тривоги, що зумовлює їх дезадаптованість, причому  низькі значення тривожності, як і високі, не є оптимальними для психологічного комфорту людини, оскільки в низькотривожних  суб’єктів найчастіше проявляється завищена самооцінка й розвинуті  егоїстична спрямованість та егоцентризм [29, с. 27-32]. Значні відхилення від рівня помірної тривожності (як високий, так і низький рівні) вимагають особливої уваги і є ознаками наявності комунікативних бар’єрів. Щоб перевірити це, ми вирішили провести дослідження, у якому взяли участь 40 студентів I курсу спеціальності «соціальна педагогіка». В якості способів діагностики нами були використані такі методики: 1) методика діагностики ступеня вираження тривожності Ч. Спілбергера; 2) методика виміру самооцінки Т. В. Дембо, С. Я. Рубінштейн [28, с. 60, 48].