Формування готовності до професійноїдіяльності майбутніх фахівців правоохоронних органів україни

Дослідженням, аналізом, характеристикою, вдосконаленням навчальної та професійної  діяльності фахівців займаються О. Пономарьов, О. Романовський, В. Марігодов, А. Дусавицький, І. Добренко, В. Шадріков, Ю. Кустов, К. Островський, О. Ігнатюк та інші.

Навчання є  особливою діяльністю, у якій встановлюються цілі, методи, організація, форми навчальної роботи, що якнайкраще повинні забезпечити  формування знань, умінь, навичок і здібностей тих, хто навчається [23, с. 249].

Головна мета навчання – засвоєння знань, навичок і  вмінь, підготовка до трудової діяльності [117, с. 25]. Навчальна діяльність найчастіше здійснюється в процесі навчання в якомусь навчальному закладі. Якщо говорити про процес навчання у вищих навчальних закладах, то він реалізує чотири основні функції: освітню, виховну, розвивальну, професійну [202, с. 80].

Навчальна діяльність може включати в себе, крім власне навчальної діяльності, ще й навчання через ігрову діяльність та отримання знань, умінь і навичок у результаті трудової діяльності. Навчальна та виробнича практики чудово демонструють те, як пов’язані між собою навчальна та трудова діяльність. Адже саме, завдяки практикам навчання, здійснюється на основі трудової діяльності.

Навчання – це провідна діяльність студентів. Саме в процесі  навчальної діяльності і за допомогою  її засобів досягаються основні  цілі підготовки фахівців. Вона найбільш інтенсивно впливає на розвиток психічних  процесів і властивостей студентів, на здобуття ними професійно важливих знань, умінь, навичок [55, с. 109].

М. Дяченко та Л. Кандибович стверджують: «Обсяг навчального навантаження у вищому навчальному закладі такий, що необхідні досить сильні мотиви, щоб їх успішно подолати. Без бажання навчатися навчання набуває вигляду ззовні нав’язаної, чужої роботи, яку якось потрібно виконати, щоб досягти мети, яка знаходиться поза навчанням: отримати звання, заробляти і т.д.» [54, с. 112].

Зважаючи на вищесказане, можна зробити висновок про те, що процес навчання має бути продуманий таким чином, щоб у студентів  з’явилось якомога більше мотивів  для власне навчання, причому ці мотиви мають бути досить сильними та стійкими. Тобто навчання має  бути цікаве, сучасне, максимально пов’язане  з майбутньою професією.

Праця – трудова діяльність – специфічна видова поведінка людини, що спрямовується на освоєння та перетворення природних і соціальних сил з  метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується сама людина (особистість, її здібності, розумові та моральні якості, фізичні сили, витривалість тощо) [88, с. 247].

Подібна думка прослідковується у визначенні поняття «праця», яке формулює В. Лозниця: праця – цілеспрямована діяльність людини на перетворення й освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, унаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина [117, с. 31].

Із урахуванням того, що нині одним із принципів освіти є  «навчання протягом усього життя», проводити чітку межу між навчальною діяльністю та працею не доцільно, особливо, коли йдеться про правоохоронців, які діють у постійно змінюваних умовах життя, а також у постійній напрузі. Навчальна діяльність сприяє трудовій діяльності, робить її більш ефективною та продуктивною і навпаки. У процесі трудової діяльності виникають нові потреби, інтереси, удосконалюється професійна майстерність, утворюються ідеали та переконання, тобто формується освічена особистість.

Психологи розрізняють такі види праці:

• репродуктивну працю – коли не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме;
• продуктивну працю (працю за алгоритмом) – як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь мислення та якісний результат;
• творчу працю – це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі [88, с. 247].

Проаналізувавши працю, якою займаються правоохоронці, ми дійшли висновку, що вони займаються продуктивною та творчою  працею, оскільки вони працюють за певним алгоритмом, але в процесі роботи можуть вносити свої корективи, удосконалювати той чи інший процес.

