Шпаргалка по "Международному праву"

1. Поняття міжнародного економічного  права.

2. Міжнародне економічне право  як галузь міжнародного права.

3. Міжнародне економічне право  в системі міжнародного права.

4. Характеристика концепцій міжнародного  економічного права.

5. Система міжнародного економічного  праьа.

6. Сутність міжнародних економічних  відносин.

7. Правове регулювання міжнародних  економічних відносин.

8.Причини, що обумовлюють необхідність  міжнародного економічного співробітництва.

9. Співвідношення між міжнародним  правом, міжнародним публічним правом, міжнародним економічним правом.

10. Загальні проблеми гармонізації  законодавства України з міжнародних  правом.

11. Процес гармонізації законодавства  України з правом СНД

12. Гармонізація галузевого законодавства  України з міжнародним правом.

13. Проблеми зближення законодавства  з Європейським правом.

14. Гармонізація законодавства  України з правом Європейського  Союзу.

15. Гармонізація зак-тва України  з правовими системами

регіональних міжнародних організацій.

16. Гармонізація нац. законодавства  з правовими системами міжнародних  економічних організацій.

17. Стан забезпечення процесу  гармонізації национального законодавства  з нормами і принципами міжнародних  договорів.

18. Орггнізаційно-правові питання  щодо вступу України до Європейського  Союзу.

19. Міжнародно-правову звичаї, судові  передати як джерела МЕП

20. Рішення міжнародних економічних  організацій як джерела МЕП

21. Міжнародні кодекси поведінки  в системі джерел МЕП

22. Міжнародні економічні договори  – основне джерело МЕП

23. Поняття і система принципів  МЕП

24. Характеристика загальних принципів  міжнародного економічного права.

25. Принцип мирного співіснування  – провідний принцип міжнародного  права.

26. Принцип утримання у своїх  міжнародних відносинах від погрози  силою або їх застосування, як  проти територіальної недоторканості  і політичної незалежності будь-якої  держави.

27. Принцип суверенної рівності  держав та його закріплення  у міжнародно-правових докумен  гах.

28. Принцип рівноправності та  самовизначення народу.

29. Принцип співробітництва держав  – основа розвитку міжнародних  відносин.

30. Принцип невтручання та його  значення для розвитку міжнародних  відносин.

31. Принцип сумлінного виконання  міжнародних зобов’язань та його  значення у міжнародних відносинах.

32. Принцип взаємної вигоди та  особливості його застосування  в економічних стосунках між  державами.

33. Принцип розгляду міжнародних  спорів мирними засобами

34.Характеристика спеціальних принципів  міжнародного економічного права.

35.Принцип розвитку міжнародних  економічних і науково-технічних  відносин між державами -один  із основних в системі спеціальних  принципів МЕП

36. Принцип юридичної рівності  і недопустимості економічної  дискримінації держав як загальновизнана  правова норма.

37. Принцип свободи вибору форми  організації зовнішньоекономічних  зв’язків та роль держави в  його реалізації.

38. Принцип невід’ємного суверенітету  держаЕ над їх природними та  іншими ресурсами, а також над  їх економічною діяльністю і  його юридичне закріплення у  міжнародно-правових документах.

39. Принцип найбільшого сприяння  та його реалізація через закріплення  у відповідних договорах, угодах  та інших міжнародних актах.

40. Принцип національного режиму, його сутність та значення.

41. Держава як головний суб’єкт  МЕВ

42. Організаційні форми міжнародного  співробітництва за участю держав.

43. Україна як суб’єкт міжнародного  економічного співробітництва.

44. Участь України у міжнародних  організаціях чк суверенного  суб’єкта міжнародних відносин.

45. Членство України в міжнародних  організаціях ООН.

46. Сутність, ознаки та загальна  характеристика держави як суб’єкта  міжнародного права.

47. Поняття правоздатності держави  як суб’єкта міжнародних відносин, і міжнародного права.

48. Принцип роздільної майнової  відповідальності між державою  і її юридичними особами при  наявності імунітету держави.

49. Загальна характеристика універсальних  (всесвітніх) міжурядових організацій.

50. Регіональні міжурядові міжнародні  організації (економічні, військово-політичні.  економічно-політичні), їх загальна  характеристика.

51. Імунітет держави та його  значення у міжнародно-економічних  відносинах.

52. Міжнародна економічна організація  як суб’єкт’ МЕВ

53. Класифікація міжнародних економічних  організацій.

54. Правоздатність міжнародних  економічних організацій.

55. Поділ міжнародних організацій  по організаційному принципу.

56. Міжнародні економічні організації  в залежності від напряму міжнародного  економічного співробітництва.

57. Міжнародні економічні організації  та їх класифікація.

58. Міжнародні економічні організації  з точки зору торгівлі окремими  видами товарів.

59. Поділ міжнародних економічних  організацій по умовам участі  в членстві.

60 Проблеми врегулювання відносин  з міжнародними економічними  організаціями.

61. Види відносин з міжнародними  організаціями. Інститут членства, асоційованого членства, спостерігача.

62. Міжнародні економічні організації  в системі ООН.

63. Україна – рівноправний член  ООН.

64. Вступ України до Ради Європи: організаційно-правові аспекти.

65. Організація Об’єднаних Націй  – міжнародна організація незалежних, суверенних держав: загальна характеристика.

66. Міжнародний суд ООН – один  з основних органів Організації  Об’єднаних Націй.

67. Міжнародний фонд сільськогосподарського  розвитку (IFAD) – міжнародна міжурядова  організація.

68. Світова організація торгівлі  – як міжнародна організація.

69. Організація економічного співробітництва  і розвитку (ОЕСР) – багатостороння  міжнародна міжурядова організація.

70. Організація країн – експортерів  нафти (ОПЕК).

