Формування готовності до професійноїдіяльності майбутніх фахівців правоохоронних органів україни

Сутність підготовки спеціалістів правоохоронних органів на сучасному  етапі розвитку освіти полягає в  оволодінні студентами освітньо-кваліфікаційними характеристиками певної спеціальності  відповідного рівня. На наш погляд, результатом такого процесу у  вищих навчальних закладах повинна  бути сформована на достатньому і  високому рівнях готовність до професійної діяльності.

Аналіз теоретичних наукових доробок щодо поняття професійної  готовності (А. Ганюшкін [32], М. Дяченко [54], К. Дурай-Новакова [51], Л. Кандибович [54], Н. Левітов [111], А. Линенко [116], А. Пуні [170] та ін.) дозволив стверджувати, що готовність до професійної діяльності спеціалістів правоохоронних органів є інтегративною якістю особистості, що виявляється у формах активності та дозволяє виконувати відповідні типові завдання професійної діяльності, прогнозувати шляхи підвищення продуктивності роботи у професійному напрямі.

Визначення й наукове  обґрунтування педагогічних умов формування готовності до професійної діяльності в майбутніх фахівців правоохоронних органів у вищих навчальних закладах здійснювалося з точки зору особистісно  орієнтованого підходу. Зазначений підхід науковцями подано з позицій соціальної, діяльнісної та творчої сутності людини як особистості (І. Зязюн [154], Л. Крамущенко [154], І. Кривонос [154], В. Крутецький [105] та ін.), як цілеспрямоване конструювання та моделювання педагогічного процесу, зорієнтованого на всебічний розвиток особистості з визнанням її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи. Відповідно до цього особистісно орієнтовані взаємовідносини характеризують відкрите, безоцінне сприйняття, емпатичне слухання, самототожність, уміння налагоджувати особистісні стосунки з іншими. Основним видом таких відносин є спілкування-діалог, сутність якого полягає в духовній єдності, взаємній довірі, відвертості, доброзичливості. З цих позицій теоретиками визначено ознаки (рефлексивність, інтерактивність, суб’єктивність, проективність, діалогічність і технологічність), види (діалог-спілкування, суб’єкт-суб’єктні стосунки, міжособистісні стосунки, спільне виконання типових завдань і вплив громадської думки) і типи функціональних завдань (професійна спрямованість, пізнавальна спрямованість, професійне самовизначення та самореалізація, самооцінка і значущість міжособистісних взаємовідносин). Тому вміння регулювати міжколективні і внутрішньоколективні стосунки передбачає в майбутніх фахівців правоохоронних органів під час навчання у вищих навчальних закладах знання психічних, вікових особливостей, гуманістичної вихованості, вміння варіювати вплив залежно від реальних життєвих і професійних ситуацій; передбачати результати особистого впливу на взаємовідносини; прогнозувати їх результати.

Як засвідчують дослідження  вчених (В. Беспалько [12], І. Богданова [15], М. Жалдак [60], І. Мархель [126] та ін.), навички споживачів інформаційних засобів, упровадження сучасних комп’ютерних засобів у галузь правоохоронної освіти забезпечує: розширення обсягів інформації; поєднання емоційної привабливості з інформаційними можливостями, що притаманні аудіовізуальній та обчислювальній техніці. Відтак, комп’ютерне моделювання є необхідною педагогічною умовою формування та розвитку готовності до професійної діяльності в майбутніх фахівців правоохоронних органів у вищих навчальних закладах, що дозволяє не тільки створювати моделі, але й випробовувати їх у віртуальній реальності завдяки тренажерам у вигляді: оперативної реєстрації, збору, накопичення, зберігання, обробки інформації про об’єкти, явища, процеси, які вивчаються, та передавання достатньо великих обсягів інформації, що подана в різноманітних формах; інтерактивного діалогу; управління реальними об’єктами; автоматизованого контролю (самоконтролю) результатів навчальної діяльності, корекції за підсумками контролю, тренування і тестування. З цих позицій комп’ютерне моделювання будь-якого явища ми розуміємо як процес вирішення сукупності чисельних методів загальних алгоритмів і їх реалізації в комп’ютерних програмах; дослідження будь-яких явищ, процесів або систем об’єктів шляхом побудови та вивчення їх моделей (систем, конструкцій, процесів тощо) за допомогою комп’ютерних засобів.

Аналіз праць вищезазначених педагогів свідчить про те, що до останнього часу система професійної  підготовки фахівців правоохоронних органів  була здебільшого зорієнтована на постійне збільшення кількості випускників. Традиційні форми й методи навчання не могли ліквідувати суперечності між якістю підготовки та зростаючими соціально-педагогічними вимогами до практично професійної діяльності фахівців. Вирішальне значення в продуктивності виконання функціональних завдань фахівцями відіграє їхня готовність до професійної діяльності, яка повинна формуватися ще під час навчання у вищому навчальному закладі.

Результати педагогічних досліджень із проблем освіти майбутніх  працівників правоохоронних органів, формування у них професійних  знань, умінь, навичок та професійно необхідних якостей свідчать, що ефективність підготовки фахівців вищої кваліфікації багато у чому залежить від того, наскільки у навчально-виховному  процесі вищих навчальних закладів, його змісті й технологіях ураховуються педагогічні умови їхньої підготовки; як будується «модель» фахівця і формується його професійна компетентність, набуваються знання, формуються практичні уміння та фахові навички майбутнього правоохоронця.

Науковий аналіз проблеми формування готовності майбутніх фахівців правоохоронних органів до професійної  діяльності дав змогу зробити  висновок, що в працях науковців  розглядались лише окремі аспекти підготовки спеціалістів правоохоронних органів  до професійної діяльності. Цілісного  дослідження із ззначеної проблеми здійснено не було, а зважаючи на її актуальність, заслуговують на більш детальне дослідження теоретичні та практичні основи формування готовності працівників правоохоронних органів України до професійної діяльності. Особливе значення надаємо змісту, процесу та оптимізації готовності майбутніх фахівців правоохоронних органів.

1.2. Xарактeриcтика  пoнятійно-катeгoрiальнoгo апарату  дocлiджeння

Сучасна українська освіта перебуває у стані перетворень  і реформувань, що зумовлено соціально-політичними  й економічними змінами в суспільстві, потребою суспільства у кваліфікованих фахівцях, здатних ефективно взаємодіяти у професійній діяльності. Така ситуація у суспільстві вимагає зміни цілей і завдань освіти, що зумовлює впровадження компетентнісного підходу в сучасній професійній освіті.

Компетентнісний підхід передбачає зміну цілей та очікуваних результатів  освіти у вигляді компетенцій, які  відображають різні рівні професійних  завдань. Результат освіти в контексті компетентнісного підходу, розглядається як уміння діяти, застосовувати набуті знання у проблемних ситуаціях професійної діяльності. Водночас у педагогічній науці при обговоренні результатів професійної підготовки фахівців використовується поняття «готовність до діяльності», що зумовлює необхідність аналізу й зіставлення окреслених понять.

Зосереджуючись на проблемі готовності особистості до певного  виду діяльності, зокрема готовність майбутніх фахівців правоохоронних органів до професійної діяльності, вважаємо необхідним спочатку розглянути зміст понять «діяльність», «професійна  діяльність» та «готовність до діяльності».

Діяльність людини – це основа її життя, будь-яку усвідомлену  взаємодію людини з навколишнім  середовищем можна назвати діяльністю. Формування готовності до професійної  діяльності – це провідна мета підготовки студентів у вищих навчальних закладах.

Проаналізуємо, як поняття  «діяльність» трактують у психологічній, педагогічній і методичній літературі.

В Українському педагогічному  словнику поняття «діяльність» трактується  так: діяльність – спосіб буття людини в світі, здатність її вносити  в дійсність зміни. Основні компоненти діяльності: суб'єкт з його потребами; мета, відповідно до якої перетворюється предмет в об’єкт, на який спрямована діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності [37, с. 98].

Різні аспекти діяльності розглядали в своїх роботах такі видатні психологи і педагоги, як: Л. Виготський, С. Рубінштейн, О. Петровський, І. Кон, О. Леонтьєв, Б. Ананьєв, М. Дяченко, Л. Кандибович, М. Каган, О. Винославська, Є. Воробйова, О. Ігнатюк, В. Дружиніна та інші.

Відповідно до концепції  О. Леонтьєва [114], діяльність – це специфічно людська форма активності. М. Каган під поняттям «діяльність» розуміє спосіб існування людини. Науковець стверджує, що діяльність охоплює і матеріально-практичні, і інтелектуальні, і духовні операції; і зовнішні, і внутрішні процеси; діяльність є робота думки в такій же мірі, як робота руки, процес пізнання в такій же мірі, як і людська поведінка [78, с. 5].

У навчальному посібнику  з психології за редакцією О. Винославської діяльність має таке означення: діяльність – це специфічно людська форма взаємодії з навколишнім світом, змістом якої є доцільні зміни і перетворення предметів і явищ в інтересах людей, тобто внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, регульована усвідомленою метою. Діяльність містить у собі мету, засоби, результат і сам процес її виконання [29, с. 359].

Згідно з навчальним посібником під редакцією Л. Колесніченко [88, с. 244], діяльність – це активна взаємодія людини із середовищем, у якому вона досягає свідомо поставленої мети, що виникає внаслідок прояву в неї певної потреби.

На думку Л. Колісниченко, діяльність характеризується такими факторами:

• наявністю активності особистості, яку можна розглядати з двох поглядів:
• як засобу стримання такого психічного стану як переживання;
• як енергії, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється у людині через бажання та реалізацію діяльності.
• наявністю усвідомленої мети – дяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер, тобто підпорядкована меті як свідомо уявленому запланованому результату, досягненню якого слугує. Усі інші сторони діяльності можуть усвідомлюватися або не усвідомлюватися, усвідомлюватися не повністю або не правильно, свідомо здаватися не такими, які є в дійсності;
• предметністю – діяльність реалізується через здійснення певного суспільно виробленого способу дій над предметом, що розглядається не як звичайний природний об’єкт, а як предмет культури;
• соціальною, соціально-історичною природою – людина розвивається та відкриває для себе будь-які форми діяльності в процесі спілкування з іншими людьми, які демонструють зразки діяльності та включають її в спільну діяльність. У ході діяльності формуються психічні новоутворення – знання, уміння, здібності, мотиви, установки тощо;
• опосередкованістю – у процесі діяльності здійснюється дія на природу, речі, інших людей, встановлюється зв'язок між людиною та оточуючим середовищем через використання різноманітних засобів і спілкування з людьми з одного боку, а з іншого – через реалізацію свого ставлення до цих людей, навіть у випадку їх відсутності в момент її виконання;
• вольовою поведінкою, яка характеризується здатністю людини свідомо організовувати, регулювати та, оцінивши обставини, зберігати й відстоювати свою лінію поведінки для досягнення мети.

М. Дяченко та Л. Кандибович [55, с. 72] розглядають діяльність у соціальному та психологічному смислі. Діяльність у соціальному смислі – це цілеспрямований процес перетворення дійсності, створення матеріальних і духовних цінностей. Діяльність у психологічному смислі – це мотивований процес використання тих чи інших засобів (зовнішніх і внутрішніх) для досягнення мети. Особливості діяльності визначаються змістом її мети, предметом, на який вона спрямована, обстановкою, засобами та способами, з допомогою яких вона здійснюється, результатами. Особистість – це суб’єкт діяльності.

Р. Гуревич у своїй монографії [42, с. 375] дає таке визначення поняттю діяльність: діяльність – це спосіб активного ставлення суб’єкта (людини) до світу, спрямованого на його доцільну зміну і перетворення.

Діяльність включає в  себе два взаємодоповнюючі процеси: активне перетворення світу суб’єктом (опредмечування) та зміну самого суб’єкта за рахунок «вживлення» в себе більш широкої частини предметного світу (розпредмечування). Діяльність завжди носить продуктивний характер, тобто її результатом є перетворення як у зовнішньому світі, так і у самій людині, її заняттях, мотивах, здібностях і т. ін.

Проаналізувавши вищезазначені роботи і врахувавши вищенаведені визначення поняття «діяльність», можна зробити висновок: діяльність – процес активного ставлення людини до дійсності, у процесі якого відбувається: досягнення суб’єктом поставлених раніше цілей, задоволення різноманітних потреб, освоєння суспільного досвіду.

З’ясуємо, які види діяльності виділяють у психологічній і  педагогічній літературі.

Л. Виготський та С. Рубінштейн виділяли три основні види діяльності – гра, навчання, праця. У «Загальній психології» за редакцією О. Петровського [146, с. 159–169] підтримується ця ж думка. Такого ж поділу дотримується В. Лозниця в підручнику «Психологія та педагогіка» [117, с. 24]. Б. Ананьєв виділяє три «основні соціальні діяльності»: праця, спілкування, пізнання [4, с. 322]. Таку ж позицію підтримав І. Кон [91, с. 7]. Л. Леонтьєв розглядає два види діяльності – праця і спілкування [114, с. 358]. Л. Колісниченко в підручнику «Психологія та педагогіка» виділяє такі види діяльності, як спілкування, гра, праця, учіння [88, с. 247]. М. Каган розглядає людську діяльність як суб’єктно-об’єктні відносини, відповідно до чого він виділяє перетворювальну, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну та комунікативну діяльність [78].

Ми підтримуємо поділ  діяльності, запропонований Л. Колесніченко, на спілкування, гру, навчання та працю. Нас найбільше цікавлять такі види діяльності як навчання та праця, тому зосередимо увагу саме на них.