Хореографічне мистецтво, як засіб профілактичних навчальних ускладнень молодших школярів

Саме з іменами цих  представників мистецтва хореографії  і пов'язаний тріумф всесвітньо відомих «Російських сезонів» у Парижі, що були організовані видатним театральним діячем С. Дягилєвим.

Внесок дягилєвських сезонів у розвиток мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні митці того часу Р. Роллан, Ж. Кокто, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-Санс були у захваті від цієї культурної акції.

Дягилєвські сезони є  яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв - музики, хореографії та живопису, що був уможливлений завдяки творчим пошукам художників О. Бенуа, А. Бакста, В. Серова, М. Реріха; композитора І. Стравинського; хореографів М. Фокіна і Д. Баланчина.

Аналізуючи феномен  «Російських сезонів», необхідно  чітко пам'ятати про важливе місце, яке посідав у контексті цього явища наш великий співвітчизник, провідний соліст трупи Дягилева, видатний хореограф Серж (справжнє ім'я — Сергій Михайлович) Лифар (1905—1986).

Серж Аифар танцював головні ролі практично у всіх балетах «Російських сезонів» — у «Видінні троянди», «Аполлоні Мусагеті», «Блудному сині», «Післяполуденному відпочинку фавна» тощо. Впродовж багатьох років ім'я Сержа Лифаря було несправедливо забутим, але у червні 1994 р. у Києві відбувся І Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря. З того часу він проводиться кожні два роки. Великий митець нарешті повернувся на батьківщину, від якої, до речі, ніколи не відмовлявся. Саме тому на могилі видатного майстра написано: «Серж Лифар з Києва». Отже, творчість цього блискучого художника слід інтерпретувати як загальноцивілізаційний феномен. [6,с.218]

Розквіт мистецтва балету другої половини XX ст. пов'язаний з іменами Г. Уланової, О. Лепешинської, Ю. Григоровича, М. Плисецької, Н. Безсмертнової, М. Лієпи, В. Васильєва, Є. Максимової, В. Чабукіані, Р. Нурієва, М. Баришникова та ін. Сьогодні розвиток балетного мистецтва України безпосередньо асоціюється з творчістю А. Шекери, В. Калиновської, В. Ковтуна, Т. Таякіної, А. Рубіної, В. Писарева та ін.

Аналізуючи мистецтво  хореографії, слід наголосити, що воно представлене не тільки класичним балетом, а й безпосередньо пов'язане і з традиціями народного танцю, який відтворює у русі та пластиці специфіку національної самосвідомості (ансамбль танцю ім. П. Вірського).

Яскрава сторінка у розвитку мистецтва народного танцю пов'язана з традиціями іспанської національної культури, зокрема з діяльністю хореографа і танцівника А. Гадеса, у творчості якого поєдналися мистецтво класичного балету та унікальне явище іспанської культури — мистецтво фламенко.

Отже, мистецтво хореографії  постійно розвивається і видозмінюється, адже мова пластики, мова танцю якою володіють її провідні митці, завжди привертатиме увагу і викликатиме захоплення у глядачів усього світу.

1.2 Вплив функцій народного танцю на виховання особистості

Важлива роль у підвищенні морального та художнього рівня особистості, розвитку потреб висококультурної особистості належить хореографічному мистецтву, яке в умовах сьогодення набуло статусу соціально-педагогічного чинника, засобу формування нової людини, її високої моральної та естетичної культури, громадянської свідомості. 

 Метою хореографічного виховання як складової загальної освіти є формування творчої особистості, що здатна сприймати та розуміти мистецтво. Специфічною особливістю мистецтва хореографії є його тісний зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості та повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.[13,с.51]

У хореографії існує  зв'язок між композитором, виконавцем і балетмейстером. Саме цей потрійний союз і робить хореографію видом мистецтва.

У сучасному світі  взагалі і в Україні зокрема  хореографія стає домінуючим видом мистецтва. За сценічною популярністю вона поки що поступається тільки пісенній естраді. Але за можливостями формування гармонійної особистості рівних хореографії не можна знайти ні серед видів мистецтва, ні серед видів спорту. Заняття хореографією сприяють естетичному вихованню дітей, позитивно впливають на їхній фізичний розвиток, розширюють їхню загальну культуру. Активне ознайомлення з хореографією формує художній смак дітей, вони починають помічати та сприймати прекрасне не тільки в мистецтві, а й у житті. Ознайомлення з народною танцювальною творчістю не тільки виробляє силу і спритність, а й почуття гордості за художні багатства своєї Батьківщини, породжує інтерес до життя й мистецтва своїх предків, прищеплює любов і виховує повагу до них.

