Шпаргалка по "Литературе"

В 16 ст. фільварки виникали в маєтках  дрібної шляхти, частіше в маєтках  середньої шляхти.. У володіннях багатої шляхти фільварок припадав на 3 і більше сіл.

Отже, ведення фільваркового господарства було вигідною справою для феодалів. Це видно з того, що пересічно  щороку у 1560-1570 рр. один лан фільваркової землі приносив шляхтичеві від 35 до 55 злотих чистого прибутку, тоді як з одноланового селянського господарства  той же шляхтич отримував щороку у вигляді грощової і продуктової ренти тільки 2,5-3,5 злотих.

 

16. Виникнення українського  козацтва

У 15-16 ст. виникає нова верства укр. суспільства – козацтво. Причини виникнення українського козацтва:

- економічні – колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого поля – степів за дніпровськими порогами;

-  соціальні – посилення феодальної експлуатації укр. населення з боку литовських  та польських магнатів, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала;

-  політичні – цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарської загрози;

-    стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

-    національно-релігійні – політична полонізація укр. населення та наступ католицької церкви на права православної. 

 До середини 16 ст. козаками називали людей, які займалися уходними промислами на південному порубіжжі та боротьбою з татарами. Ці люди – «уходники» поступово об’єднувалися у групи, які спільно полювали. В степах України вони з’явилися в 14 ст. Походили вони з різних станів: селян, бояр, міщан. В 14 ст. вперше з’являється назва «козак». У словнику половецької мови з 1303 року «козак» - це значить вартовий, вояк. У 15 ст. термін «козак» вживають вже відносно українців. Вже в 1492 р. кримський хан Манглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра Казимировича про напад на фортецю Тягиню загону козаків з Канева та Черкас. У 1499 р. в грамоті м. Києва згадується козаків з околиць Дніпра, у 1502 р. київські та черкаські козаки напали на татарського посла. У 16 ст. починається обєднання козаків у військову організацію. Серед перших організаторів були О. Дашкевич – черкаський староста, П. Лянскоронський – староста хмельницький, Б. Претвич – староста Барський. Участь цих осіб вказує, яку важливу роль в обороні українських земель проти татар відігравали козаки.

 

                                 17. Походження запорозького козацтва  в укр. історіографії

Спроби з’ясувати історію походження та суспільну роль козацтва ще в 16-17 ст. польські хроністи Бєльський, Пясецький, Коховський та інші. Вони підкреслювали «хлопське» походження козацтва.

На початку 17 ст. в українському суспільстві виникає і поширюється  інтерес до особистості в історії. Козацько-старшинські літописи кінця 17-18 ст. (Літопис Самовидця, Грабянки, Величка) прагнули передовсім обґрунтувати право старшини й українського шляхетства на привілейоване становище в суспільстві і створили версію про виникнення козацтва як привілейованої верстви. Головними дійовими особами у них були гетьмани, полковники, сотники, митрополити, монаші особи, дипломати.

У другій половині 18 –  на початку 19 ст. укр. історіографія остаточно вийшла за межі літописної історичної літератури. У творах кінця 18 – початку 19 ст. просвітницька критика козацької держави поєднується з героїко-романтичною ідеалізацією ранніх періодів історії; відчувається відгомін козацької доби. Домінує козацька патріотична концепція. Найпопулярнішими творами цього періоду були П. Симоновського «Краткое опимание о казанком маорросийском народе» (1765), різні редакції «Короткого літопису Малої Росії» (70-ті 18 ст.), «Історія Русів». Автор «Історії Русів» підкреслював шляхетську гідність козацтва, вважав його єдиним репрезентативним станом укр. суспільства, його елітою.

Видатним кроком вперед у дослідженні  історії укр. козацтва стали праці  істориків середини та другої половини 19 ст. Костомарова, Куліша, Максимовича, Грушевського. Цікавим є погляд М. Грушевського, щодо початків виникнення козацтва. Він, зокрема, зазначав, що козацтво є старим побутовим явищем, викликаним сусідством укр. народу з кочовим степом. Воно було саме результатом постійної боротьби із степом. Серед інших відомих теорій про початки козацтва слід назвати і теорію І. Рибчина, що є доповненням до поглядів Грушевського та Антоновича, який також початки козацтва пов’язував з необхідністю захищати свої землі від набігів з півдня.   

.

18. Українсько-татарські  стосунки у 15-16 ст.

Однією з гол. причин зародж. козацтва – тур. – татар. експансія. Крим. ханство як держ. існув. протягом 1449-1783 рр. Ще в XIII ст. землі Крим. піво-ва були захоплені мон. – татар. і відійшли до скл. Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі – Гірею вдалося вийти з-під ординського правління і створ. власну держ. зі столицею у м. Бахчисараї. Держ. релігією був іслам.

Незважаючи на існув. Крим.о ханства, претензії на пн. узбер.Чорного моря заявила Туреччина. Вже у 1475 р. вона встанов. своє панув. в пд. част. Крим. піво-ва. у пн Причорномор’ї поч. споруджувати в стратегічно важливих місцях фортеці (у гирлах рік: Дністра – Акерман, Дунаю – Ізмаїл, Дону – Азов та ін.). Фактично Крим. ханство було відмежоване від Чорного моря. У 1478 р, зваживши на могутність Туреччини, воно визнало васальну залежність від неї.

Ставши васалом, Крим. ханство продовж. й активізувало грабіжницьку політ. щодо укр. земель. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Укр., вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве нас.

Важливу роль у захисті місц. нас. - козацтво. Більш того, зміцнівши козацтво не тільки відбиває татар. – тур. напади на Укр., а й саме розгортає наступ на Туреччину і Крим. ханство. Спершу відбувалися сухопутні походи, 1і відомості про які дат. 80-ми роками 15 ст. У 1489 р. козаки брали участь у поході пол.. війська проти татар. На поч. 90-х років XV ст. коз. загони, очолювані отаманами Богданом, Голубцем і Жилою, билися з татарами біля Таванської переправи на Дністрі.

У кін. XV – на поч. XVI ст. коз. походи на татар –вел. масштаби, регулярні. У 90-х роках XV ст. козаки завдали татарам ряд поразок на Дніпрі. У 1512 р. козацькі загони під проводом П. Лянцкоронського та О. Дашкевича відбили грабіжницький напад крим. татар на пд.-укр землі. У 1516 р. та 1528 р. козаки на чолі з П. Лянцкоронським розбили татарські орди під Очаковим, у 1531 р. – на чолі з О. Дашкевичем відбили напад ординців на м. Черкаси.

Для захисту від козаків татари навіть змуш. були побудувати в гирлі  Дніпра і на Перекопі сист. оборонних  укріплень- не допомогло. У 1575 р. коз. на чолі з геть. Богданом Рушинським - нищівний удар Крим. ханству: прорвалися за Переком, розгромили м. Кафу, де містився один із найб. невільничих ринків.

 З Крим. ханством у XVII ст. активно  боровся кошовий ЗС Іван Сірко, який провів проти татар близько 60 успішних боїв і декілька разів розорював татарські улуси. На початку XVII ст. козаки здійснили ряд успішних морських походів проти турків і татар, величезну роль в яких зіграв гетьман Петро Сагайдачний.

 

19. Татарсько-турецькі набіги на українських землях в 16 – п. п. 17 ст.

Від 15 ст. укр. землі жили під небезпекою татар. і тур. наїздів. Татари потребували  прожиток і тому нападали на Україну. 1482 р. – хан Менглі Герай –  татари зайняли Київ, пограбували  місто, взяли в полон багато людей. Татари входили в укр. землі гол. шляхами, що йшли вододілами великих рік, та їх бічними відногами, найчастіше напади на Київ., Чернігів., Волинь, Холм., Полісся. Татари руйнували і палили всі села по дорозі, забирали все, що можна було вивезти на конях, і виводили з собою бранців. На торговищах Кафи продавали ясир до Тур. і в далекі сх. країни.

Починаючи з 1470-х років, Туреччина почала опановувати північне узбережжя Чорного моря: 1475 захопила колонії на півдні Криму (Феодосію — Каффу, Балаклаву, Судак,Керч), внаслідок чого Кримський хан визнав 1478 зверхність Туреччини. Далі турки створили свої військові бази у Білгороді — Аккермані (1484), Кілії (1484), Очакові (1480-і pp.),Ізмаїлі (поч. 16 ст.). Забезпечені турецькою протекцією, татари самі чи спільно із турками протягом двох століть нападали на українські землі, спустошуючи оселі, грабуючи населення та забираючи в ясир велике число української людності, яку продавали в Криму й Туреччині. Стамбул був одним з головних ринків українських невільників.

Перший турецький напад на Західну Україну відбувся в 1498/99, як відплата за втручання короля Яна Ольбрахта у турецько-молдавські справи. Тоді турки пограбували Поділля іГаличину, дійшовши аж до Перемишля. Після організації Запорізької Січі у середині 16 ст. українські козаки чинили організований опір турецько-татарській агресії.

З другої половини 16 ст. козаки почали влаштовувати відплатні морські походи на турецько-татарські володіння на півдні України: Очаків (1589), Аккерман (1594, 1601), Кілію (1602, 1606), Ізмаїл (1609, 1621), Каффу (1616).

 

20. Формування реєстрового  козацтва

Виникнення реєстрового козацтва пов’язане із зростанням феодально-кріпосного гніту та посиленої боротьби селянства. Оскільки Запорізька Січ послідовно виступала проти утвердження польського панування на укр. Землях, залучення запорожців до державної служби передбачало також установлення над ними контролю, щоб обмежити їхній вплив на укр. Суспільство та уникнути загострення відносин із Туреччиною і Кримським ханством.

У 1572 р. польський король Сигізмунд І Август (1548-1572) видав універсал, за яким на службу було взято 300 козаків. Ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали, і власне нічим не відрізнялися від решти козаків. Реформа сприяла організації козацтва, виділенню його з інших верств населення. Фактично нею було покладено початок відокремлення укр. козацтва як соціального стану. Новий етап у визнанні укр. козацтва як окремої соціальної верстви належить до правління Стефана Баторія (1576-1586), щоб не допустити антипольських повстань король у 1578 р. здійснив т.зв. козацьку реформу – 600 козаків, найнятих на службу,  було внесено до спеціального списку – реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровими. Козаки отримали низку привілеїв: звільнялися з-під залежності місцевих адміністрацій; звільнені від державних податків і повинностей, окрім військової; отримали право на землеволодіння; право власної військової та судової влади. Надання козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою укр. козацтва як стану.

Проте умови королівської служби поширювалися на час війни. Що свідчило про недовіру Баторія до реєстровців і намір зменшити їх чисельність після завершення експедиції проти московитів. Їх резиденцією оголошувався м. Трахтемирів, де розташовувався і козацький шпиталь. Плату за службу мав видавати писар на день Св. Миколая в Черкасах. Перебуваючи на королівській службі, крім власне військових, козаки мали виконувати поліційні функції, насамперед щодо всіх інших козаків.   

1617 р. – Вільшанська  угода – реєстр 1 тис. козаків

1618 р. – Роставицька  угода – реєстр 3 тис. козаків 

25 жовтня 1625 р. – Куруківська угода – 6 тис. козаків

червень 1630 р. – Переяславська  угода – 8 тис. козаків  

 

21. Внутрішній устрій  Запорозької Січі

З невеликого укріплення на дніпровському  острові Запорозька Січ переросла  у державно-політичне утворення  з демократичним устроєм – козацьку республіку. Протягом свого існування (16-18 ст.) Січ вісім разів змінювала місце перебування, проте її соціально-політичний устрій залишався незмінним.

На Січі був свій військовий та адміністративний поділ – на курені і паланки, а також система органів управління. Всі козаки вважалися рівними і мали однакові права. Вищим законодавчим, адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов’язкові до виконання. Право участі мали всі без винятку козаки. Інколи ради проводились і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж виключно старшинські . зібрання козаків за їх власною ініціативою називалося чернецькою радою. До компетенції загальної ради входили всі найважливіші справи життя козацького товариства: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питання війни і миру, ведення переговорів з представниками інших країн. За традицією козацькі ради збиралися щороку 1січня для переобрання кошового отамана і старшини – керівного органу Січі. До складу військової старшини входили: кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, під осавул, а також обозний.

Постійним місцем проведення ради була Січ. Важливою, насамперед, була присутність війська. Тому ради відбувалися під час походів у військових таборах. Перша згадка про козацьку раду 1581 р. міститься у творі Бартоша Папроцького.

Виконавча влада належала кошовому отаманові. Особливе місце відводилося і курінному отаманові – начальникові куреня, якого обирали на курінній раді і не потребував затвердження від всього товариства. Права і обов’язки старшини чітко регламентувалися.

 

22. Заснування Запорозької  Січі.  ЇЇ роль в історії українських земель 16-17 ст.

Перші згадки про Запорозьку Січ  датовані серединою 16 ст. У 15-17 ст. укр. землі являли собою вузол економічних, політичних і соціальних суперечностей. Польща нещадно гнітила – закріпачене  селянство, всіма способами перешкоджаючи його подальшому розвитку. Внаслідок цього класові суперечності між селянством та і польськими феодалами визначали основну суть суперечностей між найбільш рішучою силою укр. народу та поневолювачами, були рушійною силою в його боротьбі за ліквідацію польсько-шляхетського гноблення. У таких умовах ініціатором боротьби за незалежність стає козацтво, яке було керуючою репрезентуючою верствою протягом 16-17 ст.