У сучасній науці накопичено багатий теоретичний і практичний досвід стосовно проблеми готовності особистості до певного виду діяльності, причому сутність поняття «готовність» трактують по-різному залежно від видів діяльності, оволодіння якими було метою підготовки. Проте в науці виокремилися кілька конкретних підходів до розуміння поняття «готовність». Так, учені розглядають готовність як певний психічний стан особистості (у психології – функціональний підхід) та як новоутворення чи якість особистості (у психології – особистісний підхід) (рис. 1.1).

Прибічники функціонального  підходу до розуміння готовності В. М’ясищев, А. Пуні, Д. Узнадзе та інші вбачають у готовності такий стан, у якому активуються психічні функції, коли людина може мобілізувати власні психічні й фізичні сили, що зумовлює досягнення позитивних результатів у виконанні діяльності. Так, Д. Узнадзе, В. М’ясищев розкривають поняття «готовність до діяльності» як розвиток психічних процесів, які приводять до ефективних результатів у професійній діяльності.

Д. Узнадзе розробив психологічну теорію настанови і розглядав готовність саме як настанову, тобто такий психічний стан, у якому індивід настроєний на певну активність у певній ситуації. Такий стан виникає залежно від потреби та необхідності її вирішення. На думку вченого, настанова спричиняє певну поведінку особистості для знаходження оптимальних способів вирішення професійних та інших завдань, хоча сама по собі настанова не є усвідомленою [199].

У процесі вивчення феномена готовності В. М’ясищев звертає увагу на таке явище, як «ставлення». Учений вважає, що за наявності активного позитивного ставлення до діяльності людину можна вважати готовою до виконання цієї діяльності [141].

А. Пуні визначає готовність як «один з психічних станів» особистості, в якому активізуються певні особистісні характеристики, завдяки яким розгортається динаміка психічних процесів [170, с. 12].

Особистісний підхід до розуміння  поняття «готовність» представлений  роботами Б. Ананьєва, М. Дьяченка, Л. Кандибовича, А. Линенко, В. Сластьоніна та ін., де готовність розглядається як прояв індивідуальних якостей особистості в їхній єдності, які обумовлені характером діяльності, причому в структурі готовності вчені виділяють взаємопов’язані компоненти.

Готовність 

Функціональний підхід

Особистісний підхід

психічний стан і характеристика особистості

М. Дяченко, Л. Кандибович

інтегративна  якість

М. Кулакова, К. Рейда

інтегрована властивість

О. Літікова

психолого-педагогічна таксономія

С. Тарасова

розкриття потенційних  можливостей

О. Кривильова

• складне особистісне утворення;
• складне інтегральне новоутворення;
• інтегративне особистісне (психологічне) утворення;
• цілісне особистісне професійне новоутворення

Л. Кондрашова, С. Мотрина, О. Лугова, П. Рудик, О. Гончарова, В. Єршова, О. Серняк, Л. Гапоненко, С. Максименко, Т. Шестакова, Ю. Бойко, В. Уліч  
та ін.

внутрішньо-цілісне поєднання всіх структурних складових психіки

П. Харченко

• психічний стан;
• емоційний стан;
• певне функціонування і психічний стан, що забезпечує швидкість трудової дії

М. Левітов, Є. Ільїн, В. Пушкін, Л. Нерсесян, Ф. Генов, Г. Гагаєва, Т. Іванова, Н. Кузьміна, Ф. Рекешева, Т. Желязкова, А. Андреєва

та інші

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Представники функціонального  та особистісного підходів до розуміння  феномена «готовність»

В. Сластьонін і Б. Ананьєв розглядають готовність як прояв здібностей особистості, основою якого є свідоме прагнення до ефективної діяльності. Так, В. Сластьонін визначає готовність до діяльності як здатність особистості до впевнено виконуваної й ефективної професійної діяльності, яка містить у собі різного роду настанови на усвідомлення завдання, моделі ймовірної поведінки, визначення спеціальних засобів діяльності, оцінку своїх можливостей у їх співвідношенні з труднощами та необхідністю досягнення певного результату. У структурі готовності науковець виділяє психічний, науково-теоретичний і практичний компоненти [186, с. 78].

