Удосконалення механизму антикризового управлиння КП НКВ "Искра"

Вплив окремої групи  факторів фірма ще може врахувати і вжити відповідних заходів. Врахувати вплив відразу всіх шести груп, що складаються з безлічі елементів, являє собою складну проблему, що добре видно з наведеного, де представлені варіанти впливу факторів зовнішнього середовища на фірму. Але підприємства вирішують цю проблему шляхом визначення пріорітету зовнішньоекономічних факторів.

У сучасних умовах діяльність підприємств повинна спрямовуватися на створення конкурентоздатної  продукції, отримання найбільших прибутків  та освоєння нових ринків збуту. Однак не менш важливим завданням для кожної компанії, фірми чи підприємства є можливість уникнення тяжких кризових явищ, котрі є не тільки неминучими супутниками еволюційних явищ, а й наслідками помилок ведення бізнесу. Саме тому поставлена проблема щодо використання так званого бенчмаркінгу (від англійської «benchmark», «початок відліку») має на меті освоєння як механізму порівняльного аналізу ефективної роботи однієї компанії з показниками іншої, більш успішної технології вивчення та впровадження найкращих досягнень світового бізнесу.

Для сучасного підприємства, котре впроваджує філософію постійного розвитку та досконалості, знання та використання технології бенчмаркінгу повинні стати обов’язковими. Адже підприємства та фірми, які не бажають вивчати кращі зразки та технології діяльності, неминуче очікують кризові явища. І, навпаки, використання маркетингового інструментарію бенчмаркінгу надає можливість цим підприємствам підвищити свою конкурентоспроможність [10].

Інструментарій впровадження бенчмаркінгу на підприємствах слід впроваджувати поетапно: спочатку на підприємстві формується система показників щодо стану операційної та фінансової діяльності; далі система показників порівнюється з аналогічними показниками інших фірм, які використовують сучасні методи ведення господарської діяльності.  
Під сучасними методами треба розуміти не тільки оптимальніші фінансові показники, а й новітні технології, систему організації виробництва, методи управління, здатність підприємства швидко реагувати на попит споживача.  
Найяскравішим прикладом успішного використання технологій бенчмаркінгу є ситуація з компанією Rank Хегох, котру ніяк не можна віднести до підприємств, що не займаються вдосконаленням своєї діяльності. Наприкінці XX століття компанія Хегох відчула, що вона втрачає частку ринку збуту продукції, її конкуренти запропонували споживачам аналогічну за якістю продукцію, але суттєво дешевшу [13].

Вирішення проблеми було знайдено миттєво. Для з’ясування наслідків ситуації, що склалася, було проведене експериментальне дослідження на основі порівняльного аналізу продукції конкурентів, виявлено та з’ясовано переваги і недоліки технічних продуктів конкурентів. За результатами цих досліджень було розроблено нову рідкісну ринкову пропозицію, яка базувалася на застосуванні досвіду японської компанії Fuji. Оперативна адаптація та використання досвіду організації роботи фірми Fuji повернули успіх корпорації Хегох [12].

Концепція бенчмаркінгу стала невід’ємною складовою бізнес-стратегії корпорації Хегох, завдяки чому вона стала визнаним лідером у галузі використання новітніх технологій. Отже, бенчмаркінг - це не тільки сучасна технологія конкурентного аналізу. Це, по-перше, концепція природного розвитку у компаній прагнення до безперервної досконалості, а, по-друге, процес відтворення досконалості. Володіння та ефективне використання технологій бенчмаркінгу - невід’ємна передумова ринкового успіху підприємства [11].

Можна з упевненістю  стверджувати, що метод бенчмаркінгу є дієвим інструментом удосконалення  внутрішнього середовища підприємства щодо поліпшення його становища на ринку збуту продукції, визначення негативних тенденцій в еволюції підприємства та подолання кризових явиш.  
Бенчмаркінг особливо актуальний для розвитку підприємств та фірм нашої держави в сучасних умовах, в аспекті подолання кризових явищ їхньої діяльності.

Бенчмаркінг є ефективним важілем для виходу підприємства з кризи, за умови його кваліфікованого  використання.

3. Розвиток інституційних основ антикризового управління

Стабільність і криза нероздільні, вони не можуть існувати один без одного. Це зумовлено законом діалектики [4].

На макрорівні великих економічних  систем кризи виникають найчастіше через розриви між виробництвом і споживанням товарів. У докапіталістичних  способах виробництва існувало недовироблення матеріальних благ. При капіталізмі вперше виникло надвиробництво. Найбільш глибоко і докладно цю проблему досліджував К. Маркс. Він розкрив причини економічних криз і обґрунтував їхню неминучість в умовах стихії й анархії виробництва.

Перша економічна криза відбулася в Англії в 1825 p., де на той час капіталізм став пануючим ладом. Наступна криза в 1836 р. охопила вже Великобританію і США. Криза 1847 р. торкнулася майже всіх країн Європи. Першу світову кризу відносять до 1857 р. Це була найглибша криза з початку капіталістичного розвитку. Світові економічні кризи відбувалися в 1900-1903 pp., 1907 р., 1920 p., але усі вони не йшли ні в яке порівняння зі світовою кризою 1929-1933 pp. Вона продовжувалася понад чотири роки та охопила увесь капіталістичний світ і всі сфери економіки. Тільки в США розорилося 109 тис. фірм. Після цієї кризи депресія була затяжною. Після деякого пожвавлення наступила нова криза, характерна тим, що їй не передувала фаза підйому. Нова криза хоча і була слабшою за попередню, але протікала дуже гостро. Загальний обсяг промислового виробництва в капіталістичному світі скоротився на 11%, а в США - на 21%, випуск автомобілів зменшився на 40%. Розвиток і загострення цієї кризи були перервані другою світовою війною 1939-1945 pp. [21].

