Історичні та психофізіологічні основи формування гендерно орієнтованого підходу до навчання і виховання

Навчання з урахуванням гендерних особливостей учнів вимагає відбору такого змісту навчального матеріалу і застосування таких методів і форм навчання, які відповідали б різному типу функціональної асиметрії мозку у сприйнятті інформації дівчатками і хлопчиками, відповідали б запитам і тих, й інших у ставленні до навчальної роботи. При побудові процесу навчання на основі врахування ідей гендерного підходу слід керуватися тим, що за одних і тих же методах навчання, при одному і тому ж вчителя хлопчики і дівчатка приходять до знань і вмінь різними шляхами, використовуючи різні стратегії мислення. Так, наприклад, дівчатка краще засвоюють інформацію, коли їм відомий алгоритм, коли інформація покладена в схему. Зазвичай, для них не складає труднощів запам'ятати правило або порядок операцій і потім застосовувати його в подібних типових ситуаціях [17]. Існують статеві відмінності і в процедурах збору інформації, у методах вирішення завдань. Хлопчики більшість просторових завдань вирішують у внутрішньому плані, тоді як дівчаткам потрібна додаткова наочність.

Розглянемо ситуацію, описану Єремєєвій В. Д., завідуючої кафедри дитинства в Санкт-Петербурзької академії постдипломної педагогічної освіти [Див: 57]. Вчитель пояснює на уроці математики, що якщо порівнюються два числа, наприклад, в задачі на визначення співвідношень віку батька і сина, і стоїть прийменник «на» (на стільки-то років більше або менше), то треба складати або віднімати, а якщо привід «в», то треба множити або ділити. Більшість дівчат відразу приймає цей алгоритм і починає використовувати його у вирішенні завдань (але при цьому дівчинка, прийнявши ключові слова: прийменник і більше або менше - може почати ділити вік сина на вік батька або складати віку того й іншого). А більшість хлопчиків алгоритм не приймає. Їм треба уявити собі батька і сина, зіставити їх вік не формально, а понятійно: батько старше, син молодший, - і в думках в якомусь важко перекладному в слова образі уявити співвідношення як би в просторі. Тоді акцент у їх вирішенні ставитися не на формальна ознака - прийменник «на» або «в», а на розуміння сенсу конкретної ситуації. Якщо хлопчик зуміє сам, без вчителя вибудувати ці образи, то ці задачки він буде вирішувати легко, а якщо не зуміє, то й алгоритм йому не допоможе.

У класі дівчаток вчитель одразу побачить дівчаток, які, прийнявши алгоритм, не розуміють реального співвідношення вікових груп (вік сина менше, ніж батька, тому не можна вичитати різницю з віку сина). А деякі дівчатка, подібно хлопчикам, алгоритму не приймають взагалі. І вчитель йде від алгоритму і пояснює завдання інакше. У класі хлопчиків алгоритм спрацьовує у відношенні дуже невеликого числа хлопчиків, і вчитель змушений змінити методику і пояснювати подібний матеріал інакше. У змішаному класі вчитель найчастіше теж працює з алгоритмом, але неуспішні діти неуспішні з різних причин: «чоловічим» і «жіночим» - а вчитель цього не відчуває, не доучують частина дітей, не дає їм можливості продемонструвати кращі сторони свого мислення.

Є і ще одна об'єктивна складність, яка заважає дітям і в першу чергу хлопчикам бути успішними в навчанні. Справа в тому, що система сучасної освіти орієнтована на дітей, у яких домінує ліва, абстрактно-логічне півкуля. Існуючі методики і програми підходять лівопівкульним дівчаткам, а не правопівкульних хлопчикам. Це відбувається тому, що підручники пишуть в основному левополушарнікі - люди раціонально-логічного типу, тому що правополушарнікі взагалі не люблять писати. Вони краще розкажуть, ніж викладуть на папері. Їм, щоб втілити думку в граматичну форму, потрібен контакт з аудиторією. Левополушарнікі ж перевантажують текст складними граматичними формами, важкими для сприйняття. Більшість шкільних технологій розраховане на левополушарніков. Але при цьому права півкуля учнів погано розвивається, а люди правополушарного типу при такій системі не домагаються успіхів у навчанні. Таким чином, традиційне шкільну освіту краще підходить для дівчаток, ніж для хлопчиків, тому дівчатка, особливо в початковій школі, вчаться краще. Тому правопівкульні хлопчики більше схильні до шкільним неврозів.