Емоційно впливаючи  на людину, танець викликає в неї естетичні переживання, сприяє переоцінці внутрішніх установок, цінностей, ідеалів. У цьому процесі і відбуваються взаємодія та взаємовплив етичних і естетичних переживань, оскільки переживання естетичного почуття пов'язане зі змістом творів мистецтва, які відображають ті чи інші сторони життя. Крім того, мистецтво є предметом наших моральних оцінок, почуттів, тому наші естетичні почуття виступають в єдності з моральними почуттями.

Народний танець безпосередньо  пов'язаний з історією, побутом, традиціями народу, а особливості емоційного впливу на глядача та виконавця дають змогу забезпечити емоційність педагогічного процесу, під час якого формуються духовні цінності, моральні потреби особистості. [15,с.28]

Жанрово-стильові особливості  жартівливого народного танцю дають можливість не тільки розкрити моральні витоки народної мудрості, різноманіття духовного світу народу, а й визначають зміст виховної роботи. Ідейно-емоційний зміст, тематичне розмаїття танців, простота й природність виконання надають більше можливостей для вироблення комунікативних якостей особистості: дружелюбності, товариськості, співчуття — тих якостей, які визначають духовно-моральну культуру особистості. Функція народного танцю, яка включає в себе, визначає і супроводжує всі інші функції творчої діяльності особистості, визначається як естетично-виховна.

Хореографічна освіта —  це не лише навчально-виховний процес. Вона специфічна за організацією та змістом, містить концертну, масово-просвітницьку, репетиційну діяльність. Звести її лише до навчально-виховного процесу — значить спростити, збіднити сутність хореографічної освіти як естетично-виховної форми діяльності. Значення її ширше і як явища мистецтва, і як форми соціально-культурної діяльності, в якій виховний процес — лише одна із її складових. [1,с.112]

Хореографічна підготовка позитивно впливає на фізіологічний розвиток людини. Велика увага, яка приділяється на репетиціях стрункості постави, загальній підтягнутості, точності та чіткості виконання рухів, змушує людину стежити за правильною поставою корпусу і голови, помітно покращує координацію рухів. Систематичні тренування та участь у технічно складних і тривалих танцювальних постановках сприяють міцності та витривалості виконавців.

Любов до мистецтва і  зацікавленість заняттями колективу, підготовка та участь у концертах зближають учасників ансамблю, сприяють дружбі, що підкріплена загальними інтересами, виробляють почуття відповідальності за спільну справу.

Танцювальний твір, який правдиво передає задум художника, як і будь-яке інше творіння мистецтва, — важливий засіб естетичного виховання. Але для того, щоб танець став засобом естетичного виховання, він повинен мати високохудожню форму. Досягти цієї мети виконавець може, тільки досконало оволодівши засобами танцювальної мови.

З перших років навчання слід виховувати в учасників колективу серйозність, свідоме ставлення до сприйняття матеріалу. Необхідно прищеплювати їм думку, що у мистецтві танцю немає межі досконалості, що кожний танцювальний рух, фрагмент можуть відпрацьовуватися до безкінечності. Учасники самодіяльності мають усвідомити, що спочатку засвоюються рухи, відпрацьовується їх технологія, потім, у результаті систематичних занять, вони перетворюються вже у хореографічну композицію, за допомогою якої з усією впевненістю і правдивістю можна передавати глядачеві почуття й думки будь-якого танцювального твору.

Увесь процес навчальної діяльності має організовуватися так, щоб він мав творчий, цілеспрямований характер. Під час оволодіння танцювальною технікою потрібно формувати у членів колективу творче мислення, досягати виразності кожного руху. [4,с.61]

Саме в процесі навчання необхідно виховувати здатність правдиво і виразно передавати зміст твору засобами танцю, добиватися органічного злиття окремих рухів.

Обсяг навчального матеріалу, рівень його складності будуть різними для окремих колективів і залежатимуть від умов. Але мета навчання будь-якого колективу — навчити виконавців володіти танцювальною мовою, створювати яскраві і правдиві образи, виробляти вміння слухати музику, тобто формувати актора танцю.

Хореографічні самодіяльні колективи повинні виконувати важливі громадські функції — пропагувати кращі художні твори сучасності та минулого, формувати естетичний смак глядача, привертати увагу до культури та національної спадщини. З хореографічними композиціями, концертними програмами колективи виступають перед глядачем і тим самим мають певний культурний вплив на нього. Від того, наскільки вагомим буде цей вплив, залежить і виховна мета цієї взаємодії колективу й глядачів.

