Шпаргалка по "Литературе"

Однією з великих справ Сагайдачного було впорядкування козацького війська. Завдяки діям гетьмана було вперше створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнестрільною зброєю і тогочасною артилерією.

У перервах між походами Сагайдачний  виявляв турботу про українську культуру, освіту. Разом з усім Військом Запорізьким він вступив у Київське братство, сприяв відновленню в Україні православної ієрархії , скасованої після Берестейської унії 1596 р. Перед смертю у квітні 1622 р. (від отруєної стріли під час Хотинської війни) він заповів своє майно на освітні, наукові і благодійні цілі. Поховано гетьмана в Києві на Подолі при церкві Богоявленського братства.  

42. Запорізька Січ у 30-40-х рр. 17 ст.

Восени 1639 р. на Микитиному Розі була збудована нова Січ, після зруйнованої у 1638 р. Базавлуцької. Микитинську Січ заснували козаки на чолі з Федором Лин чаєм, який і став першим кошовим отаманом.

Про перші роки існування Січі збереглося небагато відомостей. Історик Маркевич в «Історії Малоросії» згадує про  військову діяльність кошового отамана Івана Полєжаєнка. Козаки брали участь у т.зв. «Азовському сидінні» 1640 р. У 1643 р. запорожці напали на турецьке посольство, яке поверталося з Москви. Запорожці здійснили цей «злочин», щоб посварити турецького султана і московського царя. У 1644 р. 1600 козаків було найнято до французької армії. Невдовзі укр. козаки взяли участь у облозі та здобутті фортеці Дюнкерк. Вже в 1647 р. здобуття  прибічниками Б. Хмельницького Микитинської Січі ознаменувало початок національно-визвольної війни укр. народу середини 17 ст.

На Микитинській Січі в січні-лютому 1648 р. проводились наради, де вирішувалися актуальні для повстанців питання. До кримського хана Іслам-Гірея було відправлене посольство для створення військового союзу з Кримом. У середині квітня 1648 р. Б. Хмельницький виступив із Микитинської Січі на волості. Після успішної битви під Корсунем Хмельницький надіслав на Січ листа, в якому висловлював вдячність Війську Низовому, а також триста талярів на січову церкву.

Підтримка Січчю Хмельницького  в ході війни не була постійною, що зумовлювалося окремими поважними  обставинами. За Зборівським договором 1649 р. до реєстру ввійшло лише 40 тис. козаків, чим була незадоволена частина запорожців. І було очолене повстання проти Хмельницького, яке очолив Худолій, який був на той час гетьманом у Микитинській Січі. Хмельницький придушив це повстання, після цього взяв Січ під свій контроль. Розмістивши там реєстрову залогу і звівши її функції до ролі прикордонного фортпосту.

Нового напруження у стосунках  додала Білоцерківська угода 1651 р., згідно з якою реєстр було зменшено до 20 тис. козаків. У зв’язку з цим навесні 1652 р. Запорозька Січ переміщується в напрямі дніпровських плавнів поблизу гирла р. Чортом лик.

44. Козацькі війни  1625-1636 рр.

