32 питанняСиндромом набутого імунного
дефіциту називають захворювання інфекційної
природи, що характеризується порушеннями
функцій імунної системи і сумою різних
клінічних ознак. Етіологія. Захворювання
викликається вірусом імунодефіциту людини
-ВІЛ, що належить до сім. Retroviridae, підсім.
Lentivirus. Уперше ВІЛ отриманий з лейкоцитів
крові пацієнта з лімфоденопатією у 1983
р. Вірус виявляють і культивують у лімфоцитах
і моноцитах людини. В даний час виділяють
два типи вірусу: ВІЛ-1 і ВІЛ-2, які розрізняються
за структурними й антигенними характеристиками.
Повна вірусна частка - це ядро, у якому
містяться подвійна вірусна РНК, зворотна
транскриптаза (ривертаза), інтеграза,
протеаза (рис. 42). Ядро оточене оболонкою,
на якій знаходиться глікопротеїд, що
обумовлює приєднання ВІЛ до рецепторів
СD4 клітин людини. При потраплянні ВІЛ
у клітину під дією зворотної транскриптази
утворюється ДНК ВІЛ, що вбудовується
в ДНК клітини хазяїна, яка надалі починає
продукувати вірусні частки. В геномі
ВІЛ виділяють гени, що відповідають, відповідно,
за продукцію білків оболонки, ривертази,
ядерних структур. Геном ВІЛ-2 відрізняється
від ВІЛ-1 заміною одного гена на інший.
Залежно від будови окремого фрагмента
гена розрізняють субтипи, чи клейди. У
різних групах населення, ураженого ВІЛ,
можуть переважати різні субтипи. Явного
зв'язку класифікації субтипів ВІЛ із
клінічними проявами захворювання не
установлено. Однак точно відомо, що відтворення
ВІЛ пов'язане тільки з визначеними клітинами
хазяїна.ВІЛ здатний активно проникати
в клітини, на поверхні яких знаходиться
рецептор СD4, до якого прикріплюється
вірус. Ці клітини відносять в основному
до циркулюючих елементів крові, лімфи
і тканинної рідини, а також до неспецифічних
елементів нервової тканини. ВІЛ тривалий
час зберігає свою життєдіяльність у плазмі
крові, позбавленої клітинних елементів,
і спермі. До теперішнього часу вдалося
знайти вірус у виділеннях жіночих статевих
органів, слини, слізної рідини, грудного
молока. Активну репродукцію ВІЛ спостерігають
у лімфоцитах і деяких видах макрофагів,
що свідчить про обов'язкову участь цих
клітин у розвитку інфекційного процесу.
Шляхи передачі. Збудник СНІДу в дорослих
передається переважно при статевих зносинах
(вагінальних чи анальних), переливанні
крові, інфікованої ВІЛ, внутрішньовенному
введенні лікарських засобів чи наркотиків
нестерильни-ми шприцами при повторному
їх використанні, через рідини організму
хворих (кров, сперму), вагінальний (цервікальний)
секрет. Найбільш часто відстежується
анальний і вагінальний (при статевих
зносинах із зараженим партнером) шляхи
інфікування. Можливе внутрішньоутробне
зараження плода від хворої матері.До
теперішнього часу відомо, що величезне
число людей, котрі живуть на землі й інфіковані
ВІЛ, заразилося статевим шляхом. За оцінками
експертів ВООЗ і Об'єднаною програмою
ООН із СНІДу (ЮНЕЙДС), на частку гетеросексуаль-них
контактів припадає більше 90 % з 24,5 млн
випадків ВІЛ (СНІДу в Африці). ПрофілактикаПісля
ймовірного чи доведеного контакту з ВІЛ-інфекцією
доцільна екстрена профілактика. Приймання
антиретровірусних препаратів істотно
знижує можливість ініціації ВІЛ-інфекції
після незахищеного статевого контакту.
