Історичні та психофізіологічні основи формування гендерно орієнтованого підходу до навчання і виховання

Радянська школа була максимально ідеологізованою і регламентована, що призводило до поступового вимивання педагогічної творчості. До початку 50-х р.р. школа перетворилася на внеполовое, позанаціональне, усереднене конвеєрне «виробництво трудящих» [10, с. 65]. У певному сенсі школа вельми ефективно відповідала соціальному замовленню - вона забезпечувала відтворення даного типу соціальних відносин, їх стійкість.

У силу біологічних і психофізіологічних властивостей жінка є більш конформной і вселяється, ніж чоловік. Її сприйняття більш деталізовано, звідси велика чутливість до зовнішньої впорядкованості, а мислення більш конкретно і прагматично, що орієнтує не стільки на виявлення закономірностей, скільки на отримання необхідного результату.

Природно, що до умов даного типу школи легше адаптувалися педагоги-жінки, які досить легко взяли на себе роль провідника «прогресивних» ідей і знань, тобто роль репродуктора і наглядача, бо ефективність навчання і виховання в значній мірі визначалася контролем правильності виконання даної дії-зразка і відповідними каральними санкціями. Більш схильні до самоаналізу і рефлексії педагоги швидко зникли зі школи вже в силу своїх сумнівів у прогресивності тих чи інших вищих ідей і теорій, в умовах дуже потужного соціального контролю в школі.

В якості інших факторів фемінізації школи можна відзначити погіршення матеріального забезпечення, зниження статусу освіти, різке погіршення демографічної ситуації в результаті громадянської війни, еміграції, репресій та другої світової війни. Чоловіча частина населення мобілізувалася на «фронти», а «мирна» педагогічна діяльність все більше набувала статус жіночої сфери.

Природно, що поступове зникнення чоловіків з учительського корпусу несло за собою і подальші зміни школи. Перш за все це пріоритет зовнішнього над внутрішнім: перевага ритуалу взаємин над змістом, переважання зовнішньої дисципліни (підпорядкування та виконання) над самоорганізацією поведінки. Фемінізація школи неминуче вела і до фемінізації вимог до учнів. Ініціатива і автономія не заохочувалися, зате заохочувалися жіночі форми соціального контролю.

Це не могло не позначитися на зміні типу статевої соціалізації в процесі формування психологічного підлоги в останні десятиліття, який можна було б визначити як інверсійний, тобто маскулінний для дівчаток і фемінінний для хлопчиків.

Хлопчики, опинившись зануреними в суто жіночу середу з її смислами та цінностями, будучи генетично менш зрілими, ніж дівчата, мимоволі починають переймати жіночі пристрасті, ігри, символи і т.д. Це відбувається тому, що дівчатка стають для них духовно-емоційним прикладом поведінки і зразком для наслідування, характерними якостями якого є слухняність, посидючість, прагнення прислужитися, сподобатися і т.д. У підсумку з навчальних закладів, де проходить більша частина життя дітей, зникла поло-особистісна самоідентифікація молодих людей. Притаманні тільки хлопчикам природні задатки - пристрасть до ризику, жага бути сміливим і мужнім - стали заглушатись і нейтралізуватися.

Ці дані підтверджуються і сучасними дослідженнями [32, с. 19]. Так, психологи Медико-генетичного наукового центру Російської Академії Медичних Наук у м. Москві встановили, що в перших класах хлопчики й дівчатка розрізняються по 11 психологічним ознаками характеру, а до дев'ятого класів зберігають відмінності тільки за двома такими ознаками.

Хлопчикам 1-3 класів властиві прагнення до лідерства, схильність до ризику, енергійне активну поведінку, причому незалежне від групової думки. Дівчатка зазначеного віку характеризувалися більшою, ніж у хлопчиків, вираженістю чутливості, товариськості, сумлінності, впевненості в собі, довіри до авторитету вчителя, але меншою схильністю до ризику і лідерства.