 Після закінчення Хотинської  війни, польські магнати, старости  і воєводи посилили гноблення,  намагалися закріпачити вільних селян і нереєстрових козаків, проте утискували вони і реєстрових, захоплювали православні церкви і монастирі. Українські селяни, козаки й міщани продовжували збройну боротьбу проти наступу польських феодалів. Не припинялися і козацькі походи на турецькі і татарські володіння. Для придушення селянсько-козацьких повстань польський уряд восени 1625 р. послав своє військо на чолі з гетьманом Конєцпольським, але повстанці разом із запорожцями на чолі М.Жмайлом чини опір. Вирішальна битва відбулася біля Курукового озера. Було підписано Куруківську угоду: реєстр збільшувався до 6 тис.; козакам заборонялося йти у походи на турецькі володіння; козаків було поділено на: реєстрових та нереєстрових «випищиків», що за умовами договору повинні були повернутися у кріпацтво. Злагоди вистачило лише на 5 років. Початок війни зі Швецією (1626-1629) вимагав збільшення реєстру. З 1628 р. відновилися козацькі походи на Крим. Дальше посилення феодально-кріпосницького гніту на території Подніпровя і всієї Пд.-Сх. України викликало у навесні 1630 р. народне повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Саме з іменем цього полководця пов’язані перші козацькі універсали. Того ж таки року було підписано Переяславську угоду, за якою зберігалися умови Куруківської, але  реєстр 8 тис. Козаки отримали право вибирати гетьмана. Протягом 1632-1634 рр. тисячі козаків брали участь польсько-московській війні. Коли ж у 1634 р. між Москвою та Варшавою було підписано Полянівський мирний договір, польський уряд вкотре вдався до спроби ліквідувати козацтво. До цього поляків спонукали постійні скарги Туреччини і Криму. Польська влада вирішила збудувати на правому березі Дніпра фортецю. Це козаків дуже обурило, тому новообраний гетьман Іван Сулима зібрав військо і у 1635 р. зруйнував Кодак. Жорстока розправа над Сулимою призвела до низки повстань. Зокрема, коли польський уряд вирішив переглянути реєстр і вилучити з нього всіх неблагонадійних. Це стало приводом до повстання полкових реєстровців під проводом Павла Павлюка. 6 грудня 1637 р. відбулася битва під Кумейками, після якої козаки почали відступати. Ватажків повстання після того було схоплено. Вже наступного року 1638 у Варшаві розпочав роботу сейм, який ухвалив постанову під назвою «Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі у Речі Посполитої», згідно з якою козакам заборонялося обирати старшин, заборонялось козацьке судочинство, реєстр 6 тис., ніхто не мав права йти на Запоріжжя, а лише реєстровці могли там проживати.

Після виходу «Ординації…» відбулося ще одне повстання, яке очолили Яків Острянин, Дмитро Гуня та Карпо Скидан. Вирушили на Київщину і Полтавщину. Після першої битви Полтавщина опинилася під їх владою .31травня-10 червня 1638 р. відбулася битва під Жовнином, де половину повстанців було розгромлено, а інші ще довго оборонялися, але все ж таки пристали на переговори поляків, в основу яких була покладена «Ординація…». Саме цим повстанням закінчились козацькі війни і через відсутність значних виступів козаків протягом 1638-1648 рр. поляки назвали те десятиліття «золотим віком».

Козацькі війни попри всю  їхню стихійність і незавершеність, засвідчили, що козацтво було провідною  верствою укр. суспільства. Користувалося  підтримкою всього населення, а його дії в боротьбі за свої права з  кожним роком ставали більш організованими й цілеспрямованими.

                     . 45. Козацько-селянські війни 90-х рр. 16 ст. в українській історіографії.

Джерельна база для досліджень козац. війн кін. 16 ст. достатньо репрезентативна. У др. п. 19 – на поч. 20 ст. в наук. обіг введено значну к-сть докум. Найб. їх міститься в археографічних виданнях (Листи Станіслава Жолкевського, Архів дому Радзивіллів, Архив Юго-Запад. России).

З 1910-х рр. видання джерел з іст. козаччини різко зменшується. Найвагоміша  праця М. Антоновича – «Студії часів Наливайка». С. Лепявко використ. праці спеціалістів з дж/зн і ар/зн (Ковальського).

Джерела включають всі види основні  істор. документів. Особливе місце – кореспонденція сучасників подій – склад. понад половину всіх опубл. та рукопис. матеріалів.

Наративні джерела – хроніки Й. Бєльського і Р. Гейденштейна. Представлені також сеймовими щоденниками і щоденниками окремих осіб (авст. посла на Січ Еріха Лясоти – дає матеріал щодо подій 1594 р., щодо історії козаччини кін. 16 ст. в цілому).

Історіографія:  укр. літописи др. п. 17 – 18 ст. – козац. війни трактуються ними як б-ба козацтва на чолі укр. народу проти пол. панування, унії і католицизму.

Якісні зміни в дослідж. проблеми відб. у др. п. 19 ст. (діяльн. Антонича, Костомарова, Куліша). Антонич – дослідив козац. рухи 1591 – 96 рр., опубл. в «Архиве Юго-Запад. России», «Актах о козаках». Костомаров у праці «Южная Русь в конце 16 века» приділив велику увагу повстанням 1591 – 95 рр.  Вбачав гол. проблему повстань  у постійній ворожнечі общинного вічового ладу козацтва і шляхет. устрою Польщі. П. Куліш, монографії «История воссоединения Руси» і «Отпадение Малороссии от Польши». Він рішуче заперечує думку попередників про те, що причиною повстань є їхній зв'язок з реліг. б-бою.

В. Доманицький «Козаччина на переломі 16 – 17 ст.» - найдокладніше дослідж. з іст. козац. війн кін. 16 ст. у до радян. історіографії.

М. Грушевський «Історія України- Руси» - події 1591-96 рр. висвітл. у 7-му томі.

Кін. 1980-х рр. – монографії С. Плохія – розгляд. проблема зв’язків козац. руху з діяльн. Ватикану; Н. Яковенко – стосунки шляхти і козацтва; М. Крикун, П. Кулаковський, Ю. Мицик

48. Проблеми міжцерковних  конфліктів кінця 16 – пер. пол. 17 ст.

Проблема релігійного порозуміння  між православною і католицькою конфесіями на теренах України-Русі постала вже наприкінці XIV ст., коли вперше були об’єднані під одним державним дахом поляки, литовці та русини. Першою спробою досягти порозуміння стала ініціатива київського митрополита — грека Ісидора, котрий на Флорентійському соборі 1439 р. підписав акт з’єднання східної та західної церков. Рішення Флорентійської унії залишилися нереалізованими.

Інцидент, що стався на початку 1584 р. у Львові, ускладнив переговори. Приводом до сутички між католиками й православними стала полеміка довкола календарної реформи: з 1582 р. папа Григорій XIII запровадив так званий григоріанський календар (з поправкою на 10 днів, яка з часом мала збільшуватися). У відповідь константинопольський патріарх Єремія закликав підлеглі йому церкви дотримуватися у святах і обрядах старого (юліанського) календаря. Щодо Речі Посполитої, то новий календар був запроваджений тут королівським універсалом. Різка опозиція протестантів і православних призвела до загострення обстановки, а невдовзі й до сутички, коли у Львові католицькі ієрархи силоміць опечатали руські храми під час різдвяного богослужіння, яке віднині не збігалося з католицьким. І хоча у січні 1584 р. король Стефан Баторій видав універсал з роз’ясненням, що календарна реформа стосується лише світських, довколакалендарні конфлікти відсунули на другий план діалог про перспективи унії.

Опечатування і примусова передача церков, збройні напади на вірних, спроби відсторонити неуніатів від участі в міському житті підштовхували  і до гострішої реакції, ніж поширення агітаційних вигадок. Так, коли 1610 р. на Перемишльську єпархію був висвячений уніатський владика Афанасій Крупецький, вступити до Перемишля йому вдалося лише через рік, і то спираючись на охоронний королівський мандат, оскільки місцева шляхта погрожувала фізичною розправою. Напружена ситуація з 1609 р. почала складатися і в Києві. Посланець Потія Антоній Грекович приїхав сюди, аби взяти під своє намісництво митрополичий Софійський монастир. З різким опором православного духівництва вперше були залучені  козаки.

Чвари уніатів і православних не тільки роз’єднували Русь, а й підігрівали  і без того не ідилічні взаємини між вірними грецької і римської церков. 1604 р. львівський протопоп, скаржачись на Потія, який у католицькому кафедральному  костьолі привселюдно відлучив від церкви всіх людей "народу руського". Різке загострення антикатолицьких настроїв зафіксували і папські нунції. Так, де Торрес у своєму звіті 1622 р. писав, що руський народ став ненавидіти католиків до такої міри, що побачивши латинського ксьондза, вони плюють на землю з жаху й огиди. Особливо дражливу роль у наростанні міжконфесійної напруги відігравали єзуїти. Перебування слуг Ісуса на Русі потягло за собою два цілком протилежні наслідки. З одного боку, відкриваючи колегії, орієнтовані на поглиблене вивчення так званих гуманістичних студій (humaniora), себто поетики й риторики, єзуїти, як ствердив свого часу ще Лазар Баранович, вчили русь латини, тобто відкривали своїм вихованцям двері до європейської освіченості. З іншого боку, єзуїтська наука, через котру пройшло чимало помітних діячів України-Русі до Богдана Хмельницького включно, дорого обійшлася українському народові, обертаючись для багатьох вихованців втратою національної самоідентифікації.   

52. Ґенеза козацько-польських конфліктів кінця 16 ст.

Козацькі війни кінця 16 ст. поклали  початок довготривалого конфлікту  козацтва і Речі Посполитої. Як стверджує  дослідник Лепявко, головною підставою  виділення козацтва в окрему суспільну  групу можна вважати сприйняття його урядом як залишку старого рицарського стану, обійденого новим феодальним правом. Не допустивши його в ряди шляхти, уряд і суспільство сприймало козаків не як селян, а як прошарок дрібних воїнів. 

Доброзичливі стосунки козацтва з  панівною верхівкою закінчуються наприкінці 16 ст. Внаслідок соціально-економічного розвитку укр. земель феодальні поземельні відносини поширились на територію давнього узаконеного часом козацького землеволодіння, яке знаходилось в основному на південній Київщині. Також, зростання козацтва, його кількості і претензій призвело до розширення його впливу на волость. І тут на основі поземельних відносин козацтво і магнетерія зустрілися уже не як союзники, а як принципові противники.

Однією з причин конфлікту Сергій Лепявко виділяє – конфлікт між козацтвом-боярство і шляхетською владою. Адже звикле до свободи, здатне цю свободу захищати, козацтво не збиралося поступатися своїми позиціями. Козаки отримали повну підтримку більшості населення укр. Придніпров’я.

Поряд із вузько становими існувала і друга група причин, які призвели до затятості та розростання козацько-польського конфлікту. Це – зміна суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації в Україні у зв’язку з т.зв. другим закріпаченням селянства у Східній Європі – люблінською унією та згодом наступу католицизму. Погіршення правового становища значної частини населення привели до наростання опозиційних настроїв у суспільстві. Швидка еволюція правових норм, тенденція до покріпачення, захоплення магнатами нових земель – все це відбилося у першу чергу на козацтві. І тому воно перше піднялося на захист прав.

Згодом, коли нові суспільні процеси  все більше захоплювали інші суспільні  групи – селянство, міщанство, укр. шляхту і православне духовенство, - козацтво опинилося у ролі виразника інтересів всього народу і цим отримало невичерпне джерело для поповнення власних сил. Так вузько становий конфлікт поступово набирав масштабів національно-визвольної боротьби. Козацькі війни 1591-1596 рр. особливо цікаві тим, що вони стояли на початку цього процесу і немало сприяли його пришвидшенню. 

56. Правовий статус  укр. громади Львова 16-17 ст.

На початку 16 ст. зростає активність української громади Львова у  економічному, культурному та релігійному  житті, здійснюються перші спроби захисту  правового захисту, й унаслідок їхньої активності польський король Сигізмунд І видає у 1572 р.  декрет у процесі між укр. громадою та райцями міста Львова. Насамперед укр. були зрівняні в усіх правах з домінуючими в місті польськими міщанами католицької віри. Одержання політичних прав доповнювалося визнанням за українцями всіх економічних прав, які становили основу життєдіяльності громади. Відтоді укр. здобули право не лише вступати до ремісничих цехів, навчатися цехових ремесел, але й обиратися старшими цехмістрами. Без жодних перешкод українці могли торгувати на будь-якими товарами на всій території Речі Посполитої. Суттєвою для укр.. громади була відміна заборони на купівлю не рухомостей поза межами вулиці Руської, що досі надзвичайно звужувало діяльність підприємливих укр. купців.