Профілактичне лікування попереджує також
розвиток професійної ВІЛ-інфекції в медичних
працівників, випадково травмованих інструментами,
забрудненими кон-тамінованою кров'ю.Специфічна
профілактика ВІЛ повинна здійснюватися
й у вигляді вакцинацій. В Інституті вірусології
людини (м. Балтімор, США) розроблено пероральну
вакцину для профілактики ВІЛ/СНІДу. Експерименти
на тваринах підтверджують добру імуногенність
(високі титри продукованих антитіл) і
низьку реактогенністъ (незначна кількість
побічних реакцій) вакцини. У даний час
проводять її клінічні дослідження.Очевидно,
в найближчі десятиліття в основу боротьби
зі СНІДом потрібно буде покласти програми,
спрямовані на запобігання новим утворенням
випадків інфікування ВІЛ. У даний час
вивчають і обговорюють різні напрямки
в комплексі заходів для профілактики
СНІДу. Увагу акцентують на профілактиці
захворювання, пов'язаній з пропагандою
засобів попередження зараження ВІЛ, зміною
способу життя людей, зведенням до мінімуму
факторів ризику серед осіб, які належать
до груп підвищеної небезпеки інфікування,
вивченням соціальних умов, що сприяють
поширенню захворювання. Розглядають
юридичні й медичні аспекти зниження захворюваності
й поширення ВІЛ-інфекції.Важливу роль
у боротьбі зі СНІДом відіграють етичні
сторони проблеми, що стосуються, зокрема,
особливостей поведінки певних соціальних
груп людей (з урахуванням епідеміологічних
наслідків). Правова регламентація сексуальної
поведінки необхідна і досить обґрунтована.
33 питаня
Група крові Кров (sanguis) складається
з плазми й форменних елементів (кліток
крові). Плазма складає 55-60% від загального
об’єму крові, інші 40-50% - відводиться на
форменні елементи. Це еритроцити - червоні
кров'яні тільця, лейкоцити - білі кров’яні
клітинки й тромбоцити - кров'яні пластинки.
Кров складає приблизно 7% від загальної
ваги тіла. При вазі в 70 кг її об’єм дорівнює
5-5,5 л.
Плазма крові є міжклітинною речовиною,
що має рідку консистенцію. На 90-93% вона
складається з води, близько 6,6-8,5% приходиться
на частку білкових речовин, інші 1,5-3,5%
складають різні органічні і неорганічні
з’єднання.
Кров кожного з нас належить до визначеного
типу або групи. Групи формуються по особливостях
хімічної структури оболонок еритроцитів.
Існує декілька різних систем класифікації
крові по групах, але частіше всього приміняється
система АВО, введена в 1900 році у Відні
Карлом Ландштайнером. Вона нараховує
чотири групи – А,В,АВ, и О.
Група крові, група, до якої належить кров
людини відповідно до антигенної активності.
Червоні кров'яні тільця людини можуть
переносити молекули, що діють як антигени,
а в іншої людини еритроцити можуть ці
молекули пропускати. Два основні антигени
позначаються А и В. По їхній наявності
визначаються 4 групи крові:
• тільки з антигеном А - (А)
• тільки з антигеном В - (В)
• з обома антигенами - (АВ)
• без антигенів - (0)
Кожна з цих груп може мати або не мати
резус фактор. Правильне визначення групи
крові життєво важливо для людини при
переливанні крові, тому що несумісність
груп крові донора і хворого може привести
до згортання крові з можливістю смерті
хворого. Сучасні
уявлення про групи крові АВО
Група крові людини
визначається антигенними властивостями
еритроцитів. Антигени А і В є глікопротеїдами,
які складаються на 75% з вуглеводів, на
15% - з амінокислот і на10% - з фосфоліпідів.
Антигенні властивості залежать від природи
кінцевого цукру у складі глікопротеїнів,
тобто специфічність антигену визначається
його вуглеводною частиною.
Люди
з групою О (І) мають антиген Н, специфічність
якого обумовлена трьома кінцевими вуглеводними
залишками (N-ацетилгалактозамін, галактоза,
фукоза).
У еритроцитах
ІІ групи до цих трьох залишків приєднаний
четвертий - N-ацетилгалактозамін.
У еритроцитах
ІІІ групи до цих трьох залишків приєднаний
четвертий - галактоза.
У
еритроцитах IV групи частина глікопротеїнів
закінчується галактозою, частина N-ацетилгалактозаміном.
У геномі
кровотворної клітини людини є 2 локуси
- Н і АВО, які відповідають за синтез певного
гена.
В Н-локусі формується
Н-ген, який кодує фермент фукозил- трансферазу,
що переносить фукозу до
галактози, зумовлюючи
утворення антигену Н.
В ^ АВО
локусі формується 3 гени.
Ген-О, який кодує
білок, що не має ферментативної активності.
А-ген, який кодує
фермент А, специфічну трансферазу, яка
переносить N-ацетил-галактозамін до фукози,
внаслідок чого на мембрані еритроцитів
формується антиген А.
В-ген, який кодує
фермент В, специфічну трансферазу, що
переносить галактозу до фукози, в результаті
чого на еритроцитах формується антиген
В.
34 питання
. Будова серця і судинРух крові
по замкнутих порожнинах серця і кровоносних
судинах називається
кровообігом. Система органів кровообігу
підтримує сталість внутрішнього
середовища організму. Завдяки кровообігу
до всіх органів і тканин
надходить кисень, поживні речовини, солі,
гормони, вода і виводяться продукти
обміну. Через малу теплопровідність тканин передача тепла
від органів людського тіла (печінка, м'язи,
тощо) до шкіри і в навколишнє середовище
здійснюється, головним чином, за рахунок
кровообігу.Кровообіг забезпечується
діяльністю серця і кровоносних судин.
Судинна система складається із двох кіл
кровообігу — великого і малого.Серце —
порожнистий м'язовий орган з порожнинами конусоподібної
форми, який розташований у грудній
клітці(рис. 1). Маса серця у дорослої
людини 250-350 . Стінки серця складаються з трьох
шарів. Внутрішній (епітеліальний)
шар називається ендокардом
(відгрец. endon — внутрішній, cardia— серце).
Він вистилає камери серця всередині і
утворює серцеві клапани. Середній
шар (м'язовий) утворений особливою посмугованою м'язовою
тканиною і називаються міокардом(від
грец. myos — м'яз, cardia—серце). Зовнішній
шар, представлений серозними клітинами,
вкриває поверхню, і називається епікардом
(від грец. ері — над,cardia — серце). Серце
розташоване в навколосерцевій сумці
—перикарді (від грец. peri — навколо, cardia
— серце), яка виділяє рідину, що зменшує
тертя серця під час скорочень.Основна
маса серцевого м'яза представлена типовими
для серця волокнами, які забезпечують
скорочення відділів серця. Їхня основна
функція скоротність. Це типова, робоча
мускулатура серця. Цикл роботи серця.
Вікові зміни серцяБезперервний рух
крові по судинах зумовлюється роботою
серця, яка складається з правильного
чергування скорочень серцевого м'яза
— систол і його розслаблення — діастол.
Цикл роботи складається з трьох фаз: скорочення
передсердя 0,1 сек., скорочення шлуночків
0,3 сек., загальна пауза — 0,4 сек., під час
якої розслаблені і передсердя і шлуночки
(рис.2). Протягом серцевого циклу передсердя
скорочуються 0,1 сек. і 0,7 сек. знаходяться
в розслабленому стані, шлуночки скорочуються
0,3 сек. і 0,5 сек. відпочивають. Цим і пояснюється
здатність серцевого м'яза
працювати не втомлюючись протягом усього
життя. Рух крові по судинах.Серце скорочується
ритмічно, тому кров надходить у кровоносні
судини порціями. Проте тече кров по кровоносних
судинах безперервним потоком, що
посилюється еластичністю стінок артерій
і опором течії крові, який
виникає в дрібних кровоносних судинах.
Завдяки цьому опорові кров затримується
у великих судинах і викликає розтягнення
їхніх стінок. Розтягуються стінки артерій
і при надходженні крові під тиском при
скороченні шлуночків серця. Під час розслаблення
серця кров із серця в артерії не надходить,
стінки судин, що відрізняються еластичністю, при
цьому звужуються і пропускають кров,
забезпечуючи рух її по кровоносних судинах.Кров
рухається по судинах завдяки скороченням
серця і різниці тиску крові, яка
встановлюється в різних частинах судинної
системи. Із зменшенням діаметра
судин тиск зростає.
35 питаня
СудиниБудова та функції
кровоносних судин (артерій, вен, капілярів),
лімфатична система
Артерії - циліндричні трубки по яких кров
тече від серця до органів і тканин. Стінки
артерій складаються з трьох шарів:
1.Зовнішньої - сполучнотканинної оболонки.
