Теоретические основы формирования основ национального самосознания у детей дошкольного возраста

У наш час вивчення народної педагогіки стає основою, важливим засобом формування особистості з дитинства. Педагогіка народу формує етнічну самовідданість, зацікавленість в її відродженні, повагу до національно-культурних традицій народу. Народні підходи у виховній роботі звільняють від абстрактності і надуманості, дозволяють створити природне виховне середовище. Народна педагогіка дає змогу глибше усвідомити зв'язки з історією своєї місцевості, нерозривну єдність з попередніми поколіннями, їх духовним світом, глибше пізнати свій народ, його традиції, вірування в самого себе, як часточку великого народу.

Видатний вітчизняний  педагог К.Д. Ушинський перший висунув  і обґрунтував важливе положення  педагогічної теорії – вимогу народності виховання, ввів у науковий обіг термін "народна педагогіка". Наголошував, що мета виховання тісно пов'язана з культурою рідного народу, оскільки воно створене народом і засноване на народних засадах, має виховну силу, якої позбавлені системи, що ґрунтуються на абстрактних чи запозичених в інших народів ідеях. Він доводив, що виховання не може бути ізольованим від історичного життя народу, прагнув зробити таку систему освіти, в якій би віддзеркалювався самий дух народів, його яскрава неповторність, особливості національної культури. Він вважав, що користування педагогічною досвідченістю іншого народу не завдасть шкоди тільки за умови, якщо в дитині міцно закладені національні основи, якщо вона перейнялась духом свого народу: „Як не можна жити за зразком іншого народу, яким би принадним цей зразок не був, так не можна виховувати за чужою педагогічною системою, яка б вона не була струнка і добре обдумана. Кожний народ щодо цього повинен випробувати свої власні сили”[17, 24-56].

Сучасна педагогічна  думка в Україні, спираючись на наукові  досягнення та досвід попередників, праці  зарубіжних учених продукує ідею виховання, в основі якої лежать принципи поступовості й безперервності. При цьому, чи не основною ідеєю сучасної системи виховання є те, що воно має здійснюватися на всіх етапах формування особистості, починаючи з раннього дитинства.

У наукових дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів і педагогів доведено важливість дошкільного періоду у становленні  особистості. Ця теза є ключовою і  в змісті державних нормативних  документів.

Одне з чільних місць  у сучасній педагогічній системі відводиться національному вихованню, яке згідно з положеннями Національної доктрини розвитку освіти, „...має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність та цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури...” [15, 58].

Така постановка питання  націлює нас на розуміння тієї істини, що патріотами не стають у зрілому  віці. Почуття любові до батьківщини, поваги до свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства, „вбиратися з молоком матері”. В Україні розроблена науково обґрунтована Концепція дошкільного виховання (1993 р.), яка й визначає основну його мету. Її загальні положення знайшли відображення в Законі України “Про дошкільну освіту” (2001 р.) Зокрема, в ньому зазначається: „Одним із основних завдань дошкільної освіти та виховання є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, пізнавальної активності; виховання у дітей шанобливого ставлення до родини, Батьківщини, поваги до народних традицій та звичаїв, рідної та державної мови, національних цінностей Українського народу” [16, 55]. Відповідно до цього були визначені завдання виховання. З поміж інших, наголошується на необхідності формування особистості в контексті рідної культури, мови як емоційного природного середовища дитини; відновлення престижу української мови, державної мови суверенної України; формування творчої індивідуальності на національній основі.

Сьогодні існує розуміння  того, що виховати свідомого громадянина  й патріота означає сформувати в  дитини комплекс певних знань і умінь, особистісних якостей і рис характеру. Зокрема, йдеться про: повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо-естетичну культуру тощо; патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повагу до Конституції, законів Української держави; досконале знання державної мови [11, 12].