Крім того, є дані про те, що останнім часом лівопівкульним дітей стає все менше. Так, психолог А. Сіротнюк з'ясувала, що «в дитячій популяції з кожним роком зростає кількість правопівкульних дітей (до 40-50%), що змушує нейропсихологів говорити про виникнення нового адаптаційного механізму людства до умов, що змінюються. Однак програми навчання з кожним роком стають все більш аналітичний, мовними і алгорітмічнимі. У таких умовах правопівкульні діти опиняються в стресовій ситуації, тому що методи навчання не відповідають функціональної активності їх головного мозку »[Цит. по: 20].

Отже, в даний час затребуваними є підручники (особливо гуманітарного циклу), орієнтовані на системне навчання і правопівсферні сприйняття, що буде відповідати гендерних особливостей сприйняття матеріалу у хлопчиків. Такі підручники повинні містити безліч схем, образів, творчих ігор та ін

Хлопчики вимагають більш подібної форми викладу, наочності, їм потрібно прожити матеріал в дії, а не умоглядно. Їм потрібно навчання, засноване в першу чергу на цілісному підході, з опорою на конкретність, життєвість. Вони повинні зрозуміти принцип, сенс, а не вибудовувати цей сенс з деталей. Дівчаткам ж зазвичай простіше зрозуміти схему, алгоритм. Вони краще орієнтуються у правилах, здатні раз'ять ціле на частини [16].

А хлопчики, все розуміючи, часом не можуть пояснити того, що зрозуміли, комусь іншому. Є хлопчики, які все хапають на льоту, всі завдання вирішують, а пояснити своє рішення не можуть. А є дівчатка - відповідають у дошки чудово, але сенсу предмета вони не відчувають. І на контрольних ці дівчатка п'ятірки отримують, а хлопчики - три, а то й два - то вони визначення не можуть написати, то в обчисленнях заплутаються, то оформлять неправильно. Ось і доводиться вчителям формально позитивно оцінювати дівчаток, а хлопцям ставити три.

Таким чином, можна зробити висновок, що інформацію хлопчики і дівчатка сприймають по-різному. Хлопчики перш за все шукають сенс і, схопивши його, відразу готові діяти. А дівчатка сенс зчитують гірше, їм потрібно для цього більше часу. Зате вони більш емоційні, тонше відчувають. Так, одну і ту ж загальновідому казку про Червону Шапочку хлопчики і дівчатка слухають по-різному. Коли бабуся каже: "Дерні за мотузочку - двері і відкриється", хлопчики гостро реагують тільки в перший раз, знаючи, що за дверима ховається Вовк. Коли ж ця фраза звучить вдруге (Вовк повторює її Червону Шапочку) - дівчатка переживають ще сильніше, ніж першого разу. А у хлопчиків реакція, навпаки, слабшає, оскільки інформація ними вже отримана, в ній немає нічого принципово нового [65].

Стосовно до школи з цього випливає висновок, що хлопчикові не підходить традиційний прийом "повторення і закріплення" матеріалу. Його мозок не сприймає повторів і автоматично вимикається. Не випадково саме хлопцям зазвичай на уроці вчителі роблять зауваження типу: "Іванов, я тебе питаю! Ти що, не чуєш?" А дитина дійсно не чує, він відключився. Дівчата, навпаки, всі чудово чують і в другій, і втретє. Вони слухняно повторюють, добре орієнтуються в настроях дорослих. Тому вчені радять вчителям діяти за принципом: дівчинці повтори, хлопчика підбадьор.

