Хореографічне мистецтво, як засіб профілактичних навчальних ускладнень молодших школярів

Процес формування рухової  навички послідовно проходить різні етапи. На першому з них відбувається визначення мети руху. Нею можуть бути влучно кинутий м'яч, швидке пересування на певну відстань, а також досягнення оптимального психофізичного стану для танцювальної творчості шляхом виконання рухів класичного екзерсису або втілення своїх почуттів та роздумів у танцювальних рухах.

На другому етапі  визначається руховий склад навички, тобто учень з'ясовує для себе, як виглядають зовні ті рухи, з яких складається навичка. На уроках хореографії на цьому етапі велике значення має показ рухів педагогом та їх детальний аналіз із поясненням причин, чому рух пропонують виконувати тим чи іншим способом. Г.Березова з цього приводу зазначає: «Приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпусу, педагог супроводжує його точним показом, який обов'язково повинен мати зміст і образ». [2, с.65]

Отже, вона звертає увагу  педагогів на необхідність допомогти учневі таким показом визначити руховий склад навички, яка засвоюється, водночас поставивши перед дітьми мету руху (вказавши на його зміст і образ). Діти можуть експериментувати зі своїми способами виконання руху, що не виключає необхідності показу й роз'яснення їм засобів виконання, прийнятих у культурі хореографії.

Самостійне експериментування  з танцювальними рухами буде переходом до третього етапу опанування рухової навички, на якому дитина усвідомлює, як ці рухи відчуваються зсередини. Тут визначаються сенсорні корекції руху. Чим різноманітніші відчуття, що виступають основою сенсорних корекцій руху, тим кращі умови для усвідомлення цих відчуттів, тим швидше й легше проходитиме набуття рухової навички.

На наступній фазі, за умови, що свідомість дитини вже  визначила мету руху, він починає  виконуватись автоматично, без свідомого  контролю окремих операцій. Якість його виконання різко поліпшується, потрібна менша кількість відчуттів для корекції даного руху. Наприклад, під час виконання танцю відпадає необхідність стежити за собою за допомогою дзеркала.

Пізніше можливі труднощі в опануванні рухових навичок, якщо автоматизми не будуть узгоджуватися між собою або виникне протиріччя між старою автоматичною звичкою й потребами навички, що виробляється. В цей період не потрібно наполегливо тренуватися, важливо дати нервовій системі самій в цьому розібратися. Важливого значення на цьому етапі набуває правильне виконання руху з самого початку навчання.

Останні фази — стандартизації та стабілізації навички, що стає стійкою до різноманітних зовнішніх і внутрішніх перешкод. Тому доцільно запропонувати учням якомога більшу кількість розумно підібраних змін. Це можуть бути: виконання танцю в костюмах для концерту, повернення танцюристів обличчям в інший бік, присутність на уроці глядачів, заміна музичного супроводу акомпаніатора фонограмою й навпаки. Якщо після освоєння рухової навички уточнювати мету виконання руху (наприклад, спочатку дати дітям завдання точно й ритмічно виконати танцювальний рух, а потім надати вже вивченим рухам художнього змісту), то в роботу знову включиться свідомість та зникне автоматизм цього виконання. Потрібно буде переучувати виконання тих самих рухів на іншому рівні. Це може бути доцільним лише тоді, коли потрібно сформувати новий спосіб виконання руху, який би розширив технічні можливості дитини, необхідні для вільного вибору способу втілення в танці своїх думок та почуттів.

Заняття хореографією потрібно починати з молодшого шкільного  віку тому, що гнучкості тіла легше набути в початкових, ніж у старших класах. Хореографічне виховання в початковій школі полегшується завдяки тому, що до семи років дитина вже має анатомічно сформовані рухові відділи мозку та їх провідні нервові шляхи.

У дітей розвинене почуття ритму, вони рухливі, макггь різноманітну й виразну міміку. їм добре вдається наслідувати чужі рухи. В цей період розвивається фантазія дітей. Вони можуть усе яскраво уявити, летко «ввійти» в образ. У молодшому шкільному віці (7—10 років) рухи дитини поступово набувають сили й точності. Чіткіше виявляються єдність і взаємозв'язок процесів збудження й гальмування, внутрішнє гальмування стає стійкішим. У цьому віці можливо й потрібно вчити дитину точних рухів у просторі. Але дитина з 7 до 10 років ще не здатна до тривалого зосередження уваги.

