Формування готовності до професійноїдіяльності майбутніх фахівців правоохоронних органів україни

Важливим для нашого дослідження  є аналіз структури готовності. Зазначимо, що на сьогодні не існує єдиної думки  щодо визначення структурних компонентів  готовності.

Досліджуючи характеристику готовності студентів до професійної  діяльності, В. Сластьонін визначає такі її компоненти: психологічна готовність (спрямованість студентів на професійну діяльність), науково-методична готовність (володіння повним обсягом знань, необхідних для професійної діяльності), практична готовність (наявність професійних умінь і навичок), фізична готовність (відповідність фізичного розвитку вимогам професійної діяльності) [188].

М. Дяченко і Л. Кандибович пропонують такі компоненти готовності, як: мотиваційний (інтерес, мотиви та позитивне ставлення до професії), операційний (володіння необхідними знаннями, уміннями та прийомами професійної діяльності), орієнтовний (уявлення про особливості й умови професійної діяльності), оцінний (самооцінка своєї професійної підготовленості і відповідність процесу розв’язання професійних завдань), вольовий (самоконтроль, уміння керувати необхідними діями) [54].

В. Марігодов виділяє наступні компоненти в змісті і структурі готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності:

- потребово-мотиваційний компонент, який проявляється в мотивації, потребах, спонуканнях суб’єкта до професійної діяльності, в наявності тісного зв’язку між системою професійного впливу, що здійснюється, і усвідомленням його мотивів.

- комунікативно-організаційний  компонент, який полягає в прояві  комунікативних і організаторських  здібностей особистості в діяльності, орієнтації особистості на спільну  діяльність, організацію діяльності  як оптимальної взаємодії з  іншими людьми, готовності приймати  управлінські рішення. 

- пізнавальний компонент,  який являє собою професійні  знання особистості. 

- морально-орієнтований  компонент, який проявляється  в моральній зрілості та психологічній  готовності особистості до професійної  діяльності [123, с. 130–147].

У свою чергу  В. Моляко виділяє три рівні готовності до професійної діяльності: рівень непрофесійної, передпрофесійної і професійної підготовки. Рівень професійної підготовки поділяється на власне професійний (виконання діяльності з фаховою підготовкою) і професійної майстерності (у випадку подальшого накопичення суб’єктом досвіду роботи, що виконується з високою якістю) [137]. Також В. Моляко, в своїх працях надає класифікацію рівнів готовності: високий – самостійність у постановці і розв’язанні нових задач, адекватність оцінки і самооцінки професійно важливих якостей, здатність до ефективного вирішення завдань в умовах дефіциту часу і т.д.; середній – середній рівень вияву наведених якостей; низький – невміння самостійно ставити і розв’язувати складні задачі, неадекватна оцінка і самооцінка професійно важливих особливостей тощо [137].

Отже, готовність розглядається  педагогами та психологами як стан, як якість особистості, як комплекс здібностей, як синтез певних особистісних якостей, як системне особистісне утворення. Відтак, готовність до професійної  діяльності розглядається вченими  як складне соціальне, психологічне та педагогічне явище, яке складається  з комплексу індивідуально-психологічних  якостей особистості і системи  професійних знань, умінь, навичок, які забезпечують успішність реалізації професійних функцій. Крім того, готовність до професійної діяльності передбачає утворення таких необхідних відносин, установок, професіоналізму, властивостей і якостей особистості, які забезпечують можливість майбутньому спеціалісту  свідомо і добросовісно, зі знанням  справи виконувати свої професійні функції.

2. Проблему психологічної  готовності вивчають досить давно. Досліджуючи це питання, І. Гавриш уважає, що в історії розв’язання проблеми готовності людини до певних форм реагування, поведінки та діяльності можна виокремити три етапи опрацювання проблеми:

1 етап – середина ХІХ  і початок ХХ ст. – готовність  досліджують у зв’язку з проникненням  у природу психічних процесів  людини; розуміння готовності як  настанови (Д. Узнадзе);

2 етап – середина ХХ  ст. – готовність визначають як  певний феномен стійкості людини  до зовнішнього і внутрішнього  впливів, що зумовлено інтенсивним  дослідженням нейрофізіологічних  механізмів, регуляції і саморегуляції  поведінки людини (Г. Оллпорт);

3 етап – друга половина  ХХ – початок ХХ ст. – пов’язаний  з дослідженнями в галузі теорії  діяльності взагалі та професійної  діяльності зокрема (Г. Гагаєва, М. Дяченко, Л. Кандибович, Л. Нерсесян, К. Платонов, В. Пушкін, В. Шариков) [31, с. 16].

Для розкриття сутності природи  психологічної готовності до трудової діяльності важливе значення мають дослідження, присвячені професіографічному вивченню різних професій (І. Шпілрейн [211] та ін.), профпридатності до діяльності (К. Гуревич [41] та ін.), професійному самовизначенню (Е. Климов [82] та ін.)

В останній час  здійснено низку досліджень, присвячених  аналізу психологічної готовності до різних видів діяльності, зокрема, управлінської (Л. Карамушка [80], О. Філь [79] та ін.), діяльності психолога (О. Бондаренко [20], Ю. Долинська [50], В. Панок [149], Н. Пов’якель [162], Н. Чепелєва [203] та ін.), медичної (І. Вітенко [30], М. Жукова [62], Г. Кондратенко [148], Л. Супрун [196] та ін.), педагогічної (П. Горностай [39], Т. Іванова [74], О. Жук [61], Д. Мазоха [120], С. Ніколаєнко [144], Е. Орлова [147], О. Скрипченко [185], В. Сластьонін [188], Е. Чернічкіна [204], І. Чорна [198] та ін.).

Встановлено кілька головних напрямів у вирішенні питання про характерологічні особливості психологічної готовності до професійної діяльності: пошук критеріїв готовності та розробка на їх основі психологічної моделі професіонала (Е. Іванова [72], Є. Чугунова [207] та ін.); пошуки рівнів сформованості психологічної готовності (М. Боришевський [21], А. Ганюшкін [32], М. Дяченко [54], Л. Кандибович [54], Л. Кондрашова [92] та ін.).

У педагогічній психології існує два підходи до трактування  суті психологічної готовності:

• функціональний, що розглядає її як певний стан психічних функцій (Е. Мілерян [135], К. Платонов [160], В. Пушкін [142] та ін.);
• особистісний – як результат підготовки до певної діяльності (Л. Долинська [49], К. Дурай-Новакова [51], М. Дяченко [54], Л. Кандибович [54], Г. Костюк [101], М. Левченко [112], С. Максименко [122], В. Моляко [137], О. Мороз [139] та ін.).

Незважаючи на широку представленість  у науковій літературі проблеми готовності та різні підходи до визначення суті цього поняття, науковці єдині у  переконанні, що досліджуваний феномен слід розглядати як інтегральне особистісне утворення, що поєднує у собі психічні (функціональні) стани – короткочасна (тимчасова, ситуативна) готовність, та підготовленість (особистісні характеристики) - довготривала (загальна), які перебувають у єдності та взаємозалежності.

Феномен психологічної готовності, функціонуючи у руслі окремого аспекту  педагогічної діяльності й будучи обумовленим диференціацією завдань у його рамках, має у кожному випадку специфічний прояв та складну динамічну структуру, що визначається структурою конкретної діяльності. Кожен із компонентів у різних моделях готовності спеціаліста має своє специфічне навантаження.

Готовність досліджують  у зв’язку з емоційно-вольовим й інтелектуальним потенціалом  особистості стосовно конкретного  виду діяльності і характеризують як якісний показник саморегуляції  фахівця на різних рівнях перебігу процесів – фізіологічному, психологічному, соціальному, якими визначається його поведінка.

У структурі психологічної  готовності до професійної діяльності різні науковці виділяють такі компоненти: мотиваційний, орієнтовний, операційний, вольовий, оцінний, когнітивний, особистісний, психологічний, професійний та інші.

3. Морально-психологічна  готовність є важливим елементом  готовності майбутнього фахівця  до професійної діяльності. Проблема  морально-психологічної підготовки  студентів під час навчання  у вищому навчальному закладі в сучасних дослідженнях із психології та педагогіки, незважаючи на її актуальність, на жаль, залишається поза належною увагою вітчизняних вчених. В українській психолого-педагогічній науці розглядаються нові підходи щодо організації навчання, зорієнтованого на адаптацію до нових умов. Так, О. Ігнатюк зазначає, що морально-психологічна готовність включає в себе, з одного боку, певний запас професійних знань, умінь і навичок, а з іншого – риси особистості: здібності, інтереси, професійну пам’ять, увагу, працездатність, емоційність, раціональність, самостійність, наполегливість, спостережливість, винахідливість, терплячість, і все це у свою чергу повинно забезпечити успішне виконання професійних функцій [76].

На думку вітчизняної  дослідниці С. Ніколаєнко, морально-психологічна готовність майбутнього спеціаліста виступає не тільки важливим фактором оволодіння професією, а й умовою формування світогляду взагалі, умовою нормального психічного розвитку людини, формування її як особистості і професіонала. З іншого боку, від світогляду, від сформованості особистості майбутнього спеціаліста, що зумовлюються морально-психологічною підготовкою, залежить ставлення до праці, до інших людей і до самого себе, залежить професійна адаптація [145, с. 6–7].

Отже, морально-психологічна підготовка в системі вищої освіти може сприяти професійній адаптації  молоді до життя в умовах відсутності  в суспільстві стабільності у  багатьох сферах життєдіяльності, якщо цей процес забезпечує формування морально-психологічних  знань, поглядів, переконань (моральної  свідомості) виникнення морально-психологічних  мотивів, вмінь, навичок, а також  забезпечує прояв і закріплення  морально-психологічних якостей.

4. Готовність майбутніх  правоохоронців до професійної  діяльності розглядається в кількох  предметних аспектах, а саме:

• професійно-психологічна підготовка фахівців правоохоронних органів України;
• готовність майбутніх спеціалістів правоохоронної галузі до управлінської діяльності;
• педагогічне управління професійною підготовкою спеціалістів правоохоронних органів;
• шляхи вдосконалення професійної підготовки майбутніх працівників правоохоронних органів;
• педагогічні умови формування готовності до професійної діяльності в майбутніх фахівців правоохоронних органів;
• використання інноваційних інформаційно-комунікативних технологій навчання в системі підготовки до професійної діяльності фахівців правоохоронних органів України.

Варто зазначити, що проблема професійно-психологічної підготовки фахівців правоохоронних органів України  не є новою. У вітчизняній і  зарубіжній науковій літературі висвітлено її методичні та організаційні аспекти (В. Бовін [14], В. Лефтеров [115], Б. Ломов [118], В. Синьов [182], О. Столяренко [193] та ін.), узагальнено переліки професійно значущих якостей працівників різних служб правоохоронних органів (В. Андросюк [5], Є. Запорожцев [65], Г. Запорожцева [66], Л. Казміренко [5], Я. Кондратьєв [5], О. Корнєв [98], В. Кондрюкова [11], О. Кретчак [103] та ін.), визначено особливості адаптації курсантів до навчальної й оперативно-службової діяльності (О. Іванова [72], В. Конопльов [93] та ін.).

Вивчення психологічних  особливостей професійної діяльності правоохоронця здійснювалося С. Алексеєвим [3], І. Бенедиком [40], М. Костицьким [100], О. Тімченко [100] (вивчення сутності феномена правоохоронної професійної діяльності), В. Бедьом [10], В. Васильєвим [25] (виокремлення видів професійної діяльності правоохоронця), Ю. Чуфаровським [208] (визначення особливостей професійної діяльності правоохоронця та структурної моделі цієї діяльності), А. Кобліковим [85], О. Опалєвим [169] (соціальна роль правоохоронця та вимоги до його особистості), В. Медведєвим [130], С. Сливкою [189] (функціональна модель професійної діяльності правоохоронця та дослідження системи професійно важливих якостей), В. Барко [9], Ю. Ірхіним [9] (розробка конкретних методик та технологій психодіагностики рівня розвитку професійно важливих якостей правоохоронця), В. Венедиктовим [27], В. Єловим [58] (чинники та психологічні умови оволодіння професійною діяльністю майбутніми правоохоронцями).

Окремі питання, пов’язані  з готовністю майбутніх фахівців правоохоронних органів до управлінської  діяльності, знайшли відображення в  публікаціях військових психологів і педагогів (О. Барабанщиков [8], В. Бойко [18], Д. Іщенко [77], О. Матеюк [129], Л. Мерзляк [133], М. Нещадим [143], О. Сафін [179], В. Синьов [182], В. Стасюк [191], В. Ягупов [213] та ін.).

На засадах управлінського підходу і прийняття рішень (Г. Балл [159], Л. Карамушка [80] та ін.) педагогічне управління професійною підготовкою майбутніх фахівців правоохоронних спеціальностей розуміється як цілеспрямована діяльність викладача, що забезпечує продуктивне функціонування навчально-виховного процесу та розвиток суб’єктів управління (студентів), насамперед формування і розвиток їхньої готовності до професійної діяльності. Згаданими вище дослідниками було виокремлено інтегральні (організаційна, коректувальна та контролювальна) і локальні (контактна, інформаційна, спонукальна, емотивна, розуміння встановлення відносин, впливу, аналізу й оцінювання) функції управління. Аналіз наукових розвідок з досліджуваної проблеми дає змогу стверджувати, що знання суб’єктом професійно-педагогічної діяльності як інтегральних, так і локальних функцій педагогічного управління дає можливість визначити ступінь ефективності, виявити причини відхилень і порушень цього процесу, недосконалості стилю управління.

Шляхи вдосконалення професійної  підготовки майбутніх працівників  правоохоронних органів досліджували В. Андросюк [5], В. Дяченко [52], Л. Коржова [95], В. Корнещук [97], С. Кубіцький [106], І. Марчук [127].

Учені наголошують на вдосконаленні  системи підготовки спеціалістів правоохоронних органів, що повинно відбуватися  безперервно і динамічно, оскільки розвиток науки й суспільства, військової індустрії постійно вимагає від  вищої школи вирішення нових, більш складних завдань, створення  відповідних педагогічних умов професійної  підготовки.