Шпаргалка по "Физиологии"

Дихання, як і кровообіг, надзвичайно важливе для забезпечення гомеостазу організму. Порушення дихання призводить не тільки до зміни газового складу внутрішнього середовища організму, а й до глибоких змін у всіх реакціях обміну, в усіх процесах життєдіяльності. Будова органів дихання

До органів дихання входять повітропровідні шляхи {носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи) талегені.

Дихальна система починається носовою порожниною, яка ділиться хрящовою перегородкою на дві половинки, кожна з яких ще поділяється носовими раковинами на нижній, середній і верхній носові ходи. У перші дні життя у дітей дихання через ніс утруднене. Носові ходи у дітей вужчі, ніж у дорослих, і формуються до 14-15 років.

Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, війки якого затримують і виводять слиз і мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Слизова, оболонка має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке вдихає людина. Слизова оболонка носової порожнини містить рецептори, які сприймають запахи і обумовлюють нюх.

Носоглотка — верхня частина глотки. Глотка — м'язова трубка, в яку відкривається порожнина носа, рота і гортані. У носоглотку відкриваються слухові трубки, які сполучають порожнину глотки з порожниною середнього вуха.

Носоглотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. Захворювання верхніх дихальних шляхів нерідко ускладнюється запаленням середнього вуха, бо інфекція легко проникає в середнє вухо.

Гортань — розташована у передній частині шиї і зовні її частину видно як підвищення, яке називається кадиком (рис. 1). Скелет гортані утворений кількома хрящами, сполученими між собою суглобами, зв'язками, м'язами. Найбільший з них — щитоподібний хрящ. Зверху вхід у гортань покривається надгортанником, який перешкоджає надходженню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Трахея — нижній відділ гортані довжиною 10-13 см, усередині вона вкрита слизовою оболонкою (рис. 1). Трахея складається із 16-20 неповних хрящових кілець, з'єднаних між собою зв'язками. Задня стінка трахеї перетинчаста, в ній є гладенькі м'язові волокна, і вона прилягає до стравоходу, що створює сприятливі умови для проходження їжі по ньому.

На рівні 4-5 грудних хребців трахея поділяється на правий і лівий бронхи, які є головними (рис.1). Вони входять у ворота відповідної легені, де розподіляються на часткові бронхи.

 

38 питання  Легеневі об'єми. Життєва ємність легень

У спокої людина може вдихнути і видихнути приблизно 500

мл повітря. Це називають дихальним об'ємом легень. Об'єм дихального повітря у дитини, коли їй 1 місяць, становить — 30 мл, 1 рік — 70 мл, 6 років—156 мл, 10 років — 230 мл, 14 років — 300 мл. При посиленому диханні людина може вдихнути ще приблизно 1500-3000 мл повітря — це додаткове, або резервне, повітря вдиху. Після спокійного видиху людина може додатково видихнути ще 1300— 1500 мл повітря —резервний об'єм видиху.

Найбільша кількість повітря, яку людина може видихнути після глибокого вдиху, називається життєвою ємністю легень (ЖЄЛ), яка змінюється з віком, залежно від статі, ступеня розвитку грудної клітки, дихальних м'язів (рис. 3). Сума об'ємів дихального — 500 мл, додаткового — 1500 мл і резервного — 1500 мл повітря становить життєву ємність легень (3500 мл).

Життєва ємність легень у дітей повільно наростає до 7 років, поки відбувається диференціювання легень, і енергійно збільшується у 8-9 років, даючи максимальний приріст у період статевого дозрівання.

З 18 до 35 років життєва ємність легень є максимальною — 3000-6000 мл, а потім з віком зменшується. У жінок ЖЄЛстановить 3000— 4500 мл, а в чоловіків — 4000-5500 мл. Здоровий спосіб життя, фізичні тренування значно підвищують життєву ємність легень.

Після максимального глибокого видиху в легенях залишається ще значний об'єм повітря, близько 1200 мл, який називається залишковим об'ємом. Це пов'язано з тим, що завдяки нижчому тиску в плевральній щілині, по відношенню до атмосферного, легені не спадаються і в них завжди міститься повітря. Частина залишкового повітря може вийти з легень лише тоді, коли в плевральну щілину зайде повітря і створиться там атмосферний тиск, що можливе при пошкодженні грудної клітки з обох боків.

Загальна ємність легенів дорівнює сумі значень ЖЄЛ і залишкового об'єму.

Крім того, при кожному вдиху приблизно 150 мл повітря залишається в дихальних шляхах — у порожнині носа, глотці, гортані, трахеї та бронхах. Цей об'єм називають об'ємом повітроносних шляхів, або мертвим простором, бо він не бере участі в газообміні, а виконує лише бар'єрну функцію. Тут повітря зволожується, зігрівається, звільняється від пилу та мікроорганізмів.

 

39 питання Дихальні рухи

Дихальний цикл складається з двох фаз: вдиху і видиху. Завдяки актам вдиху і видиху, які здійснюються ритмічно, відбувається обмін газів між атмосферним повітрям і альвеолярним, яке міститься в легеневих міхурцях. Активна роль в акті вдиху належить дихальним м'язам.

Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки, завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер. Діафрагма — утвір, що відмежовує грудну порожнину від черевної, має вигляд поперечно-розміщеної куполоподібної м'язово-сухожильної пластинки, краї якої прикріплені до стінок грудної клітки. Опускання діафрагми здійснюється за рахунок скорочення смугастих м'язових волокон. Ребра під час вдиху піднімаються догори, передніми кінцями відсувають груднину вперед, що супроводжується збільшенням грудної порожнини і завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м'язів, які прикріплюються косо від ребра до ребра.

У процесі вдиху беруть участь міжхрящові м'язи трахеї, бронхів. Глибокий вдих викликається одночасним скороченням міжреберних м'язів, діафрагми, м'язів грудей і плечового пояса. При цьому переборюється ряд перепон: еластична тяга легень, опір реберних хрящів, маса грудної клітки, що піднімається вгору, опір черевних нутрощів та стінок живота.

Між грудною стінкою і поверхнею легень (між парієтальним і вісцеральним листками плеври) лежить щілина з негативним тиском. Плевральна щілина закрита герметично, тому під час розширення грудної клітки слідом за її стінками ідуть і легені, які завдяки еластичності їх тканини легко розтягуються. В розтягнутих легенях тиск повітря падає нижче від атмосферного. Грудна порожнина герметично закрита і з навколишнім середовищем сполучається тільки через дихальні шляхи. Тому при наявності різниці тиску між атмосферним і легеневим повітрям зовнішнє повітря заходить у легені, тобто відбувається вдих.

Після закінчення вдиху м'язи розслабляються і грудна клітка повертається до вихідного положення (видих). Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м'язів. У глибокому видиху беруть участь м'язи живота, внутрішні міжреберні та інші м'язи. Коли розслабляються м'язи діафрагми, купол її під тиском черевних органів піднімається і стає опуклішим, що зменшує грудну порожнину у вертикальному напрямі. Зменшення розмірів грудної порожнини приводить до зменшення об'єму легень, до збільшення тиску в легенях, внаслідок чого частина повітря виходить з легень назовні, поки тиск повітря в легенях не зрівняється з атмосферним.

У людини у диханні можуть брати участь або м'язи діафрагми, або міжреберні м'язи. У випадку переважання участі міжреберних м'язів кажуть про грудний тип дихання, якщо переважають діафрагмальні м'язи, то таке дихання називається черевним.

У новонароджених переважає діафрагмальне дихання з незначною участю міжреберних м'язів. Діафрагмальний тип дихання зберігається до другої половини першого року життя. В міру розвитку міжреберних м'язів і росту дитини грудна клітка опускається вниз і ребра набирають косого положення. Дихання немовлят стає грудочеревним із перевагою діафрагмального.

