Культурологічний аналіз феномену дитячої тілесності

Міністерство освіти і науки України

Національний університет  “Острозька академія”

 

 

 

 

Інститут довузівського, заочного та дистанційного навчання

 

 

 

 

 

Лосінець Іванна Миколаївна

 

Культурологічний  аналіз феномену дитячої тілесності

 

 

 

Магістерська  робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра

Галузь знань 0201 Культура

Спеціальність: 8.02010101 – Культурологія

 

 

 

 

Науковий керівник:

кандидат філософських наук,

доцент 

Петрушкевич Марія Стефанівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Острог – 2013

Вступ…………………………………………………………………….…3

Розділ І. Поняття тілесності та його особливості………………….......8

Розділ ІІ. Значення дитинства та дитячої тілесності в історії     культури………………………………………………………………………….18

2.1 Символізм дитячої тілесності в культурній спадщині античності..24

2.2 Зміна в значенні дитячої тілесності у середньовічний період….…31

2.3 Зображення дитячої тілесності у період Відродження……….……40

2.4 Дитяча тілесність в культурі Нового часу…………………….……46

2.5 Трансформація тілесності (на прикладі дитячої) в модерні……….52

Розділ ІІІ. Розуміння дитячої тілесності в епоху постмодернізма……58

Висновки………………………………………………………………….63

Список використаної літератури……………………………………..66

Додатки…………………………………………………………………...72

Додаток: “Охорона праці: в загальноосвітніх навчальних закладах”..78

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Переміни  в  напрямках  руху   теоретичної   думки  і  розвитку  соціокультурних   практик  пов’язані  з особливостями   соціального,  культурного   і,  власне,  пізнавального  процесів,  мали  особливі   наслідки  для  специфічної   області знання, а саме – розуміння образу тіла. Так,  зокрема,  сьогодні   активно досліджується проблематика, яка пов’язана з різними аспектами тілесності людини.  „Homo somatic” – „людина тілесна”,  із предмету інтересу природничих наук (як біологічний феномен), починаючи   з  другої   половини  XX  сторіччя  стала  об’єктом  дослідження  в  сфері  гуманітарного   пізнання, найважливішим вектором якого, за словами М. М. Бахтіна, і є вивчення людини в просторі  культури. На  думку   С. В.  Дмитрієва, культуру   слід  розглядати  не  як  окрему  сферу суспільства,  а як  наскрізну систему, яка пронизує  весь соціум, сферу свідомості, думки і тіла людини [17, с.70]. У феномені  ж людського тіла культура  знаходить (як і в іншому будь-якому матеріальному об’єкті включеному  у її простір) форму свого „здійснення”, можливість  бути  явленою,  втіленою,  тобто представленою  в тілі,  тілесно.

Сьогодні   на  рівні  кожної   окремої  особистості,  так  і  всього  суспільства, відбувається девальвація, зниження  цінності,  втрата  культурного   сенсу,  який  повинен  бути  наданий  тілесності.  Введення  людської тілесності в контекст гносеологічного, методологічного,  предметно-практичного ставлення людини до світу  і до самої себе розширює можливості цілісного  сприйняття  людини,  яка набула  в наші дні ваги глобальної  першопроблеми  цивілізації [10, с.12]. Сьогодні  вже ніхто не сумнівається, вважає І. С. Кон,  що  наше  тіло  – не  просто  природна,  анатомо-фізіологічна  даність,  а складний  і мінливий  соціальний конструкт,  стосовно  якого   у філософії  та  культурології   існує  декілька,  на жаль, мало  узгоджених  між  собою концептуальних   схем  і  бінарних  опозицій [27, с. 44]. 

Характерною  рисою  осмислення  проблеми  тілесності  став перехід до створення конкретних  версій розуміння  тих чи  інших проявів людського  буття  (дитяча тілесність, жіноча та чоловіча тілесність, сексуальність, влада). Тіло є ключовою категорією свідомості,  яка організовує розуміння  буття, тобто світу взагалі, а також є універсальною константою  людини, умовою можливості її буття, тобто її онтологічною сутністю [10]. Тіло стає посередником  між світом та Я, бо Я не має іншого способу бути пов’язаним зі світом, аніж бути тілесно присутнім у ньому. Саме тіло людини поєднує „Я” і зовнішній світ. Людська  тілесність відображає світ, в якому  існує людина.