71. Міжнародні організації з  торгівлі пшеницею (1971 р.)

72. Організація з безпеки і  співробітництва в Європі (ОБСС) як міжнародна міжурядова регіональна  організація.

73. Генеральна Асамблея ООН та  її роль у міжнародних економічних  відносинах.

74. Економічна і соціальна Рада  ООН – міжнародна організація.  Загальна характеристика регіональних  економічних комісій.

75. Європейська економічна комісія  (ЄЕК). Загальна характеристика.

76. Конференція ООН з торгівлі  та розвитку (ЮНКТАД) – постійний  допоміжний орган Генеральної  Асамблеї ООН. Загальна характеристика.

77. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) – міжнародна регіональна  організація європейських держав. Загальна характеристика.

78. Європейський Союз та його  роль в системі міжнародних  економічних відносин.

79. Рада Економічної Взаємодопомоги  в системі та історії міжнародного  економічного співробітництва.

80. Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР) – міжнародна  міжурядова кредитно-фінансова організація.

81. Загальна хара-ка регіональних  екон. організацій на пострадянському  просторі.

82. Співдружність Незалежних держав  – здійснення економічного співробітництва.

83. Місце СНД в системі міжнародних  організацій.

84. Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС). Загальна характеристика.

85. Регіональне об’єднання ГУУАМ.  Загальна характеристика.

86. Генеральна угода про тарифи  і торгівлю (ГАТТ): загальна характеристика.

87. Проблеми приєднання України  до Світової організації торгівлі.

88. Вступ України до Світової  організації торгівлі: “за” і  “проти”.

89. Міжнародний валютний фонд  в системі міжнародних-кредитних  орг-ій і фондів.

90. Світова організація торгівлі (СОТ) як єдина правова й  інституцшна основа всесвітньої  торговельної системи.

91. ТНК та їх роль у системі  міжнародних економічних відносин.

92. Міжнародно-правове регулювання  діяльності ТНК.

93. Міжнародно-правове регулювання  діяльності ТНК на регіональному  рівні.

94. Міжнародно-правове регулювання  діяльності ТНК на універсальному  рівні.

95. Значення проекту Кодексу  поведінки ТНК в сучасних умовах.

96. Транснаціональні корпорації: “за”  і “проти”.

97. Поняття та значення міжнародного  економічного договору.

98. Правове регулювання відносин  у межах міжнародних економічних  договорів.

99. Види міжнародних економічних  договорів.

100.Міжнародно-правове регулювання  порядку укладення міжнародних  економічних договорів.

101.Віденська Конвенція про право  договорів між державами та  міжнародними організаціями або  між міжнародними організаціями  1986 – кодифікаційний міжнародно-правовий  акт.

102.Віденська Конвенція про право  міжнародних договорів 1969 р.

103.Порядок укладення міжнародних  економічних договорів за законодавством  України.

104.Виконання міжнародних економічних  договорів Україною.

105.Правові основи забезпечення  виконання зобов’язань МЕД

106.Засоби забезпечення вирішення  спорів, що виникають у межах,  МЕД

107. Ратифікація міжнародних договорів  України.

108. Затвердження міжнародних договорів  України.

109. Правові основи виконання  міжнародних договорів України.

110. Оприлюднення, реєстрація та  зберігання текстів міжнародних  договорів України.

111. Припинення та зупинення дії  міжнародних договорів України. 112. Контроль за виконанням міжнародних  договорів України.

113.Набуття чинності міжнародними  договорами на території України.

114.Міжнародний арбітраж – один  із засобів розв’язання міжнародних  економічних спорів.

115.Міжнародний суд і міжнародний  арбітраж як засоби розв’язання  міжнародних економічних спорів.

116.Загальна характеристика правового  забезпечення зобов’язань і засобів  розв’язання міжн.економічних спорів.

117. Міжнародне торгове право  – складова частина міжнародного  економічного права.

118. Система та джерела міжнародного  торгового права.

119. Принципи міжнародного торгового  права.

120. Поняття та значення міжнародних  торгових договорів.

121. Види міжнародних торгових  договорів.

122. Порядок укладення міжнародного  договору купівлі-продажу товарів.

123. Україна в міжнародних торгових  відносинах: шлях до COT.

124. Правовий режим міжнародної  торгівлі.

125. Міжнародні торгові організації.  Загальна характеристика.

126. Міжнародне митне право як  складова міжнародного економічного  права.

127. Джерела міжнародного митного  права.

128. Міжнародні договори як джерела  міжнародного права.

129. Митна справа в Україні,  митна діяльність та законодавство  про неї.

130. Значення митної діяльності  та законодавство про неї.

131. Державна митна служба та  її правовий статус.

132. Митний кодекс – основа  правового регулювання митної  справи в Україні.

133. Принципи митного регулювання.

134. Правове регулювання обкладання  митом товарів та інших предметів.

135. Види мита та митних зборів.

136. Організаційно-правові форми  міжнародного митного співробітництва.

137. Митний Союз-одна з форм  співробітництва держав.

138. Загальна характеристика Закону  України “Про Єдиний митний  тариф”.

139. Поняття вільної зони ЯК  органзаційно-правових форм міжнародного  митного співробітництва.

140. Спеціальні митні зони.

141. Загальна характеристика Міжнародної  конвенції про спрощення і  гармонізацію митних процедур.

142. Поняття і джерела міжнародного  валютного права.

143. Предмет міжнародного валютного  права.

144. Поняття валютних правовідносини.

145. Суб’єкти валютних правовідносин.

146. Поняття валютних операцій.

147. Європейська валютна система  (ЄВС) як умова валютної стабільності  в Європі.

148. Правовий режим здійснення  операцій з валютними цінностями.

149. Загальна характеристика організаційно-правового  механізму міжнародної валютної  системи.

