Шпаргалка по "Литературе"

Запорізьке козацтво почало формуватися  на території Південної України  наприкінці 15 ст., яка на той час була малозаселеною територією, куди не поширювалося правління Речі Посполитої. Тому на ці землі почали переселятися люди, які були незадоволені життям, чи втікали від переслідувань. Поступово вони зливалися із місцевим населенням та об’єднувалися у групки. Кількість прибулих на Запоріжжя зростала, в міру того, як польська влада, поширюючись територіально, витісняла невдоволених людей до південних територій. Обставини життя козаків з самого початку штовхали їх на шлях організації , що вимагало створення добре організованого та об’єднаного спільними завданнями осередку, здатного само розвиватися та вдосконалюватися. Для його утворення був необхідний стійкий центр, навколо якого могла б сформуватися уся козацька громада для захисту рідного краю.

Такий центр повинен був володіти обов’язковими і необхідними  для цього ознаками: мати стійке постійне ядро воїнів-професіоналів, а  їх командири мусіли мати не лише військовий досвід, а й відзначатися широким  політичним кругозором. Таким осередком  спочатку і став загін-ватага, який очолювала найвпливовіша та найавторитетніша особа – отаман.

Володіючи широкими степами, що простягалися на значну відстань на схід і захід  від Дніпра, запорізькі козаки, завжди вважали центром свої вольностей Дніпро. На початку 1550-х рр. провідник запорізьких козаків князь Дмитро Вишневецький об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на острові Мала Хортиця козацький центр. Саме хортицьке укріплення, т.зв. «січ» послужило зразком і прототипом справжніх запорізьких «січей», які виникають трохи згодом і  служать базою та осередком нової козацької організації, що формувалася не на старих місцях понад Дніпром, а серед Дикого Степу.

Козацтво, об’єднашись у Січі, набуває  нової військової якості і перетворюється на значну політичну силу, про яку заговорили в Європі. Відчувши велику силу в своїй організованості, козаки не тільки успішно діяли проти турецько-татарської навали на Європу, а й своєю зброєю та силою допомагають у визвольних війнах. Франції, Німеччині, Австрії і навіть Іспанії. Запоріжжя стало силою, що обороняла не тільки українську, а й культуру багатьох народів Європи. Навіть кримський хан Джанібек Гірей у 1610 р. звертався до гетьмана запорізьких козаків з проханням надати допомогу у боротьбі проти своїх ворогів.

Крім українців, притулок на Січі ще знаходили представники різних національностей, серед яких були литовці, поляки, білоруси та інші. Складність питання про місцезнаходження і час ви¬никнення першої Січі полягає в тому, що козаки стихійно прибували на Запорожжя і будували в різних місцях так звані «городці» та засіки, або ж «січі», з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натис¬ком ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького.  
Вишневецький вперше згадується в 1550 р., коли польський уряд призначив його на посаду черкаського й канівського старости. В 1552—1554 рр. він зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддалено¬му, стратегічно розташованому за дніпровськими порога¬ми острові Мала Хортиця форт, що мав стати заслоном від татар, а й надалі став своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згурту¬вання запорозького козацтва. 

Частина істориків, зокрема М.Грушевський, Д.Яворницький, В.Борисенко вважають, що початок  Запорозькій Січі дала козацька фортеця, зведена між 1522-1556 рр. на о. Мала Хортиця українським князем Дмитром Вишневецьким. Деякі історики схильні ототожнювати князя з Байдою, героєм українських народних пісень. Але це було поставлено під сумнів іншими істориками, зокрема В.Антоновичем, М.Драгомановим, В.Голобуцьким.

Вишневецький Дмитро (—близько 1563) - князь, походив з волинського роду Гедиміновичів. Вперше згадується в джерелах у 1545 р. В 1550- 1553 рр. - староста черкаський і канівський, прикордонний стражник на Хортиці. На о. Мала Хортиця за його ініціативою козаки збудували фортецю, яка стала військовою базою для запорожців на пониззі Дніпра (прототип Запорозької Січі). Протягом 1556-1557 рр. організував численні походи запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці. В 1557-1560 рр. - воєвода російського царя Івана IV (Грозного). 1558,

1559, 1560 рр. здійснив походи  на Кримське ханство. В 1563 р.  втрутився у боротьбу за молдавський  престол, у бою під Сучавою  був узятий у полон і виданий  турецькому уряду. За наказом  султана Сулеймана II був скинутий  з вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну. Як свідчить "Хроніка" Мартина Бєльського, "зачепившись ребром за гак, жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з лука за те, що ганьбував їхню віру".

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ,Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. МарганцяДніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.

23. Повстання під  проводом Косинського і Наливайка

Наприкінці 16 ст. українське козацтво усвідомило, свою окремішність від інших станів і розпочало активну боротьбу за власні права. Виявом такої боротьби стали козацькі повстання.

 Приводом до збройного виступу Кшиштофа Косинського стала його суперечка за землю з представниками родини Острозьких – київським воєводою Костянтином Острозьким і його сином Янушем, волинським воєводою та білоцерківським старостою. Козацьке повстання на чолі з Косинським почалося наприкінці 1591 р. з нападу загону повстанців на м. Біла Церква. Поступово повстанці захопили найближчі фортеці регіону , зокрема м. Переяслав на лівому березі Дніпра. У взятих матчах було вилучено артилерію, а місцеве населення змушено було присягти козацькому гетьманові. У лютому 1593 р. війська Острозьких розбили загони повстанців під містечком П’яткою, після чого Косинський був змушений відступити на Запоріжжя. У травні того ж року князь Олександр Вишневецький розбив нове військо Косинського під Черкасами , а сам провідник повстання загинув за таємничих обставин. Характерною ознакою повстання було те, що королівський двір намагався не втручатися в конфлікт козацтва з князями-магнатами, а князі також не покладали надій на центральну владу. Одним з важливих джерел поповнення козацького війська Косинського стали селянські маси, частково спонукані до участі в повстанні голодом 1591-1592 рр.

    Другий етап повстання  розпочав Северин Наливайко, міщанин з містечка Сатанова над Збручем. Зібравши кількатисячне військо з місцевих селян і міщан , Наливайко здійснив успішний похід у Молдову проти турецько-татарських загарбників. Під проводом Наливайка 16 жовтня 1594 р. повстанці захопили м. Брацлав. З’єднавшись із загоном запорожців на чолі Григорієм Лободою, вони вирушили в похід і оволоділи м. Бар. Хвиля народних повстань поширилась на Брацлавщину і Волинь. Наприкінці року повстанці здобули Луцьк. Навесні 1595 р. Наливайко з частиною війська рушив у Білорусь, де визволив від литовців ряд міст і сіл. 3 квітня 1596 р. поблизу Білої Церкви відбулася битва з урядовими військами, в якій повстанці зазнали втрат. 16 травня 1596 р. каральне військо оточило повстанський табір поблизу Лубен. Два тижні повстанці оборонялися, з великими зусиллями польське військо розгромило повстанців. 11 квітня 1597 р. Наливайка було страчено у Варшаві.

Причини невдач повстань:

• козаки виступали лише за свої вузькі станові інтереси;
• відсутність координації дій між селянами і козаками;
• мало чисельність повстанців;
• боротьба відразу на 2 фронти: проти татар і поляків.

24. Козацькі походи на Крим  та Туреччину кінця 16 – початку  17 ст.

У 1575 р. успішні походи проти Криму  і Туреччини були здійснені під  керівництвом кошового отамана литовського княжича .Богдана Ружинського. Татарські та турецькі міста й фортеці Перекоп, Трапезунд, Синоп, передмістя Константинополя, Іслам-Кермен зазнали значних руйнувань. Але під час вибуху у зробленому козаками підкопі під фортецю Іслам-Кермен загинув і Ружинський. У 70-80 роках запорожці знову робили походи до Криму, де захопили фортецю Козлов (Євпаторію), а в Північному Причорномор'ї брали штурмом міста Очаків, Акерман (Бєлгород). Чергова активізація воєнних дій запорожців проти Туреччини і Криму припадає на кінець XVI - початок XVII ст. і пов'язана з іменем запорозького отамана Сямійла Кішки Після 25-річного перебування в турецькій неволі він у 1599 р. неподолік від Євпаторії підняв повстання серед веслярів на турецькій галері, визволив невільників і повернувся на Запорожжя. Там його зразу обрали гетьманом. Під його керівництвом було здійснено кілька морських походів, а на початку XVII ст. - походи на Молдавію. В одному з боїв у 1602 р. С.Кішка загинув. Проте і після цього воєнна активність козаків на морі та суші не знизилася. Під час одного з морських походів у 1606 р. було захоплено заможне і дуже укріплене місто-фортеця Варна на Чорному морі. Тоді ж були спалені передмістя фортець Кілїя та Акерман, а запорожці захопивши 10 турецьких галер, без значних втрат повернулися до Січі. Великий відгомін у СУСІДНІХ країнах мали події на Кримському перешийку в 1608 р. Кілька тисяч козаків висадилися під Перекопом, розгромили майже півторатисячний гарнізон яничарів і оволоділи містом. Вони забрали артилерію та іншу здобич, визволили полонених, узяли в полон ханського намісника і повернулися на Запорожжя. У наступні роки активність запорожців у боротьбі з Туреччиною та Кримом дещо спала, оскільки польський король залучив їх до війни з Росією. Але після повернення з російського театру воєнних дій під керівництвом гетьмана реєстрового козацтва П.Сагайдачного відновилися походи проти Криму та Османської імперії. Один з найталановитіших козацьких полководців, він перетворив запорозьке війско на дисципліновані та національне свідомі збройні сили України. Особливо вражаючими воєнними успіхами позначилися морські походи на чолі з П.Сагайдачним у 1616 р. Розгромивши в гирлі Дніпра турецьку ескадру, козаки зайняли в Криму головний невільничий ринок Кафи, визволивши при цьому тисячі бранців. Восени того ж року було здійснено ще один зухвалий похід на турецьке чорноморське узбережжя. Дійшовши до передмістя Константинополя і захопивши велику здобич, запорожці через Азовське море, а далі через ріки Молочну та Конку повернулися на Січ.

Кінець 16 – початок 17 ст. – період найгероїчніших походів козаків. Для цього періоду характерним є велика кількість морських походів. Об’єктом походів було завоювання Чорноморського узбережжя й Криму. Мета: поживитися на кошти багатих турків, реванш татарам за їхні набіги на укр. землі.

Влітку 1606 р. козаки здобу фортецю Варну в Болгарії. Вже восени 1608 р. запорожці здобули Перекоп, а невдовзі турецькі фортеці –Ізмаїл, Акерман та Кілію.

Справжнє потрясіння султанського двору спричинила морська експедиція козаків 1614 р. – зруйнувала малоазійські міста Синоп і Трапезунд. В 1615 р. козаки спалили місцевість між Мізерною й Архіокою, т.зв. передмістя Константинополя, а гирлі Дунаю розбили турецький флот і взяли в полон турецького генерала. В 1616 р. здобули Кафу, головний торг невільниками, і визволили багато бранців.

Успіхи в походах  вплинули на ріст козаччини на волості. Збільшилась кількість «непослушних», що звали себе козаками, не визнавали польської адміністрації і вибирали свою старшину на запорозький лад.

Також козаки на боці Польщі взяли участь у Хотинські війні 1621 р. проти Туреччини. По її завершенні було підписано мир між Річчю Посполитою та Туреччиною. Завдяки Хотинській війні Польща з допомогою козаків відвернула загрозу втратити чималі території. Перша перемога над турецькою армією, здобута в суходільних боях, мала величезне міжнародне значення. Вона спростувала думку про непереможність Туреччини і зумовила спалах визвольної боротьби підкорених туркам народів.

25. Українська культура 14-16 ст.

Після занепаду Київської Русі литовське  проникнення, польська експансія, татарська  навала суттєво вплинули на перебіг  подій в укр.. землях. У 14-16 ст. відбулися значні зміни і у культурному житті. Великим поштовхом до змін було падіння Візантійської імперії в 15 ст. Піднесенню укр.. культури сприяли технічний та технологічний прогрес, виникнення та розвиток власного друкарства, поява на історичній арені козацтва, яке виступило могутнім культуротворчим чинником.

Перші зрушення у 14-16 ст. відбулися  у політичній культурі. Носіями нових  ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський, який один із перших заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній. Наприкінці 16 ст. на історичну арену виходить міщанство, яке стало основою братств – легальних організацій, у діяльності яких переважав релігійно-благодійницький напрям. Братства фактично перетворилися на ідейні центри захисту мови, культури, духовних цінностей укр. народу.  Певні зрушення і відбулися і у побутовій культурі укр. земель. Розширення панського землеволодіння, посилення влади феодала привело до зміни обличчя тогочасних сіл. В 15-16 ст. під тиском наступу феодалів на селянські землі відбувається певне упорядкування структури селянських поселень. В період 14-16 ст. в народний побут входять годинник, горілка, вогнепальна зброя. Розвивається фільварок. Народна творчість звертається до оспівування традицій Київської Русі. В цілому переважає обрядова поезія, а з 16 ст. зявляються нові фольклорні жанри – думи, історичні пісні, нова тематика – боротьба проти турецько-татарської агресії, новий герої – козак-воїн – захисник рідної землі.

Значні зміни відбулися  і у духовні культурі. Протягом 14-15 ст. на грунті давньоруської мови під впливом народного мислення сформувалась «руська мова» , що стала  офіційною державною мовою в  литовській державі. Також бурхливого розвитку набула полемічна література – Смотрицький, Вишенський, зароджується наукова література, виникає укр. віршування – Смотрицький, Наливайко. У 15-16 ст. при церквах та монастирях виникають протестантські та католицькі школи, що давали вищий рівень знань ніж звичайні школи. У сфері освіти зявляється новий тип школи – греко-словяно-латинська. Першим освітнім закладом цього типу була острозька академія (1576), заснована князем Острозьким. Тут викладачами були Смотрицький, Суразький, Наливайко.

Падіння в середині 15 ст. Візантійської імперії зумовило докорінний переворот у духовному житті укр. суспільства. Виявами цих якісних змін у духовній сфері України стали:

- відхід від візантійських  зразків та канонів; 

- поширення ідей гуманізму та  реформації;

- поява нових форм самовираження  та мистецьких стилів;

- поширення світського елементу  в культурі, зростання уваги до  людини та її духовного світу;

- індивідуалізація творчості.

26. Розвиток укр.  культури в кінці 16 – на  поч. 17 ст.

Хоча укр. землі знаходились під владою іноземних держав, у 16 – на початку 17 ст. в Україні склалися умови, які спричинилися до національно-культурного відродження. У складі ВКЛ, яке успадкувало надбання культури Київської Русі, умови для розвитку укр. культури були сприятливими. Потреба національного самозбереження, що особливо гостро постала після Люблінської унії, зумовила піднесення укр. культури. За відсутності держави культура залишилась єдиною цариною, де укр. могли боронити свою самобутність.

Протягом 16 – початку 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвиткові укр. мови. Вони стосувалися насамперед мови літературної. Від часів Київської Русі тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної староукраїнської мови (у другій половині 16 ст.) та укр. різновиду церковнослов’янської мови – мови словяноруської. Розвиткові культури і мови України значною мірою сприяло книгодрукування. Засновниками його стали І. Федоров і П. Мстиславець, які були змушені втекти з Москви, зазнавши переслідувань за друкування книжок. У 1561 р. у маєтку магната Хоткевича вони заснували першу друкарню й надрукували «Часослов», «Учительне Євангеліє», «Псалтир». У 1573 р. Федоров перебирається до Львова і там друкує «Апостол». Запрошений до князя Острозького, він здійснює перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою. За прикладом Федорова були створені друкарні в Києві, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рогатині. Книгодрукування сприяло поширенню освіти, зміцнювало мовну єдність укр. народу.