Спрямованість репертуару для учасника самодіяльного колективу має не менше значення, ніж для глядача, тому що завдання художньої самодіяльності — формування особистості засобами мистецтва. Водночас ні для кого не секрет, що артист-початківець, які б здібності він не мав, не може засвоїти і відтворити на сцені шедеври літератури, музики, хореографії. Тому важливо зрозуміти, що виховним є саме процес творчості, який створює мистецтво. Це й є передумовою художнього виховання, з одного боку, і гарантією позитивного результату справжнього сценічного твору — з іншого.

Ознайомлення через  хореографічне мистецтво з історією і культурою свого народу, свого краю для молодої людини є не тільки цікавим заняттям, а й має виховне значення. Воно виховує патріотичні почуття, розширює кругозір, ознайомлює з естетичністю народного мистецтва.

Хореографічна освіта сприяє формуванню духовно багатої, морально розвиненої особистості. Окрім того, під час занять виробляється творча активність, художній смак людини, підвищується культура поведінки. Також відбувається ознайомлення з народною піснею, музикою, народним костюмом, творами літератури й живопису та іншими видами мистецтв.

Оскільки танець є  специфічним відображенням об'єктивної дійсності, він втілює в собі ідейно-моральні цінності не тільки виконавця, а й загальнолюдські багатства, накопичені поколіннями, тим самим танець виражає морально-естетичний досвід епохи, яку відображає. Різноманітні жанри народного хореографічного мистецтва відбивають духовно-моральний зміст життя народу. Будучи скарбницею народної мудрості, танець просто й доступно передає глибину думки поетичних образів, моральних ідеалів і цінностей народу. Ознайомлюючись із різноманітними жанрами народного танцювального виконавства, людина не тільки пізнає величні зразки хореографічного фольклору, а й історичне минуле свого народу, його духовну культуру. [23,с.117]

Пізнавальна функція  народного танцю дає можливість підростаючому поколінню опанувати  знання про історичне минуле й сучасне того чи іншого народу, його культуру і мову, національні традиції, звичаї, обряди, стимулює прагнення особистості розширити й поглибити ці знання.

Сприйняття людиною  хореографічного твору залежить від багатьох чинників. Особистісні характеристики, такі, як світогляд, система особистісних ідеалів (суспільний, моральний, естетичний), ціннісні орієнтири, ставлення до життя в цілому, морально-емоційна сфера (чутливість) — визначають вибірковість сприйняття і пізнання не тільки виду мистецтва і конкретного хореографічного твору, а й того або іншого типу художньої інформації цього твору.

Народний танець —  це засіб навчання та виховання. Він  є своєрідним «підручникомжиття». Пізнавальна  інформація, яку він має, — величезна, бо, поєднуючи власний життєвий досвід з досвідом інших людей, танець є засобом і пізнання світу, і самопізнання особистості. [24,с.43]

Естетична функція народного  танцю забезпечує соціалізацію особистості, формує її творчу активність.

Народний танець дає змогу людям насолоджуватися гармонією форм, рухів звуків та барв. Він дає людям радість розуміння краси й художньої правди. Гедоністична функція народного танцю спирається на ідею самоцін-ності особистосгі. Танець приносить людині естетичну насолоду, сприяє формуванню самодостатності особистості. А самодостатня особистість є найбільш соціально дієвою. Іншими словами, самодостатність особистості — істотна складова її глибокої соціалізації, фактор її творчої активності.[15,с.28]

Отже, можна стверджувати, що народний танець є одним із найважливіших засобів у процесі формування особистості. Він має не тільки величезний виховний та пізнавальний потенціал, а й дає змогу ближче пізнати один одного, відчути справжню приязнь. Танець втілює безліч відтінків настрою людини, її швидкоплинні думки, хвилювання. Він у змозі гармонізувати внутрішній стан людини, підвищити ефективність її діяльності, сприяти поліпшенню стосунків із зовнішнім світом.

Розділ ІІ.    Методика викладання хореографічної роботи в  початкових

                                                  класах

2.1 Шкільний  курс хореографії в системі мистецьких дисциплін початкової освіти (Науково-тематичний план хореографічної роботи в початковій школі) 

У Державному стандарті  початкової школи значно розширені  змістові лінії освітньої галузі "Мистецтво": рекомендується вводити  до навчально-виховного процесу хореографічне, театральне та екранні види мистецтва, які покликані забезпечити художньо-творчу самореалізацію і духовне самовдосконалення особистості учнів, розвиток ціннісного ставлення до культурних надбань людства, здатності до сприймання, розуміння та створення художніх образів. [18,с.44]