150. Класифікація міжнародно-кредитних  організацій.

151. Організація валютно-кредитних  відносин.

152. Міжнародні кредитні організації  і фонди: їх функціонування  і міжнародно-правове регулювання  (на прикладі МВФ. МБРР).

153. Співробітництво України з  міжнародними фінансовими організаціями  (Світовим банком. Міжнародним валютним  фондом. Європейським банком реконструкції  і розвитку).

154. Загальні положення з питань  валютного регулювання.

155. Валюта – як грошова одиниця  країни.

156. Євро – єдина європейська  валюта: умови використання в  безготівковому та готівковомуобігу.

157. Роль державних органів у  сфері валютного регулювання  і валютного контролю. Загальна  характеристика.

158. Кабінет Міністрів України  як один із органів регулювання  валютних відносин.

159. Національний банк України  – як головний орган валютного  контролю.

160. Конвенція ООН про договори  міжнародної купівлі-продажу товарів  від 11 квітня 1980 року.

161.Загальна характеристика Угоди  про економічне і промислово-технічне  співробітництво.

162. Загальна характеристика Угоди  про поставки товарів на компенсаційних  засадах (компенсаційні кредитні  угоди).

163.Сутність міжнародного інвестиційного  права та його джерел.

164. Міжнародно-правове регулювання  іноземних інвестицій.

165. Особливості правового режиму  іноземних інвестицій на території  України.

166. Міжнародні договори як джерело  інвестиційного права.

167. Значення інвестицій та їх  правове регулювання відповідно  до законодавства України.

168. Сутність Державної програми  заохочення іноземних інвестицій  в Україні.

169. Загальна характеристика Конвенції  1965 р. про порядок вирішення  інвестиційних спорів між державами  та іноземними особами.

170. Загальна характеристика Угоди  щодо торговельних аспектів іноземних  інвестицій (ТРІМО.

171. Поняття та джерела міжнародного  транспортного права.

172. Загальна характеристика сучасних  міжнародних транспортних зв”язків, місце і роль України.

173. Види міжнародних транспортних  сполучень.

174. Правове регулювання міжнародних  морських перевезень.

175. Загальна характеристика міжнародного  морського права.

176. Міжнародна морська організація  – міжурядова спеціалізована  установа ООН. Загальна характеристика.

177. Правове регулювання міжнародних  залізничних перевезень.

178. Правове регулювання міжнародних  автомобільних перевезень.

179. Правове регулювання міжнародних  повітряних перевезень.

180. Міжнародна організація цивільної  авіації (ІКАО). Загальна характеристика.

181. Правове регулювання міжнародних  річкових перевезень.

182Міжнародно-правовий механізм  регулювання співробітництва у  галузі промисловості.

183. Організація ООН з промислорого  розвитку (ЮНІДО) – спеціалізована  міжурядова організація. Загальна  характеристик?.

184. Міжнародно-правовий механізм  регулювання співробітництва у  галузі сільського господарства.

185. Продовольча і сільськогосподарська  організація ООН (ФАО). Загальна  характерне гака.

186.Міжнародний фонд сільськогосподарського  розвитку (ІФАД). Загальна характеристика.

187. Правове регулювання міжнародного  науково-технічного співробітництва.

188. Міжнародна організація ООН  з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Загальна характеристика.

189. Загальна характеристика Програми  розвитку ООН (ПРООН).

190. Організаційно-правові аспекти  здійснення зовнішньоекономічної  діяльності в Україні

191. Значення та правові засади  правового регулювання зовнішньоекономічної  діяльнос.і в Україні.

192. Правові основи зовнішньоекономічної  діяльності в Україні.

193. Укладення зовнішньоекономічних  контрактів у відповідності до  ЗУ ” ЗЕД “.

194. Загальна характеристика Закону  України “Про зовнішньоекономічну  діяльність” від 16 квітня 1991 р.

195. Суб’єкти зовнішньоекономічної  діяльності.

196. Принципи зовнішньоекономічної  діяльності.

197. Державне регулювання зовнішньоекономічної  діяльності.

198. Система державних органів,  які приймають участь в організації  та здійсненні ЗЕД в Україні.

199. Національний банк України  – один із органів державного  регулювання ЗЕД

200. Міністерство економіки та  з питань європейської інтеграції  як орган держ.о регу-ня ЗЕД

201. Загальна характеристика зако-тва,  шо регулює вирішення спорів  у cфepi ЗЕД

202. Загальна характеристика Закону  України “Про міжнародний комерційний  арбітраж”‘.

203. Арбітраж як один із засобів  розв’язання спорів.

204. Правовий статус міжнародного  комерційного арбітражного суду.

205.Правовий статус морської  арбітражної комісії при Торгово-промисловій  палаті України.

206. Правовий механізм арбітражного  вирішення міжнародних економічних  спорів.

207. Загальні питання гармонізації.

208. Зближення Європейського права  із законодавством України.

209. Гармонізація законодавства  України з правом Європейського  Союзу.

210.Європейський Союз – міжнародне  політично-економічне об’єднання  європейських держав. Загальна характеристика.

211. Регіональні економічні організації  на пострадянському просторі.

1. Поняття міжнародного економічного права. Існує декілька концепцій міжнародного економічного права, серед яких особливо чітко виділяють дві. Перша концепція (Шварценбергер): МЕП — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми МЕП – це частина м/публічного права. Вони створюються суб’єктами МП і використовуються для врегулювання відносин, що виникають між ними. Також існує друга концепція, відповідно до якої в систему МЕП включаються не лише норми м/публічного, а й м/приватного права, національні норми, які регулюють МЕВ. . 3) існувала свого часу і вітчизняна концепція. Вперше вона була розроблена і обґрунтована наприкінці 20-х років українським академіком Корецьким, який розглядав Мгосподарське(Е)П як комплексну міжгалузеву дисципліну, яка регулювала м/публічно-правові та цивільно-правові відносини. Він наголошував, що систему норм, якими регулюються світові господарські відносини, має дати  м/господарське право.Отже, МЕП – це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами і м/організаціями, між м/організаціями в процесі м/економічного співробітництва, що є самостійною галуззю м/публічного права.

