Напрями удосконалення митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання

  Автор стверджує що з розвитком митно-тарифного регулювання, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносин відбувається домінування того чи іншого суб'єкта. Існує певна закономірність  якщо суб'єкти макрорівня не стають рушійними силами в системі митно-тарифного регулювання, то активну роль відіграють суб'єкти мікро- або мезорівня. Це виявляється в пошуку способів мінімізації митних платежів безпосередньо суб'єктами господарювання на мікрорівні та йде пряме лобіювання економічних інтересів окремих відомств на мезорівні. На цьому етапі даний процес суперечить загальноекономічним інтересам держави.

За для забезпечення урівноваженості зовнішньоекономічних зв'язків держава створює власну митну систему. Митна система це  найбільш загальне і збірне поняття, яке має на увазі не тільки державні та інші структури, що забезпечують реалізацію митної політики і практичні форми їх діяльності, а також  митне законодавство, включаючи підзаконні акти [51].

Митні органи  становлять основу  митної системи. Вони несуть відповідальність за забезпеченість охорони економічного суверенітету країни і додержання норм як національного, так і міжнародного права, контроль за нарахуванням і сплатою мита, податків, різного виду зборів, а також здійснення митного контролю під час переміщення вантажів, валюти, товарів, майна через митний кордон.

Митні органи виконують ряд функцій, котрі в свою чергу пов’язані між собою. Основними являються: регулятивна, фіскальна, правова, статистична, контрольна у сфері митних відносин, контрольна у сфері валютних відносин, законодавча. Проте кожній державі залежно від рівня її розвитку притаманна та чи інша функція. Країни що тільки почали створювати свою економічну систему і які мають дефіцит платіжного балансу і бюджету, а також присутня значна валютна заборгованість, використовують фіскальну функцію. Функцію регулятора торговельної політики залучають країни з неврівноваженим торговельним балансом або загрозою конкуренції імпортних товарів. Митний контроль та правове регулювання здійснюють країни де доступ до національного ринку лібералізовано [1, c.12-15].

Митно-тарифне регулювання відіграє важливу роль в зовнішньоекономічній діяльності. Чітка митна політика дозволяє ефективно підтримувати стабільність взаємовідносин в світовій економіці.

1.2 Механізм функціонування системи митно-тарифного регулювання

Міжнародні економічні відносини передбачають не тільки забезпечення ресурсами і ринками збуту країн-учасників, взаємодоповненість національних господарських структур, зовнішньоекономічну діяльність фірм підприємців, але і торгово-політічні заходи уряда, міжнародних організацій. Згідно ст. 2 Митного кодексу України, митною політикою являється система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі [38]. За роки існування держави сформувався певний інструментарій захисту внутрішніх товарних ринків і національних товаровиробників від недобросовісної зовнішньої конкуренції, а також доступу до зовнішніх ринків. Також існує тенденція переходу від застосування митно-тарифного до переважно нетарифного регулювання, що пов’язано з лібералізацією міжнародної торгівлі. Держава бере активну участь в розвитку зовнішньоекономічної діяльності шляхом цілеспрямованої дії на визначені сфери і об'єкти цієї діяльності. Цей вплив здійснюється за допомогою комплексу спеціальних методів, які можна розділити на дві основні групи:   економічні і адміністративні.

До адміністративних методів відносять кількісні ліміти, системи дозволів (ліцензій) і заборон (ембарго) на імпорт або експорт, самообмеження поставок експортером, специфічні технічні вимоги до товару або упаковки, також ускладнення митних процедур, які обмежують доступ імпортних товарів на внутрішній ринок (або місцевих на зовнішній) [49]. Такі методи використовуються як правило в централізовано-плановій моделі господарювання.

З метою регулювання ЗЕД органи державного управління видають акти правового регулювання взаємин контрагентів, акціонерні законодавства, митні кодекси, ухвали, що зобов'язують імпортерів і експортерів на основі їх виконання дотримувати інтереси держав, що взаємодіють на зовнішньому ринку.

Одним із методів являється міжнародні торгові угоди, що визначають загальні шляхи розвитку економічних відносин між державами, встановлюють торговельно-економічний, політичний режими взаємодії, передбачають умови взаємних розрахунків, терміни співпраці і т.д. В договорах можуть бути зафіксовані довгострокові угоди на 5 -10 років і більше - про торгівлю і інші форми взаємодії. А також практикується висновок щорічних протоколів про взаємні постачання товарів. Угоди і протоколи, доповнюючи один одного, сприяють розвитку стійкої взаємовигідної співпраці.

Найкращі умови для розвитку ЗЕД забезпечуються в тих випадках, коли країни надають один одному режим найбільшого сприяння нації. При цьому режимі господарюючі суб'єкти сторін, що домовилися, користуються митними, податковими і іншими привілеями в країні партнера [5, c.106].

Наступний метод – митні формальності, в основі яких лежить митний кодекс, що затверджується законодавчим органом. Митний кодекс створюється відповідно до митної політики держави. Він визначає загальні завдання і функції митних органів, порядок розробки, твердження і використання тарифів, умови звільнення від сплати мит, санкції за порушення митних правил, порядок розгляду скарг. Митні формальності є одним з найефективніших методів регулювання ЗЕД.

Також деякі країни встановлюють цінові преференції. В законодавчому порядку шляхом визначення мінімальної різниці в цінах, по яких товари і послуги імпортера повинні бути нижче за ціни національних виробників.

Широко застосовуються  в регулюванні технічні процедури. Вони встановлюються в законодавчому порядку державними організаціями і є комплексом заходів щодо перевірки відповідності продукції, що імпортується, вимогам міжнародних і національних стандартів, галузевих норм і технічних розпоряджень. Одним з видів технічних бар'єрів є вимога сертифікації продукції, товарів, що ввозяться в країну. Для цього їх піддають випробуванням в спеціальних  лабораторіях на відповідність їх властивостей вимогам стандартів за технічними, санітарними, технологічними, традиційними показниками. Дана процедура може серйозно ускладнити збут ряду товарів, якщо завчасно не здійснити їх сертифікацію.

Також в окремих випадках може здійснюватися оперативне регулювання ЗЕД.  Уряд, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків, Державний митний комітет можуть припинити операції учасників ЗЕД у разі поставки недоброякісної продукції і товарів, невиконання обов'язкових експортних постачань при одночасному експорті аналогічних товарів в інших формах, експорту за необґрунтовано низькими цінами або імпорту за завищеними цінами, повідомлення помилкової інформації в рекламі, митній, валютний-фінансовій і реєстраційній документації. Припинення зовнішньоекономічних операцій застосовується як до вітчизняних суб'єктів ЗЕД, так і до зарубіжних, таких, що допустили порушення законодавства [15, c. 27].

Можна сказати що адміністративні методи регулювання зобов'язують імортерів і експортерів на основі їх виконання дотримувати інтереси держав, що взаємодіють на зовнішньому ринку.

Під економічними методами розуміють перш за все митно-тарифне регулювання, різні податки, збори та інші види платежів що підвищують ціну товару, що ввозиться, а також знижують його конкурентоспроможність на внутрішньому ринку в порівнянні з місцевим товарами-аналогами.

Розповсюдженим та класичним методом регулювання цієї групи виступає тарифне регулювання, яке здійснюється за допомогою класичного інструменту зовнішньоторговельної політики - митних зборів і митних тарифів.

Митні збори – це державні грошові збори, що стягуються через митні установи з товарів, цінностей, майна, що провозиться через кордон країни. Митні збори можуть бути імпортними і експортними, а також транзитними. Митні збори виконують функцію податку. Ставки митних зборів встановлюються на національному рівні.

В свою чергу митний тариф - це систематизований перелік митних зборів, якими обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках при експорті з даної країни. Стягуючи митні збори при імпорті, що є різновидом оподаткування, держава створює передумови для зростання цін на іноземні товари, знижуючи тим самим їх конкурентоспроможність. Стягуючи митні збори при експорті товарів, державу стримує вивіз з країни тих з них, на які не задовольняють попит власних споживачів, або вивіз яких по яким-небудь причинам є небажаним [5, c. 68].

Митні регулювання, які застосовуються на території України, визначаються державними органами країни, випливають із законодавства для зовнішньо-торгівельної діяльності, із узгодженого митного тарифу та міжнародних договорів, підписаних Україною. Митні тарифи застосовуються для усіх суб'єктів, які працюють в галузі зовнішньо-торгівельної діяльності незалежно від форми власності, виду організації або її місцезнаходження [7].

 Митний тариф України базується на Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) версії 2002 року, побудованої на основі Гармонізованої системи опису і кодування товарів версії 2002 року і Комбінованої номенклатури ЕС версії 2004 року.

За роки незалежності зовнішньоторговельний оборот України зріс більше, ніж у 4 рази – з 32 млрд. дол. у 1996 р. до 135 млрд. дол. у 2008 р.   та зменшився  в в 2010 році до рівня 56 млрд. дол.. Проте темпи зростання експорту та імпорту не завжди були сталими, і це не в останню чергу пов’язано зі змінами у митній політиці держави та її зовнішньоторговельному режимі. До 1996 року митно-тарифне регулювання було досить ліберальним, а середньоарифметична ставка мита сягала 6,3 - 6,7 %. Починаючи з 1996 року почали запроваджувати протекціоністські заходи, які були спрямовані на захист національного товаровиробника. Відповідно до цих змін зростає середньоарифметична ставка ввізного мита (11,52 % у 1997 р., 12,54 % у 1998 р.), що в свою чергу спричинює щорічне падіння експорту та імпорту товарів та послуг як до рівня 1996 року, так і до кожного попереднього року. Лише у 2001 році обсяг зовнішньоторговельного обороту сягнув рівня 1996 року, що було викликане зменшенням загального рівня мита (середньоарифметична ставка складає 10,6 % у 2001 р.) та приведенням ставок митного тарифу до відповідності щодо Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки згідно з системою ГАТТ/СОТ. Значна лібералізація зовнішньоторговельного режиму призвела до значного зростання як імпорту, так і експорту, в результаті чого зовнішньоторговельний оборот становить більше 80 % ВВП. При цьому також відбувається збільшення сплати мита та надходжень до бюджету за рахунок легалізації контрабандних імпортних потоків.

Починаючи з 2005 року урядом проводиться послідовна робота щодо приведення ставок ввізного мита до відповідності стосовно домовленостей щодо вступу до Світової організації торгівлі, у процесі якої за ініціативою Держмитслужби здійснюються заходи щодо зменшення ставок увізного мита, встановлених на заборонному рівні, усунення надмірної деталізації та значної диференціації у розмірах ставок увізного мита на однорідні товари, усунення невідповідності у встановлених специфічних ставках мита щодо бази оподаткування.

Ставки митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, які передбачені законами України і міжнародними договорами. В Україні порядок обкладення митом регулюється трьома Законами України – “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України”, Декретом Кабінету Міністрів “Про Єдиний митний тариф України”[13].

Ставка мита залежить від розміру митної вартості товару, що переміщується через державний кордон України:

• до 200 євро USD – мито не сплачується;
• більш як 200 євро – 20 % від митної вартості.

Митний збір на імпорт платиться за ввезення товару на митну територію України. 

Митний тариф України визначає три види ставок ввізного мита.

До товарів і інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною в митні союзи або утворюють з нею спеціальні митні зони у разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму міжнародним договором за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита.

До товарів і інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, що означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли вказані мита і пільги відносно них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита.

До решти товарів і інших предметів застосовуються повні ставки ввізного мита.

Останнім часом митно-тарифна політика формується з урахуванням зобов'язань, зафіксованих в додатках до Протоколу щодо вступу України у СОТ, підписаному в лютому 2008 року і ратифікованому Верховною Радою України 10 квітня 2008 року (Закон України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Усесвітньої торгової організації» від 10 травня 2008 року № 250-IV).

Згідно цим домовленостям з моменту вступу у СОТ, а саме з 16 травня 2008 року, Україна застосовує ставки ввізного мита, не вище зв'язаних. Середньоарифметична ставка кінцевого  рівня складає 11,16 % для сільськогосподарських продуктів і 4,85 % – для промислових товарів [34].

Зрозуміло що Україна поступово переходить на правила СОТ. Де вимагається, щоб країни СОТ при укладанні угод про вільну торгівлю чи митний союз дотримувалися певних норм щодо охопленості преференційним режимом основної частини торгівлі товарами та не погіршення умов доступу для третіх сторін, тобто мита та інші засоби регулювання торгівлі не повинні становитися вищими чи більш обмежувальними [63].

Експортне (вивізне) мито застосовується, коли виникає виникає необхідність в обмеженні експорту. Йго почали застосовувати ще у 1992 році. На той час воно нараховувалося на цілу низку експортних товарів, котрі належали до 124 товарних груп. С кожним роком перелік експортних товарів, що обкладалися вивізним митом, дедалі скорочувався і нині експортні мита застосовують лише до деяких товарних груп (насіння деяких видів олійних культур,  жива худоба та шкіряна сировина, брухт чорних металів. ЄС негативно ставиться до запровадження Україною таких обмежень до експортованих товарів, тому що введення в дію експортного мита без одночасного впровадження певних обмежень у внутрішній торгівлі аналогічними товарами створює умови для так званого "прихованого обмеження торгівлі", що несприятливо позначається на процесі євроінтеграції України [2].