Теоретические основы формирования основ национального самосознания у детей дошкольного возраста

Як бачимо, національна  самосвідомість є досить складним явищем. Без сумніву, її формування відбувається протягом досить тривалого часу і  має розпочинатися з раннього віку. Сьогодні це положення не просто не викликає заперечень. Промовистим є той факт, що вчені надають йому особливого значення. Так, М.Боришевський у цьому сенсі зазначає: «Найбільш загальне, принципово важливе положення, яке слід неодмінно враховувати при вихованні національної свідомості й самосвідомості полягає у розумінні й визнані того факту, що процес становлення цього феномену розпочинається буквально з перших днів життя дитини» [11, 39]. Розуміння того, що становлення повного комплексу ціннісних орієнтацій, що визначають усталену національну самосвідомість особистості, як ми відзначали, процес тривалий, дає підстави стверджувати, що початковим етапом цього процесу є формування першооснов національної самосвідомості, яке має відбуватися уже в період дошкільного дитинства.

У якості означених першооснов Газіна І.О. вбачає елементарні дії  у сфері національної свідомості, які згодом переростають у широку дію, яка й визначає усталену національну  самосвідомість особистості. Фактично, мова йде про найелементарніші прояви в дитячій діяльності усвідомлення себе представниками.

Національна свідомість та самосвідомість особистості –  усвідомлення себе часткою своєї  національної (етнічної) спільноти  та оцінка себе як носія національних (етнічних) цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб'єкта соціальної дійсності.

Головним завданням  національного виховання дітей  дошкільного віку є формування основ  національної самосвідомості

Отже, національна самосвідомість – це відчуття належності до певної нації, яке виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи).

Основою національної самосвідомості є національні почуття - комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і форм життя, а також до інших народів. Важливо, щоб сформовані у ранньому дитинстві  національні почуття, елементи національної свідомості мали моральну спрямованість [32, 255].

Розвиток у дошкільнят свідомості – здатність пізнавати навколишній світ і самого себе, виробляти до цього свої особисті відповідні ставлення, розуміти свої прагнення, їх реальність чи далекість від життя. Це орієнтує на вироблення у дошкільника творчого ставлення до світу, здатності експериментувати, формулювати запитання, відкривати проблеми, радіти з приводу можливості їх розв'язати, знаходити для цього адекватні засоби, об'єктивно оцінювати свої досягнення та прорахунки. Ці складники дуже важливі при формуванні національно-свідомого громадянина своєї держави.

Один із складників структури  особистості – особиста свідомість, або самосвідомість дошкільника. З  нею пов'язане усвідомлення дитиною  свого обмеженого місця у житті, своєї причетності до Природи, Культури, Людей. Виникає усвідомлення власних можливостей, дитина починає розуміти, що далеко не все їй під силу. Закладаються основи самооцінки, образу-Я, елементарної Я-концепції. Дошкільник оцінює свої особистісні якості (позитивні і негативні), своє місце в системі суспільних відносин. Народжується здатність до рефлексії (погляду і аналізу самого себе), децентрації (звільнення від егоїстичних тенденцій), саморегуляції діяльності і поведінки (виникають зачатки совісті як внутрішньої етичної інстанції). Предметніше про самосвідомість розкриває розділ Базового компоненту сфера „Я Сам”.

У період дошкільного  дитинства відчувається становлення  основ свідомості та самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цілі, починає керуватися в своїй поведінці  моральними нормами). Зокрема цей  час є  най сприятливим  для формування інтересу дітей до національних цінностей, що врешті-решт створює передумови для формування національної свідомості та самосвідомості особистості.

Розвиток самосвідомості у дошкільному віці здатність  сприймати себе ніби збоку, розмірковувати з приводу самих себе, пізнавати себе, цінувати, самостійно регулювати власну поведінку і діяльність. Важливими складниками самосвідомості є: власне ім'я, самооцінка дитини, прагнення бути визнаною іншими, ставлення до себе як до представника певної статі (хлопчика, дівчинки), уявлення про себе у часі („Я” вчорашній – сьогоднішній – завтрашній), ставлення до своїх прав і обов'язків. Ці складники визначають основні напрями педагогічної роботи з розвитку самосвідомості дітей як ядра особистості.

Основні напрями роботи педагога з розвитку самосвідомості у дошкільному віці:

• усвідомлення дитиною свого індивідуального імені, прийняття його, знання його дитячих і дорослих форм, утвердження власної гідності через розуміння цінності свого імені, ідентифікація з ним;
• прийняття свого зовнішнього образу, зовнішності формування образу власного тіла;
• розвиток у дитини особистих домагань та визнання її чеснот і досягнень значущими для неї людьми;
• усвідомлення дитиною своєї статевої належності, статево ідентифікація та диференціація; прийняття чеснот своєї статі, орієнтація в них;
• усвідомлення дитиною себе у часі (минулому-теперішньому-майбутньому), переживання нею своїх фізичних і духовних змін протягом певного часу, формування елементарних форм життєвої перспективи;
• орієнтація у своїх правах та обов'язках;
• формування реалістичної самооцінки, здатності співвіднести її з об'єктивними досягненнями та оцінними судженнями інших, уміння покладатися на власну думку;
• життєдайне самоставлення у просторі, часі життя.

Отже, розвинути у дитини самосвідомість означає виробити в неї внутрішній погляд на саму себе, на своє внутрішнє життя; розвинути національну самосвідомість – сформувати свідомого громадянина держави, розвинути національні почуття. [5, 16-47].

Кожному віковому періоду психологічного розвитку відповідає свій провідний вид діяльності, в процесі якої формується і перебудовуються психічні процеси, від якої залежать психологічні зміни особистості, в процесі якої виникають нові види діяльності. Протягом перших семи років життя, в дитини послідовно змінюються провідні види діяльності. Всі вони взаємопов'язані, але вихователю необхідно враховувати в процесі розвитку особистості та формування національної самосвідомості провідний, домінуючий тип діяльності.

Отже, в процесі формування національної самосвідомості на заняттях слід максимально використовувати ігрові методи та прийоми навчання: демонстрацію наочності, бесіди, описи, дидактичні та народні ігри, ігрові життєві ситуації, художнє слово, ігрові діалоги, драматизації тощо.

Тільки застосовуючи всі методи в комплексі, можна  домогтися успіхів у формуванні національної самосвідомості.

Формування національної самосвідомості передбачає також використання народної педагогіки в різних видах  діяльності: пізнавальній, художній, театралізованій, конструктивній тощо. Це допоможе створити основу для оволодіння національними поняттями на чуттєвому досвіді дитини та в активній захоплюючій діяльності.

Досить доречною і  своєчасною для використання в дошкільних навчальних закладах є програма виховання дітей дошкільного віку „Українотворець” підготовлена науковими співробітниками науково-дослідного Інституту українознавства. Програма розроблена відповідно до Державного стандарту – Базового  компонента дошкільної освіти. Програма враховує досвід і традиції української педагогіки. Її структуровано відповідно до основних змістових блоків – сфер, які підпорядковуються мікросфері „Мова”.

Отже, аналіз програм  засвідчив, що в усіх діючих програмах передбачено завдання з ознайомлення дітей з національною культурою, мовою, звичаями та традиціями.

Процес національного  виховання є тривалим та поступовим. Він передбачає проходження етапів, протягом яких відбувається становлення  особистості.

 

 

 

1.3. Педагогічні  умови формування основ національної  самосвідомості у дітей старшого дошкільного віку

 

Специфіка сучасного  суспільно-екологічного буття, надзвичайно  швидкі його темпи, гострота і глибина  соціальних програм потребують, як ніколи, від кожного педагога будувати виховний процес як організацію життєдіяльності дитини, створення виховного розвивального середовища у якому б  вона могла  активно діяти, пізнавати світ. Інакше кажучи опановувати відомості, які на загально-теоретичному рівні розкривають мету, завдання, принципи, зміст виховання і навчання дітей з національного виховання, а також оптимальні умови, форми, методи і засоби здійснення освітньо - виховного процесу по формуванню основ національної самосвідомості, організації ігор, інтелектуальної та фізичної праці, художньої творчості, облаштування простору життєдіяльності дітей.