2. Міжнародне економічне право як галузь міжнародного права.

Розглядаючи співвідношення МЕП з  МП, слід зазначити, що перше базується  на нормах і принципах останнього. Саме МП є основою МЕП. Тому необхідно  звернути увагу на те, що суб’єктами міжнародного публічного права є  держави, їх угрупування і м/організації, які виступають одночасно і відповідними суб’єктами МЕВ. Система м/норм і  принципів, які регулюють відносини  між державами і м/організаціями, процес організації і здійснення м/економічного співробітництва, становить  самостійну галузь м/публічного права  – МЕП.

Як складова МП МЕП може і повинно  розглядатись як самостійна правова  система, галузь права. Водночас слід мати на увазі і те, що МЕП не є та і не може бути абсолютно відособленою галуззю МП. Воно перебуває у функціонально-структурних  і взаємно обумовлених зв’язках з ін. галузями МП – правом зовнішніх  зносин, правом м/договорів, правом м/організацій, м/повітряним, морським, екологічним, авторським, космічним правом та ін.

3. Міжнародне економічне право в системі міжнародного права.

Розглядаючи співвідношення МЕП з  МП, слід зазначити, що перше базується  на нормах і принципах останнього. Саме МП є основою МЕП. Тому необхідно  звернути увагу на те, що суб’єктами міжнародного публічного права є  держави, їх угрупування і м/організації, які виступають одночасно і відповідними суб’єктами МЕВ. Система м/норм і  принципів, які регулюють відносини  між державами і м/організаціями, процес організації і здійснення м/економічного співробітництва, становить  самостійну галузь м/публічного права  – МЕП.

Як складова МП МЕП може і повинно  розглядатись як самостійна правова  система, галузь права. Водночас слід мати на увазі і те, що МЕП не є та і не може бути абсолютно відособленою галуззю МП. Воно перебуває у функціонально-структурних  і взаємно обумовлених зв’язках з ін. галузями МП – правом зовнішніх  зносин, правом м/договорів, правом м/організацій, м/повітряним, морським, екологічним, авторським, космічним правом та ін

4. Характеристика концепцій міжнародного економічного права.

Концепція це – спосіб розуміння, трактування яких-небудь явищ, основна  точка зору.

Існує декілька концепцій міжнародного економічного права, серед яких особливо чітко виділяють дві. Перша концепція (Шварценбергер): МЕП — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми МЕП – це частина м/публічного права. Вони створюються суб’єктами МП і використовуються для врегулювання відносин, що виникають між ними. Також існує друга концепція, відповідно до якої в систему МЕП включаються не лише норми м/публічного, а й м/приватного права, національні норми, які регулюють МЕВ. . 3) існувала свого часу і вітчизняна концепція. Вперше вона була розроблена і обґрунтована наприкінці 20-х років українським академіком Корецьким, який розглядав Мгосподарське(Е)П як комплексну міжгалузеву дисципліну, яка регулювала м/публічно-правові та цивільно-правові відносини. Він наголошував, що систему норм, якими регулюються світові господарські відносини, має дати  м/господарське право.

5.Система МЕП.Системний підхід до будь-яких явищ, понять, наук тощо має велике значення. Саме він дає змогу всебічно і глибоко їх вивчити і зрозуміти. Систему курсу міжнародного економічного права можна розділити на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єкти міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основний суб’єкт міжнародного права У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій; питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання. Особлива частина міжнародного економічного права, зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього, в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

6. СутністьМЕВ. МЕВ є складовою системи існуючих м/відносин. Поняття м/в досить широке. Включає в себе міждержавні відносини, в яких суб’єктами виступають держави та їх об’єднання як носії публічної влади. Суб’єктами цих відносин можуть бути також і м/організації, зокрема економічні та ін. М/відносини є відносинами надбудовного характеру. Під М(міждержавними)ЕВ слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. Ці відносини регламентуються нормами МП. Міждержавні економічні відносини виникають і встановлюються між державами як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічно пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати також між державами та м/організаціями, між м/організаціями. Отже, МЕВ – особлива форма суспільно-виробничих зв’язків між окремим державами, між державами та м/організаціями, між м/організаціями. За своїм змістом МЕВ є складними. Це обумовлено значною к-стю країн, їх угрупувань і м/організацій, які є суб’єктами МЕВ. На складність і х-р цих відносин істотно впливає і суспільно-політичний устрій країн або їх угрупувань. Певні особливості в економічних відносинах існували і існують між країнами з різним соціально-економічним устроєм. Незважаючи на рівень розвитку держав, кожна з них, вирішуючи свої внутрішні, а тим більше зовнішні проблеми, вступає в економічні відносини з іншими державами та м/економічними організаціями. Це зумовлюється значною к-стю чинників, серед яких, окрім рівня розвитку економіки, можна виділити м/поділ праці, природна та кліматичні умови, географічне положення, доступ до морських шляхів, наявність трудових ресурсів тощо.

8. Причини, що обумовлюють необхідність м/економічного співробітництва. В умовах зростання розвитку світового господарства економіка окремої країни багато в чому залежить від рівня розвитку економіки ін. держав. Будучи складовою світової економіки, вона не може успішно розвиватись у відриві від неї, тому виникає потреба в узгодженні зовнішньоекономічної політики різних країн і стратегії щодо її реалізації. Розвиток м/економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і практика м/життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на Землі, створювати систему м\економічної безпеки, уникати певною мірою військових конфліктів під час розв’язання спірних питань. М/економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру. Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у м/економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм м/права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв’язків та взаємопроникнення економік. Цілком зрозуміло, що м/економічне співробітництво з країнами світу, м/організаціями є вагомою умовою успішного розв’язання багатьох проблем не лише зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного характеру, а й внутрішнього.

