Шпаргалка по "Международному праву"

Арбітраж як один із засобів розв’язання  спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Відповідно до Статуту  ООН сторони, які беруть участь у  будь-якому спорі, продовження якого  може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатись розв’язати його мирними засобами. У цій нормі  Статуту ООН закладені основи мирного врегулювання спорів, зокрема  і використання можливостей Міжнародного арбітражу.

Арбітражний розгляд як один із засобів  розв’язання спорів передбачений Декларацією  про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про  мирне розв’язання міжнародних  спорів. Пакт Ліги арабській держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р.. Статут Організації американських  держав 1948 р. та інші міжнародно-правові  документи закріплюють положення  шодо мирного, арбітражного урегулювання міжнародних економічних спорів.

У 1958 р. на десятій сесії Комісії  міжнародного права був прийнятий  кінцевий варіант документа про  арбітражний процес, який називався  “Зразкові правила арбітражного  процесу”.

Уряди держав — учасниць СНД  підписали 20 березня 1992 р. Угоду про порядок розгляду спорів, які пов’язані здійсненням господарської діяльності.

Компетентний суд держави-учасниці має право розгляде спір, коли на його території:а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження; б) здійснюється торгова, промислова або  інша господарська діяльність підприємства-відповідача; в) має місце дія або інша обставина, яка стала підставі для відшкодування  збитків; та ін.

Компетентні суди держав — учасниць СНД розглядають справи і в  інших випадках, якщо є письмова згода сторін про передачу спору  цьому суду.

106=116. Загальна характеристика правового забезпечення зобов’язань  і засобів розв’язання міжнародних економічних спорів.

Як свідчить практика міжнародного економічного співробітництва, абсолютна більшість міжнародних економічних договорів, а отже і зобов’язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Це відповідає міжнародному правопорядку. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв’язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнародного економічного характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх шляхом дипломатичних переговорів.

У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна  держава не може застосовувати відносно іншої держави будь – яких примусових заходів з метою отримання  вигоди.  Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.). В ньому, зокрема, сказано, що держави – учасниці будуть:розв’язувати спори між ними мирними засобами ; добросовісно використовувати так засоби як переговори, обстеження, посередництва, примирення арбітраж; утримуватись від будь-яких дій, котрі можуть погіршити становище. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень. 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. На забезпечення виконання зобов’язань міжнародних економічнихдоговорів спрямована діяльність Міжнародного Арбітражу, Міжнародного Суду та деяких інших міжнародних структур. Водночас слід зазначити, що й національне законодавство багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Якщо взяти, наприклад, Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, то його шостий розділ містить норми , які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності.  Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами іноземних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками При посередництві у розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держав виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якимі ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін. між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори. з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередннцтв прийнято називати особистим посередництвом. У ряді випадків для розв’язання спорів створюютьс погоджувальні комісії на паритетних засадах. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причин виникнення спору та пропонують шляхи його вирішення.

117. М/н торгове право як складова МЕП

М-не торгове право- с-ма норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають  у галузі м-ї торгівлі, і є складовою  частиною  м-го ек-го права. Якщо МЕП – галузь МП, то м-не торгове право- його підгалузь.

Як і будь-яке право, м-не торгове  право має свої джерела. До них  належать: М-ні договори, зокрема, м-ні торгові договори; М-ні торгові звичаї, в яких відтворена практика м-х торгових відносин; Судові прецеденти м-х арбітражів і судів; Нац-не законодавство країни, якщо воно , за згодою д-в, використ-ся для  регулюв-я м-х торгових відносин; Міжнародно-правові акти м-х орг-й.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового  регул-я є м-й торговий договір.

С-ма м-го торгового права складається  з окремих інститутів. В них  визначені: Поняття  і с-ма м-го торгового права; Правові принципи зд-я м-ї торговлі; С-ма органів, які виконують ф-ціїї управління м-ю торгівлею; М-ні орг-ції у галузі м-ї торгівлі; М-ні торгові договори та угоди; Міжнародно-правове регулювання угод у галузі з/ї торгівлі; Міжнародно-правовий режим торгових портів;міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; М-но-правові засоби розгляду торгових спорів.

МТ здійсн-ся  на основі пр-пів, які дістали своє закріплення у багатьох м/н-прав док-тах. Напр, Конвенція ООН з торгівлі і розвитку від 15 червня 1961р.

118. Джерела міжнародного торгового права і Система міжнародного торгового права.

Міжнародне торгове право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою частиною міжнародного економічного права.

Як і будь-яке право, міжнародне торгове право має свої джерела. До них належать: *міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгові договори; *міжнародні торгові звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торгових відносин; *судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; *національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торгових відносин; *міжнародно-правові акти міжнародних організацій. Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговий договір.

Якщо міжнародне економічне право  — галузь міжнародного права, то міжнародне торгове право — його підгалузь. Як і будь-яке право, міжнародне торгове  право має свою систему. Система міжнародного торгового права складається з окремих інститутів. В них визначені поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торгових портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торгових спорів.