У віці від 3 до 7 років у зв'язку з розвитком плечового пояса все більше починає переважати грудний тип дихання і до 7 років він стає виражений. У 7-8 років починаються статеві відмінності в типі дихання: у хлопчиків переважає черевний тип дихання, у дівчаток — грудний.

Доросла людина робить приблизно 15-17 дихальних рухів за хвилину і за один вдих вдихає приблизно 500 мл повітря. Співвідношення частоти дихання і серцевих скорочень дорівнює 1:4-1:5. При м'язовій роботі дихання збільшується в 2-3 рази. При захворюваннях частота та глибина дихання змінюються.

При глибокому диханні альвеолярне повітря вентилюється на 80-90%, що забезпечує більшу дифузію газів. При неглибокому — більша частина вдихуваного повітря залишається в мертвому просторі — носоглотці, ротовій порожнині, трахеї, бронхах.

Дихання новонародженої дитини 48-63 дихальних рухів за хвилину, часте, поверхове. У дітей першого року при неспанні — 50-60, під час сну 35-40, у дітей 4-6 років — 23-26 циклів за хвилину, у дітей шкільного віку 18-20 разів за хвилину

42 Шкіра Функції шкіри:

1. Являється бар’єром  між зовнішнім середовищем і  внутрішнім середовищем організму.

2. Захищає організм від  інфекції, механічних і фізичних  ушкоджень і втрати рідини. Крім  того в шкірі ще є потові  і сальні залози, які виділяють  піт і жир, у яких містяться  кислоти, що служать хімічними  засобами захисту від грибів  і бактерій.

3. Відіграє важливу роль  у регуляції температури тіла (звуження і розширення кровоносних  судин, виділення поту, на шкірі  росте волосся, яке створює захист  від холоду).

4. Один з органів почуттів (знаходяться фізичні рецептори, що сприймають тиск, біль, холод, тепло).

5. Один з органів виділення (з потом видаляються продукти  розщеплення білків, вода, солі).

6. Місце депонування  енергетичного матеріалу – жирів, а при певних умовах – води, мінеральних солей, вітамінів (особливо  вітаміну D3, який тут і утворюється).

7. Виконує дихальну функцію (шкірне дихання становить 1% загального  газообміну).

Будова шкіри.

Шкіра складається з трьох шарів:

1. Епідерміс (зовнішній  шар)

2. Дерма (власне шкіра  – середній)

3. Підшкірна жирова клітковина (внутрішній)

Епідерміс (надшкір’я) 0,07-2,5 мм – представлений багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Його глибокі шари складаються з клітин, які розмножуються і мають назву росткового епітелію.

Наближаючись до поверхні шкіри, клітини стають плоскими, зроговівають, злущуються і відпадають (зроговілий шар). Саме роговий шар захищає шкіру від механічних, хімічних пошкоджень, проникнення води і мікроорганізмів усередину тіла (мозолі – потовщений роговий шар), забезпечує регенерацію шкіри та очищення шкіри. Терморегуляція — це урівноваження процесів утворення і віддачі тепла організмом. Завдяки цьому температура тіла здорової людини залишається відносно сталою (36,6 °С). При виникненні надлишку тепла воно виділяється з організму в навколишнє середовище через шкіру з повітрям. Кровоносні судини шкіри в цьому випадку розширюються. Це збільшує надходження крові до шкіри, передачу тепла і його втрату шляхом випромінювання. Збільшується потовиділення. При зниженні температури організму кровоносні судини в шкірі звужуються. Це веде до зменшення припливу крові до шкіри та віддачі тепла. Підшкірна клітковина завдяки малій теплоємності перешкоджає віддачі тепла організмом зовнішньому середовищу (теплоізоляція).