У своїй книзі „Основи  сучасного українського виховання” Ю. Руденко зазначає, що українська народна педагогіка ставить перед вихованням конкретні завдання. Головні з них такі:

• виховувати підростаючі покоління в дусі продовження свого роду, дотримання заповідей дідів і прадідів, спадковості і наступності поколінь;
• леліяти в дітей любов до матері і батька, родичів, бабусі й дідуся, інших людей;
• плекати в дітей пошану до рідної мови, природи, культури, історії, краю, землі, Батьківщини;
• формувати в дітей  високу народну мораль, її цінності, почуття добра, правди, честі, совісті, милосердя;
• пробуджувати і виховувати у дітей національну гідність і гордість, свідомість і самосвідомість, готувати з них палких патріотів, мужніх громадян, творців своєї долі;
• формувати в дітей прагнення берегти народні традиції та звичаї;
• виявляти природні задатки, нахили кожної дитини, розвивати її здібності, помічати хороше, що є в кожній дитині, розвивати такі якості і опиратися на них у процесі навчання і виховного впливу;
• виховувати в кожної дитини уміння гордитися славою свої предків, готовності захищати честь свого народу.

Звичайно, тут слід відзначити, що у повному обсязі ці якості ще не можуть бути сформованими у дитини дошкільного віку. Проте, створити фундамент, на основі якого можна буде вже  зводити „будівлю” майбутнього  громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно, особливо якщо врахувати всі переваги, що створює дошкільний вік для результативного виховного процесу. Психологи аргументовано наголошують на вирішальному значенні дитинства для становлення особистості. Зокрема, на думку відомого українського вченого І.Беха, „...виховання особистості має розпочинатися уже з першого року життя дитини” [3, 157]. А дошкільне дитинство, згідно з його висновками, є віковим періодом, коли починають формуватися високі соціальні мотиви і благородні почуття. Від того як вони будуть виховані в перші роки життя дитини, багато в чому залежить увесь її подальший розвиток.

„Ідеалом виховання, - зазначається в Концепції виховання  дітей та молоді у національній системі  освіти”, – є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна, свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими гуманними якостями, є носієм кращих надбань вітчизняної та світової культури, здатна до саморозвитку й самовдосконалення”.

Дошкільний вік –  це початок становлення особистості, це період, коли в дитини починає формуватися мораль та образ власного "Я", виникає потреба осягнути явища суспільного життя. і те, що закладено в цей період, згодом, як квітка, розквітає і плодоносить.

Головною метою дошкільної освіти, окресленої Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, є формування основи „особистісної культури через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності.

Говорячи про принципи і напрямки дошкільного виховання, І.Бех, зокрема, наголошує на необхідності дотримання принципу національної спрямованості, який передбачає формування в дітей самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури [4, 3]

На значенні дошкільного  дитинства особливий акцент роблять  сучасні науковці. Зокрема О.Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень [26, 1]. Дослідниця класифікує дошкільне дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого „...дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму як біопсихологічну реальність” [26, 68].

Значення дошкільного  вікового періоду в житті людини важко переоцінити. Це вік найбільш стрімкого фізичного і психічного розвитку дитини, початкового становлення якостей і властивостей, які формують її особистість. Згідно з висновками психологів (Г.Бреслав, Л.Долинська, Т.Кричковська, В.Мухіна З.Огороднійчук, О.Скрипченко та ін.), уже в старшому дошкільному віці дитина має високий рівень розумового розвитку, а також великі пізнавальні резерви. Саме тоді в неї в основному завершується процес оволодіння мовленнями, розвивається його звукова сторона. Дитина цього віку може переповісти прочитану розповідь або казку, описати картину, передати свої враження про побачене. Інтенсивно зростає її словниковий запас.

У дошкільному віці під  впливом навчання й виховання  здійснюється сенсорний розвиток дитини (відбувається вдосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень). У старших дошкільників добре розвинена уява. Вона починає набирати творчого характеру. Діти здатні створювати образи. У них уже розвинене цілеспрямоване сприймання, довільна пам’ять, діти вміють аналізувати й узагальнювати предмети, встановлювати між ними взаємозв’язки [7, 53]. У цей час відбувається інтенсивний розвиток мислення. Зокрема, здійснюється перехід від наочно-дійового до образного мислення. Далі на основі образного мислення починає розвиватися образно-схематичне, яке потім переростає в логічне мислення [6, 109] Саме для старшого дошкільного віку характерне образне мислення. Дошкільне дитинство, на думку психологів, це вік найбільш сприятливий для розвитку пам’яті.

