Формування готовності до професійноїдіяльності майбутніх фахівців правоохоронних органів україни

У системі формування готовності майбутніх співробітників правоохоронних органів навчальна та виробнича  практики розглядуються як одна із вирішальних передумов перевірки  і закріплення теоретичних знань  в реальних ситуаціях, ознайомлення курсантів зі станом профілактично-педагогічної роботи на місцях, а отже вступає  в силу чинник свідомості та цілеспрямованості  в їхніх пошуках і самореалізації. У процесі практик здійснюється знайомство курсантів з сучасним станом соціально-педагогічної роботи у системі МВС України; формуються навички спілкування та відповідної  діяльності з населенням; відбивається розвиток почуття доброти, чуйності, співпереживання як професійних якостей правоохоронців; відбувається закріплення і практичне застосування теоретичних знань із спеціалізації; удосконалюються навички виконання на практиці майбутніми правоохоронцями виховної, прогностичної, діагностичної, попереджувально-профілактичної та організаційно-комунікативної функцій.

Наступною складовою частиною цілісного процесу формування готовності випускників до роботи в період навчання у вищій юридичній школі є  активне включення курсантів  у науково-дослідницьку діяльність. Її метою є забезпечення більш  повного і глибокого оволодіння курсантами обраною спеціальністю, формування у них навичок самостійної  теоретичної і експериментальної  роботи, ознайомлення із сучасними  методами наукового пошуку, самостійного проведення експериментів, застосування своїх знань для вирішення  конкретних практичних завдань у  роботі. Враховуючи специфіку майбутньої професії, вважається досить перспективним  і доцільним покладання в основу організації науково-дослідної роботи (НДР) юридичного вузу професійно-педагогічної спрямованості. Це, як наголошується  у Державній національній програмі «Освіта» створює широкий полігон  для формування цілісної особистості  спеціаліста, використовуючи теорію і  методику наукового пізнання як засобу розвитку випускника, його підготовки до самостійного проведення досліджень і використання їх результатів у  практиці [45, с. 7–8].

Вивчення відповідної  літератури та накопиченого у вищій  школі досвіду показує, що організація  науково-дослідної діяльності курсантів  у рамках системи професійної  їх підготовки передбачає дотримання, принаймні, таких керівних положень:

− забезпечення єдиного  режиму проведення наукових досліджень, шляхом залучення курсантів до пошукової  роботи впродовж усього періоду навчання у вузі;

− включення майбутніх  фахівців у діяльність, спрямовану на активне засвоєння нового досвіду у спеціально створених умовах і забезпечення зв’язку науково-дослідної роботи з майбутньою професійною діяльністю;

− використання навчальної та виробничої практик для проведення реальних досліджень;

− реалізація ділового колективного й особистісного спілкування  у процесі участі у науково-практичних конференціях, круглих столах, диспутах, що сприяє становленню професійного досвіду;

− систематичне залучення  курсантів до науково-дослідницьких  лабораторій, творчих груп та колективів вузу.

Структура професійно значущих характеристик правоохоронця передбачає також наявність такого показника, як психологічна готовність до професійної  діяльності. У класичному розумінні  це складне особисте утворення не є інваріантом умінь, притаманних  у нашому випадку працівникам  правоохоронної сфери, але його слід розглядати як одну з основних умов ефективної професійної підготовки спеціаліста. У психологічному аспекті  готовність розглядається як стійкий  психічний стан особистості, який у  поєднанні з якостями, що забезпечують доброзичливе ставлення до діяльності, можливість її активного здійснення, а також актуалізацію цієї можливості при суспільній та особистісній необхідності [96, с. 10]. Звідси професійна готовність характеризується системою мотивів, знань, умінь і особистісних якостей, які в цілому забезпечують ефективне виконання конкретних трудових функцій.