Тому потрібно так  будувати урок, щоб фази навантаження чергувалися з фазами відновлення й стимуляції моторики, а процеси збудження змінювалися процесами гальмування, своєрідним активним відпочинком. Таким способом переключення має стати раціональне чергування вправ для вироблення рухових навичок, музично-ритмічних вправ, ігор та творчого вербального спілкування педагога з дітьми та дітей між собою.[8,с.29]

Прийняті в культурі хореографії й опановані дитиною положення корпусу, рук, ніг, голови, танцювальні рухи, сталі традиції розуміння цих рухів не повинні знімати необхідності побудови особистої мови рухів, особистих відкриттів у розумінні проблем хореографії, не повинні обмежувати форм тілесного само-втілення. Коли дитина танцює, вона звичайно рухається виразно, невимушено, граційно. На уроках хореографії важливо зберегти цю природну виразність та грацію.

З іншого боку, оволодіння танцем як складовою загальної освіти не повинне обмежуватися здатністю до вільної імпровізації, спонтанним втіленням думок і почуттів у танцювальних рухах. Велике значення має виховання культури рухів, що здійснюється за допомогою творчого опанування культурного досвіду людства в галузі хореографії.

Плануючи заняття з  хореографії, педагог повинен зважати на естетичні та етичні особливості національної культури, притаманні як учнівській спільноті загалом, так і окремим учням. Кожна культура має свою специфіку сприйняття та са-мовтілення, які разом з приналежністю до певної релігійної конфесії, соціальними настановами й мотивами виявляються в невербальних формах поведінки людини. В кожній етнокультурній системі існують не тільки свої норми поведінки, а й відчуття та мислення. У сучасній освіті метою виховання більшою мірою стає формування тенденцій, що лежать в основі рішень, які приймає дитина, вибору, який вона робить. Таким чином, для розвитку особистості дитини засобами хореографії (а не для формування самих лише танцювальних навичок) педагог-хореограф повинен систематично та усвідомлено впливати на психологію учнів, використовуючи мистецтво танцю згідно з поставленою метою. [21,с.23]

Отже, однією з методик хореографічного виховання, яка створена саме для розвитку учнів і враховує як дійову, так і осмислювальну сторони хореографії, є методика із застосуванням діалого-культурологічного підходу. Уроки хореографії, власне, й покликані сприяти виникненню внутрішніх діалогів як механізму творчості навколо питань, що, з одного боку, є кардинальними питаннями з предмета, що вивчається, з іншого, повертають цей предмет раніше незнайомою, загадковою для дитини стороною.

 

                                        Висновок

Отже, дослідивши дану тему, ми прийшли до висновку, що, хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку особистості, засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до всього красивого, витонченого.

Викладаючи танці у школі чи в позашкільних закладах, завжди треба пам'ятати, що танець як мистецька дія не може бути беззмістовним, безідейним, бо він, як і інші види мистецтва, сприяє вивченню дійсності, допомагає формуванню світогляду.

Танець — це сукупність виразних і організованих рухів, підкорених загальному ритмові, втілених у завершену художню форму. Він має невичерпні можливості для розкриття думок і почуттів танцюючих. Головне в танці — це втілення його ідейного задуму, який розкривається через пантоміму, відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи.

Хореографічне виховання  дитини не можна уявити без піклування про її фізичний розвиток. Танцюрист, який вільно володіє корпусом і легко координує рухи, повніше й глибше розкриває зміст танцю. Кожний хореографічний твір вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його фізичних і духовних сил. Треба також завжди мати на увазі, що тільки емоціями не можна правильно розкрити зміст танцю. Потрібна ясність думки, точність рухів, доповнена емоційним почуттям.

Завдання педагога-хореографа полягає в тому, щоб невпинно підвищувати  хореографічну культуру дітей, знайомлячи їх з кращими зразками танцювального мистецтва, з життям і діяльністю провідних хореографів і композиторів, які працювали в галузі балетної музики.

Крім того, педагог-хореограф  повинен навчити своїх вихованців основ танцювального мистецтва, дати їм необхідні знання, навички, танцювальну техніку, враховуючи вікові особливості учнів.

Робота керівника дитячого хореографічного колективу педагога-балетмейстера (постановника) оцінюється постановками, що є в репертуарі колективу. Результати постановчої роботи свідчать про якість навчально-виховної роботи керівника.

Танцювальне мистецтво  — масове мистецтво, воно доступне всім фізично здоровим людям. Хореографічне мистецтво в цілому і ритміка зокрема як його складова є однією з найважливіших можливостей і засобом гармонійного розвитку і виховання особистості школяра. Потреба у музично-ритмічних заняттях виникає у дітей з 6-9 років, коли психофізичний апарат дитини не тільки найбільш схильний до занять такого напрямку, а й потребує їх. Поширені у дітей викривлення хребта, клишоногість, інші недоліки успішно коригуються, і потім взагалі зникають за умови систематичних занять танцем.