Від 1 до 11 класу у хлопчиків знижуються такі цінні чоловічі якості, як впевненість в собі, потреба у лідерстві, схильність до ризику (при наростанні чутливості) і залежність власної думки від групового.

Не можна сказати, що хлопчики без опору відмовляються від частини своїх особистісно-статевих ознак. Так, у віці 13 років у них відзначається зростання показника за шкалою «брехня». Це розцінюється як прояв з боку підлітків самозахисту від негативної реакції педагогів і батьків на прояв традиційних чоловічих якостей.

Отже, однакові вимоги школи до дітей різної статі створюють передумови для формування в хлопчиків конформізму, а у чинять опір цим вимогам - обережності, замкнутості, потреби використовувати брехню як захист особистості. Стан постійного психологічного дискомфорту у підлітків часто призводить до порушень нервово-психічного здоров'я у формі нервово-психічного здоров'я у формі невротичних розладів, астенічних проявів, підвищеній збудливості і т.д.

У дівчаток психологи того ж центру виділяють два шляхи соціально-психологічної адаптації до вимог школи і суспільства. Один шлях веде через втрату жіночих особистісних рис і посилення чоловічого (мускулінності) психологічного профілю. У таких дівчаток вже до 13 років відзначається б о льшая, ніж у хлопчиків, схильність до ризику, менша групова залежність. До 16 років дівчата мають майже такий же, як у юнаків, показник мускулінності (4,5 проти 5,0 бали) і велику вираженість проявів індивідуалізму. Остання властивість не треба плутати з індивідуальністю, тому що його близьким побутовим поняттям правильніше вважати егоїзм.

Несприятливі соціальні наслідки першого шляху соціально-психологічної адаптації дівчат, на думку психологів, ми вже пожинаємо у вигляді зростання розлучень за ініціативою жінок, скорочення народжуваності, відмирання материнських почуттів, безкомпромісного поведінки жінок у сім'ї та професійної діяльності, збільшення числа жінок у різних правопорушення, причому навіть проти власних дітей.

Інший шлях соціально-психологічної адаптації дівчаток веде до збереження жіночих психологічних рис характеру. Але такий шлях, за спостереженнями фахівців цього центру, протікає на тлі заниженої оцінки дівчатками власних особистісних достоїнств, недостатнього самоповаги, гострого переживання їх нерозуміння, тобто певного комплексу неповноцінності через приналежність до жіночої статі. У результаті можуть відбутися зрив адаптації, конфлікти з мускулінізірованнимі подругами і як наслідок - втрата нервово-психічного здоров'я.

Інверсійний тип статевої соціалізації призводить до формування унісексуальной (або бісексуальної) моделі психологічного статі: спостережуваний сьогодні «унісекс» не тільки в одязі, моді, формах поведінки, але і в психосексуальних пристрастях - переконливе свідчення цього процесу. Статева соціалізація по інверсійному типу за своєю суттю є прямим насильством над природною природою дитини і таїть у собі певну небезпеку для суспільства в цілому, масштаби якої важко передбачити. У пубертатний період процес статевої соціалізації досягає своєї кульмінації, коли на тлі фізіологічної та гормональної бісексуальності підліток гостро переживає амбівалентність власної статевої ідентичності. У поєднанні з сучасним зняттям табу на гомосексуальну інтимність відбувається фактичне підштовхування хлопчика чи дівчинки до сексуальних контактів в одностатевої середовищі, що може бути згодом зафіксовано в стійкій гомосексуальної орієнтації не окремих індивідів (сьогоднішнього «сексуального меншості»), а в масовому порядку.

Соціалізація, в тому числі і статева, історично здійснювалася насамперед у системі «дитина - дорослий», проте статево об'єднання системи «дитина - дитина», значно пізніше включаються в цей процес, є також найважливішим інститутом статевої соціалізації.