2.Середнього - гладкі м'язеві волокна між
якими є еластичні волокна.
Гладкі м'язові волокна скорочуючись та
розслаблюючись. Звужують та розширюють
артерії, таким чином регулюють потік
крові в них. Еластичні волокна надають
артеріям пружних властивостей.
Періодичне вштовхування крові шлуночком
завдяки пружності артерій перетворюється
в безперервний рух крові по судинах.
Зовнішній і середній шари мають і колагенові
волокна, які здійснюють опір при розтягненні
судин.
1.Внутрішній - ендотемальний шар.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні
артерії) мають товсті стінки, тому витримують
великий тиск крові. Дрібні артерії - артеріоли,
середній шар містить тільки гладкі м'язи.
Вени - збирають кров від органів і несуть
її до серця. Їхні стінки складаються з
тих самих оболонок, що і стінки артерій,
але мають менше гладких м'язових і еластичних
волокон (стінки тонші, діаметр більший).
Менш еластичні і легко розтягуються.
Мають півмісяцеві клапани (за винятком
порожнистих), які забезпечують течію
крові тільки в одному напрямку (до серця)
Кров у венах тече під невеликим тиском
тому на рух крові у венах великий вплив
здійснюють оточуючі тканини, особливо
скелетні м'язи. Крім того, руху крові до
серця сприяє розтягування порожнистих
вен у грудній клітці під час вдиху.
Венули - дрібні вени.
Капіляри - найдрібніші кровоносні судини
розташовані в усіх тканинах між артеріями
і венами. Основна функція капілярів -
забезпечення обміну газами і поживними
речовинами між кров'ю і тканинами. Тонка
стінка капілярів утворена лише одним
шаром плоских ендотеліальних клітин.
Через неї легко проходять гази крові,
продукти обміну речовин, поживні речовини,
вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).
Багато капілярів в залозах, мозку; мало
в сухожиллях.
Капіляри можуть відкриватись і закриватись,
змінюючи кровопостачання тканин.
Рух крові по судинам, кров'яний тиск в
них. Пульс.
Кров рухається по судинах в результаті:
ритмічної роботи серця, різниці тисків
у різних частинах кровоносної системи,
присисної дії грудної порожнини.
Ритмічна робота серця створює і підтримує
різницю тиску в судинах. Під час скорочення
серця кров під тиском виштовхується в
артерії. За час проходження крові по судинах
енергія тиску витрачається. Тому тиск
крові поступово зменшується. В аорті
він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях
- до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих
венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального
(-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами
фізики рідина рухається від ділянки з
вищим тиском до ділянки з нижчим.
Артеріальний кров'яний тиск не є сталою
величиною. Він пульсує в такт із скороченнями
серця: в момент систоли тиск підвищується
до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під
час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст.
(діастолічний). Ці пульсові коливання
тиску відбуваються одночасно з пульсовими
коливаннями артеріальної стінки.
Кров'яний тиск у людини вимірюють у плечовій
артерії, зіставляючи його з атмосферним.
Для цього на плече одягають гумову манжетку
сполучену з манометром. У манжетку нагнітають
повітря поки пульс на зап'ястку не зникне.
Це означає, що плечова артерія стиснута
більшим зовнішнім тиском і кров по ній
не тече. Потім, поступово випускаючи повітря
з манжетки, слідкують за появою пульсу.
В цей момент тиск в артерії стає трохи
більшим, ніж тиск у манжетці, і кров, а
разом з нею і пульсова хвиля починають
доходити до зап'ястка. Показники манометра
в цей час і будуть характеризувати кров'яний
тиск у плечовій артерії.
У нормі судини перебувають в стані деякого
напруження - тонусу. При деяких захворюваннях
тонус судини порушується. Коли збільшується
тонус, судини звужуються. Тиск у кровоносній
системі підвищується (гіпертонія). При
цьому збільшується навантаження на серце.
Понижений тиск - гіпотонія. У цьому разі
порушується кровопостачання органів.
Погіршуються умови їхньої роботи.
Пульс. При скороченні шлуночків кров
викидається в аорту, підвищуючи в ній
тиск. Хвиля, яка виникає при цьому в її
стінці, поширюється з певною швидкістю
від аорти до артерій. Ритмічні коливання
стінки артерій. Викликані підвищенням
тиску в аорті під час систоли, називається
пульсом.
Пульс можна визначити у місцях, де великі
артерії підходять близько до поверхні
тіла (зап'ясток, скроні, боки шиї). Кожне
коливання відповідає скороченню серця.
Тому за пульсом можна визначити частоту
серцевих скорочень за 1 хв. Частота пульсу
індивідуальна ( у дорослих в нормі 60-75
уд/хв.).
Швидкість руху крові. При частоті серцевих
скорочень 72 уд/хв. кров по судинах великого
і малого кіл кровообігу перетікає за
25 сек. Проте її швидкість не скрізь однакова.
В аорті вона найбільша і становить 0,5
м/с, а в капілярах найменша - 0,5-1,0 мм/с.
Це пов'язано з тим, що поперечний переріз
усіх капілярів перевищує більш як у 500
разів діаметр аорти. Мала швидкість руху
крові в капілярах забезпечує достатній
час для обміну речовин між кров'ю і клітинами.
У венах швидкість крові 0,2 м/с. Швидкість
руху по судинах забезпечує тиск, який
виник при скороченні лівого шлуночка.
Швидкість регулюють також і просвіти
кровоносних судин, які змінюються при
скороченні м'язів судин, залежно від умов
зовнішнього і внутрішнього середовища
організму.
36 питання Велике і мале кола кровообігу. Особливості кровообігу у
плодаЗакономірності
руху крові по колам кровообігу були відкриті
англійським лікарем Гарвеєм
у 1628 р.Велике коло кровообігу починається
від лівого шлуночка серця і переходить
в аорту (рис. 3). Аорта розгалужується на
вінцеві артерії, які, утворюючи коронарне
або серцеве коло кровообігу, постачають кров'ю серцевий
м'яз. Аорта утворює поблизу серця дугу (ліву) і йде вниз по грудній, а потім черевній
порожнині. Від дуги аорти відходять
три артерії—плечоголовий стовбур, який поділяється на
праву підключичну артерію і праву спільну сонну артерію; ліва спільна
сонна артерія і ліва підключична артерія. Ці судини несуть кров до голови, шиї і верхніх кінцівок.У грудній
і черевній порожнинах від аорти відходять
дрібніші артерії до м'язів і шкіри тулуба, до
внутрішніх органів. На рівні 4-го поперекового
хребця аорта розпадається на 2 великі артерії (права і ліва клубові спільні), що йдуть до нижніх кінцівок. У кожному
органі вони поділяються на дедалі менші
судини, які переходять у густу капілярну сітку. Проходячи
по капілярах, кров омиває всі тканини,
віддає їм кисень і при цьому перетворюється
на венозну, насичується вуглекислим газом
і продуктами розпаду. З капілярів кров
збирається у дрібні вени, потім у
більші, і у 2 великі. Вени голови, шиї, верхніх
кінцівок утворюють верхню порожнисту вену, а вени
усіх інших частин тіла впадають у нижню
порожнисту вену. Обидві вони впадають
у праве передсердя. Сюди ж відкриваються
своїми отворами і вінцеві вени, що несуть
кров від стінки серця.
37 питання
Значення дихання
Дихання — це сукупність
процесів, у результаті яких відбувається
використання організмом кисню і виділення
вуглекислого газу. Дихання включає такі
процеси: а) обмін повітря між зовнішнім
середовищем і альвеолами легень {легенева
вентиляція); б) обмін газів між альвеолярним
повітрям і кров'ю {дифузія газів у легенях); в)
транспорт газів кров'ю; г) газообмін між
кров'ю, тканинами і клітинами; д) використання
кисню клітинами і виділення ними вуглекислого
газу{тканинне або клітинне дихання).
Крім газообміну,
дихання є важливим фактором теплорегуляції.
Легені виконують функцію виділення, оскільки
через них виводиться вуглекислий газ,
аміак і деякі леткі сполуки.
Під час відхаркування
разом із слизом видаляються продукти
обміну: сечовина, сечова кислота, солі
мінеральних речовин, частинки пилу і
мікроорганізми
Майже всі складні
перетворення речовин в організмі відбуваються
з обов'язковою участю кисню. Без кисню
неможливий обмін речовин, і для збереження
життя необхідне постійне надходження
кисню.