43 Сечова система

Сечова система: будова, функції

Сечова система складається з органів, які виробляють сечу (нирки), виводять її з нирок (ниркові чашечки, ниркова миска, сечоводи), нагромаджують її (сечовий міхур) та виводять її назовні (сечівник).Нирки — це парні органи, які містяться в черевній порожнині по обох боках хребта, приблизно на рівні 11 -го грудного до 3-го поперекового хребців. Нирки червоно-бурого кольору бобоподібної форми. Маса кожної нирки близько 120 г, довжина — 9-12 см, ширина — 5-6 см, товщина — 2-3 см.Нирка вкрита щільною фіброзною капсулою. Ззовні нирки знаходиться ще шар жирової тканини — жирова капсула, яка міцно тримає нирки у певному анатомічному положенні. Вся нирка оточена фасцією нирки.У нирці розрізняють передню та задню поверхні, внутрішній (увігнутий) і зовнішній (опуклий) краї та верхній і нижній полюси (кінці) На верхньому полюсі містяться надниркові залози. На увігнутому внутрішньому краю нирки є заглибина — це ворота нирки. Сюди входять ниркова артерія та нерви, а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і сечовід.На поздовжньому розрізі нирки (рис. 1) видно невелику порожнину — ниркову миску, оточену двома шарами ниркової речовини.Зовнішній шар називається корковим, а внутрішній —мозковим. Мозковий шар утворений нирковими пірамідами, що мають конічну форму. Кожна нирка має по 10-15 пірамід. Коркова речовина вкриває основи пірамід, заповнює простори між ними, утворює ниркові стовпи. Верхівки пірамід повернуті у нирковий синус, заокруглені у вигляді сосочків. На верхівках сосочків відкривається велика кількість дрібних трубочок, по яких у чашечки стікає сеча. З чашечок сеча потрапляє у лійкоподібну порожнину — ниркову миску, яка переходить у сечовід. Сечоводи — це вузькі м'язові трубки довжиною 30 см, які за допомогою перистальтичних хвиль виводять сечу в сечовий міхур. Сечовий міхур — непарний порожнистий м'язовий орган (місткість становить 300-700 мл), який виконує функцію резервуару сечі, що з нього виводиться назовні через сечівник.Процес утворення і виділення сечі з організму називається діурезом (від грец. diureo — виділяю сечу). Основною структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон (від грец. nephros — нирка). Починається нефрон (рис. 2) у корковому шарі нирковим тільцем, яке складається з капсули Шумлянського-Боумена і клубочка кровоносних капілярів (мальпігіїв клубочок).Капсула Шумлянського-Боуме-на — це мікроскопічної величини чашечка, стінки якої складаються з двох шарів епітеліальних клітин. Між цими шарами лежить щілиноподібний простір, від якого починається нирковий канадець, що має стінку з одного шару циліндричного епітелію.На початку нирковий канадець скручується і потім переходить у мозковий шар. Ця частина канальця називається звивистим канальцем першого порядку.У мозковому шарі канадець випрямляється, утворюючи у ньому петлю Генле, повертається в корковий шар, в якому канадець скручується, утворюючи звивистий канадець другого порядку, який впадає в збірну трубочку.Збірні трубочки проходять через мозковий шар і на верхівці відкриваються в на верхівці сосочка ниркової піраміди, що переходить у ниркові чашки, а останні — в ниркову миску і сечовід.У дітей нирки відносно більші, ніж у дорослого. Нирка новонародженої дитини важить 11-12 г, у однорічної дитини — 36 г, в 12-річної— 100 г, а у дорослої людини — 150 г. До трирічного віку нирки швидко ростуть, з 3 до 5 років формується кіркова речовина, в 9-10-річних дітей за будовою кіркова речовина нирки не відрізняється від нирки дорослої людини. Найінтенсивніше росте мозкова речовина до 3 років, у 5-6 років тав 9-12 років.\