Труднощі і бар'єри у спілкуванні як негативні чинники у міжособистісній взаємодії

  Не слід представляти собі бар'єри в комунікації як результат свідомого, довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуванні бар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині для захисту, але їхня дійсна природа людині невідома. Систему бар'єрів можна уявити собі як автоматизовану охорону – при спрацьовуванні сигналізації автоматично перекриваються всі підступи до людини. Однак можливі й інші варіанти: помилкова тривога і відключення сигналізації. Навіть якщо комунікація відбувається на тлі довіри до співрозмовника,

контрсугестія все рівно  може мати місце, але вже не як зовнішній  бар'єр,

а як спосіб зниження значимості неприємної інформації.

        Таким чином, природа труднощів і бар’єрів спілкування досить різноманітна і має свою специфіку. Здебільшого вона проявляється у психологічних перешкодах, що виникають на шляху отримання інформації та її ефективного сприйняття. Однак фактори, що викликають такі порушення, неможливо зводити лише до психологічних та особистісних характеристик співрозмовників, адже не менш важливу роль у цьому відіграє та соціальна ситуація, що склалася на момент міжособистісної взаємодії [25, с. 42].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Причини виникнення комунікативних  бар’єрів та труднощів.

Комунікативні ба’єри з’являються під впливом зовнішніх  і внутрішніх факторів з боку об’єкта  або ситуації взаємодії. Спілкування  може відбуватися «різними мовами»  через різницю культурно зумовлених норм спілкування, при взаємодії представників різних культур, різної вікової категорії тощо. Можуть відігравати роль і такі фактори як відсутність зворотного зв’язку при комунікативному контакті, помилки у розумінні смислу, неувага до підтексту [3, с. 321].

Загалом, внутрішніми причинами, що порушують ефективність спілкування, можуть бути своєрідність норм, установок, цінностей, а також такі особистісні  риси як ригідність, конформність, слабка воля тощо. Зовнішні причини знаходяться поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, надлишок або ж брак інформації та ін.

Риси особистості, які  викликають труднощі у спілкуванні:

• людина хоче і може, але не вміє спілкуватись (егоцентричність, невихованість, агресивність, конфліктність);
• людина не хоче і не вміє спілкуватись (глибока самотність);
• вміє, але вже не хоче і не може спілкуватись (відчуженість, виключність із соціальних зв’язків, самотність у натовпі);
• вміє, може, але не прагне (глибока інтроверсія, авторитарність, самодостатність, відсутність мотивації);
• і може, і хоче, але боїться спілкуватись (сором’язливість, занижена самооцінка) [30, с. 14].

      Спілкування може призвести до негативного результату, якщо в його процесі виникає почуття образи, ворожості, відчуження. Найчастіше його спричиняють:

1. Відмінності між мовленнєвим  та немовленнєвим спілкуванням. Спеціалісти стверджують, що тільки 7% інформації містить зміст сказаного, 55% інформації передається на невербальному рівні (мімікою, жестами), 38% — якісними характеристиками голосу (висота тону, тембр). У процесі спілкування невербальні засоби реалізуються поза контролем свідомості, імпульсивно. Тому сказане не завжди збігається з тим, що демонструється у поведінці. Так, учитель може говорити про своє доброзичливе ставлення до учня, але поводитися при цьому нервово, з відчуженням. На цій підставі ймовірні сумніви учнів у його щирості.

Тому під час взаємодії слід зважати на засоби і манеру спілкування, своєчасно виправляти помилки та розбіжності. Дисгармонія між словами, репліками, мімікою, жестами, рухами тіла нерідко вирішально впливає на спілкування [14, с. 72].

Зауваживши розбіжності у словах та поведінці співрозмовників, доцільно доброзичливо підкреслити не самі розбіжності, а своє сприйняття їх: «Я відчуваю, що ви чимось розгнівані (роздратовані, занепокоєні), зважаючи на ваш тон. Тому хотів би знати, чи не пов'язане це зі мною».

2. Вплив на взаємодію прихованих (хибних) припущень. Вступаючи у  взаємодію, людина найчастіше  має певні припущення щодо  особливостей поведінки та особистості  партнера у спілкуванні. Неточні  або хибні припущення можуть  ускладнити процес взаємодії.  Так, інколи може здатися, що  опір учня у конкретній ситуації  спричинений його невихованістю,  неповагою до вчителя, насправді  він є цілком природною реакцією  на прояв неповаги з боку  вчителя [22, с. 112].