Тобто це сукупність певних якостей, необхідних для виконання  професійної праці, психологічна спрямованість  на реалізацію відповідних функцій  і завдань, своєрідне почуття  впевненості у своїй професійній  здатності. Її професійними компонентами є позитивне ставлення до даного виду роботи, відповідні здібності, мотиваційні  установки, необхідні знання й уміння, цілеспрямовані вольові процеси. Оскільки внутрішні мотиви діяльності як показник особистісної, емоційної забарвленості  пізнавальних потреб, то вони є складовою  часткою пізнавального інтересу, що може бути сформованим за різними рівнями.

Процес формування психологічної  готовності до майбутньої професійної  діяльності є необхідною передумовою  розвитку спеціаліста у вищому навчальному  закладі, що обумовлює якість, ефективність його підготовки та забезпечує результативність навчально-професійної діяльності.

Дослідження дають підстави стверджувати, що у майбутніх спеціалістів відсутні чіткі уявлення про специфіку  майбутньої професійної діяльності, існує тенденція до пасивності у  навчально-виховному процесі, що дало змогу виокремити типи відношень  студентів до обраної ними професії:

- ставлення студента до  оволодіння обраною професією,  навчально-виховного процесу носить  активний характер;

- ставлення більш активне,  ніж пасивне, студенти усвідомлюють  важливість професії, але ініціативу  проявляють лише за необхідності;

- ставлення в основному  пасивне, яке характеризує студентів  як випадкових у ВНЗ.

Відповідно існують такі типи ставлень студентів до навчання:

1) негативне (бідність, обмеженість,  вузькість мотиваційної сфери,  що вичерпуються інтересом отримання  не знань, а диплому вищого  закладу);

2) байдуже (нейтральне);

3) позитивне (аморфне,  нерозчленоване, ситуативне, орієнтоване  на певну дисципліну або тему, на викладача як цікаву особистість);

4) позитивно-пізнавальне  (бажання бути теоретично підкованим);

5) позитивно-особисте (високий  рівень сформованості компонентів  психологічної готовності до  майбутньої професійної діяльності).

Навчально-професійна діяльність є провідною діяльністю студентів  вищих навчальних закладів, адже вона спрямована на основні цілі підготовки спеціалістів. У процесі опанування майбутньою професією відбувається особистісне зростання й професійний  розвиток студентів, набуття ними професійно важливих знань, умінь і навичок, трансформується структура самосвідомості майбутнього фахівця, формується соціально-професійний  аспект його «Я-концепції».

У процесі професійної  підготовки, що відбувається в період вузівського навчання, ключову роль має відігравати загальна і спеціальна професійно-психологічна підготовка.

Критерієм успішної психологічної  підготовки виступає сформованість  професійно-важливих психологічних  якостей особистості, уміння «використовувати себе», свої пізнавальні, комунікативні  та інші здібності для вирішення  задач, здатність довільно регулювати ступінь психологічної готовності до діяльності у відповідності з  обставинами.

Формування – це процес розвитку, у якому індивід бере на себе відповідальність за максимально  повну реалізацію свого потенціалу. Тому в інтерпретації категорії  «формування» треба виходити з того, що вона відображає весь спектр конкретно-історичних детермінацій життєдіяльності індивіда і тих суспільних норм, в яких відбувається процес засвоєння певної системи знань, норм, цінностей і  активного відтворення індивідом  соціального досвіду.

Формування психологічної  готовності до професійної діяльності означає не що інше, як утворення  тих необхідних суб’єктивних умов чи властивостей особистості, що забезпечують можливість людині свідомо та добросовісно виконувати професійну діяльність.

На думку С. Кучеренко [109], формування психологічної готовності до професійної діяльності – це розвиток, становлення необхідних ставлень, установок, досвіду, майстерності, які дають можливість людині усвідомлено здійснювати професійну діяльність. Є. Романова [175] розглядає готовність до професійної діяльності на двох рівнях: загальну генералізовану особистісну готовність та спеціальну професійну готовність і трактує це поняття як своєрідний синтез психологічних феноменів та понять на різних рівнях розвитку професіонала.

