Шпаргалка по "Международному праву"

153. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями

Найбільшу надію покладає Україна  на допомогу таких міжнародних організацій, як Всесвітній Банк та Міжнародний  валютний фонд. Членом цих організацій  Україна стала у 1992 році. Чого не може очікувати наша держава від  участі у ВБ та МВФ?

По-перше, треба мати на увазі, що чим  більше держава  вмішується в міжнародний поділ праці, у світовий економічний простір, тим відкритішою є вона і для впливу процесів, що відбуваються у світовій валютно-кредитній сфері. Для відстоювання національних інтересів необхідне активне співробітництво з іншими країнами в тих органах, де сприймаються стратегічні рішення і здійснюється повсякденне регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. Таку можливість надає участь у ВБ та МВФ.

По-друге, для інтеграції національної економіки у світове господарство потрібно забезпечити  сумісність національних інструментів валютно-грошового і фінансового регулювання із загальноприйнятими у світовому співтоваристві нормами. А досягти цього можна через активну  співпрацю з відповідними компетентними міжнародними організаціями, якими є МВФ та ВБ.

По-третє, участь у валютно-фінансових установах системи ООН дає  змогу запобігти дискримінації  і валютним обмеженням у відносинах із зарубіжними конкурентами та зовнішніх  ринках. Адже зобов’язання уникати  дискримінаційної  практики поширюється лише на членів МВФ та ВБ.

По-четверте, членство ВБ та МВФ дає  можливість користуватися величезним обсягом необхідної інформації, результатами глобального економічного аналізу, відкриває доступ до рекомендацій персоналу  цих установ, що має особливе значення для розв’язання сучасних проблем  перехідного періоду в Україні.

154. Загальні положення з питань валютного регулювання Активізація участі України у зовнішньоекономічній діяльності обумовила розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за її межами. Це, у свою чергу, вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного Валютного Фонду, формує свій Валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів передусім слід віднести декрети Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”, “Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті”, які було прийнято 19 лютого 1993 р. Цими декретами був встановлений режим здійснення валютних операцій на території України, визначені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів у даній сфері та вирішені інші питання. У Декреті “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” дається визначення термінів, що вживаються при здійсненні функцій валютного регулювання і валютного контролю. Так, відповідно до ст. 1 цього декрету під валютними цінностями розуміють такі цінності: валюту України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обіїу; кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; іноземну валюту — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу; платіжні документи та інші цінні папери , виражені в іноземній валюті . Взагалі під терміном “валюта України” розуміють як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, а під терміном “іноземна валюта” — як власне іноземну валюту, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або в монетарних металах. У декреті роз’яснюється, що під валютними операціями слід розуміти операції, пов’язані: 1) з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; 2) з Використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; 3) із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Так, резидентами вважаються фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі й ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном. Щодо нерезидентів, то ними можуть бути фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України. Важливе значення має і тлумачення терміна “уповноважений банк”, під яким слід розуміти будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

156.      Євро – єдина європейська валюта: умови використання в безготівковому та готівковому

обігу.

На міжнародні валютні відносини  суттєво вплинув факт введення в Європі з 1 січня 1999 р. єдиної грошової одиниці – євро.

На той час відбулася фіксація евро у безготівкових розрахунках країн — учасниць нового валютного союзу. Для всіх суб’єктів господарського життя 12 країн — членів цього союзу (Австрії, Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії та Франції) були введені паралельні розрахунки у євро. Платежі в цій валюті здійснювалися для підприємств у формі безготівкових переказів, для приватних осіб — чеків. На початок 2002 р. на євро припадало 20 % світового валютного обороту, а сукупна частка резервів, номіно-ваних у євро, становила біля 13 %.

Слід зазначити, що названі країни поставили до євро жорстко фіксовані  вимоги. Насамперед, дефіцит бюджету  цих країн не повинен перевищувати 3 % внутрішнього валового продукту, а  річна інфляція — середній рівень інфляції у трьох країнах Європейського Союзу із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3— 3,3 %) більш як на 1,5 %. Крім того, країни, що перейшли на нову європейську валюту, мали дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем. Стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух платежів і капіталів між країнами — членами Євросоюзу розглядались як головний критерій готовності переходу країн до єдиної валюти на першому етапі її введення.

Запровадження єдиної європейської валюти — серйозна протидія домінуванню у міжнародних валютних відносинах американського долара. Введення євро засвідчило, що в багатьох країнах, насамперед європейських, його курс був значно вищим у 2002—2003 pp., ніж курс долара США.

Готівкові розрахунки в євро, передусім  у країнах Євросоюзу, розпочалися  вже в січні 2002 р. 300 млн громадян 12 країн — членів Європейського  Союзу (Велика Британія, Данія, Швеція заявили, що будуть користуватися власною  валютою) здійснюють нині всі розрахунки у єдиній європейській грошовій одиниці. Вилучені з обігу у відповідних країнах бельгійські, французькі та люксембурзькі франки, німецькі та фінські марки, іспанська песета, ірландський фунт, італійська ліра, голландський (нідерландський) гульден, португальське ескудо, австрійський шилінг та грецька драхма. Проте обмінюватимуть гроші на євро центральні банки цих країн ще протягом 10 років. А взагалі введення євро — надзвичайно велика робота, адже було надруковано 14,5 млрд банкнот вартістю 640 млрд євро та викарбувано 50 млрд монет. Так, підраховано, якщо, скласти всі паперові євро у довжину, то одержимо стрічку, яка 4 рази досягне Місяця і повернеться назад.