Говорячи про емоційну сферу дошкільників, учені-психологи  наголошують на тому, що емоційні процеси до шостого року життя стають більш урівноваженими. Проте саме емоції головним чином насичують всю діяльність дитини. На думку дослідників, все, у що включається дошкільник повинне мати яскраве емоційне забарвлення, інакше діяльність не відбудеться або швидко зруйнується. Дитина, в силу свого віку, просто не здатна робити те, що їй не цікаво.

Д.Ельконін підкреслює, що дитина – дошкільник проходить величезний шлях розвитку – від відокремлення  себе від дорослого („Я сам”) до відкриття свого власного життя, самосвідомості. У неї змінюються бажання та інтереси, виникають перші етичні інстанції й зачатки світобачення.

У цьому віці дитина починає  керуватися в своїй поведінці  моральними нормами. Зокрема, це стосується переживання гордості за певні вчинки (внаслідок оцінки дорослих). З усвідомленням суспільних цінностей діти починають пишатися професійними успіхами своїх батьків, їх місцем у суспільстві [4, 112]. При цьому, як відзначають психологи, у дітей старшого дошкільного віку суспільно важливі мотиви переважають над особистісними.

На думку вчених, уже  наприкінці дошкільного віку дитина виявляється здатною усвідомлювати  і себе саму і те місце, яке вона в даний час займає в житті.

У наукових розробках  О.Кононко визначено роль та місце самосвідомості в житті дошкільника. Підкреслюючи важливість зародження в нього самосвідомості саме в цей період, дослідниця зазначає, що вона свідоміше ставиться до своєї поведінки, переживань, думок; оволодіває елементарним умінням виробляти емоційно-смислові оцінки своїх можливостей..., у неї формується певне уявлення про себе як індивідуальність та суспільну істоту” [26, 179].

Зважаючи на те, що в  період старшого дошкільного віку відбувається формування тих рис характеру, які  й визначають особистість, а також основ свідомості й самосвідомості, цей вік має виключну вагу для формування в дітей основ національної самосвідомості. На думку І.Матюші, вже з перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові. Очевидно, лише таким шляхом можливе долучення наступних поколінь українців до культурних традицій народу.

Реалізація програми національного виховання у дошкільних навчальних закладах вимагає врахування вікових особливостей дітей дошкільного віку. Відповідно до цього слід організовувати і проводити навчально-виховний процес. Саме тут на допомогу приходять розроблені вітчизняними й зарубіжними вченими різноманітні теоретичні положення про безперервність, поетапність та наступність виховного процесу.

О.Вишневський у процесі  становлення національного самоусвідомлення виділяє три етапи. Першим із них  він називає етап раннього етнічно-територіального  самоусвідомлення (етнізація). У цей  період, на думку вченого, закладається „коріння патріотизму”. Вважаємо, що є всі підстави кваліфікувати цей процес як становлення першооснов національної самосвідомості. Згідно з теорією О.Вишневського, саме під час першого етапу відбувається усвідомлення дитиною своєї етнічної приналежності. Уже з перших днів життя дитина формується під впливом материнської мови, колискової пісні, бабусиної казки. Підростаючи, вона бере участь у народних святах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до процесу народної творчості тощо. Діти дошкільного віку є активними учасниками народних життєвих дійства (коляда, віншування, гаївки, писанки, вертеп тощо). Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. У сім’ї і дошкільному навчальному закладі діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам’яті. У ранньому віці також формується культ рідного дому, сім’ї, культ предків, дитина знайомиться з національними та етнічними символами.

Говорячи про принципи і напрямки дошкільного виховання, І.Бех, зокрема, наголошує на необхідності дотримання принципу національної спрямованості, який передбачає формування в дітей самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури [4, 3] На значенні дошкільного дитинства особливий акцент роблять сучасні науковці. Зокрема О.Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень [26, 4]. Дослідниця класифікує дошкільне дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого „...дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму як біопсихологічну реальність” [26, 68].