М. Дяченко і Л. Кандибович розуміють готовність як налаштування на виконання діяльності, яке обумовлюється мотивами й позитивним ставленням до цієї діяльності. Учені визначають поняття «готовність» як цілеспрямований прояв особистості, що містить у собі її переконання, погляди, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, уміння, навички, налаштування на певну поведінку. Учені підкреслюють важливість наявності мотивації до виконання діяльності, високого рівня розвитку особистісних якостей, процесів сприйняття, уваги, мислення, вольових й емоційних проявів та виділяють у структурі готовності до діяльності мотиваційний (позитивне ставлення до діяльності), орієнтаційний (знання про особливості певної діяльності), операційний (володіння способами й прийомами професійної діяльності), вольовий (самоконтроль), ціннісний (самооцінка підготовленості до діяльності) компоненти [55, с. 335–337].

Українська дослідниця А. Линенко стверджує, що готовність як «особлива якість особистості», передбачає усвідомлену особистістю мотивацію щодо виконання діяльності. У структурі готовності вчена виділяє ставлення до діяльності або настанову, мотиви діяльності, знання про предмет і способи діяльності, навички та вміння їх практичного  
втілення [116, с. 31].

Дослідниця Є. Романова розглядає готовність до професійної діяльності як загальну генералізовану особистісну готовність та «спеціальну» професійну готовність, як своєрідний синтез психологічних феноменів і понять на різних рівнях становлення професіонала з необхідністю врахування професійної придатності суб’єкта професійної діяльності, його спрямованості, професійної підготовленості, його психічного стану [175].

М. Левченко вважає, що готовність до навчання і трудової діяльності складаються з психологічної готовності й підготовленості, де психологічна готовність включає:

• ідейно-політичну спрямованість;
• потребу у певній фаховій діяльності і знаннях, інтерес, любов до них;
• внутрішнє прийняття й усвідомлення вимог діяльності;
• усвідомлення відповідності своїх власних особистих якостей вимогам діяльності;
• усвідомлену мотивацію особистих прагнень до цієї спеціальності, а підготовленість включає:
• глибоке й досконале знання наук, певний рівень професійного розвитку, підготовленість у певній професійній сфері знань;
• обізнаність у професійній діяльності, знання вимог спеціальності до особистих якостей і здібностей фахівця;
• уміння вчитися й удосконалюватися;
• морально-психологічну підготовленість фахівця [112].

Професійна готовність, на думку Л. Кондрашової, передбачає високий рівень виконання професійних дій, унеможливлений без достатнього рівня сформованості морально-психологічної готовності майбутніх фахівців-випускників ВНЗ. Моральний і психологічний аспекти морально-психологічної готовності розглядаються дослідницею у тісному взаємозв’язку, адже моральна сторона характеризується комплексом якостей особистості (громадянськість, потреба працювати з повною віддачею сил на благо суспільства, почуття обов’язку, відповідальність, самостійність, наполегливість у досягненні поставлених завдань і мети, творче виконання професійних функцій), а психологічний аспект готовності передбачає усвідомлення особистістю специфіки майбутньої професії та придатності до виконання її функцій, намагання найкраще оволодіти нею [92].

Ми погоджуємося з висновками О. Матайс [128], яка на основі аналізу авторських досліджень виокремлює три підходи до визначення поняття готовність: по-перше, як якість особистості (М. Дяченко, А. Кандибович, А. Ковальов, В. Сахаров та ін.), по-друге, як стан особистості перед початком діяльності (А. Барабанщиков, К. Дугай-Новакова, А. Деркач, В. Крутецький, Н. Левітов, А. Пуні, Д. Узнадзе, І. Якиманська та ін.), по-третє, як наявність певних здібностей (Б. Ананьєв, С. Рубінштейн, В. Сластьонін).

А. Ковальов розглядає готовність до діяльності як якість особистості, що включає в себе усвідомлення особистісної та суспільної значущості діяльності, позитивне ставлення до неї та здатність до її виконання [87].