Хореографічне мистецтво, як засіб профілактичних навчальних ускладнень молодших школярів

Тема:     Хореографічне мистецтво, як засіб  профілактичних навчальних ускладнень молодших школярів.

 

 

                                                                 ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ І.    Хореографічне виховання як складова загальної освіти…….7

1. Історія виникнення хореографічного мистецтва………………….….7
2. Вплив функцій народного танцю на виховання особистості………11

Розділ ІІ.    Методика викладання хореографічної роботи в початкових класах……………………………………………………………………………17

2.1 Шкільний курс хореографії в системі мистецьких дисциплін початкової освіти (Науково-тематичний план хореографічної робочим в початковій школі) ……………… ……………………………...........................17

2.2 Впровадження засобів  творчої імпровізації в систему  хореографічних знань початкової школи…………………………………………………….…..24

2.3 Танець, як формалізований  спосіб передання внутрішнього  стану особистості………………………………………………………………….…...31

Висновок…………………………………………………………………….…..37

Список використаної літератури…………………………………………….40

Додатки …………………………………………………………………………43                               

 

                                                   Вступ

У сучасних умовах реформування вищої освіти особливого значення набуває  формування у дітей естетичного ставлення до дійсності, ціннісних орієнтацій, визначальних для розвитку духовно-творчого потенціалу особистості. Спілкування з різними видами мистецтв, зокрема хореографією, стимулює духовний і емоційно-почуттєвий розвиток

Кожен вид мистецтв відтворює  певні сторони життя за допомогою доступних тільки йому виражально-зображувальних засобів. Великого значення комплексному застосуванню різних видів мистецтв у художньо-педагогічній освіті надають сучасні науковці. Г.Шевченко розглядає зазначену проблему як об'єктивну закономірність розвитку єдиного художньо-культурного процесу. На її думку, взаємодія мистецтв завжди має конкретно-історичний характер і є відображенням художнього мислення певної епохи. Взаємодія видів мистецтв як результат соціально-культурного розвитку суспільства розглянуто Т.Еолійською. Поєднання мистецьких цінностей надає художній картині світу цілісності та гармонійності. Взаємодію видів мистецтв обумовлено їхньою естетичною природою, генетичною, морфологічною спільністю, єдиними законами художнього мислення, загальною діалектикою людського пізнання.

Мета курсової роботи - розкрити метод комплексного впливу різних мистецтв на формування емоційно-ціннісного ставлення дітей до хореографії.

Взаємодія різних видів  мистецтв сприяє більш дієвому сприйняттю навчального матеріалу, що, своєю чергою, позитивно впливає на естетичний, творчий розвиток особистості та спрямовується на формування єдності духовної, емоційної, інтелектуальної й фізичної її сфер. Д. Бернадська обґрунтовує, що феномен синтезу мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, які об'єднані спільним задумом, стилем, виконанням, але створені за законами різних мистецтв. Кожне із мистецтв потенційно міститься в суміжному, а мова мистецтв загалом може розглядатися як єдина стихія загального художнього мислення.

Використання в хореографічній діяльності різних видів мистецтв зумовлено  самою його специфікою. Хореографія за своєю природою є синтетичним видом мистецтва, в якому поєднуються музика, літературно-сюжетна основа танцю - лібрето, декоративно-прикладне мистецтво, живопис - декорації, костюми. Ще класики хореографії розуміли важливість поєднання мистецтв у хореографії: Ж.-Ж.Руссо зазначав, що взаємодія літературного тексту, музики й живопису утворює прекрасне взаємопов'язане ціле, а Д.Дідро писав, що танець - це поема, яка повинна мати своє окреме представлення. Це наслідування за допомогою рухів, що вимагає зусиль поета, художника, музиканта й пантоміміста...

У часи Ж.Новерра постановнику балету необхідний був солідний запас знань: обізнаність із давньою і новітньою літературами, включаючи поезію й драматургію, - джерело сюжетів з живописом, що давав матеріал для створення пластичних образів балету; зв'язок із музикою допомагав окреслити характери, дії, різноманітні почуття героїв.

Результати естетичного  виховання засобами хореографії, як і будь-якого іншого, залежать від  методів викладання. При правильно  обраній та науково обґрунтованій  методиці, що будується з урахуванням  єдності форми і змісту при  провідній ролі змісту, природні задатки дитини виявляються, розвиваються, формуються різносторонньо.

Методика перебуває  в постійному розвитку, змінах, збагачується новими методами і прийомами відповідно до вимог часу. Педагог повинен постійно стежити за змінами в методиці і розвитком її, оскільки застосовування шаблонних, застарілих прийомів може призвести до того, що у дитини буде знищено творчу основу її інтелектуального розвитку. Успіх викладання можливий тільки тоді, коли педагог у своїй роботі користується різноманітними прогресивними методичними прийомами, які спираються на науково-теоретичні положення, що підлягають єдиним принципам дидактики.

Головне у вихованні  — це уміння педагога включити в  роботу різні аналізатори, які збуджують  думки і почуття дитини. І. Сєченов зазначав, що коріння думок у дитини лежить у почуттях, а К. Ушинський вказував: «Якщо ви бажаєте, щоб дитина щось добре засвоїла, то примусьте брати участь у цьому засвоєнні якомога більшу кількість нервів. При такій дружній взаємодопомозі всіх органів в акті засвоєння ви переможете найледачішу пам'ять».