3.Проблема прихованого контексту спілкування. У процесі взаємодії людина не завжди усвідомлює свої відчуття, думки, бажання. Не висловлюючи конкретно своїх занепокоєнь, рідко отримує адекватну відповідь. У педагогічній взаємодії така ситуація нерідко ускладнюється нерозумінням дитиною того, що з нею коїться, недостатнє усвідомлення своїх прагнень, бажань або страхів, побоювань. Тому вчитель повинен орієнтуватися передусім не на поведінку учня, а на з'ясування можливих причин такої поведінки, «думати й аналізувати за двох». Якщо педагог не орієнтований на виявлення прихованих мотивів поведінки, то спілкування з учнем породжує образи, роздратування, хибну поведінку, і, відповідно, — ускладнення конфлікту. Учитель повинен контролювати свої дії, висловлення, робити їх чіткими, зрозумілими для дітей.

Учені-психологи називають і  інші чинники, що ускладнюють спілкування: погрози, накази, безапеляційні розпорядження; негативна критика; образи, образливі  порівняння, прізвиська; апеляція до обов'язків: («Ти повинен», «Ти не маєш права»); репліки-пастки («Вихована людина не повинна так розмовляти з дорослим») або натяки без розкриття важливої інформації («Якщо ти будеш поводити себе добре, я зможу допомогти  тобі»); допит; похвала з «пасткою» («Ти ж розумна людина, як же можна  таке робити?»); упереджений діагноз  мотивів поведінки («У тебе немає  бажання вчитися; ти безсоромна людина, якщо таке робиш»); несвоєчасні поради; відмова від обговорення питання; зміна теми («Це дуже цікаво. Але  давай краще поговоримо про твої оцінки»); змагання («Та хіба це проблема? От у мене проблема складніша»); заспокоєння  запереченням («Усе мине, все коли-небудь закінчується, тому не слід хвилюватися») [12, с. 63].

       Ефективному спілкуванню можуть заважати різні перешкоди, пов'язані з нерозумінням. Перешкодою для розуміння може бути характер сприйняття партнерів спілкування, зумовлений їх особистісними установками. Істотною перешкодою є також смислові бар'єри, пов'язані з відмінностями значень, вкладених різними людьми в ті самі слова, символи (вербальні і невербальні атрибути спілкування). Хоча словесні символи є основними для передачі ідей, важливу роль у спілкуванні виконують невербальні символи, до яких відносяться міміка, жести, погляди, відстань між партнерами та ін. Неоднакове їх читання різними людьми також може створювати бар'єри в спілкуванні.

Істотною перешкодою у спілкуванні  є відсутність уваги й інтересу з боку партнера спілкування. Отож коли ваш співрозмовник розраховує на справедливе і неупереджене ставлення з вашого боку, довіряє вам, встановлюються добрі і міцні стосунки, котрі носитимуть високоморальний характер. При цьому моральна задоволеність – необхідний компонент і умова ефективного спілкування, тобто, здійснивши моральний вчинок, людина відчуває задоволення, усвідомлює, що її совість чиста, і навпаки, усвідомлюючи, що її вчинок далекий від норм моралі, вона здатна до переживання. А досить часті переживання щодо правильності морального вибору в тій чи іншій ситуації спілкування можуть стати причиною психічного перевантаження, а відтак і низької продуктивності праці з усіма наслідками, що випливають з цього як для самої особи, так і для загальної справи, задля якої партнери встановлювали соціальні контакти. Таким чином, проявляти співучасть і повагу до людей під час спілкування, робити їх щасливими, здатними насолоджуватися взаємодією – це не гуманітарна наївність, а веління часу. Саме тому розуміння цінності морально-психологічних засад спілкування, особливо у діловій сфері, стає надбанням усе більшої кількості людей [10, с. 50].

Норми не існують самі по собі –  вони створюються конкретними людьми в конкретних соціокультурних умовах. Отже в даному контексті важливим є питання про соціокультурну та етнопсихологічну обумовленість  нормативності спілкування, яка  полягає у зв’язках людини з конкретним життєвим простором, соціальним середовищем. Етнопсихологічна характеристика взаємодії  потребує врахування національно-психологічних  особливостей прояву поведінки людей  у сфері взаємовідносин, тобто  реально існуючих в суспільній свідомості соціально-психологічних явищ, специфічних  форм функціонування загальнолюдських властивостей психіки. Передусім становить комплекс проблем, пов’язаних з впливом традиційних етнокультурних норм і цінностей на соціальну поведінку людей, сфери групового менталітету на реалізацію комунікативних потреб індивіда, де можлива психологічна схильність сприймати все соціальне життя з позицій своєї етнічної групи, що розглядається як еталон [13, с. 28].

