Шпаргалка по "Международному праву"

1991  р., «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р., «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 р., «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від  13 жовтня

1992 p., Господарський Кодекс України  від 16 січня 2003 р. та ін.

164. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій.

До міжнародно-правових документів з питань правового регулювання міжнародних відносин щодо надання та використання інвестицій можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції

і транснаціональні корпорації, схвалену 21 червня 1976 р. Організацією з економічного співробітництва і розвитку. В 1997 р. Міжнародна організація праці прийняла тристоронню Декларацію про принципи стосовно транснаціональних корпорацій і соціальної політики. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Звід багатосторонніх погоджених правил і принципів щодо контролю за відповідними видами господарської діяльності.

Є й інші міжнародно-правові документи, норми яких регулюють міжнародні інвестиційні відносини. Так, Україна є учасницею ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені між країнами — членами Співдружності Незалежних Держав (наприклад, Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.).

165. Особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України.

Прийнятий 20 травня 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим  іноземного інвестування” вирішив  ряд питань, пов’язаних із здійсненням  інвестиційної діяльності іноземними суб’єктами. Декрет дав тлумачення найважливіших термінів, що вживаються у ньому. Зокрема зазначено, що іноземні інвестори — це перелічені нижче  суб’єкти інвестиційної діяльності на території України: юридичні особи, створені відповідно до законодавства  іншого, ніж законодавство України; фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України. Здійснення іноземних інвестицій може бути у таких формах:1) часткової  участі в підприємствах, що створюються  спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання  частки в діючих підприємствах;2) створення  підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;3) придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів;4) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею та концесій на використання природних ресурсів на території України;5) придбання інших майнових прав;6) в інших формах здійснення інвестицій, зокрема на основі угод з суб’єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені законами України. На території України щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими цим Декретом, іншими законами і міжнародними договорами України. Для іноземних інвестицій у пріоритетних галузях економіки і соціальної сфери державними програмами заохочення іноземних інвестицій можуть встановлюватися додаткові пільги.Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.Декретом “Про режим іноземного інвестування” встановлені державні гарантії захисту іноземних інвестицій

166. Міжнародні договори як джерело інвестиційного права.

Як зазначалося, міжнародний договір  є основним джерелом міжнародного економічного права, зокрема такої його важливої частини, як міжнародне інвестиційне право. Прикладами перших договорів, де вирішується питання міжнародних інвестицій, є договори США, які були укладені в кінці 40-х років XX ст. із країнами, що зазнали поразки у Другій світовій війні. До них слід віднести договір, який був укладений між США і Німеччиною і став однією з правових основ реалізації Плану Маршалла.. Досить активним був процес укладення міжнародних торговельних договорів у 50-х роках, коли країни, що звільнилися від колоніальної залежності, почали будувати свої відносини з промислово розвинутими країнами на принципово новій основі. Розвиток міжнародного інвестиційного процесу зумовив укладення спеціальних угод про сприяння і взаємний захист інвестицій. Уже на початок 1988 р., за даними Центру ООН, було укладено 265 таких договорів.

Україна після проголошення своєї  незалежності, ставши самостійним суб’єктом міжнародного права, активно укладає угоди щодо міжнародного інвестування. В основному в них ідеться про заохочення та взаємний захист інвестицій або про сприяння та взаємний захист інвестицій. Подібні угоди укладені Україною із Великою Британією, Грецією, Данією, та іншими державами. Аналіз змісту укладених договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій свідчить, що в них розглядається питання щодо визначення: термінів «інвестиція», «інвестор», «доходи», «територія» та ін.; сфери застосування договору; умов сприяння та захисту іноземних інвестицій; умов надання іноземним інвестиціям національного режиму та режиму найбільшого сприяння; порядку компенсації збитків іноземним інвесторам; порядку вирішення спорів тощо.

До міжнародних угод у сфері  інвестиційної діяльності з участю України слід віднести такі, що регулюють питання уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленню від сплати податків. Вони укладені з Великою Британією, Іраном, Польщею, Білоруссю, Туреччиною, Угорщиною, Францією, Чехією та іншими державами.

167. Значення іноземних інвестицій та їх правове регулювання відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції — це всі  види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються  іноземними інвесторами в об’єкти  інвестиційної діяльності згідно з  чинним законодавством України.Важливе  значення для здійснення іноземних  інвестицій має і Закон України  “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. В ньому визначені  загальні правові, економічні та соціальні  умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема й  іноземними інвесторами, а також  дано перелік видів майнових та інтелектуальних  цінностей, які можуть розглядатись як інвестиції. Це — кошти, цільові  банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові  права, що випливають з авторського  права, досвід та інші інтелектуальні цінності;сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань у  вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого вищу виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”); права  користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а  також інші майнові права; інші цінності.Цей  закон визначив також права і  обов’язки суб’єктів інвестиційної  діяльності, її державне регулювання, гарантії права суб’єктів такої  діяльності і захист інвестицій. Детальніше особливості правового режиму іноземних  інвестицій на території України  визначені Законом України “Про іноземні інвестиції” від 13 березня 1992 р., а потім Декретом Кабінету Міністрів України “Про режим  іноземного інвестування” від 20 травня 1993 р.,якийпосугі став новою редакцією  вказаного Закону. У зв’язку з  прийняттям Кабінетом Міністрів  України зазначеного Декрету  зупинена дія Закону України “Про іноземні інвестиції”.Відповідно до положень ст. 7, 14, 31 Декрету Кабінету Міністрів  України “Про режим іноземного інвестування”, а також враховуючи ту роль, яка  відводиться іноземним інвестиціям  у розвитку економіки України, 17 грудня 1993 р. Верховна Рада України  прийняла Закон “Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в  Україні”. Правове регулювання інвестиційної  діяльності не обмежується лише названими вище законами та Декретом. Воно здійснюється також і за допомогою інших нормативних актів підза-конного характеру. Прикладами таких нормативних актів є Тимчасовий порядок надання додаткових пільг іноземним інвесторам, затверджений 31 березня 1994 р. Агентством Міжнародного співробітництва та інвестицій, Порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України, затверджений 24 грудня 1993 р. Національним банком України, та ін.