Соціокультурне  буття  впливає на людське  тіло через  багато факторів, обумовлює  тілесну  поведінку  (яка відповідає  цим  факторам),  культивування   фізичного  іміджу,  адекватного   існуючим  нормам,  або  ж  всупереч  ним. У  культурі  не  існує  усталеної   і  розвинутої  практики,  котра могла  б проявляти  себе  без  відповідного  їй людського  тіла – між ними існує чіткий зв’язок.  Ті чи  інші елементи та особливості  тілесності детерміновані  становищем людини, специфікою  її занять, спрямованими до неї соціальними вимогами тощо. Стиль свого часу (або влада свого часу) диктує  вимоги до тіла, „опікується ” ним та контролює  його. У цьому контексті  непересічний  інтерес мають феномен звички та культурна  традиція. Через  звичку  тіло не лише  утримує пам’ять про свої стосунки   зі світом,  але й виробляє інструменти, що допомагають  йому влаштуватися  у цей світ. Культурна  традиція виступає як соціокультурний  механізм формування   і розвитку людської  тілесності, який  діє  через  обряди  і  ритуали,  направлені на  затвердження   ідейного  змісту  суспільних   відносин,  якостей  і властивостей особистості; орієнтований на розвиток людини в її духовно-тілесній єдності, яка за своїм ідейним потенціалом виходить  далеко  за межі завдань вдосконалення  тільки тілесної організації людини [3]. Завдяки своєму тілу людина явлена у світ, а саме тіло переймає на себе конфігурацію буття. Усе , що оточує  людину і з чим вона має справу, накладає відбиток на її тілесність. При цьому мова не йде лише про пасивне перетворення  тіла під впливом певного способу життя, а про проекції (впливи) культурних  та соціальних  форм  на  людську   тілесність.

Актуальність  дипломної роботи полягає у потребі грунтовного культурологічного аналізу, дитячої тілесності.

Мета: зробити культурологічний аналіз

Досягнення  мети: пов’язане із завданнями, що допоможуть зробити культурологічний аналіз.

 Визначену мету ми конкретизуємо у таких завданнях: визначимо поняття тілесного та його особливості. Значення дитинства та дитячої тілесності в історії культури, а саме символізм дитячої тілесності в культурній спадщині античності, зміна в значенні дитячої тілесності у середньовічний період, зображення дитячої тілесності у період Відродження, дитяча тілесність в культурі Нового часу, трансформацію тілесності (на прикладі дитячої) в модерні. Розглянемо розуміння дитячої тілесності в постмодерні.

Об’єктом дослідження  є – Європейська культура від періоду античності до сьогодення.

Предметом дослідження  є – феномен дитячої тілесності.

Ступінь вивченості теми. Тілесність і дитяче тіло були й залишаються об’єктами дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Серед них: Кеннет Кларк, Любке В., Подорога Ф., Русін Р. М. Вагомий внесок у вивчення даної теми вніс Жак ле Гофф, який зробив ґрунтовне дослідження історії тіла в період Середньовіччя. Досить вагома праця в історії дитячої тілесності “Ребенок в мире эроса” Жарова Л. В., Ф. Ариеса “Ребенок и семейная жизнь при Старом Режиме”,  Кон И. С. “Ребенок и общество”.

Джерельна і  теоретична база дослідження є досить різноманітною. Хоча дана тема  не є повністю розкрита. Вона не є повністю структурованою. Хоча є тільки декілька наукових праць, пов’язаних  із поняттям тілесності, а саме дитячою тілесністю тілесності “Ребенок в мире эроса” Жарова Л. В., його праця дала змогу розглянути, роль дитячої тілесності в культурі. Биховська І. М. “Homo somatikos: аксіологія людського тіл” ця праця дала нам можливість розглянути людини не лише, як біологічну істоту, а й і тілесну. Жак ле Гофф. “Історія тіла в середньовічної епохи” за допомогою цієї праці ми детально опрацювали історію людського тіла в період Середньовіччя.

Під час написання  магістерської роботи використовувалися такі методи наукового дослідження як історичний ми використовували у першому розділі тобто ми вибудовували історичну парадигму зародження та трансформації тіла, порівняльний у другому розділі, ретроспективний, дедукції та індукції, метод систематизації.

Новизна даної магістерської  роботи в тому, що в ній зроблено спробу аналізу та систематизації дитячої тілесності. Не зважаючи на те, що феномен дитячої тілесності не є повністю дослідженим, але в даній роботі запропоновано якісно новий підхід до аналізу дитячої тілесності. А саме намагалися розглянути феномен дитячої тілесності через призму історії та культури.

Теоретичне  та практичне значення  теоретичне значення даної роботи полягає у систематизації результатів дослідження, що стосуються аналізу феномену дитячої тілесності.

Практично застосувати  дане дослідження можна у виступах на різноманітних конференціях, що стосуються проблеми тілесності та феномену дитячої тілесності. Результати даного дослідження можуть використовуватися в навчальній діяльності.

Структура роботи:  Дана курсова робота складається зі вступу, трьох основних частин, в яких розглядається поняття  тілесності та його особливості. Значення дитинства та дитячої тілесності в історії культури, де ми більш детальніше розглянемо символізм дитячої тілесності в культурній спадщині античності, зміна в значенні дитячої тілесності у середньовічний період, зображення дитячої тілесності у період Відродження, дитяча тілесність в культурі Нового часу, трансформація тілесності (на прикладі дитячої) в модерні. Розуміння дитячої тілесності в постмодерні. висновків та списку використаних джерел та літератури, і додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТІЛЕСНОСТІ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

 

Тіло людини в кожній культурі та епосі сприймається по-різному, але завжди як ціле. Людина, будучи по своїм тілесним якостям матеріальним предметом змінює тіло. Століття змінювали один одного, приходили нові покоління і погляди змінювалися, але не можна не помітити одну спільну тенденцію: що було важливим у попередній століття, єдиним разом відміталися в новому столітті, а прямо протилежне підносилося до незвичайної висоти. Це легко помітити, якщо звернутися до історії світових культур і простежити зміни в тематиці мистецтва, а конкретно, в зображенні оголеного людського тіла, по чому, звичайно, можна буде судити про ставлення різних поколінь до матеріального і духовного, до людського і божественного. Історію світової культури можна розглядати як історію тілесних канонів шляхом виділення епох, в яких тіло виступає найбільш проявленим, домінує, або, навпаки, витісняється на периферію, ретушується [32].

Перш ніж ми точно  виділемо поняття тілесності та його особливостей, ми повинні розмежувати  або ж поєднати поняття “тіло” і “тілесність”. Отже, філософський дискурс “тіла”, як невід´ємного атрибуту “людського”, триває віки і має численні інтерпретації, вписані в соціокультурний контекст, саме тому досить важко виділите одне точне поняття “тіла”. Велика кількість експлікацій “тілесного” утворює у сучасному полі філософських досліджень строкате розмаїття підходів, парадигм та кутів погляду. Для нас важливо розібратися в тому, які саме підходи до визначення “тілесного” побутують. Які аспекти багатовимірного поняття “тіло” використовуються? Які явища соціального досліджуються з явним чи неявним використанням поняття “тіла” або “тілесності”? Наукові категорії тіла і тілесності мають довгу історію. Вони знайшли своє відображення у працях філософів, культурологів, релігієзнавців, антропологів, соціологів, психологів. Як справедливо стверджує О. Муха, “...сприйняття, трактування, оцінка людської тілесності, усвідомлення її місця у структурі особистості та соціальному контексті, осмислення співвідношення тілесного з духовним, характеру їх взаємозв'язку спільно утворюють той найближчий контекст, з якого можна визначати особливості культури, епохи, світоглядної системи взагалі” [42, с. 43]. Видатні мислителі ХХ століття ввели до інструментального поля сучасної філософії, естетики, культурології поняття тіла, тілесності, тілесних практик, тілесної топографії, феноменологічного тіла, соціального тіла, текстуального тіла тощо. Важливим досягненням їхньої праці була диференціація понять “плоть”, “тіло”, “тілесність”.

У культурі тіло постає, як матерія, або як видима дійсність, що сприйнята почуттями і доступна їм. Зовнішній образ тіла – це в першу чергу те, що належить людині; зовнішній образ формує його певну зовнішність і впливає на певне враження, яке виробляє ця людина. До людського тіла, примикають різні частини, кожна з яких виконує в тілі характерну для неї функцію. Як говорив у своєму вірші Осип Мандельштам “Дано мені тіло – що мені робити з ним? ..”. Справді, у кожної людини є тіло, але у кожного воно різне і варіантів маса [52]. І, що найголовніше, про що також згадав у своєму вірші Мандельштам, людина так і не зрозуміла толком, як їй до свого тіла ставитися. Може бути, тому з давніх пір до зображення людського тіла було особливе ставлення, особливий інтерес? Тіло – це інструмент, який можна вдосконалювати, модифікувати, виправляти, загартовувати. Тіло завжди намагаються формувати таким чином, щоб пристосувати його якомога краще до служіння людині на фізичному рівні в якості засобу досягнення його вищих цілей. Тіло являється матерією якою користуються, і не має значення, які бажання самого тіла і які звички воно встигло придбати в минулому. Людина підсвідомо підпорядковує собі тіло, але в той момент, коли тіло набуває владу над людиною і вимагає, щоб не воно служило людині, але зовсім навпаки. Робота тіла формується не просто індивідами, а головним чином товариствами, вихованням, моральними нормами і модою [3].

Кожна культура та епоха  ставить перед людиною та її власним  тілом певні правила. Під впливом різних факторів виробляються різні канони, наприклад, щодо тіла. Культура встановлює правила не лише перед людиною і тілом, але і перед самою собою. Культура створю певні канони які врешті решт змінюються з часом. Проблема тілесності та розуміння тіла відноситься до числа ключових філософських проблем, оскільки тут доводиться враховувати багато феноменів людської свідомості. У свою чергу, це передбачає дослідження складу, змісту потенціалу людини, аналіз одиниць або модусів сформованих потреб і здібностей, розгляд духовного потенціалу особистості. Саме в просторі розгляду людської тілесності з’являються технології розвитку духовного потенціалу особистості і суспільства, здатні протистояти конфронтації і придушення індивідуального початку.

З позиції наукового  світогляду – людське тіло –  дуже складний організм. Воно відрізняється  від інших речей саме своєю складністю, що дозволяє йому бути носієм людської психіки і свідомості. Але чи є ступінь складності сутнісною рисою людського тіла? Адже з цієї позиції тіло людини неможливо відрізнити від інших речей. Сутнісне відмінність має полягати не в виділенні якихось особливих рис, а в такій унікальній характеристиці, яка відрізняє людське тіло від всіх інших біологічних організмів або інших речей значно сильніше, ніж вони різняться між собою. Науковий світогляд не в силах знайти таку унікальну характеристику тіла, це завдання може виконати лише філософія [25]. Дуалізм розуміння тіла є особливим, специфічним об’єктом дослідження. Воно – перший крок озовнішнення, екстеріоризації людини. Тіло, з одного боку – сама людина, а з іншого – вмістилище її суті, її оболонка, з якою людина народжується, живе і вмирає. Культура постійно впливає на дитячу тілесність, яка є і початком подальшого життя кожної людини. Усвідомлення дитячої тілесності є початком розуміння всієї людської тілесності в культурі. Дитяче тіло моделюється відповідно до канонів, та сприйняття його як необхідного. Тіло почало осмислюватися і обігруватися в найдавніших міфологічних системах. Навіть не знаючи достеменно прагматики палеолітичних бивневих фігурок, наскельних антропоморфних гравіровок чи енеолітичних керамічних статуеток. Поняття тіла є однією з найбільш складних і парадоксальних у філософсько-культурологічному дискурсі. Протягом багатьох століть воно приковувало увагу безлічі філософів, культурологів, антропологів, психологів та інших дослідників. Історія культури показує нам різноликості і нестандартність підходів до розгляду даної проблеми, які виявляли себе як на рівні повсякденного, масового, так і на рівні конкретно-наукового пізнання.