9. Співвідношення МЕП і МП.

Розглядаючи співвідношення міжнародного економічного права з міжнародним  правом, слід зазначити, що воно базується  на нормах і принципах останнього Саме міжнародне право є основою  міжнародного економічного права Водночас міжнародне економічне право перебуває V функціонально-структурних і взаємно  обумовлених зв’язках з іншими галузями міжнародного права — міжнародним  морським правом, міжнародним авторським правом, міжнародним космічним правом таін Як складова частина міжнародного права міжнародне економічне право  може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права Воно має свої складові елементи — підсистеми, які слід у даному випадку називати гидгалузями та правовими інститутами  Незважаючи на те, що міжнародне економічне право ще перебуває на етапі свого  становлення і розвитку, сьогодні вже можна вести мову про його окремі підгалузі Залежно від  змісту відносин, які регулюються, у  системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торгове  право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси  норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін

 19. Міжнародно-правові звичаї, судові прецеденти, як джерела міжнародного економічного права.

Міжнародний звичай – це правило поведінки, що склалося в результаті постійної реалізації міжнародної практики, визнане суб”єктами міжнародного права в якості міжнародно – правової норми. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін і, як правило, не мають свого формального закріплення в жодному договорі або угоді. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми. Історично звичай як джерело відігравав важливу роль як взагалі в міжнародному праві, так і в МЭП. З іншого боку, не можна не погодитися з точкою зору про обмежену роль звичаю в області регулювання міжнародних економічних відносин, тому що підтримка стандартів, яких держави дотримують у своїх взаєминах, – це не та проблема, до якої можна підійти через звичайне право. Показово, що навіть такі, здавалися б, давно укорінені основні принципи міжнародного права, як повага державного суверенітету, рівноправність держав, обов’язкове дотримання міжнародних договорів і ін. , держави дотепер знову і знову прагнуть закріпити у своїх як двосторонніх, так і багатобічних документах.

20. Рішення м/економічних організацій як джерела МЕП.

Рішення міжнародних організацій – оскільки вони як правові акти містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і слід розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї 00Н, а також її міжнародних організацій. Особливістю їх є те, що вони носять імперативний х-р. Вони не тільки рекомендують, але й повідомляють про правомірність, особливо таких дій (чи бездіяльності), які були б неправомірні при відсутності рекомендаційної норми.

21. Міжнародні кодекси поведінки в системі джерел міжнародного економічного права.

Своєрідними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні кодекси поведінки. Вони почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. В цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передача технологій, контроль за обмеженням ділової практики). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією 00Н з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торгового мореплавства.

25. Принцип мирного співіснування – провідний принцип міжнародного права і його галузі міжнародного економічного права.Пр-п мирного співіснув – один із провідних і важливих пр-пів м/н права, його галузей, зокрема і МЕП. Він знайшов своє втілення у багатьох м/н-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкорінився в політ і правовій термінології 00Н, у ряді резолюцій її Ген Асамблеї, інших м/н-правових документах. Ще за часів існування Ліги Націй агресивну війну було кваліфіковано як м/н злочин. Пакт Бріанна Келлога, підписаний західними державами в 1928 р, став першим багатостороннім договором, що забороняв агресивну війну. Даний принцип є одією з умов забезпечення миру. Статут ООН передбачає можливість застосування сили чи загрози силою лише в двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки в разі загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге,  в порядку самооборони у випадку збройного нападу, доки Рада Безпеки не застосує необхідних заходів для підтримки миру і безпеки.

14.  Гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу.

Вирішення питання щодо вступу України  до Європейського Союзу об’єктивно вимагає від нашої держави енергійних кроків на шляху зближення, гармонізації національного законодавства із законодавством даного міжнародного об’єднання. При цьому варто зауважити, що одна з найголовніших особливостей правової природи згаданого інтеграційного об’єднання полягає в тому, що його правова система, яка сформувалася на базі національного та міжнародного права і в умовах їх взаємодії, має ознаки як міжнаціонального, так і наднаціонального характеру. Дослідження цього правового феномену викликає значний теоретичний інтерес як юристів, наукових працівників, студентів, так і всіх, хто цікавиться проблемами міжнародного права. Навіть сам процес розроблення правової системи Європейського Союзу, який відбувається з використанням найкращих досягнень міжнародно-правової науки, досвіду в галузі розвитку національних правових систем окремих країн, може слугувати зразком розумного підходу до організації законотворчої діяльності.

Вивчення права Європейського  Союзу є значущим для нашої  держави і з практичного погляду. Адже Україна традиційно підтримує та розвиває економічні, торговельні, культурні та інші зв’язки з країнами, що входять до складу цього інтеграційного об’єднання, вживає заходів щодо активізації відносин у рамках зазначеної Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-члена-ми. Безумовно, досконале знання права Європейського Союзу, яке є важливим інструментом здійснення інтеграційних процесів, особливо в галузях, що регулюють економічні відносини, стає вагомою передумовою успішного розвитку міжнародних відносин нашої держави у цій сфері. Розглядаючи систему права Європейського Союзу, слід зазначити, що однією з обов’язкових умов успішного функціонування міжнародних (міждержавних, міжурядових) організацій є необхідність належного правового регулювання їхньої діяльності. Близько 500 міжнародних організацій нараховує система цих суб’єктів міжнародного права. Незважаючи на їх чисельність,розмаїття цілей і функцій, розгалужену організаційну структуру, систему повноважень тощо, всі вони потребують не лише відповідного правового врегулювання своєї спільної діяльності, а й чіткого визначення правового статусу держав-членів, що входять до складу конкретної організації. Вже те, що дані організації створюються на основі міжнародного договору, який є, як відомо, одним із найпоширеніших джерел міжнародного права, свідчить, що їх формування має підґрунтям міжнародно-правову до говірну базу: саме установчі договори міжнародних організаційне є прававим фундаментом їх діяльності. У міжнародному праві псрвинним правом. Ці норми інколи порівнюють з національними конституційно-правовими нормами.