168. Сутність Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні.

Як зазначалося, Верховна Рада України 17 грудня 1993 р. прийняла Закон «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні». Ця Програма складається  із семи розділів.

У розділі першому «Мета і завдання Програми» зазначено, що її метою є заохочення вкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій щодо найефективніших інвестиційних проектів, удосконалення системи правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземного інвестування.

Завдання Програми — забезпечити  за рахунок залучення іноземних інвестицій додаткові джерела фінансування, прогресивні структурні перетворення в економіці України, розвиток потужного експортного потенціалу, підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств України в енергоносіях і сировині, ліквідацію існуючих диспропорцій і дефіцитів на ринку України.

Другий розділ «Пріоритетні сфери для іноземного інвестування» визначає 11 таких сфер: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв’язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

У третьому розділі «Вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг» ідеться про те, що інвестиційні проекти із залученням іноземних інвесторів, стосовно яких останні претендують на одержання додаткових податкових, митних, кредитних пільг та страхових гарантій, мають належати до пріоритетних сфер, визначених у розділі другому Програми, і відповідати таким критеріям:

— сприяти створенню нових робочих  місць на підприємствах, в які  здійснюються іноземні інвестиції;

— супроводжуватися впровадженням  сучасних або перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій;

— орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України;

170.      Загальна характеристика Угоди щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС).

Угода щодо торговельних аспектів іноземних  інвестицій (ТРІМС) містить систему  відповідних стимулів та обов’язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інвестор зобов’язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов’язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора.

До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: пере-дання технологій; дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб’єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки.

В окремих країнах-інвесторах спостерігається  неоднозначне ставлення до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної  позиції є те, що використання ТРІМС  суперечить принципам вільної міжнародної  торгівлі, а це, у свою чергу, негативно  позначається на розвитку торговельних відносин.

У країнах, що розвиваються, існує  зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим економічним  інструментом, що сприяє соціально-економічному розвитку держави, а також обмежує  дискримінаційну політику ТНК.

Важливі положення містить Хартія економічних прав і обо в’язків  держав 1974 р. У § 2 ст. 2 цього документа  звертається увага на те, що національний контроль над іноземними інвестиціями є формою реалізації державою її невід’ємного суверенітету: «Кожна держава має право регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції відповідно до національного законодавства і національних інтересів. Жодна держава не може бути примушена до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям».

171. Поняття та джерела міжнародного транспортного права.

Міжнародне транспортне право являє собою систему міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють відносини між державами у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнар. екон. співробітництва.

Міжнародні транспортні перевезення  є необхідною умовою успішного розвитку МЕВ, мається на увазі перевезення  сировини, матеріалів, устаткування, с/г-кої  продукції та ін. вантажів, а також  перевезення пасажирів різними  видами транспорту.

Джерелами міжнародного транспортного права є міжнар. договори, угоди з питань транспорту, акти міжнар. організацій (асоціацій, конференцій, палат та комісій). Найбільш поширеними є міжнародні договори з питань транспорту. Вони укладаються від імені та за дорученням уряду центральними органами управління транспортом – міністерствами та ін. установами, які здійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним транспортом.

За кількістю країн, які беруть участь у подібних міжнар. договорах, їх можна поділити на багатосторонні та двосторонні. До багатосторонніх  договорів у сфері міжнар. транспорту відносяться : Угода про Міжнар. союз залізниць (1922р.), Чикагську конвенцію  з питань цивільної авіації (1944р.), Конвенцію про договір міжнар. дорожнього перевезення вантажів (1956р.) і протоколу до неї 1978р.

174. Правове регулювання міжнар. морських перевезень.

Важливе значення для регулювання  морських перевезень має міжнар. морське  право як система правових норм і  принципів, що регулюють відносини, які виникають у процесі використання Світового океану для торгового  і військового мореплавства, риболовецького і морського промислу, добування  біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо.

В основі таких відносин лежить принцип  свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном.

Джерелами міжнародного морського  права є Статут ООН, Женевські  Конвенції 1958 р. (Про територіальне  море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів), Брюссельська конвенція 1910р., Лондонська конвенція 1954р., Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р. Особливо важливе значення має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка була підписана 159 державами. Вона охоплює питання, пов’язані з мореплавством і перельотами, розвідкою і розробкою ресурсів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визначає морські зони, правила проведення морських кордонів, права, обов’язки та відповідальність держав, механізм урегулювання спорів тощо.

Правове регулювання міжнародних  морських перевезень передбачає також  з’ясування питань, пов’язаних з визначенням, по-перше, режиму торгових суден у відкритому морі та в територіальних водах і, по-друге, режиму торгових суден у міжнародних протоках і каналах, а також у портах.

“Відкрите море” (всі частини моря, які не входять як до територіальних, так і до внутрішніх вод якої-небудь держави) вільне для доступу всіх держав і жодна з них не має права претендувати на підпорядкування якої-небудь його частини своєму суверенітету. Важливе значення мають питання, пов’язані з користуванням протоками. Вони мають різний міжнародно-правовий режим. Так, користування протоками Гібралтарською, Балтійською, Магеллановою і Лаперуза є вільним і безмитним. Щодо режиму Чорноморських проток, то він визначений спеціальною Конвенцією 1936 р., підписаною у Монтре. Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти. Згідно з положеннями Барселонської конференції (1921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рівності і в розумних межах.