Після другої світової війни  в 1948-1949 р.р. вибухнула локальна економічна криза, що охопила США і Канаду. У США обсяг промислової продукції тоді упав на 18,2%, а в Канаді - на 12%, а загальний обсяг промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн скоротився на 6% .

Чергові економічні кризи  в капіталістичних країнах відбувалися  в 1953-1954 і 1957-1958 pp. Але найглибшою була економічна криза 1973-1975 pp. Вона охопила  усі капіталістичні країни і відрізнялася високим рівнем інфляції. Характерною рисою цієї кризи було переплетення її з глибокими структурними кризами, що вразили найважливіші сфери виробництва - енергетику, сировинні галузі, включаючи і сільське господарство, а також валютну систему.

Дуже суперечливі точки  зору на причини економічних криз. І для цього є чимало об’єктивних передумов. Справа в тім, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди дуже різний і до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу пов’язують з науково-технічним прогресом. Активна частина основного капіталу морально старіла протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Вихідним поштовхом була заміна устаткування і технології, тому відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років у XIX ст. до 7-8 років у передвоєнні і 4-5 років у післявоєнні роки XX ст.) пов’язуються з прискоренням термінів відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі [19].

У К. Маркса була своя система  поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але і на саму природу циклічності. Принциповою  відмінністю точки зору К. Маркса щодо даної проблеми є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва і приватним характером присвоєння його результатів [2].

Представники неокласичної і ліберальної шкіл висували різні версії про природу і причини економічних криз. Багато хто з них вважав причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Послідовною представницею теорії недоспоживання була Джоан Робінсон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз вважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) є скоріше наслідком, ніж причиною кризи [1].

Більш близькі до марксистської  позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність чи «нерівновагу». Кризи зумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія «нерівноваги» збігається з іншим розповсюдженим поглядом на кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайєк, прихильник ринкової свободи і лютий супротивник державного втручання, вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешеві кредити, «накачування» попиту) [1].

Існує і психологічна теорія криз. Так, на думку І. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка і розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений настрій в умовах підйому стимулює гарячку. «Мінливі ситуації» формують нерівномірність інвестиційного циклу [1].

Економічною наукою до даного часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних  циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, як найбільш відомі теорії циклів і кризи в своїй книзі «Економіка» відзначає наступні:

- грошову теорію, що пояснює цикл експансією (стиском) банківського кредиту (Хоутрі й ін.);

- теорію нововведень, що пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

- психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль песимістичного і оптимістичного настрою, що охоплюють населення (Пігу, Беджгот й ін.);

- теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з тим, що може бути інвестоване (Гобсон, Фостср, Кетчінгс й ін.);

- теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають, що причиною рецесії є, швидше, надмірне, ніж недостатнє, інвестування (Хайєк, Мізес й ін.);

- теорію сонячних плям - погоди - врожаю (Джевонс, Мур) [2].

При оцінці поглядів на циклічність і її причини слід зазначити, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З урахуванням цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економістів, що виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює  період з початку XVIII ст. до середини 1930-х років XX ст. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж. С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський).

Другий етап охоплює  період із середини 1930-х до середини 1960-х років XX ст. Виділення цього періоду пов’язане з працями Дж.М. Кейнса і насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму і випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму і поєднується з державним регулюванням, від чого ціни і заробітна плата є негнучкими. Як принципово необхідний засіб згладжування проблем кризи і безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактора циклічності варто також віднести розроблену ним теорію мультиплікатора, що згодом стала широко використовуватися при аналізі причин циклічності.

Третім етапом у дослідженні  причин економічних циклів є період із середини 1960-х років дотепер. У цей період, по-перше, стала приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стала приділятися переважна увага. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинутих країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжування циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а проводить нерідко так звану проциклічну політику, тобто провокує і підтримує циклічність.

Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення  причин циклічності представлений  так званим мультиплікаційно-акселераційним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора і теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм діє в тісному взаємозв’язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати і другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономна (не залежна від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу приводять у рух принцип акселератора і породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, які приводять до нових капіталовкладень [1].

Відхилення, що викликає мультиплікаційно-акселераційний механізм, поділяють на три основні категорії: згасаючі, вибухові і рівномірні. Згасаючі - такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні коливання мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.

Дослідження природи циклічності  відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій  з даної проблеми. Серед них  концепції «рівноважного ділового циклу» і «політичного ділового циклу». Перша відбиває розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими їй функціями відіграє роль своєрідного генератора грошових «шоків», що виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.

У 1970-1980 рр. дана концепція активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою проінформованістю людей про дійсний зміст і цілі різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні з протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці і населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати і розпізнавати дійсні мотиви рішень державних органів і можуть усякий раз вчасно реагувати на них згідно зі своєю вигодою. У результаті мета державної політики залишається нереалізованою, а спад і підйом набувають більш яскраво вираженого характеру.