Але й підбадьорювати треба грамотно. Оскільки хлопчик у всьому шукає насамперед сенс, то похвала, отримана їм за роботу, яка йому нецікава або здається безглуздою, на нього не подіє. А дівчинці схвалення дорослих важливо саме по собі. Вона по природі більше товариська, її набагато більше цікавить соціум. Вона набагато охочіше виконує нецікаву роботу просто заради того, щоб заслужити похвалу. Тому-то Зубрилов зазвичай бувають саме дівчатка. Вони можуть заучувати напам'ять текст, зміст якого їм незрозумілий. Хлопчикові ж з його аналітичним складом розуму безглузда зубріння зазвичай буває не під силу.

У підсвідомості будь-якої людини є так звані архетипи - якісь образи, висхідні до глибокої давнини і загальні для різних народів. Це як би фундамент, на якому будується особистість. Так ось, у снах і малюнках хлопчиків і дівчаток фігурують різні, часто полярні архетипічні символи. У хлопчиків це:

- Символи свободи і подорожей (вітер, вікно, гори, мости, горизонт, космічні польоти, машини, літаки, ракети, велосипеди, кораблі тощо);

- Символи ворога: дракони, роботи, монстри, змії;

- Символи сили і боротьби: меч, спис, лук, стріли, фортеця і т.п.

- Символи перемоги: прапор, горн, дзвін, крики "ура".

У дівчаток же в снах і малюнках зовсім інша система символів. Це:

- Символи материнства: ляльки, нареченої, дитячі ліжечка або коляски;

- Символи жіночності, вишуканості, легкості, ніжності: повітряні кульки, пташки, принцеси;

- Символи вогнища і домашнього затишку: будинок, стіл, фіранки, посуд;

- Символи достатку в домі: ягоди, фрукти, овочі, гриби;

- Символи жіночої краси: квіти, яскраві губи, очі, капелюх.

Спираючись на цю символіку, легко знайти емоційний відгук у душі дитини, зацікавити його, пояснити якісь малозрозумілі речі. І навпаки, якщо інформація, що отримується дитиною, не зачіпає емоції, вона проходить повз. Що називається, в одне вухо влітає - в інше вилітає. Тому тематика викладається повинна відповідати гендерних архетипів (наприклад, на уроці математики для хлопчиків можна запропонувати завдання на розрахунок будівництва будинку, а для дівчаток - розрахунок тканини на сукню).

У змішаних ж класах відмінності у внутрішньому світі хлопчиків і дівчаток практично не враховується. Викладання розраховане на якесь безстатеве, усереднене істота. Особливо від цього страждають хлопчики. Адже педагоги у нас, в основному, жінки, і тому психологія дівчаток їм все-таки набагато зрозуміліше.

Відповідно до численних досліджень дівчинки краще справляються з типовими завданнями, спираються на пам'ять, використовуючи штампи. У хлопчиків страждає виконавська сторона діяльності, зате вони краще справляються із завданнями на кмітливість.

Фахівці відзначають, що час, необхідний для входження в урок, - період врабативаемості - у дітей також залежить від статі. Дівчата після початку занять швидко набирають оптимальний рівень працездатності, хлопчики відстають. Однак хлопчикам потім потрібен високий темп, і, як тільки починаються повторення, закріплення, увагу у них слабшає.