Ці знання потрібні педагогу не як теоретичний багаж, а як основа необхідних у його діяльності практичних умінь:

– аналізувати програмну  і методичну літературу, передовий  педагогічний досвід;

– організовувати і планувати  розвиток дітей у різних видах діяльності (ігровій, навчальній, побутовій, трудовій, художній та ін.);

– аналізувати педагогічні  ситуації та явища, поведінку дітей  і власні дії;

– діагностувати розвиток дітей, здійснювати на цій основі диференційоване навчання і виховання, об'єктивно оцінювати наслідки власної діяльності;

– виготовляти дидактичні посібники і використовувати  їх з метою оптимізації різних форм навчально-виховного процесу;

– виховувати у дітей  інтерес до духовних, історичних і  культурно-національних цінностей народу;

– пропагувати педагогічні  знання серед батьків і громадськості, залучати батьків до участі в роботі дошкільного закладу; ефективно  використовувати спадщину народної і класичної педагогіки;

– взаємодіяти з музичним керівником, інструктором з фізкультури, методистом, директором дошкільного закладу, батьками.

Особистісно-орієнтована  модель освіти ставить перед вихователями високі вимоги до його особистісного, професійного розвитку, комунікативних умінь і навичок, особливо до уміння бути активним учасником особистісно-орієнтованого спілкування.

Для педагога-практика дошкільного  закладу при плануванні і здійсненні будь-якої освітньо-виховної діяльності для формування основ національної самосвідомості у дітей старшого дошкільного віку, треба в першу чергу створити відповідні педагогічні умови:

1. Готовність вихователя  до формування основ національної  самосвідомості дітей старшого  дошкільного віку, а саме:

• створення розвивального середовища в дошкільному навчальному закладі;
• ознайомлення з програмами, методичною літературою народознавчого спрямування;
• підбір та систематизація дидактичного матеріалу;
• перспективне планування роботи з дітьми старшого дошкільного віку з формуванню основ національної самосвідомості;
• включення народознавчого матеріалу в різні види діяльності дітей;
• орієнтування вихователя в народознавчих проблемах, володіння діагностиками та методиками формування основ національної самосвідомості дітей старшого дошкільного віку

2. Взаємодія з батьками  вихованців з метою залучення  батьків до процесу формування основ національної самосвідомості дітей, підтримання бажання перенести доцільне в практику сімейного виховання.

Створювати такі педагогічні  умови необхідно для формування і самореалізації дошкільників в  практичній діяльності. Також при доборі методів і прийомів, дидактичного матеріалу необхідно враховувати середовище, в якому перебуває дитина. Створити в дошкільному закладі розвивальний життєвий простір означає забезпечити сукупність умов, атмосферу, якнайсприятливішу для прогресивного розвитку свідомості та поведінки дошкільника. Розвивальним слід вважати умови, які підживлюють природні сили дитини, сприяють реалізації нею своїх потенційних можливостей, збагачують знання основ філософії життя та практичними навичками, вдосконалюють їх, забезпечують усвідомленість, культурність, міцність; позитивно впливають на становлення особистісного досвіду, формують реалістичні образи світу та власного «Я», елементарну систему морально-духовних цінностей, корисні гармонійному розвитку, базуються на знанні вікових та індивідуальних можливостей вихованців.

Педагогічними умовами  засвоєння дітьми національно-виховних завдань виступають:

– національно-патріотична  спрямованість навчання і виховання;

• включення національного виховання в різні види діяльності (навчально-пізнавальну, навчально-мовленнєву, художню, трудову, театрально-ігрову, співпрацю з батьками);
• комплексний підхід до формування основ національної самосвідомості.

Кожна із поставлених  умов вирішується у напрямках  роботи педагога з дітьми (схема 1.1.), що в свою чергу сприяє проникненню народознавчих ідей у різні види виховання.

Схема 1.1

Морально-етичне виховання	Розумове виховання	Трудове виховання	Правове виховання
Продовження схеми 1.1 Формування  національної самосвідомості
Патріотичне виховання	Екологічне виховання		Художньо-естетичне виховання

Перспективна програма розвитку освіти в Україні у XXI ст. орієнтує педагогів дотримуватись принципу варіативності програм виховання та навчання у дошкільному закладі.