В останні роки в силу ослаблення социализирующего впливу сім'ї та традиційного дитячо-підліткового співтовариства, а також впровадження суспільством бісексуальної моделі статевої соціалізації хлопчики і особливо дівчатка виявилися зорієнтовані не на романтичну любов, не на цінності сім'ї, а на «сексапільність», «безпечний секс» і гомосексуальні стосунки. Ця орієнтація, за свідченням фахівців, прямим чином пов'язана зі зростанням девіантної поведінки. Легко переступивши межу здорового розуму, підлітки виявляються психологічно готові до переступання (пре-ступленіе) інших граней [Див: 57, 46].

Очевидно, що статева соціалізація як фундаментальна соціокультурна стратегія виховання, здійснювана дорослим спільнотою, в сучасних умовах дезорієнтує дитину в плані формування статевої ідентичності, ставлячи його в позицію вибору психологічного статі навіть у ситуації, коли його паспортний підлогу, визначається при народженні, і відсутність генетичної патології гарантують однозначну статеворольової позицію і нормальну психосексуальную орієнтацію в майбутньому. По суті справи доросле співтовариство здійснює активну деморалізацію дитячої субкультури [1]. Наслідком цього процесу є ранні статеві зв'язки, зростання абортів та венеричні захворювання підлітків [2] [46, с. 54], і тут закономірно з'являються різні організації типу ріпаку та пропонують попереджати та лікувати слідство (а не причину) за допомогою «безпечного сексу» [45].

Дослідження, проведені В. В. Абраменкової [Див: 1], показують, що за дуже короткий період (з осені 1992 по весну 1999 р.) відбулися істотні зміни в уявленнях дітей про себе і своє майбутнє в контексті родини: чим старше ставав дитина, тим більш очевидними були зрушення у його ставленні до себе. Для хлопчиків характерне зменшення уявлень про себе у сімейній сфері та збільшення частки індивідуалізації власного Я, особливо в культивуванні фізичної сили, часом, з досить вираженим кримінальним відтінком. Для дівчаток зміни, що відбулися за такий короткий період, виявилися ще більш явними. Це, по-перше, їх активна «професіоналізація» (уявлення про себе в майбутньому у професійній сфері) з самого раннього, молодшого шкільного віку (22% проти 0% в 1992 р.!) І, по-друге, різке зниження уявлень про собі в майбутньому сімейному сфері: у 10-11-річних, 7% проти 47% (!) і у 12-14-річних, - 18% проти 29%; крім того, для більшості дівчаток сім'я - це «я і моя дитина» при відсутності батька. Якщо несформованість установок на сім'ю і будинок у хлопчиків традиційні, то для дівчаток, особливо найстарших (14-15 років), подібна «бессемейной» картина світу, на наш погляд, - тривожний факт, що вимагає серйозної уваги.

Таким чином, інверсійна статева соціалізація, здійснювана в стінах освітніх установ Росії, невигідна суспільству. Крім того, що подібне втручання в виховні процеси викликає великі зміни в поведінковому плані, воно ініціює відхилення і на рівні психічного здоров'я. Мускулінізірованний шлях соціально-психологічної адаптації дівчаток призводить до суттєвих психічних відхилень. Так, за даними досліджень впливу на здоров'я 15-17-річних школярок умов навчання в спеціалізованих класах з юридичним ухилом (таке навчання передбачала підготовку кадрів для служби в органах МВС: дівчата вивчали криміналістику, судову медицину, освоювали прийоми самбо і володіння вогнепальною зброєю) були виявлено його несприятливі зміни [32, с. 20]. Вони висловилися в зниженні емоційної стійкості і самоконтролю, в посиленні відчуття тривоги, істеричності, інших психопатологічних проявів.

Звідси важливість завчасної професійної орієнтації підлітків у школі та сім'ї, особливо дівчат, з урахуванням не тільки здібностей, а й особливостей їх особистісних якостей та стану здоров'я. Статева орієнтація закладена вже в генетичних програмах жінок і чоловіків. І хоча під впливом зовнішніх чинників вона змінюється, це можна виправити, якщо дотримуватися правильних, традиційних моделей поведінки.

У сучасному російському суспільстві жінки мають рівні з чоловіками права, вони можуть орієнтуватися на різні ролі, ставати професіоналами, робити кар'єру, проте організація виховання дітей, турбота про чоловіка, підтримка сім'ї не становлять обов'язкового змісту їхнього способу життя. Чоловіки також частіше орієнтуються на кар'єру, влада, одруження ж не завжди входить до числа найбільш важливих життєвих пріоритетів.

Звідси випливає, що в дітях необхідно виховувати орієнтацію на сім'ю, її цінності. У хлопчиків розвивати типово чоловічі якості характеру: самостійність, стійкість, активність, незалежність. У дівчаток необхідно формувати типово жіночі риси: м'якість, турботливість, хазяйновитість. Для жіночої освіти пріоритетним повинні бути виховання високо моральних якостей особистості (цнотливості, сорому, чуйності), розвиток тонкого емоційно-морального сприйняття життя (естетичного смаку, здатності розрізняти прекрасне і потворне в навколишньому світі), а також розвиток розумових здібностей, волі, мислення. Пріоритети в чоловічому освіту повинні віддаватися вихованню мужності, надійності, відповідальності за себе і свою сім'ю.

Необхідно виховувати у дівчаток повагу до хлопчиків, а у хлопчиків - лицарське, дбайливе, трепетне ставлення до дівчаток. При цьому наголос треба робити на формування не братніх, товариських, а романтичних взаємин. Так як ще на початку століття американські педагоги, виступаючи з критикою спільного навчання, пояснювали факти зменшення кількості шлюбів серед освічених людей тим, що «загальна товариська життя виховує чисто братерські відносини, підлоги нейтралізуються, оскільки сила фізіологічного притягання обернено пропорційна почуттю дружби», а поява цих товариських і змагальних відносин є прямим наслідком зникнення романтичної туги і напівмістичне ідеалізації протилежної статі [Цит. за: 10, с. 68].

Справа в тому, що романтичне кохання і відповідна ідеалізація предмета почуття є найважливішою умовою глибокого почуття і забезпечують простір розвитку не тільки самого люблячого, але й улюбленого ним людину. Романтична ідеалізація виявляється, таким чином, не стільки проходять віковим рудиментом, скільки необхідним моментом будь-якого сильного почуття, забезпечуючи орієнтири самовдосконалення в смисловому полі. При цьому романтичні почуття не виключають почуття реальності, а доповнюють його, задаючи нові можливості руху.

У протилежному полі повинна бути таємниця, яка вабить, інтригує, притягує, змушує поважати. Тоді хлопчики починають проявляти галантність і турботу про дівчаток, а дівчатка не намагаються домінувати, наслідуючи шибеникам, а намагаються справити враження своїми хорошими манерами, умінням красиво накрити на стіл, приготувати щось смачне.

Крім того, слід звернути також увагу на такі особливості гендерного виховання. Психіатрам нерідко доводиться стикатися з наслідками так званої дідактогеніі. Це педагогічні помилки, що викликають у дитини стрес, який в подальшому може перерости в психічний розлад. Одна з найпоширеніших дідактогеній в нашій школі - установка на слухняність дитини, малопомітність, мовчазність, старанність, дисциплінованість учнів. А хлопчики, як правило, зовсім інші. Вони зазвичай набагато більш гучні, рухливі, активні, ніж "ідеальний учень". Хлопчик у школі знаходиться в обстановці постійного педагогічного тиску і критики, адже йому треба сорок п'ять хвилин просидіти в одноманітній позі, не вертітися, не розмовляти, не лінуватися, на перерві - ходити по струнці, щоб не заважати іншим. У даній ситуації вони відчувають стрес. Хто такі слухняні, непомітні діти? - Це діти, невпевнені в собі, діти з якимись комплексами. А здоровий хлопчисько зазвичай - пустун, життєрадісний, веселий. Нескінченні заборони і боязнь санкцій (запис у щоденник, виклик батьків) руйнують у хлопчиків наявні передумови статеворольової самоідентифікації.