Не знаючи відповіді на запитання, дівчинки прямо скажуть про це, хлопчики ж готові відповідати на будь-яке питання, аби не вимовити: «Не знаю». Дівчата чекають, коли відповість лідер. Учитель запитає - тиша (навіть якщо відповідь знають) до тих пір, поки хтось один не скаже, і тоді вже всі хором вони починають відповідати. Вони працюють як би «на підхваті». Дівчаткам швидкий темп роботи заважає, вони краще працюють на покрокових технологіях, ефективніше виконують завдання не нові, а типові, шаблонні. Саме ця методика навчання застосовується в школі, де від дітей вимагають діяти за зразком. Дівчата чекають від вчителя оречевленія кожного кроку, легко засвоюють алгоритми, правила «роби, як я». Пошукова діяльність в ситуаціях невизначеності для них дається важче. І тим не менше цей бік їх пізнавальної діяльності можна і потрібно розвивати. Дівчатка здатні до пошуку. Проте вчителю зручний дитина, яка беззастережно приймає алгоритми і правила, і діє згідно з ним швидко і чітко. Це і є один з «підводних каменів» навчання саме дівчаток в роздільних класах.

У хлопчиків добре працює змагання. Для дівчаток змагання треба застосовувати дуже акуратно, є ризик всіх їх пересварити. Для дівчаток дуже важлива оцінка з боку, вони дуже болісно сприймають, коли хтось їх перевершує і оцінка переноситься на особистості. За спостереженнями вчителів, хлопчики і дівчатка і сваряться по-різному. Хлопчики посварилися - побилися, дивишся - на іншій перерві знову разом.

Дівчатка ж, якщо посваряться - у ситуацію залучений весь клас. Вони переживають, обговорюють подробиці, можуть весь урок просидіти надуті, а то й кілька днів і навіть місяців ображатися один на одного. Але зате і примирення вони обставляють як свято для всього класу.

Слід враховувати й таку особливість - хлопчиків необхідно включати в пошукову діяльність, їх треба підштовхувати до знаходження принципу рішення, вони краще працюють тоді, коли характер питань - відкритий, коли треба самому додуматися, зміркувати, а не коли потрібно просто повторити за вчителем і запам'ятати інформацію . Їх потрібно наштовхнути, щоб вони самі відкрили закономірність, тоді вони будуть в тонусі протягом уроку, тоді вони запам'ятають і засвоять матеріал. Тобто, їм більше підходить навчання через самостійне вирішення проблемної ситуації. Хлопчики краще працюють "від протилежного": спочатку - результат, потім - як ми до цього прийшли. Від загального - до приватного. Майже всі вчителі говорять, що в класі хлопчиків працювати складніше, але цікавіше. Якщо ж їм пропонують діяти за шаблоном, вони в такій ситуації намагаються піти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому, не виконати невластиві їм види діяльності.

Для того, щоб підтримати дівчинку їй треба сказати: «Завдання не дуже складне, ти таке вже робила». Хлопчика ж слід підтримати словами: «Завдання дуже складне, але ти впораєшся».

Що ще важливо зазначити, у дівчаток з педагогами контакт тісніше. У змішаному класі вчитель швидше за все зверне увагу на те, як працюють дівчата - вони, як більш орієнтовані на контакт, частіше дивляться в очі вчителеві, що служить для нього знаком готовності їх до роботи. Це відбувається тому, що для дівчаток спілкування з дорослим важливіше знань: на заняттях вони ловлять нюанси його міміки, підлаштовується до нього. Хлопчики ж, як правило, значно менше дивляться на вчителя, не стежать за його мімікою (чи правильно вони відповідають?), Але чуйно реагують на його стан: якщо дорослий спокійний, доброзичливий, хлопчикам займатися легше.

Разом з тим педагоги в наших школах здебільшого жіночої статі, і тому їм простіше орієнтуватися на дівчаток. Хлопчики ж і в початковій і середній школі знаходяться під якимсь пресингом дівчаток і жінок-вчительок.

Досвід багатьох шкіл показав, що при роздільному навчанні хлопчики розвиваються інтенсивніше, ніж у змішаних класах, так як їх ніхто не відтісняє на другі ролі, і вони розкривають те, на що вони були здатні і що могли б розкрити, якби дівчинки їм не заважали . При цьому і вчитель вільно чи мимоволі починає коригувати методи викладання під той тип аудиторії, з яким він працює - під тип сприйняття, тип мислення, темп роботи, під динаміку працездатності, під комунікативні особливості.