14. (продолжение)

Система права міжнародних організацій  включає не лише первининне право, а  й систему міжнародно-правових норм і принципів, закріплених в установчих договорах відповідних міжнародних  організацій, а також так зване вторинне право, систему якого становлять ті міжнародно-правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються міжнародними організаціями та їх структурами в межах компетенції, закріпленої в установчих договорах. Саме в цих міжнародно-правових актах і знаходять юридичне вираження міжнародно-правові норми як юридично обов’язкові приписи, що діють у межах конкретної міжнародної організації. Іншими словами, це вторинне право є «внутрішнім» правом, адже воно здебільшого спрямоване на регулювання відносин внутрішньо організаційного характеру, що виникають у процесі діяльності певної міжнародної організації.

22. Міжнародні економічні договори – основне джерело міжнародного економічного права.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. Слід зазначити, що такого роду принципи та норми можуть міститися не лише у МЕД, а й в загальнополітичних міжн. договорах, які крім принципів та норм про співробітництво в усіх напрямках закріплюють пр-пи та норми, що регулюють економ. співробітництво.

Серед МЕД виділяють: – договори загального характеру, які спрямовані на організацію та здійснення міжн. екон. співробітництва; – група міжн. договорів, які закріплюють норми та принципи конкретної співпраці в якомусь окремому напрямку (торгівлі, транспорті, кредитуванні тощо): а)догвори, де закріплюються норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале використання (угоди про товарооборот і платежі та ін.); б) договори, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (напр., сприяти будівництву певних об’єктів).

Залежно від кількості учасників договірних відносин МД можуть бути дво- і багатосторонніми.

У сучасному світі центр ваги поступово зміщається убік багатобічного  економічного співробітництва. З погляду  вироблення норм МЭП особливо важливе  значення має висновок багатосторонніх  договорів. Саме багатосторонні договори складають серцевину МЭП.

Однак, незважаючи на значення багатобічних зв’язків, у своїй гнітючій частині  співробітництво в економічній  сфері здійснюється на основі двосторонніх умов. Серед міжнародних договорів, що регулюють двосторонні економічні відносини варто виділити договори загального, рамкового політичного  характеру, зокрема договори про  дружбу і взаємну допомогу. Залежно  від об¢єкту рег-ня договори в МЕП клас-ся на договори з питань: -  МТ товарами і послугами; -фін, кред, подат, валютних відносин; – з питань інв-й, міжн ек допомоги; – міжн рег-ня праці… Якщо розглядати міжн. договори як джерела права у МП, то є всі підстави розглядати їх в ряді випадків як джерело національного права. Це випливає з ст. 9 Конституції України: всі міжн. договори, ратифіковані ВРУ, складають частину нац. законодавства.

23.Поняття та система принципів міжнародного економічного права.

Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Основні принципи міжнародного права – загальновизнані норми , що мають суттєве найбільш важливе значення для забезпечення нормального функціонування міждержавної системи відношень. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Ці принципи визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку. Виділяють 2 підгрупи принципів МЕП:

1) основні (загальні) принципи міжнародного  економічного права;

2) спеціальні принципи міжнародного  економічного права.

До основних (загальних) принципів здебільшого включають такі принципи:

1) принцип мирного співіснування;

2) принцип утримання у своїх  міжнародних відносинах від погрози  силою або їх застосування, як  проти територіальної недоторканості  і політичної незалежності будь-якої  держави.

3) принцип суверенної рівності  держав;

4) рівноправності і самовизначення  народів

5) принцип співробітництва держав;

6) принцип невтручання;

7) принцип сумлінного виконання  міжнародних зобов’язань;

8) принцип взаємної вигоди

9) принцип розгляду міжнародних  спорів мирними засобами

Група спеціальних принципів МЕП включає:

1) принцип розвитку міжнародних  економічних і науково-технічних  відносин між державами; 2)принцип  юридичної рівності і недопустимості  економічної дискримінації держав;

3) принцип свободи вибору форми  організації зовнішньоекономічних  зв’язків;

4) принцип невід’ємного суверенітету  держав над їх природними та  іншими ресурсами, а також над  їх економічною діяльністю;

5) принцип найбільшого сприяння;

6) принцип національного режиму.

Принципи міжнародного економічного права є основою формування принципів  зовнішньоекономічної діяльності багатьох держав.

Наприуклад, в законод-ві Укр. визначені наступні принципи:

- суверенітет народу Укр.;

- свобода ЗЕД;

- юр. рівність і недискримінація;

- верховенство закону;

- рівний захист укр. та іноз. субєктів;

- еквівалентність обміну, неприпустимість  демпінгу при ввезенні та виіезенні  товарів.

Наведений перелік принципів як бачимо, майже в усьому співзвучний  з принципами міжнародного економічного права.

24.Характеристика основних (загальних) принципів міжнародного економічного права.

1)Принцип мирного співіснування-один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і МЕП. Він знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу, вкорінився в політичній і правовій термінології, знайшов своє закріплення у положеннях Заключного акта НБСЄ, інших міжнародно-правових актах.

2) принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або їх застосування, як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави – . Така погроза або застосування сили є порушенням норм МП і Статуту ООН. Вони не повинні застососуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агрессивна війна є злочином протии миру, яка тягне за собою візповідальність за МП. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов»язанні утриматися від пропаганди агресивних війн. Кожна держава повинна утриматися від організації підбурюванння, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в ін. державі. Усі держави повинні на основі загальновизнаним принципів і норм МП добросовісно виконувати свої обов»язки стосовно підтримання міднародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН

3) принцип суверенної рівності держав–його головне соціальне призначення–забезпечити юридично рівну участь в міжнародних відносинах всіх ДД, незалежно віж розбіжностей ек, соц, політичного та ін х-ру. Оскільки ДД є рівноправними учасниками міжнародного спілкування, всі вони мають однакові права й обов¢язки.

4)рівноправності і самовизначення народів –самовизначення означає право народів обирати такий шлях розвитку, що відповідає їх історичним,географічним,к-ним, релігійним… традиціям й уявленням.

Заключний акт НБСЄ 1975 р доповнив наведений перелік ще 3-ма принципами:

5.Пр-п співроб-цтва держав є основою побудови і розвитку м/н відносин у різних сферах і галузях. Згідно з Декларацією 1970 р., держави зобов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політ, економ і соц систем, у різних галузях м/н відносин з метою підтримання м/н миру, безпеки і сприяння м/н економ стабільності та прогресу, заг добробуту народів.

6.Пр-п невтручання є дещо похідним стосовно пр-пу суверенної рівності держав. Статут 00Н забороняє втручання у справи, які стосуються внутр компетенції будь-якої держави, навіть 00Н.

7.Пр-п сумлінного виконання м/н зобов’язань–означає повагу до м/н зобов’язань, що є передумовою їх належного виконання.Цей пр-п знайшов чітке закріплення у Заключному Акті загальноєвропейської наради.

24 (продолжение)

8.Пр-п взаємної вигоди–один із найбільш застосованих у МЕВ принципів м/н права. Тісно пов’язаний з принципом суверенної рівності держав (в Хартії 1974 р. ці пр-пи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного). Лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди. Недодержання цього пр-пу спричиняє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквів-сть обміну, врешті-решт, призводить до політ і економ залежності.

9.розгляду міжнародних спорів мирними засобами – зобов’язує держави вирішувати всі свої міжнародні спори з ін. державами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість. Держави повинні прагнути до швидшого і справедливого розв’язання своїх міжнародних спорів, з допомогою переговорів, обстежень, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або ін. мирними засобами на свій вибір.

30. Принцип невтручання та його значення для розвитку м/відносин. Принцип невтручання має дещо похідний характер стосовно таких принципів як повага суверенітету і суверенної рівності держав. Статут ООН забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть ООН. Дотримання зазначеного принципу виключає можливість використання тиску, економічних санкцій, введення ембарго і ін. обмежень стосовно тієї чи ін. держави. Про цей принцип наголошується в Декларації про принципи МП 1970, конституції багатьох країн. Цей міжнародно-правовий принцип нерідко порушується з боку окремих держав.

42. Організаційні форми м/співробітництва

Практика м/співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм: м/економічне співробітництво  держави з державою; співробітництво  держави з м/організаціями, зокрема  економічними, на правах повноправного  члена; з м/економічними організаціями  на правах асоційованого члена; з  відповідною групою держав; в рамках м/організації з ін. державами, як її членами; через певну м/організацію  з ін. державами, які не є її членами.

48. Принцип розподільної майнової відповідальності між державою і юрид особами при наявності імунітету дер-ви.

Наявність імунітету в держави  не означає, що ним наділені і відповідні господ орг-ції, напр, державні, які  виступають як юрид особи. Існув-ня п-пу розподільної майнової відповід-ті між  д-ми і юр. особами означає, що за невиконання зобов-нь перед іноз контрагентами (фірмами) майн відпов-ть несуть юр особи сам-но. Це полож-ня закріплено у Ст. 32 з-ну Укр “Про ЗЕД”. Ім-том корист-ся іноз д-ва, її органи та майно, що належить д-ві. Майно  іноз д-ви не може піддав-сь заходу примус хар-ру (наклад-ня арешту).

26.Принцип утримання у своїх м/відносинах від погрози силою або їх застосування, як протии територіальної недоторконості і політичної незалежності будь-якої держави.Така погроза або застосування сили є порушенням норм МП і Статуту ООН.Вони не повинні застососуватися як засоби регулювання міжнародних питань.Агрессивна війна є злочином протии миру,яка тягне за собою візповідальність за МП.Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов»язанні утриматися від пропаганди агресивних війн.Кожна держава повинна утриматися від організації підбурюванння,надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в ін. державі.Територія держави не повинна бути об»єктом війсьвової окупації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН.Вона не повинна бути об»єктом придбання ін. держави в результаті погрози силою або її застосування.Це не може визнаватися законним.Усі держави повинні на основі загальновизнаним принципів і норм МП добросовісно виконувати свої обов’язки стосовно підтримання міднародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН.

27. Принцип суверенної рівності держав та його закріплення в м-правових документах. Принцип суверенної рівності держав визнаний Статутом ООН і закріплений в міжнародних договорах і деклараціях. Суверенітет– франц. – верховенство, верховна влада. У більш широкому розумінні – незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої ін. держави. Державний суверенітет – одна з головних ознак держави. Якщо його немає, то немає і самої держави. Тому багато держав офіційно проголошує свій суверенітет. Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою ВРУ 16.07.90, проголошено її державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в Україні в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. На важливість і значення цього принципу  у міжнародних відносинах взагалі і МЕВ зокрема вказує те, що він знайшов своє закріплення насамперед у Статуті ООН – організація заснована на принципі суверенної рівності її Членів, тобто всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх територій, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, ін. характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб’єктами міжнародних відносин, у т.ч. і МЕВ. У Декларації про принципи МП 1970, дається розширене трактування суверенної рівності, яке зводиться до такого: 1) держави юридично рівні; 2) кожна держава здійснює права відповідно до свого повного суверенітету; 3) кожна держава зобов’язана поважати правосуб»єктність ін. держав, виконувати повністю і добровільно свої міжнародні зобов»язання і жити у мирі з ін.; 4) територіальна цілісність і політична незалежність держав є недоторканними, непорушними; 5) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і політичні системи.