Мета загальної хореографічної освіти: у процесі сприймання кращих зразків вітчизняного зарубіжного мистецтва і практичної музично-ритмічної діяльності формувати в учнів особистісно ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, вибіркове ставлення до танцювального і музичного репертуару, розвивати хореографічні та ритмічні навички, художньо-образне мислення, стимулювати творчий потенціал особистості, формувати спеціальні базові компетентності і здатність до художньо-творчої самореалізації, виховувати потребу в духовному та всебічному самовдосконаленні.

 Результати апробації  програми хореографічної роботи в загальноосвітніх школах   засвідчили, що серед дітей молодшого шкільного віку, у тому числі хлопчиків, значно підвищився інтерес до хореографічної діяльності, покращилися результати фізичного, музично-ритмічного, загальнопсихічного та творчого розвитку школярів. Заняття хореографією позитивно вплинули на розвиток міжособистісних стосунків дітей, сприяли підтримці доброзичливого психологічного клімату в дитячому колективі, корекції психічного розвитку неемоційних, невпевнених дітей, вихованню особистісних якостей, танцювальної та загальної культури поведінки.

Важливо, щоб кожний урок проходив радісно, розслаблено і  без усяких зусиль, щоб діти отримували задоволення від руху, спілкування, від нових емоційних вражень та нових контактів. Такі уроки розвивають почуття простору, спритність, координацію, розкривають творчий потенціал, дозволяють виявляти і налагоджувати стосунки між дітьми, виховують поважне ставлення до партнера, вчать бути надійним та відповідати за свої дії.

Безумовно, нащі рекомендації щодо застосування на уроках хореографії  танцювальної імпровізації кожен вчитель  застосовуватиме, виходячи зі своєї  педагогічної та хореографічної майстерності. Однак, слід пам'ятати: щоб навчати дітей контактної імпровізації, важливо самому досконало володіти цим матеріалом і бути творчою особистістю. Важливо вміло поєднувати в навчально-виховному процесі тренувальні хореографічні вправи, музично-ритмічну діяльність та завдання на імпровізацію. Тоді уроки хореографії будуть не тільки результативними для дітей, а й цікавими для вчителя.

Наше спостереження  за дітьми під час уроків хореографії  дає підставу стверджувати, що поступове  введення вправ індивідуальної, парної та колективної імпровізації має позитивні результати. Діти стають більш вільними, розкутими, впевненими у собі, їх рухи - більш координованими та пластичними, музичними та виразними. Вони з задоволенням можуть включатися в уявні ситуації, робити цікаві знахідки образного перевтілення, їх відповіді на інших уроках стають емоційнішими, вони краще почуваються перед аудиторією, не соромляться відповідати.

Отже, розвиток творчої  активності та індивідуальності дітей засобами хореографії в системі початкової освіти буде результативним за умови включення вчителем новітніх підходів до танцювального мистецтва з метою задоволення фізичних та художніх потреб школярів.

 

 

                     

 

                       Список використаної літератури

 

1. Березова Г.О. Хореографічна робота з дошкільнятами.-2.вид.-К.:  Музична Україна, 1989.- 208с.

2.Березова Г.О.  Класичний танець у дитячих хореографічних колективах.- К.: Музична Україна, 1991.- 273с.

3.Бондаренко Л. Ритміка  і танець у 1-4 класах загальноосвітньої школи.- К.:  Музична Україна, 1989.- 208с.

4.Бондаренко Л. Методика  хореографічної роботи в школі.- К.: «Музична Україна», 1968.- 193с

5.Гузь О. Ритміка  і хореографія : авторська навчальна програма для учнів початкової та основної школи (1-4 роки навчання) / О. Гузь // Початкова школа. - 2009. - № 2. - С. 48-53. 

6.Захаров Р.В. Сочинение танца. Страницы педагогического опыта.- М.: Искусство, 1983.- 237с.

7.Левчук Л. Т., Оніщенко О. І. Основи естетики: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2000. — 271 с.

8.Мартиненко О. Танцювальна мозаїка : програма хореографічної роботи з дітьми 5-7 років / О. Мартиненко // Палітра педагога. - 2009. - № 1. - С. 25-31.

9. Мартиненко О. Дівочі посиденьки та козацькі забави : [хореографічні заняття] / О. Мартиненко // Палітра педагога. - 2009. - № 4. – С. 22-26.

10. Мартиненко О. Ми діти твої, Україно!: конспекти хореографічних занять / О. Мартиненко // Палітра педагога. - 2009. -№2.-С. 27-31.

11.Мартиненко О. На морському дні: конспект сюжетного хореографічного заняття / О. Мартиненко // Палітра педагога. -2009. - № 6. - С. 27-30.

12. Мартиненко О. Український парний танок: конспект хореографічного заняття / О. Мартиненко //Палітра педагога. 2009. - № 5. - С. 23-25.

13.Мартиненко О. Шкільний курс хореографії в системі мистецьких дисциплін початкової освіти / О. Мартиненко // Початкова школа. - 2010. - № 5. - С. 50-54.