Виділяють три ступені  сформованості психологічної готовності до професійної діяльності:

1) непрофесійний рівень  визначається тим, що майбутній  спеціаліст не підготовлений,  не навчений виконанню спеціальних  функцій, не має досвіду практичної  діяльності або дані показники  знаходяться на край низькому  рівні;

2) передпрофесійний рівень  характеризується незакінченою  підготовкою до виконання спеціальних  функцій;

3) професійний рівень  розбивається на два підрівня  – звичайний рівень і рівень  професійної майстерності. Звичайний  рівень характеризується можливістю  здійснювати спеціальну діяльність, а рівень професійної майстерності - високою якістю виконання діяльності, творчим підходом до її здійснення.

Психологічна готовність – це первинна, функціональна умова  успішного виконання будь-якої діяльності. Важливою умовою формування психологічної  готовності до будь-якої діяльності є  наявність відповідних якостей, і в першу чергу схильностей  та здібностей особистості до майбутньої діяльності. Психологічна готовність до діяльності розвивається на основі засвоєння загальних та професійних  знань, формування вмінь та навичок, удосконалення сформованих професійно важливих якостей особистості.

Формування психологічної  готовності як довготривалий процес утворення необхідних відношень, установок, якостей особистості, починається  з поінформованості про характер діяльності, набуття необхідних знань, умінь, навичок, здібності їх реалізувати, при розвитку позитивного відношення до цієї справи, мотивованого підвищення вимогливості до себе. Завершується цей  процес тим, що психологічна готовність, пройшовши декілька рівнів, перетворюється в стійку якість особистості.

Так, показниками сформованості  психологічної готовності молодого спеціаліста до професійної діяльності є прагнення до максимальної трудової віддачі, ініціативність і творче відношення до діяльності, вміння працювати у  колективі. Тому, формування психологічної  готовності до діяльності не обмежується вихованням трудових умінь і навиків, головне – сформувати готовність та прагнення брати участь в любій необхідній суспільству праці. Оскільки, формування психологічної готовності – це процес керований і ефективність якого підвищується в результаті включення суб’єкта в навчально-трудову діяльність.

Процес формування психологічної  готовності майбутнього спеціаліста  має за своєю суттю складний, багатогранний  характер, вбирає в себе всі напрями  й аспекти діяльності. Головне  тут полягає в тому, що вищий  навчальний заклад, озброюючи майбутніх  спеціалістів глибокими теоретичними знаннями, міцними навичками та вміннями, необхідними для успішної роботи, виховував любов до своєї професії, захопленість, одержимість, готовність до подолання будь-яких труднощів, безмежне прагнення творити, шукати, осмислювати  та впроваджувати передові ідеї та кращий досвід.

Відповідно були визначені  цілісні ознаки процесу формування психологічної готовності до професійної  діяльності, адже розвиток компонентів  психологічної готовності реалізується в умовах спеціально організованого навчання, що спрямоване на оволодіння теоретичними знаннями, практичними  вміннями, формування позитивного ставлення  до відповідного аспекту діяльності:

1) повна адекватність  процесу формування психологічної  готовності цілям підготовки  майбутнього спеціаліста;

2) відповідність діяльності, до якої залучені майбутні  фахівці, сукупності взаємопов’язаних  елементів діяльності ефективно  працюючого фахівця;

3) єдність компонентів,  котрі утворюють поняття психологічної  готовності майбутнього спеціаліста  до виконання професійних функцій.

Формування психологічної  готовності до професійної діяльності як процес передбачає врахування певних чинників, що безпосередньо впливають  на рівень її сформованості.

Теоретичний аналіз дозволив нам визначити основні чинники  формування психологічної готовності до професійної діяльності, які можна  віднести до двох груп: «умовно внутрішні» (індивідуально-особистісні) та «умовно  зовнішні» (соціально-педагогічні).

До «умовно внутрішніх»  чинників формування психологічної  готовності до професійної діяльності відносяться:

• внутрішні протиріччя між досягнутим і необхідним рівнями професійного становлення;
• мотивація особистості, наявність потреби у постійному самовдосконаленні, чіткість уявлень про сутність майбутньої професійної діяльності;
• рефлексія професійного становлення, ідентифікація з професійними зразками;
• вік, стать.

Відповідно до «умовно  зовнішніх» чинників формування психологічної  готовності до професійної діяльності належать: