Формування готовності до професійноїдіяльності майбутніх фахівців правоохоронних органів україни

Аналогічної точки зори дотримується В. Сахаров, який відносить до поняття «готовність до діяльності» комплекс особистісних властивостей і характеристик.

Також у низці наукових досліджень готовність розглядається  як стан особистості. Так, К. Дугай-Новакова розглядає готовність до діяльності як стан особистості, який активізує її діяльність і дає можливість приймати самостійні рішення. Готовність проявляється у здатності до продуктивної реалізації дій, що спираються на накопичені знання, досвід та уміння. К. Дурай-Новикова акцентує увагу на професійно значущих властивостях і функціях особистості спеціаліста, що дозволяє розробити зміст і перспективи його подальшого розвитку, а також дає можливість визначити сутність психологічної готовності як кількісного та якісного процесу підвищення професійної підготовки [51].

І. Зимня вважає, що готовність до діяльності в межах освітнього простору передбачає системне оволодіння знаннями й уміннями, стійку впевненість людини, соціально-значущу спрямованість особистості [70].

Відомий психолог К. Платонов зауважував, що професійна готовність спеціаліста – це суб’єктивний стан особистості, яка вважає себе здатною та підготовленою до виконання відповідної професійної діяльності, а також такою, що бажає її виконати [160].

П. Шавір розглядає готовність до професійної діяльності як активний стан особистості, що ініціює діяльність, як наслідок діяльності, як якість, яка визначає установки на професійні завдання й ситуації, як передумову до цілеспрямованої діяльності, її регуляції, стійкості, ефективності [209].

Підсумовуючи вищесказане, слід наголосити на тому, що психологи досліджують частіше за все готовність як певний стан свідомості, психіки, функціональних систем у ситуації відповідальних дій або підготовки до них. Вони підкреслюють той факт, що готовність показує можливість, схильність суб’єкта діяти на достатньо високому рівні, будучи тим самим вирішальною умовою швидкої адаптації до праці, професійного становлення та подальшого удосконалення в галузі професійної діяльності.

Поняття готовності розглядається  також із педагогічних позицій. Вивчення загальної проблеми готовності з  педагогічної точки зору почалося в 50-х роках ХХ ст. у зв’язку з  необхідністю професійного навчання людей  різним видам діяльності.

Так, В. Сластьонін, описуючи поняття готовності, визначає його як інтегративну, значущу якість особистості, яка являє собою сукупність взаємопов’язаних структурних компонентів і включає особистісні та процесуальні аспекти [187]. Крім того, він розглядає готовність до діяльності як здатність до впевненої та ефективної професійної діяльності. Він зауважує, що готовність є складним, багаторівневим і різноплановим особистісним утворенням людини; це певний ступінь підготовленості та налаштованості духовних сил спеціаліста на розв’язання поставлених завдань у відповідних умовах [187].

Е. Конюхова дає таке визначення готовності: готовність – це умова успішного виконання професійної діяльності, яка повинна формуватися та удосконалюватися як самою людиною, так і всією системою заходів, що проводяться державою в цілому [94].

У дослідженні А. Резановича [172] готовність трактується як внутрішня властивість особистості, у якій виражена її схильність до здійснення діяльності, а також ступінь засвоєння нею елементів, відповідного соціального досвіду та здатності користуватися цим досвідом у професійній діяльності.

У наукових розвідках С. Бризгалової [24] готовність розуміється як цілісне особистісне динамічне утворення, яке набувається в результаті спеціального навчання

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що в науці не має одностайності щодо трактування  поняття «готовність до діяльності». Проте, не дивлячись на різноманіття трактовок і підходів до розуміння  сутності зазначеного поняття, більшість  учених визначають готовність як, насамперед, комплексне явище з багатокомпонентною структурою, важливими ознаками якого  виступають позитивне ставлення, налаштування на діяльність та усвідомлення мотивів  діяльності.

Готовність у науці  визначають як психічний стан, як інтегративну якість особистості з багатокомпонентною структурою, яка є важливим підґрунтям успішного виконання будь-якої діяльності і є ознакою професійної кваліфікації та результатом цілеспрямованої підготовки. Готовність базується на засвоєнні особистістю специфічних знань і умінь та передбачає формування таких відносин, настанов і якостей особистості, які сприятимуть майбутньому спеціалістові сумлінно розпочати й творчо виконувати професійні обов’язки, завдання й функції.

Готовність як складне  новоутворення особистості містить  у собі не тільки когнітивний та операційний компоненти, а й мотиваційну, вольову й аксіологічну складові, що забезпечує стійке прагнення до ефективного виконання діяльності.

На окрему увагу заслуговує питання виділення видів готовності. Одним із перших ця проблема привернула увагу М. Левітова. Готовність до діяльності дослідник уважав одним із важливих станів людини і виокремив довготривалу готовність і тимчасову готовність або «передстартовий стан». М. Левітов виділив три види передстартової готовності: звичайну, підвищену і занижену (рис. 1.2).

довготривала

Готовність (М. Левітов)

тимчасова (передстартовий стан)

підвищена

звичайна

знижена

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Види готовності (за М. Левітовим)

 

Прикладом звичайного виду готовності може слугувати готовність, що існує перед початком звичної, добре знайомої роботи, за умови, що до неї не висуваються додаткові  вимоги. Стан підвищеної готовності може бути створений завдяки творчій  роботі з високим ступенем новизни. Занижена готовність може бути спричинена сильною некерованою емотивністю  особистості та виявлятися у відволіканні уваги, незібраності, помилкових, хибних діях. М. Левітов класифікував психічні стани за аналогією розділення психічних процесів, розрізнюючи стани в залежності від психічних функцій, які домінують: пізнавальні, вольові або емоційні [111, с. 10].

Ґрунтуючись на аналізі досліджень із психології праці, спорту, інженерної та військової психології М. Дяченко і Л. Кандибович виокремлюють завчасну (загальну або тривалу) готовність, і тимчасову, ситуативну готовність (або стан готовності).

Завчасна – це заздалегідь  надбані установки, знання, навички, уміння, досвід, якості і мотиви діяльності. На базі завчасної відбувається поява  стану готовності до виконання тих  або інших поточних завдань діяльності.

Тимчасовий стан готовності – це актуалізація, пристосування  всіх сил, створення психологічних  умов для успішних дій. Тому він може включати в себе деякі елементи завчасної, загальної готовності.

Тимчасова (ситуативна) готовність – це динамічний цілісний стан особистості, внутрішня налаштованість на певну  поведінку, змобілізованість усіх сил  на активні та доцільні дії. Її виникнення і формування визначаються розумінням задач, усвідомленням відповідальності, бажанням досягти успіху, встановленням порядку майбутньої роботи.

Завчасна (загальна) і тимчасова (ситуативна) психологічна готовність представляють собою цілісне  утворення, яке включає в себе наступні компоненти: а) мотиваційний (потреба успішно виконати поставлену задачу, інтерес до діяльності, прагнення  досягти успіху і показати себе з  кращої сторони); б) пізнавальний (розуміння  обов’язків, завдання, оцінки її значущості, знання засобів досягнення цілей, уявлення про ймовірні зміни обставин); в) емоційний (почуття відповідальності, впевненість в успіху, відчуття натхнення); г) вольовий (управління собою і мобілізація  сил, зосередження на завданні, відволікання від впливів, що заважають, подолання  сумнівів, побоювань (рис. 1.3).

Отже, стан психологічної  готовності до діяльності М. Дьяченко і Л. Кандибович розуміють як складний, цілеспрямований прояв особистості, який має динамічну структуру і між компонентами якого існує функціональна залежність [54, 50–51].

Таким чином, стан психологічної  готовності має складну динамічну  структуру і представляє собою  сукупність інтелектуальних, емоційних, мотиваційних та вольових сторін психіки  людини відповідно до зовнішніх умов і майбутніх задач.

Важливо зазначити, що в науковій літературі виокремлюють психологічну та практичну готовність (Ю. Васильєв, Б. Райський); мотиваційну (Х. Дмитерко-Карабін, І. Карабаєва); морально-психологічну (Л. Кондрашова); загальну і спеціальну (Б. Ананьєв); готовність до розумової та фізичної діяльності (В. Моляко, О. Ковальов).

Готовність

тривала

або загальна чи завчасна

тимчасова

або ситуативна

або стан готовності

компоненти

мотиваційний

пізнавальний

емоційний

вольовий

стійка характери-стика особистості

психічний стан

надбані установки, знання, навички, вміння, досвід, якості і мотиви діяльності

внутрішня налаштованість на певну поведінку, актуалізація та мобілізація  усіх сил на активні та цілеспрямовані дії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Структура феномена «готовність» (за М. Дяченко, Л. Кандибовичем)

 

В. Семиченко, ґрунтуючись на дослідженнях А. Маркової, визначає готовність до професійної діяльності як психічний стан, і виділяє: а) операційну готовність – моментальну передстартову активізацію людини, її включення в діяльність з необхідним рівнем активності, б) функціональну готовність – усвідомлення людиною своїх цілей, оцінку наявних умов, визначення найбільш імовірних способів діяльності, в) особистісну готовність, яка включає пролонговану високу активність людини при включені в трудовий процес, прогнозування необхідності і розподілу в часі мотиваційних, вольових, інтелектуальних зусиль, оцінку імовірності досягнення життєвих успіхів через діяльність [181, с. 17].

Таким чином, у сучасному  науковому просторі проблема, що досліджується, представлена значною кількістю  наукових робіт із різноманітністю  підходів до вивчення феномена. Слід зазначити, що існуюча амбівалентність (багатозначність) розумінь поняття «готовність» представляє  собою деталізовану і диверсифіковану  картину досліджень дефініції, що дозволяє науковцям глибше дослідити феномен, визначити шляхи її ефективного  формування.

У нашому дослідженні професійна готовність, або готовність до професійної діяльності, розглядатиметься як інтегральне утворення на основі потреб і здатностей, що характеризується соціально нормативним рівнем перетворення суспільних відносин у професійній сфері діяльності в систему функцій суб’єкта цієї діяльності та визначає її результативність.

У такому контексті професійна готовність розглядається як особистісне  утворення, яке соціально обумовлене та має (відповідно до діалектики загального, особливого та одиничного) три рівні прояву. Прояв готовності на рівні загального відображає соціальний аспект її змісту. Цей зміст відносно постійний, оскільки детермінований генетично, що відображається в інваріантності структури професійної готовності в будь-якому виді професійної діяльності. Прояв професійної готовності на рівні особливого відображає специфіку видів професійної діяльності та забезпечується завдяки модифікації інваріантного в досвіді професійної діяльності. Ці модифікації детерміновані типологічно, відповідно до особливостей об’єкта й засобів професійної діяльності. Прояв готовності на рівні одиничного відображає індивідуальний ступінь оволодіння та реалізації соціально-історичного й соціально-типового в її змісті. Суб’єктний ступінь професійної готовності детермінований індивідуальним досвідом професійної діяльності. Таким чином, професійна готовність інваріантна за структурою, типова за функціями й варіативна за ступенем індивідуального прояву.

На думку російського  науковця В. Чичикіна, професійна готовність як об’єкт дослідження являє собою складне явище, оскільки її структуру неможливо спостерігати емпірично, а тому вона є важкодоступною для безпосередньої декомпозиції. Однак учений уважає, що таку процедуру можна здійснити за допомогою теоретичного моделювання на основі системного підходу [205, с. 491]. Проведене ним теоретичне дослідження дозволяє констатувати той факт, що структурна організація професійної готовності інваріантна в загальних її проявах. Це підтверджується сукупністю фактів, які свідчать про неможливість існування набору різних структурних організацій професійної готовності, що забезпечують кожний вид професійної діяльності. В. Чичикін зазначає, що структурна організація професійної діяльності інваріантна в будь-якому виді професійної діяльності [205, с. 492].

Отже, аналіз результатів  теоретичних досліджень дозволив виокремити в структурі професійної готовності три компоненти, які є інваріантними  для будь-якого виду професійної  готовності – інформаційний, операціональний  і мотиваційний. Вони, відповідно, характеризують знання, способи діяльності та потреби. Кожний із виділених компонентів  відіграє особливу роль у їх взаємодії. Функцією мотиваційного компонента є активізація прояву інших компонентів (або їх елементів). Функція інформаційного компонента полягає в забезпеченні ступеня використання ресурсних  можливостей інших компонентів  для досягнення цільового результату. Функція операціонального компонента визначає відносини між компонентами в процесі реалізації ресурсного потенціалу в просторі й часі.