Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Декабря 2013 в 21:41, магистерская работа
Актуальність дипломної роботи полягає у потребі грунтовного культурологічного аналізу, дитячої тілесності.
Мета: зробити культурологічний аналіз
Досягнення мети: пов’язане із завданнями, що допоможуть зробити культурологічний аналіз.
Визначену мету ми конкретизуємо у таких завданнях: визначимо поняття тілесного та його особливості. Значення дитинства та дитячої тілесності в історії культури, а саме символізм дитячої тілесності в культурній спадщині античності, зміна в значенні дитячої тілесності у середньовічний період, зображення дитячої тілесності у період Відродження, дитяча тілесність в культурі Нового часу, трансформацію тілесності (на прикладі дитячої) в модерні. Розглянемо розуміння дитячої тілесності в постмодерні.
Вступ…………………………………………………………………….…3
Розділ І. Поняття тілесності та його особливості………………….......8
Розділ ІІ. Значення дитинства та дитячої тілесності в історії культури………………………………………………………………………….18
2.1 Символізм дитячої тілесності в культурній спадщині античності..24
2.2 Зміна в значенні дитячої тілесності у середньовічний період….…31
2.3 Зображення дитячої тілесності у період Відродження……….……40
2.4 Дитяча тілесність в культурі Нового часу…………………….……46
2.5 Трансформація тілесності (на прикладі дитячої) в модерні……….52
Розділ ІІІ. Розуміння дитячої тілесності в епоху постмодернізма……58
Висновки………………………………………………………………….63
Список використаної літератури……………………………………..66
Акселерація фізичного і статевого розвитку дітей і підлітків була предметом міркувань демографів, психологів і педагогів в 60-70-ті роки XX століття. У 80-ті роки акселерація сповільнилася, хоча психологічні проблеми, зумовлені нею, будуть відчуватися ще довгий час. Антропологи вважають, що можна “... розглядати акселерацію і ретардації як неспецифічне пристосування до земних проявів циклів сонячної активності”. В аспекті нашої теми особливий інтерес представляє дисбаланс між прискореними темпами фізичного і статевого розвитку дітей і підлітків і ступенем їх соціальної та психологічної зрілості. “Тіло” обганяє “душу” і “дух”, і останні не справляються зі стихіями гормональної бурі підлітка (підлітком, на думку експертів ВООЗ, є людина у віці від 10 до 20 років). Ситуація ускладнюється ще тим, що постмодернізму випала історична роль могильника логоцентризма і стовпи масмедійного культури. Віртуальна деструкція тіла, його неукоріненість і різомность в екранній культурі, можливість безмежного маніпулювання значно модифікує сформовані стереотипи, змушуючи згадати відому фразу Анрі Пуанкаре: “Дорослому потрібна порнографія, як дитині потрібні казки”. Творена на наших очах нова парадигма тіла характеризується, по точному зауваженню Л. Хегая, поєднанням нарцисизму з акцентом на поверхневому, формальному і номінальному і безсоромності, підкреслюючи фізіологічність і тваринний характер ваблення. Неприродність мультимедійних героїв, що витіснили на периферію образи людей і тварин з дитячого фольклору, стала предметом стурбованості батьків, педагогів і психологів. Адже подорослішав людина багато в чому реалізує ті картини світу, які були сконструйовані і сігніфіціровани в дитинстві. Тіло дорослої - це не просто виросло і розвилося тіло дитини, але і “поле” знаків і символів, що беруть початок у дитинстві.
Досліджуючи тему дитинства в Західному мистецтві XX століття, М. Епштейн та Є. Юкина вказують на популярний мотив дегуманізації дитинства як певної чужорідної і навіть ворожою людству інопланетної цивілізації (оповідання Р. Бредбері). “Серед усіх незліченних форм життя, діти, можуть бути, найстрашніші, бо вони породжені нами, начебто цілком залежні від нас, але за внутрішнім складом абсолютно для нас непроникні”. Дитинство у Е. Бредбері виявляється чимось на зразок метафори таємничого і непередбачуваного, як “якби прилетіло б з острова, де не ступала нога людини”. Тема дитинства у певній західній культурі, констатують М. Епштейн та Є. Юкина, пройшла шлях від романтичної розчулення до містичного страху і трепету, від ідилії до фільмів жахів. Проаналізувавши на теоретико-методологічному рівні стан сучасних етнографії та історії дитинства, І. С. Кон дійшов висновку, що: “Розрізнене вивчення дитинства в межах психології розвитку, соціології виховання, історії родини, культурної та психологічної антропології (етнографії), історії літератури для дітей і про дітей, педагогіки, педіатрії та інших дисциплін дає дуже цінну наукову інформацію. Та щоб правильно зрозуміти і осмислити ці факти, потрібен широкий міждисциплінарний синтез” [27, с.87]. Дитинство є невід’ємною частиною суспільства, своєрідним суб’єктом різнопланових різнохарактерних стосунків, у яких воно об’єктивно ставить завдання та цілі взаємодії з дорослими, визначаючи напрямки їх діяльності, розвиваючи і змінюючи тим самим світ.
Сучасна психологія і антропологія дитячого віку всіляко підкреслює важливість і значущість активного внеску самої дитини в його соціалізацію і майбутній розвиток. Можна говорити про феномен глобалізації дитинства, про значне зростання уваги дослідників, так само як і політичних організацій до цього феномену. Збувається, в якійсь мірі, пророкування Маргарет Мід про постфігуратівнимі характер сучасної цивілізації, про нове розуміння світу дитинства. Говорячи про це, варто вказати на досить негатив ¬ ве ставлення до дитинства і дитячості в традиційному типі культури, включаючи і російську, що зафіксувалося навіть на рівні мовних стереотипів. Ситуація радикально змінюється в світі початку XXI століття, коли стають очевидними ті тупики, в яких може опинитися цивілізація, так само як і необхідність пошуку альтернативних підходів. Світ повинен знайти нові шляхи, але не “впадаючи” у дитинство, а пробуючи себе знову і знову, як дитина, безперервно відчуває себе в оволодінні правилами гри культури і мови. Можна погодитися з тими хто вважає, що дитині набагато легше увійти в сучасне кроскультурного, віртуальне співтовариство і увійти рівним. Схоже, що ностфігуратівность нашої цивілізації виявляється насамперед саме в цьому. Стрімко впровадити в екранний світ молоде покоління знаходить у ньому свої тілесні ідеали і норми і виступає в ролі провідника консервативних батьків в цю реальність. Інтерес до “дитячих” способам пошуку виходу з важких і. найчастіше, тупикових ситуацій - не випадкова девіація світового соціокультурного процесу і не виконання євангельських пророцтв про те, що, не уподібнившись дітям, не можна увійти в царство Боже. Це нагальна імперативна потреба людства, яке зараз все більше і більше нагадує тіло дитини.
Отже, дух сучасної епохи пов’язаний насамперед із занепадом людської чуттєвості, формобудівельної енергії людини, тілесності і духовності. Свого часу ЗМІ потрібен був час, аби прийняти ідею про те, що цивілізація постмодернізму стає image oriented, орієнтованою на зоровий образ. Дитинство є невід’ємною частиною суспільства, своєрідним суб’єктом різнопланових різнохарактерних стосунків, у яких воно об’єктивно ставить завдання та цілі взаємодії з дорослими, визначаючи напрямки їх діяльності, розвиваючи і змінюючи тим самим світ. Дитяча тілесність не є однозначною завдяки візуалізації людської тілесності в епоху постмодерна.
ВИСНОВОК
Тіло людини є першим репрезентатором кожної епохи. Тіло – це інструмент, який можна вдосконалювати, модифікувати, виправляти, загартовувати. Тіло завжди намагаються формувати таким чином щоб пристосувати його якомога краще до служіння людині на фізичному рівні в якості засобу досягнення його вищих цілей. Кожна культура та епоха ставить перед людиною та її власним тілом певні правила. Під впливом різних факторів виробляються різне сприйняття тілесності, а саме дитячої тілесності.
Тіло дитини є першим і основним джерелом знань на шляху становлення особистості, саме за допомогою тіла дитина починає своє знайомство з навколишнім світом. Адже для того, щоб зрозуміти, як функціонує все навколо, дитина, перш за все, стикається з необхідністю розібратися зі своїм тілом – зі своїми пальчиками, ніжками, і все це і стає першим об’єктом досліджень дитини. Він з усім властивим йому цікавістю прагнути осягнути себе і ту оболонку, в яку він захований. Тіло – перша річ, яка надходить у розпорядження дитини, і освоєння якої є передумовою до появи всіх наступних предметів матеріального світу. Зміна відношення до тілесності в період різних культур і впливає на історію розвитку дитячої тілесності. Якщо за допомогою тіла дитина пізнає навколишній світ, то культура власне диктує напрямок пізнання. За допомогою тіла дитина сприймає і духовну і фізичну силу культури.
За допомогою тілесності культура може сказати більше ніж найкращий оратор. Тіло ще здавна є текстом самої культури, а дитина є репрезентатором цієї культури. Так протягом всієї історія поняття тіла та дитячої тілесностві змінювалися, ще з античності і до сучасності. Хоча і досі не можна з впевненістю сказати точну позицію дитячої тілесності в сучасній культурі.
У Стародавній Греції
величезну роль у вихованні громадянина
і людини грала фізична культура
і природним був культ
У середні століття земна краса вважалася гріховною, а насолода нею – недозволеною. Тіло драпірували важкими тканинами, які щільним мішком приховували фігуру. Під чепчиком повністю ховали волосся, був відданий забуттю весь арсенал засобів для поліпшення зовнішності, які були так популярні в античні часи. Тіло людини та дитячу тілесність пригноблювали. Як таке поняття дитина не існувало до певного періоду життя, самої дитини. Дитину вважали маленьким дорослим, який вже змалку мав працювати. Високе Відродження приносить зовсім інше розуміння краси. Замість тонких, струнких рухливих фігур тріумфують пишні форми, могутні тіла з широкими стегнами, з розкішною повнотою шиї і плечей. Людина і її тіло вільне від обмежень. Дитяча тілесність у період Відродження набуває зовсім іншого значення, дитина на картинах зображувалася вже з дорослим тілом. Дитяче тіло могло зовсім нічим не відрізнятися від тіла дорослої людини.
В період Нового часу аналіз тілесності як форми прояву валеологічної цінності виводить нас на діалектику “зовнішнього” і “внутрішнього” в людській особистості. Зовнішній і внутрішній світи виступають при цьому як різних вимірів єдиного валеологічного простору людини. Френсіс Бекон, як ми добре знаємо, говорив: “Не буває краси, яка б не мала дивацтва в пропорціях…”. Однак, як не парадоксально, саме в Новий час виникли і поширилися дискусії про тіло, про здоров’я, розум людини міг доходити до абсурдних речей, що дало змогу більш грунтовніше дослідити дитяче тіло.
Відхилення від норми розглядається як ціннісний орієнтир в період модернізму, що знайшов своє відображення в змісті та оцінці пластичного образу. Образ стає все більше дегуманізованим і відходить від зображення людського тіла. “Нова тілесність” скульптури стала перехідним етапом від класичної статуарності до пластичних інновацій модернізму та постмодернізму. Тіло людини та її образність не є статичними, вони не мовби рухаються. А в нашому столітті, коли ми крок за кроком позбулися спадщини Греції, ожилого в епоху Відродження, відкинули античні обладунки, забули міфологічні сюжети, засумнівалися в доктрині наслідування, одна лише тілесність вціліла. Вона, може, й пережила деякі дивні перетворення, але залишається нашим головним сполучною ланкою з класичною школою. Але в період постмодерну всі властивості людського тіла передаються (мега) машині. Людина та дитина втрачає своє тіло. Період постмодерну це – це катастрофа тілесності, тіло є розірване і дезінтегроване. Формою цієї катастрофи є створення віртуального образу, віртуального світу. Дитина живи в інформативному світі. І сама дитина стає інформатором для візуальної культури.
Узагальнюючи, можна зазначити, що для кожної епохи властиві специфічні форми прояву тілесного життя, які визначаються аксіологізацією категорій сакрального та профанного у культурному архіві. Образ тіла накладає структуровану сітку значень на “оголену плоть”, таким чином включаючи її у монологічний дискурс та позбавляючи можливості зміни стратегій проявлення. Тому його можна назвати, з одного боку, репресивним щодо тілесних проявів, які він обмежує, а, з другого боку, “смислотворчим”, оскільки він надає неоформленій масі тілесної схеми можливості постати у комунікативній ситуації даної культури.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Информация о работе Культурологічний аналіз феномену дитячої тілесності