Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Июня 2013 в 15:08, шпаргалка
Работа содержит ответы на вопросы по дисциплине "Литература".
Пoспoлитoї єзуїтiв-чужoзeмцiв, a тaкoж пoвeрнeння Руськiй цeрквi Сxiднoгo
oбряду її пoпeрeдньoгo стaтусу. Тaк пoчинaвся Сaндoмирський рoкoш;
пoмiркoвaну фрaкцiю в рoкoшi склaдaлa київськa, вoлинськa i брaцлaвськa
шляxтa, якa рeдaгувaлa пункт прo грeцьку рeлiгiю для Сaндoмирськиx
aртикулiв. Йoгo змiст нe викликaв зaпeрeчeння i в рoкoшaн-кaтoликiв, a
пaрнiвський кaштeлян Пeтрo Стaбрoвський нa oбгoвoрeннi вигoлoсив гaрячу
прoмoву прo утиски вiрниx Сxiднoгo oбряду.
Пoгoджуючись зaдoвoльнити чaстину вимoг, кoрoль щoдo унiї
зaпрoпoнувaв кoмпрoмiсний вaрiaнт: вiн oбiцяв, щo унiaтськi влaдики
лишaться при влaдi дo смeртi кoжнoгo з ниx, a нaдaлi дуxoвнi пoсaди
рoздaвaтимуться тiльки oсoбaм руськoгo нaрoду i спрaвжньoї грeцькoї рeлiгiї,
oднaк бeз фoрмaльнoї
пoмiрними пoступкaми вiд рoкoшaн руську шляxту виявився прaвильним:
дiзнaвшись прo кoрoлiвську прoпoзицiю, вoлинцi й кияни пiд прoвoдoм
брaцлaвськoгo вoєвoди князя Янушa Збaрaзькoгo нeгaйнo пoкинули
пoвстaнський тaбiр i пeрeйшли нa бiк кoрoля.
Нa сeймi 1607 р. цeй пункт був включeний дo сeймoвoї уxвaли. У
кoрoлiвськoму привiлeї, видaнoму нa її пiдтвeрджeння, прoгoлoшувaлoся
прaвo грeцькoї рeлiгiї нa вiльнe бoгoслужiння i гaрaнтувaлoся, щo в
мaйбутньoму iєрaрxи будуть зaмiщувaтися вiдпoвiднo з дaвнiми звичaями.
Oднaк у тeкстi сeймoвoї уxвaли i привiлeю лишaлaся пeвнa двoзнaчнiсть: цi
дoкумeнти нe oгoлoсили пoвeрнeння Руськiй цeрквi пoпeрeдньoгo стaтус кво,
тoбтo її й нaдaлi при бaжaннi мoжнa булo трaктувaти як пiдпoрядкoвaну пaпi, a
нe пaтрiaрxoвi. Тoж дoвкoлa питaння, кoгo слiд ввaжaти прeдстaвникaми
спрaвжньoї грeцькoї рeлiгiї
супрoвoджуючись бoрoтьбoю зa єпискoпськi вaкaнсiї. Зaтвeрджeння пiсля
смeртi Пoтiя (1613) в сaнi митрoпoлитa унiaтa Йoсифa Рутськoгo, висвячeнoгo
пaпським прeстoлoм зaмiсть oбiцянoї oсoби спрaвжньoї грeцькoї рeлiгiї,
вирaзнo прoдeмoнструвaлo, як нa прaктицi виглядaє двoзнaчнe фoрмулювaння
зaкoну.
34. Ідея універсальної унії на Україні
Безпосередніми ініціаторами "універсальної унії" стали коронний канцлер Я.Замойський та волинський воєвода князь О.Сангушко. Князь у жовтні 1635 р. підписав два документи. Перший адресувався папі Урбану VIII і містив тільки загальні положення та висновки, другий був інструкцією посланцю до Рима пріору Львівського монастиря Іоанну, котрому доручалося повідомити папу про успіх унії в Речі Посполитій і що її прихил
ьники хотіли бачити свого патріарха підлеглим Римському престолу. Папу звістили про прихильне ставлення до унії православного Київського митрополита Петра Могили. Посланець мав просити в Римі дозвіл на проведення собору і папського послання П.Могилі.
Після ознайомлення з документами Урбан VIII призначає партикулярну комісію й 11 квітня 1636 р. проводить засідання конгрегації. Проте чіткої відповіді не було. Папський нунцій ще раз мав вивчити питання і здійснювати універсальну унію тільки з відома короля. Не звертаючи уваги на застереження із Апостольської Столиці, король Владислав IV розпочав реалізувати ідею нової унії. Королівський універсал (вересень 1637 р.) пропонував православним та уніатським єпископам розглянути питання про спільний патріархат на сеймі цього року.
Ідея створення власного патріархату і позиція королівського уряду з цього питання імпонувала уніатським ієрархам. Православні мали надію на обрання патріархом Петра Могили. Не маючи абсолютної підтримки від короля Владислава IV й відчуваючи зневагу з боку польських римо-католиків, уніатський митрополит Й.Рутський намагався переконати Конгрегацію пропаганди віри в користі спільного собору. Він запевняв, що обговорення ідеї "універсальної унії" аж ніяк не торкатиметься догматики. Однак римська курія швидко заспокоїлася, бо запланований на січень 1637 р. сейм не відбувся, і питання про об'єднавчий собор було знято. Про всі ці події детально інформував Апостольську Столицю Варшавський нунцій.
У наступному році король Владислав IV знов порушує питання про "універсальну унію". Він звернувся до папи з проханням дозволити провести у Варшаві спільний собор. 7 червня 1638 р. партикулярна комісія в Римі обговорила послання короля Владислава IV. Постанова була коротка: заборонити проведення спільного собору, не можна змінювати рішення Флорентійського собору. Дозволялося провести тільки уніатський собор.
Пізніше, 17 червня партикулярна комісія переглянула свою позицію й виробила інструкцію з проведення спільного собору. Внаслідок тривалих дискусій в інструкцію включили дев'ять питань. Найголовнішим стало питання про ставлення православних до унії, їхні прагнення й справжні наміри. Остаточне рішення прийняли 12 липня 1638 р.: направити відповідне послання Владиславу IV, інструкцію нунцію та окремий лист митрополиту Корсаку.
У цілому римські документи не схвалювали утворення "універсальної унії" в Речі Посполитій. Проте королівський уряд папське послання сприйняв спокійно. В країні змінилася ситуація: селянські повстання було придушено, у православних також притупився інтерес до єднання з уніатською церквою. Тим більше, що ревний прибічник універсальної унії — луцький православний єпископ Пузина перейшов у католицьке віросповідання.
Виникнення ідеї створити "універсальну унію" збіглося із селянськими повстаннями в Речі Посполитій і втратило підтримку королівської влади після їхньої поразки. В Римі Конгрегація пропаганди віри витримала натиск короля, бо в новій унії вбачала небезпеку, оскільки православна церква мала широку підтримку всіх верств населення України й козацтва.
Ідея "універсальної унії" знову відродилася під час Визвольної війни 1648—1654 рр. Як і раніше, її ініціаторами стали: королівська влада, уніатська церква та частина православних єпископів. Свій інтерес до неї проявила й римська курія. У червні-липні 1643 р. кардинали з Конгрегації пропаганди віри попередньо обговорили питання про становище уніатської церкви в Речі Посполитій. З Рима відправляються послання на підтримку унії. Вперше папський лист було відправлено Київському православному митрополиту Петру Могилі. Зміну політики Апостольської Столиці у ставленні до унії можна пояснити як спробу заповнити порожнечу, що утворилася внаслідок погіршення римсько-польських відносин.
Новим ініціатором створення об'
Наступна спроба створити універсальну унію виникла в січні 1645 р., після перебування в Римі найближчого радника короля з питань релігії В.Матні. Візит до Апостольської Столиці мав завдання нормалізувати польсько-римські відносини. Не останню роль у цьому могла б відіграти створена у майбутньому нова унія.
Цього разу політика Апостольської Столиці була більш гнучкою, ніж кілька років тому. Рим вважав за можливе проведення спільного об'єднуючого собору. Він також схвально поставився до кандидатури на митрополичий престол уніатського владики. В цілому назрів сприятливий момент, щоб через нову унію відірвати православних Речі Посполитої від Константинополя і приєднати до Святого Престолу. Як і попередні спроби, ця також не мала успіху. Король Владислав IV призначив митрополитом на Київську кафедру православного владику Сильвестра Косова.
Упродовж усього існування уніатської церкви римо-католики в Речі Посполитій дивилися на неї як на непорозуміння, якесь тимчасове явище. До Апостольської Столиці летіли скарги на католицькі зазіхання на уніатські маєтності, на спроби перетягування до латинської віри уніатів. Найбільше в цій справі проявили себе домініканський та єзуїтський ордени. Тому Конгрегація пропаганди віри 7 лютого 1624 р. категорично забороняла такий перехід, якщо не було дозволу Святого престолу.
36. Католицька церква на Україні в 14 – 17 ст.
Церква в епоху середньовіччя була тим стрижнем, який пронизував усе суспільство, а тому церковне життя було тісно пов'язане з суспільно-політичними процесами.
Втрата незалежності Галицько-Волинською державою негативно вплинула на становище православної церкви в Україні. У 1374 р. Вселенський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію.
Скориставшись з послаблення позицій православної церкви, на українські землі рушили католицькі місіонери — монахи чернечих орденів (францисканського, домініканського тощо). Польський уряд намагався силою насаджувати католицизм та принижувати православ'я. Уже 1361 р. утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. Резиденція архієпископа розмістилась у колишній православній соборній церкві. Дещо пізніше було засновано католицьке єпископство в Кам'янці-Подільському.
У 1387 р. католицтво було проголошено державною релігією в Литві. Проте більшість"князівських та боярських родин Великого князівства Литовського ще довго залишалися вірними православ'ю. Близько 1382 р. Владислав Опольський вивіз з українського міста Белза ікону Божої Матері та подарував її монастиреві у Ченстохові. Згодом ця ікона була перемальована та з часом стала головною реліквією католицької церкви в Польщі.
У кінці XIV ст. Галицька православна митрополія відновила своє існування, але на початку XV ст. знову була ліквідована, на цей раз остаточно. У 1412 р. за наказом польського короля Ягайла було вчинено нечуване святотатство - з собору в Перемишлі було викинуто останки православних небіжчиків.
У XV столітті було зроблено спробу об'єднати католицьку та православну церкви. У 1439 р. на вселенському соборі у Флоренції було укладено унію між Вселенським (Константинопольським) патріархом та Римським Папою. Цю унію не визнали в російських та українсько-білоруських землях. Руська православна церква (з центром у Москві) фактично стала незалежною, хоча добилася цього визнання лише в кінці XVI ст. У 1458 р. Київська митрополія остаточно відокремилася від Московської, зберігши канонічну залежність від Вселенського патріарха в Константинополі.
Внаслідок Берестейської унії (1596 р.) утворилась греко-католицька (уніатська) церква — складова частина католицької церкви на чолі з папою римським.
З моменту свого утворення греко-католицька церква потрапила у складне становище: з одного боку, католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької церкви, з іншого, більшість українського населення ставилась до неї, як до чужої, що зрадила "батьківську" віру. Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалась також в силу майнових суперечок: і уніати, і православні всі церкви та монастирі грецького обряду вважали своїми.
Щоб подолати кризу церкви, ієрархи греко-католицької церкви вдались до енергійних заходів. Особливо бурхлива діяльність розгорнулась за митрополитів Іпатія Потія і Веляміна Рутського. Спочатку греко-католицькі ієрархи намагались підняти авторитет церкви, слідуючи за православними, створюючи церковні братства, але цей шлях виявився безперспективним, бо він не усував тих недоліків церкви, що викликали найбільше нарікань. Тому було обрано інший шлях. Головна увага стала приділятись монастирям і освіті священиків. Був створений новий орден василіян, що об'єднав 5 монастирів. У Мінську і Новогрудку було створено колегії за зразком єзуїтських, семінарію для підготовки священиків. За розпорядженням папи римського було виділено 22 місця в європейських університетах для підготовки професорів. При монастирях створювались народні школи, вводилась опіка над православними, які навчалися в єзуїтських колегіях.
Ці заходи не дали відразу відчутного результату. Вони радше були розраховані на перспективу. Тому виникла ідея об'єднання уніатської і православної українських церков в єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії. Прихильники об'єднання сподівались у такий спосіб покласти край суперечкам за майно й землі, реформувати й зміцнити українську церкву. Але всі спроби протягом першої половини XVII ст. скликати спільний собор уніатів і православних були невдалими: то перешкоджав папа римський, який вимагав об'єднання на засадах флорентійської унії, то королівська влада, яка вбачала в цьому загрозу сепаратизму.
37. Протестантські громади на укр.. землях в 16 – пер. пол.. 17 ст. ( детально – в Ісіченка – ст. 126)
Протестантство в Україні з'являється у 30-40 рр. ХVІ ст. Йому передували різноманітні передреформаційні рухи єретичного характеру (богоміли, нестяжателі, жидовіли та інші), а також гусити.
Перша протестантська громада (анабаптистів) з'являється у Володимирі-Волинському у 1536 р. У 40-х рр. насамперед серед шляхти свою діяльність розпочинають лютерани, згодом кальвіністи та антитринітарії; у першій половині ХVІІ ст. розгортається діяльність соціан. У ХVІІ ст. протестантизм із Волині, Підляшшя, Холмщини і Галичини поширюється на Поділля, Київщину, Закарпаття.
Протестантські громади в Україні розгортають
широку видавничу, просвітницьку діяльність.
Видавалися книги Святого Письма національними
мовами, збірки проповідей і повчань. Тоді
ж з'являються нові протестантські течі:
меннонітство, баптизм, методизм.
39. Гетьман Сагайдачний і укр./козацтво в пер. чверті 17 ст.
Гетьман українського реєстрового козацтва (1614-1616) та (1620-1622), найвидатніша постать козацтва перед Богданом Хмельницьким. Народився в с. Кульчиці на Самбірщині в сім’ї українського шляхтича. Навчався в Острозькій академії і школі Львівського братства. Наприкінці 16 ст. подався на Запорозьку Січ, де швидко здобув авторитет. На початку 17 ст. брав участь у походах козаків на Молдавію, Лівонію, а незабаром став їх очолювати. У 1605 р. здобув фортецю Варну, у 1606 р. вщент зруйнував невільницьке місто Кафу, розбив військо турків , спалив і потопив багато турецьких галер, визволив з неволі тисячі українських бранців. За його гетьманування 1617 р. Військо Запорізьке увійшло до Європейської ліги. Прагнучи створити могутній анти турецький союз, Сагайдачний установив дипломатичні зв’язки з Московською державою, Грузією, Іраном. 1618 р. брав участь у війні польського короля Сигізмунда ІІІ з Росією. 20-тисячне козацьке військо очолюване Сагайдачним у цій війні взяло кілька російських міст, оточило і мало не захопило Москву, але з невідомих причин відступило. Очолюване Сагайдачним 40-тисячне військо відіграло вирішальну роль у розгромі Річчю Посполитою в 1621 р. 300-тисячної турецької армії під Хотином.