В цілому, виходячи із зазначеного, нормативну культуру спілкування можна визначити  як сукупність теоретичних знань та практичних навичок і вмінь взаємодії, етико-психологічних положень, принципів і норм, що мають загальний характер в конкретному суспільстві. Це система комунікативних знань, що обслуговує практику спілкування як соціокультурний та етнопсихологічний феномен, сукупність науки і мистецтва спілкуватись, різного роду рекомендацій, узагальнень щодо побудови комунікативного процесу, які мають науково-практичну цінність і органічно, системно пов’язані. Недаремно культуру спілкування справедливо вважають одним з вирішальних чинників успіху в налагодженні соціального контакту. Вона не має нічого спільного з безкультур’ям (нечесність при передачі певної інформації, грубість у спілкуванні, байдужість до співрозмовника та його проблем, тиск на партнера тощо). Висока культура спілкування – це гармонія професійних знань, комунікативних та морально-психологічних можливостей, які, безумовно, залежать від інтелектуально-культурних здібностей особистості, котра перебуває у стані взаємодії. Вона існує як система знань про способи передачі інформації, особливості сприйняття одне одного у процесі взаємодії, будується на підставі загальних методичних принципів спілкування і можливостей конкретних учасників комунікації .

Як бачимо, ефективність спілкування  залежить від багатьох чинників, порушення  яких призводить до виникнення комунікативних труднощів та бар’єрів. Ці причини  пов’язані як з індивідуально-психологічними особливостями співрозмовників, їх моральними цінностями, установками, культурою  спілкування, особистою вмотивованістю та ставленням до співбесідника, так  і з умовами соціальної ситуації, що склалася на момент розмови. Це можуть бути якісь несприятливі зовнішні чинники, особливості національно-культурних традицій людини, її менталітет тощо [7, с. 33].

       Всі ці та інші причини становлять комплекс негативних факторів, які обумовлюють утрудненість міжособистісної взаємодії людей. Прояв кожного з них неможливо передбачити заздалегідь, але усвідомлюючи їх наявність у тій чи іншій ситуації, ми зможемо ефективно перебудувати свої стосунки зі співрозмовником і досягти максимально ефективного результату взаємодії.

1.3. Типологія бар’єрів та порушень  у спілкуванні.

       На сьогодні дослідники утрудненого спілкування розробили величезну типологію бар’єрів та труднощів комунікативного процесу. Всі вони побудовані на основі тих факторів та причин, що обумовлюють ці ускладнення. В кожному виді людської діяльності – політиці, економіці, культурі і т. д. – присутні власні ба’єри, обумовлені специфікою даних видів діяльності. Різні види і рівні комунікації (вербальна – невербальна, усна – письмова – електронна, міжособистісна – групова масова і т. д.) також створюють свої специфічні бар’єри. Тому мають місце найрізноманітніші спроби систематизації комунікативних бар’єрів [22, с. 40].

Так, В. Шепель виділяє шість найбільш явних бар’єрів:

• дискомфорт фізичного середовища, в умовах якого сприймається повідомлення;
• інерція включеності, тобто замисленість слухача над іншими проблемами;
• антипатія до чужих думок, стереотипізованість свідомості, амбіційність;
• мовний бар’єр – суттєва різниця словникового запасу, лексикону комунікатора і комуніканта;
• професійне неприйняття – некомпетентне вторгнення комунікатора в професійну сферу комуніканта;
• неприйняття іміджа комунікатора.

В літературі з психології і комунікативістики прийнято виділять чотири типи бар’єрів:

• фонетичний – невиразна, швидка або повільна мова, мова-скоромовка, акцент, мова з великою кількістю звуків паразитів;
• семантичний – розбіжності в системах значення слів;
• стилістичний – неспівпадання стиля мови комунікатора і ситуації спілкування або стиля спілкування і психологічного стану партнера по спілкуванню;
• логічний – складна, незрозуміла або неправильна логіка розмірковувань.

       Дані класифікації досить точно, хоч і недостатньо повно, представляють розбіжності групи факторів, які перешкоджають ефективній комунікації. В якості основної класифікації комунікативних бар’єрів необхідно виділити середовище комунікації (внутрішні умови) комунікації, технічні засоби комунікації і саму людину як головного діючого суб’єкта будь-якого комунікативного акту.

       Бар’єри, обумовлені факторами середовища. До них відносяться характеристики зовнішнього фізичного середовища, які створюють дискомфортні умови передачі і сприйняття інформації:

• акустичні перешкоди – шум в приміщенні або за вікном, ремонтні роботи, стук дверей, дзвінки телефона і т. д. Їх негативний вплив посилюється, якщо в приміщенні погана акустика, а співрозмовник говорить досить тихо або шепітом;
• відволікаюча оточуюча оточуюча обстановка, яскраве сонце або, навпаки, тьмяне світло, колір стін в приміщенні,пейзаж за вікном, картини, портрети, тобто все те, що здатне відволікати увагу співрозмовників;
• температурні умови – досить холодно або досить жарко в приміщенні;
• погодні умови – дощ, вітер, високий або низький тиск. 

Даний перелік зовнішніх умов комунікації  можна продовжити. Кожний із перечислених факторів може впливати на результативність комунікації в силу свого впливу на індивідуальні психофізіологічні особливості комуні кантів [27, с, 119].