34..Характеристика спеціальних принципів міжнародного економічного права.

Спец пр-пи МЕП мають конвенційний характер (є наслідком мовчазного договору), а їх дієвість залежить від  включення їх до відвовід. м/н договорів. До спец пр-пів відносять такі:

1.Пр-п розвитку м/н екон і наук.-техн. відн між державами. Закріплений у Статуті 00Н, у багатьох резолюціях Генеральної Асамблеї 00Н, ЮНКТАД та ін. З цих м/н-правових документів випливає, що одним із важливих завдань держав-членів 00Н є розвиток м/н економ і, особливо, торгових відн, усунення штучних перепон у цій справі. 2.Пр-п юрид рівності і недопустимості економ дискримінації держав – є загальновідомою правовою нормою і, як правило, не вимагає свого обов’язкового закріплення у договірних зобов’язаннях. Означає, що кожна держава має право вимагати надавати їй такі ж умови у МЕВ, що вона надає іншим державам. 3.Пр-п свободи вибору форми організації зовн.-екон. зв’язків надає можливість вільного вибору певних форм співроб-цтва у ЗЕВ. Цей пр-п закріплений у Хартії 1974 р. 4.Пр-п невід’ємного суверенітету держав над їх прир та інш рес-ми, а також над їх економ діяльністю, включаючи право на володіння, використання і експлуатацію. 5.Пр-п найб сприяння (коли він включається до м/н договору) зобов’язує кожну сторону (державу) надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі). 6.Пр-п нац режиму означає, що в кожній державі-суб’єкті МЕВ юрид і фіз особам іншої держави надаються такі ж права і вони мають такі ж обов’язки, що і юрид та фіз особи першої держави, т.б. іноз суб’єкти прирівнюються у своєму правовому статусі до власних нац суб’єктів.

38. Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та ін. ресурсами, а також над їх економічною діяльністю і його юридичне закріплення у м-правових документах.Принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та ін. ресурсами, а також над їх економічною діяльністю випливає з загального принципу державного суверенітету.Юридичне закріплення цей принцип знайшов у Декларації 1974 (передбачено право країн, що розвиваються,або тих,які перебувають під колоніальним і расовим пануванням, іноземною окупацією,на своє звільнення і відновлення контролю над власними природними ресурсами і економічною діяльністю) і Хартії 1974 (кожна держава може і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами і економічною діяльністю, включаючи право на володіння, викоритсання та експлуатацію).

28.Принцип рівноправності та самовизначення народу.Принцип рівноправ’я і самовизначення народу закріплений у Статуті ООН, і його зміст зводиться до того,що всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний,економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право. Кожна держава зобов’язана сприяти за допомогою спільних і самостійних дій здійсненню цього принципу відповідно до положень Статуту ООН,щоб сприяти дружнім відносинам і співробітництву між державами,покласти край колоніалізму,проявляти при цьому повагу до заінтересованих народів.Створення суверенної,незалежної держави,вільне приєднання до незалежної держави або об’єднання з нею,або встановлення будь-якого ін. політичного статусу,визначеного народом,є способом здійснення ним права на самовизначення.Кожна держава зобов»язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій,що позбавляють народи їх права на самовизначення, свободу і незалежність.

29. Принцип співробітництва держав – основа побудови і розвитку міжнародних відносин.Пр-п співроб-тва держав є основою побудови і розвитку м/н відносин у різних сферах і галузях. Цьому пр-пу присвячений спец розділ Декларації 1970 р., де сказано, що держави зобов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політ, економ і соц систем, у різних галузях м/н відносин. Визначено також основні напрямки співробітництва: підтримка миру і безпеки, повага до прав людини, здійснення м/н відн в екон, соу, культ, техніч, торговій сферах у відповідності до принципів суверенної рівності і невтручання, співробітництво з ООН і застосування заходів, передбачених її статутом, сприяння економ зростанню в усьому світі, особливо в країнах, що розвив. Зрозуміло, що конкретні форми спів роб-ва й його обсяг залежить від самих ДД. Однак аналіз політико-правових док-в показує намагання ДД надати принципу співробітництва універсальний х-р.

31.Принцип сумлінного виконання м/зобов’язань та його значення в м/відносинах. Принцип сумлінного виконання міжнародного зобов’язання ще іноді розглядають як принцип поваги міжнародних зобов’язань. Адже якщо не буде поваги до існуючих міжнародних зобов’язань, тому мало надії на їх належне виконання. Цей принцип знайшов чітке закріплення у Заключному акті загальноєвропейської наради – Держави-учасниці сумлінно виконуватимуть свої зобов’язання з МП, як ті зобов’язанна, що випливають з загальновизнаних принципів і норм МП, так і зобов’язання, що випливають з відповідних МП договорів або ін. угод, учасниками ких вони є. Значення цього принципу зростає і у зв’язку з Тим, що в міжнародних відносинах практично відсутні органи, які б вживали заходи щодо примусового виконання міжнародних зобов’язань. Сумлінне ставлення тієї чи ін. держави до виконання своїх зобов’язань, особливо у МЕВ, відіграє вирішальну роль під час укладання довгострокових договорів і угод.