157. Роль державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю.

До системи органів, покликаних забезпечити валютне регулювання  і валютний контроль, насамперед слід віднести Верховну Раду України, Кабінет  Міністрів України, Національний банк України, ряд міністерств та відомств (Міністерство зовнішніх економічних зв’язків, Міністерство фінансів, Державний митний комітет та ін.).Функції, повноваження та деякі інші елементи правового статусу цих органів у сфері валютного регулювання визначені в Декреті “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Аналіз норм цього декрету (ст. 11 — 13) дає можливість зробити висновок про те, що в ньому визначені здебільшого повноваження Кабінету Міністрів України і Національного банку України.Так, відповідно до п. 2 ст. 11 Декрету Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання виконує такі функції:визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України. Щодо повноважень Національного банку України у сфері валютного регулювання, то вони зводяться до наступних. Він здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам. Крім того, Національний банк України є головним органом валютного контролю. Він контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України.Функції контролю у сфері валютного регулювання покладені й на інші органи, зокрема на уповноважені банки, Державну податкову інспекцію України, Міністерство зв’язку України,

158.      Кабінет Міністрів України як один із органів регулювання валютних відносин.

Кабінет Міністрів України у  сфері валютного регулювання:

визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт  зовнішнього державного боргу України;

бере участь у складанні платіжного балансу України;

забезпечує виконання бюджетної  та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного  фонду України згідно із статтею 14 цього Декрету;

визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з  іноземними державами, а також у  неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному  обороті з іноземними державами  на підставі положень міжнародних договорів  України.

159.      Національний банк України – як головний орган валютного контролю.

Національний банк України є  головним органом валютного контролю, що:

здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території  України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших  державних органів;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим  Декретом та іншими актами валютного  законодавства України.

Національний банк України у  сфері валютного регулювання:

здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної  політики України;

складає разом з Кабінетом Міністрів  України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого  Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

видає у межах, передбачених цим  Декретом, обов’язкові для виконання  нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для  здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про  їх скасування;  та ін..

160. Конвенція ООН про міжн дог куп-прод товарів. Прийн в 1980 на Віденській конфер, всуп в силу 1988 року. На Конфер її підписали Авср, Угор, Гана, Сингапур, Чілі, Югославія. Станом на 01.10.2001 60 країн. Укр приєд-сь 03.01.1990.  Включає 101 статтю, склад з 4 частин: 1)сфера використання і загальні положення; 2)укладання дог-у; 3)купівля-прод товарів; 4)заключні положення. 3-я частина включає такі глави: загальні положення, обо-ки продавця, обов-ки покупця, перехід ризику; полож-я, загальні для обов-в продавця і покуп. Держава може бути учасником як 2-ї, так і 3-ї частини конвенції, так і лише 1-ї з них. Регулювання Конвенції баз-ся на принципі збаланс-ті інтер-в сторін дог-ру з врахув звичаїв і практики, які встановилися в віднос-х між сторонами. Забезпеч широку уніф-ю нац-х законодовств, які викор-ся до відносин по договору купівлі-продажу, коли комерц-ні підприємства сторін договору знах в різних державах. Застос-ся в таких випадках: 1)держави,до яких належать сторони догов, є учасниками Конв; 2)право держави-учасника Конв повинно викор-сь в силу колізійної норми. 2 правило не діє, якщо держ прямо зазнач це при ратиф-ї Конв, або при приєднанні (КНР, США). Конв не торк-ся інших міжн угод, які укладені раніше або майб-х з питань, які є предметом її регул-я. Сторони дог-ру купівлі-прод мають право не викор-ти її і відступити від б-якого їїположення або змінитиїї дію. Але така угода визнається недійсн, прн відмові  від письмової форми угоди, якщо за законо-м хоча б 1-ї країни вона є необх-ю. Питання, які прямо не виріш в Конв, вир-ся у відпов з заг-ми принципами, на яких вона баз-ся, за відс-ті таких принципів – у відпов з правом, що викор-ся в силу колізійної форми.

161.      Загальна хар Угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво.Угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво використовуються у разі поставок устаткування, машин і технології для спорудження великих об’єктів. Для таких угод характерним є те, що в них беруть участь не лише держави-учасниці, а й банки або інші партнери. У зв’язку з цим підписують два види міжнародних угод. Одна з них — це угода або програма співробітництва, в якій обумовлюються питання кредитування (загальна сума кредиту, його призначення, процентна ставка тощо).На основі цих угод уповноважені країнами банки підписують між собою відповідні кредитні угоди.

162.      Загальна   характеристика   Угоди      про   поставки   товарів   на   компенсаційних   засадах (компенсаційні кредитні угоди).

Угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах (компенсаційно-кредитні угоди) укладаються на великомасштабні, міжгалузеві роботи й послуги. Саме на таких угодах здійснювалося, наприклад, будівництво Усть-Ілимського целюлозно-паперового комбінату. Характерною особливістю цих угод є те, що за отримані в кредит устаткування, машини, технічні послуги тощо кредиторам поставляється на відповідну суму продукція, яка виготовляється підприємством — об’єктом кредитування.

Спеціальні міждержавні кредитні угоди (позика в іноземній валюті) передбачають надання країною-кредитором (позикодавцем) країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики та інші умови.

163. Сутність міжнародного інвестиційного права та його джерел.

Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про  порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 p.), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі COT. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті закони «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 p., «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 p., Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 p., замінений Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. Суттєве значення у цій сфері правового регулювання мають також закони України «Про власність» від 7 лютого