119. Принципи м/н торгівлі

М-на торгівля зд-ся на основі пр-в, які  дістали своє закріплення у багатьох м-но-правових док-хі, насамперед, у  док-х Конференції ООН з торгівлі та розвитку. Принципи: 1. Торгові відносини баз-ся на основі поваги до пр-пу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи  інших д-в; 2. Недопущення дискримінації; 3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами; 4. Ек-й розвиток і соц-й прогрес мають стати заг-ю справою усього м-го спвроб-ва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами; 5. Нац. І м-на ек-на політика повинна бути спрямована на досягнення м-го поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому. 6. М-на торгівля має регулюватися правилами, які сприяють ек-му і соц-му прогресу; 7. Розширення і всебічний розвиток м-ї торгівлі залежить від можливості доступу на ринки  і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються; 8. М-на торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдвють шкоди торговим інтересам інших країн; 9. Розвинуті країни, які беруть участь у регіональних ек-х угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн; 10. М-на торгівля має сприяти розвитку регіон-х ек-х угруповань, інтеграції та інших форм ек-го співробітництва  між країнами, що розвиваються; 11. М-ні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку м-ї фін-ї, технічної і ек-ї допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого ек-го зростання; 12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на ек-й розвиток країн, що розвиваються; 13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їхню торгівлю; 14. Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою ек-го розвитку і зд-я суверенних прав країн на природні багатства.

121. -

122. Порядок уклад договору м/н купівлі-продажу товарів.Конвенція ООН про договори м-ї купівлі-продажу товарів визначає порядок їх укладення. Відповідно до неї: 1. Пропозиція  про укладення договору, що адресована 1 або декільком особам, є офертою. В ній вказ-ся товар, його к-сть і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Поки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом. 2. Оферта не иоже бути відкликана в деяких випадках. Пр-д: коли в оферті вказ-ся шляхом встановлення визначеного строку для акцепту, що вона не може бути відкликана. Заява , що свідчить про згоду з офертою, є акцептом; 3. Акцепт оферти вступає в силу в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений ним строк.Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше; 4. Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту, яка має розглядатись як акцепт, але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і к-сті товара, місця і строків поставки, обсягу відповідальності однієї ії сторін перед іншою або розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти. 5. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом в телеграмі або листі, розпочин-ся з моменту подачі телеграми для відправки або з дати, що зазначена на конверті. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого звязку, розпочин-ся з моменту отримання оферти її адресатом; 6. Акцепт иоже бути відмінений, якщо повідомлення про відміну одержано оферентом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би вступити в силу.

Договір вважається укладеним в  момент, коли акцепт оферти набирає  чинності.

126.      Міжнародне митне право як складова міжнародного економічного права.

Міжнародне економічне співробітництво, насамперед між державами обумовлює  необхідність співпраці й у сфері  організації та здійснення митної справи. Цей напрям співробітництва спрямований  на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших  питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання, передусім зовнішньої торгівлі. Митна політика лежить в основі організації митної справи як окремого напряму діяльності держави. Слід зазначити, що і в інших державах світу, в основному, так само розуміють зміст митної справи.

Постійне переміщення громадян, вантажів, цінностей через митні  кордони держав вимагає не лише застосування національного законодавства, а й міжнародного права, зокрема міжнародного економічного права, яке регулює відповідні відносини між державами. На сьогодні уже склалася система норм і принципів міжнародного права, які регулюють відносини між державами в процесі їх співробітництва у митних питаннях. У них беруть активну участь і міжнародні організації, наприклад митні союзи, Всесвітня митна організація (раніше називалася Радою митного  співробітництва) та ін. Зазначені норми і принципи, закріплені у відповідних міжнародних договорах, а також у спеціальних угодах з митних питань та в інших джерелах, становлять зміст міжнародного митного права.

Розглядаючи питання про місце  міжнародного митного права в  системі міжнародного права, слід зазначити, що існують різні точки зору. Так, окремі вчені, зокрема К. К. Сандровський, В. В. Мицик, міжнародне митне право  вважають самостійною галуззю міжнародного права. Зокрема, К. К. Сандровський під міжнародним митним правом розглядає самостійну галузь міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права в процесі їх співробітництва з митних і пов’язаних з ними питань міжнародних економічних, торговельних, транспортних зв’язків і туризму. В. О. Василенко вказує на те, що міжнародне митне право пов’язане з іншими галузями і підгалузями міжнародного права, тобто воно має комплексний характер, хоча й не заперечує, що його слід віднести до міжнародного економічного права. Б. І. Кучер розглядає міжнародне митне право як підгалузь міжнародного економічного права. Є й інші міркування, висловлені у сучасній міжнародно-правовій літературі.

Аналіз існуючих точок зору дає  можливість зробити висновок про  те, що міжнародне митне право слід розглядати як складову міжнародного економічного права у зв’язку  з тим, що абсолютна більшість  його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних  відносин. А те, що окремі його норми  і принципи можуть входити до міжнародного торговельного, міжнародного транспортного  права, права зовнішніх відносин, є скоріше за все винятком із загального правила і вказує на системний взаємозв’язок різних галузей і підгалузей міжнародного права. Зазначене явище спостерігається не лише у міжнародному праві, а й у національних правових системах, за умов, коли важко відшукати в чистому «рафінованому» вигляді певні правові галузі. Навіть окремі міжнародні економічні договори складно відмежувати від їх галузевої належності, наприклад, договір про торгівлю і мореплавство. До речі, у цих договорах нерідко вирішуються і митні питання. Виникає питання: норми і принципи