Застосовуючи відповідні методичні прийоми, педагог успішно  може вирішити це важливе завдання. Наприклад, при вивченні рухів йому слід підібрати такі ігрові завдання, зміст і образи яких активізують думку, викличуть у дітей ряд почуттів, пов'язаних з роботою уяви, якістю сприйняття, уваги, фантазії і т. ін., що в свою чергу викликають естетичні переживання і, отже, включають емоційну сферу. Без комплексного навчання, що залучає найбільшу кількість почуттів, виховання буде беззмістовним, формальним, пригасить емоційну сферу дитини. Тому матеріал, навіть його окремі елементи, педагог повинен подавати в ігровій формі, бо прагнення до навчання, відповідної роботи у дітей, особливо дошкільнят, поєднується з прагненням до гри.

Для того, щоб діти могли  не тільки проявити, але й застосувати  при виконанні завдання засобами танцю викликані ним почуття, необхідна, перш за все, їхня зацікавленість не тільки цим завданням, а й усім навчально-виховним процесом. Вирішальна роль у вихованні інтересу до занять з хореографії залежить тільки від педагога, від тих методів, які він застосовує. Насамперед — це створення атмосфери, в якій дитина може радісно і невимушено працювати без надмірних зусиль.

 Отже, тема курсової роботи :«Хореографічне мистецтво, як засіб профілактичних навчальних ускладнень молодших школярів», підібрана не випадково, бо вона є актуальною в даний час.

Об’єктом дослідження є молодші школярі в хореографічному мистецтві.

Предмет дослідження - хореографічне мистецтво як засіб профілактичних навчальних ускладнень молодших школярів.

Мета курсової роботи дослідити хореографічне навчання у початкових класах , яке сприятиме естетичному вихованню і фізичному розвиткові дітей, надасть їм початкову хореографічну підготовку.

Для реалізації  поставленої  мети необхідно виконати такі завдання:

- дослідити історія виникнення хореографічного мистецтва;

- розкрити вплив функцій  народного танцю на виховання  особистості;

- проаналізувати шкільний  курс хореографії в системі мистецьких дисциплін початкової освіти;

- охарактеризувати впровадження засобів творчої імпровізації в систему хореографічних знань початкової школи;

- описати танець, як  формалізований спосіб передання  внутрішнього стану особистості.

Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані в курсі вивчення хореографії, мистецтва у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах.

Структура курсової роботи: вступ, два розділи, підрозділи, список використаної літератури, яка налічує двадцять шість позицій, практичне завдання, додатки.

 

 

 

Розділ І.    Хореографічне  виховання як складова загальної  освіти.

1. Історія виникнення хореографічного мистецтва

 

Хореографія (від грец. сhoгеіа — танець і grapho — пишу) інтерпретується як танцювальне мистецтво взагалі.

Хореографічне мистецтво  — це дуже об'ємне поняття, яке містить  балет, мистецтво народного сучасного танцю. Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом. [7, с.214]

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.

При аналізі музичного  мистецтва йшлося про існування  важливого зв'язку композитор — виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва.

Перші свідчення про  зародження мистецтва хореографії  відсилають нас до глибокої давнини, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продовження і розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище.

Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу — заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує  свій розвиток (ця ситуація певною мірою  стала основою для відомого роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»).

Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з добою Відродження, але справжній його розвій починається у XVII ст., коли у Франції було створено Королівську академію танцю (1661).

Академією була розроблена основна система класичної хореографії  і закладено фундамент балету (від фр. ballet, від лат. ballo — танцюю), який має свою жанрову структуру:  Балет - героїчний, драматичний, комічний, балет-феєрія.

Хореографія — це своєрідна метатеорія балетного мистецтва, яке поряд з класичним і народно-характерним танцем використовує елементи пантоміми тощо.

Становлення і розвиток мистецтва балету пов'язані з  культурами Італії, Англії, Австрії  та особливо Франції. Саме у цій країні розпочався процес відокремлення балету від опери і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії.

Засновником класичного балетного мистецтва був французький  балетмейстер Ж. Ж. Новерр, який відстоював ідею синтезу між танцем і музикою. На думку Новерра, саме синтез зумовлював створення повноцінного хореографічного  образу. [21,с.22]

Провідними школами  класичного балету на початку XIX ст. стають італійська і французька, які удосконалюють, розвивають на новому рівні основні принципи балету XVII—XVIII ст., ведуть пошуки нових засобів і прийомів, значно ускладнюють техніку стрибка, обертання тощо.

Процес розвитку балетного  мистецтва XIX ст. мав взаємовпливо-вий  характер. Так, пошуки, що відбувалися  у європейській хореографії, стимулювали  становлення цього виду мистецтва  у Росії, що згодом приведе до зворотного процесу — впливу мистецтва російського балету на західноєвропейський («Російські сезони» у Парижі).

Плідно працювали у Росії західні балетмейстери Ш. Дідло (1767—1837), який поставив багато різножанрових вистав і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А. Істоміна (1799— 1848) і Є. Телешова (1804 — 1857),  та A. Сен-Леон (1821— 1870).

Подальший розквіт балету відбувається у другій половині XIX — на початку XX ст. і пов'язаний передусім з іменем М. Петіпа (1818—1910), який здійснив новаторські балетні постанови. Всесвітнє визнання Петіпа принесли балети «Спляча красуня» і «Лебедине озеро» (у співавторстві з А. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинської, П. Гердта увійшли до історії балетного мистецтва.

Новий етап у розвитку російського балету пов'язаний з іменем О. Горського (1871—1924) — постановника балетів «Дон Кіхот» та «Саламбо». Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію чіткішою і динамічнішою, почав активно залучати до художнього оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна. [7,с. 217]

Справжнім авангардистом  хореографічного мистецтва XX ст. став М. Фокін (1880—1942). Його творчість формувалась під безпосереднім впливом художнього доробку М. Петіпа та О. Горського. Водночас він шукав нові засоби виразності, удосконалював, а багато у чому видозмінював малюнок танцю, створював нові танцювальні форми.

У постановках М. Фокіна «Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка» засяяли зірки російського балету А. Павлова, B. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева.