Збройни: сили Украини на захисти витчизни

Флот. Бригади — трилінійних  кораблів (усього 9 шт.), крейсерів (2 шт.), гідрокрейсерів (6 шт.); дивізії міноносців (27 шт.); 27 підводних човнів, кілька дивізіонів сторожових кораблів, морока піхота та військово-морська авіація (20 гідропланів).

Листопад 1918 р. — Директорія УНР (В. Винниченко) приводить до влади після повстання січових стрільців і 14 грудня 1918 р. УНР відновлено. Військові сили — 300 тис. чол., але їх бойова здатність низька (не вистачає кадрів, регулярних бойових істин мало, повстанці не організовані).

ЗС директорії: 6 дивізій і 2 корпуси (Запорізький і Січових стрільців). Після 5 місяців боїв Червона Армія одержала перемогу витіснила Українську армію в Західну Україну.

Січень 1919 р. — утворена Українська Галицька Армія (УГА), яка налічувала 45 куренів, 40 артилерійських батарей, кілька сотень кінноти (100 тис. чол.). Виникли нові способи ведення бойових дій: окремими напрямками і не на широкому фронті, а також високомобільно, маневрено, невеликими підрозділами в чисельних місцях фронту. Одним із головних засобів оброни чи наступу були броньовані поїзди, бронемашини під прикриттям яких діяли піхота й кіннота.

Основна тактична одиниця — курінь і бригада з 3-5 куренів. Зброя в основному трофейна (австрійська, німецька, російська). У кінноти — шаблі, кортики, гвинтівки. Кожна сотня мала також відділення легких кулеметів. УГА мала єдину військову форму одягу подібну до австрійської.

1.7. Українські  військові формування та військова  діяльність українського народу  в період Другої світової війни

1920 р. — заснована  підпільна Українська військова  організація (УВО), яка боролася з польською владою на території Західної України.

1929 р. — з'являється  ОУН (Організація українських  націоналістів), яка вела боротьбу за єдину соборну Україну

15 березня 1939 р.— на  території Чехословаччини було  проголошено незалежну Карпатську Україну, а військові формування (10-12 тис. осіб) Карпатська Січ. За санкцією Німеччини угорська армія задушила молоду державу, загинуло понад 5 тис. українців. [16,32]

Друга світова війна (1 вересня 1939 р.):

- активізувалась національна боротьба за незалежність. Як народ без власної держави українці дезорієнтовані. Це приводить до певного розмежування населення: 13 тис. ідуть на контакт з гітлерівцями (стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина» під командуванням німецьких офіцерів, яка чинить терор проти українського народу);

- друга частина залишається у складі Червоної Армії (4,5 мли осіб) в радянському партизанському та підпільному русі;

- третя частина — УПА (Українська повстанська армія), яка вела партизанську війну загонами українських націоналістів (понад 400 тис. осіб).

Коли 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польсько-радянський кордон, для українського народу розпочалася Друга світова війна. Західна Україна відповідно до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. і, зокрема, «Таємничого додаткового протоколу» перейшла під контроль Радянського Союзу.

22 червня 1941р. фашистська  Німеччина без оголошення війни,  порушивши Пакт про ненапад,  почала масовані воєнні дії  проти СРСР, вторгнувшись на його  територію через західні кордони. Після нападу Україна перетворилася на один із найважливіших театрів військових дій між радянськими та німецькими військами. На території України воєнні дії тривали з першого дня війни до 28 жовтня 1944 р.

Німецька армія вторгнення нараховувала близько 5,5 млн. осіб у складі 190 дивізій (з них 157 німецьких і 37 її союзників, гармат і мінометів — 47 200 шт., танки і самохідні гармати 4300 шт., літаків — 4980 шт.).

Червона Армія в західних військових округах мала 2,9 млн. осіб у складі 170 дивізій, 9200 танків, 8450 літаків, 48 830 гармат і мінометів.

Таким чином, перевага Червоної Армії була в танках, літаках, гарматах і мінометах, крім особового складу.

Наступ фашистських  військ відразу ж розгортався  по всій довжині кордонів від Балтійського моря до Карпат. Разом з Німеччиною на її боці у війну вступили Угорщина, Італія, Словаччина, Румунія і Фінляндія.

Розвиток військових дій на радянсько-німецькому фронті відразу ж набув загрозливого характеру. Причини тимчасових невдач Червоної Армії відомі:

1. Прорахунки в оцінці  термінів нападу.

2. Ослаблення командного складу через репресії командно-політичного складу (репресовано 40 тис. командирів, в т. ч. 1800 генералів).

3. Відсутність у військах  сучасної зброї та військової  техніки.

4. Війська не навчались  веденню захисних операцій, тому  що, згідно з військовою доктриною, вони навчались вести воєнні дії невеликою кров'ю і на чужій території.

Німецький фронт швидко рухався на схід. До середини липня  німці захопили Галичину, Західну  Волинь, Буковину, Бессарабію; у середині серпня німці окупували Правобережну України, 19 вересня взяли Київ і Полтаву, 16 жовтня Одесу, 24 жовтня Харків. До кінця 1941 р, німці захопили майже всю Україну, крім Ворошиловградської, східних районів Харківської, Донської областей, Криму, який вони зайняли в середині 1942 р.

У перші шість місяців  війни противник захопив у  полон 3,8 млн. військовослужбовців (в т. ч. 1,3 мли українців). Тільки вперіщ три тижні втрати склали біля 8,5 тис. літаків, більше 6 тис. танків і 9,5 тис. гармат. Обставини для СРСР складалися більш ніж катастрофічно.

Більше двох місяців  тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили понад 100 тис. війська. Але німці не тільки врешті-решт захопили Київ, а й полонили 660 тис. осіб, з них 60 тис. командирів. З оточення змогли вийти лише окремі загони.

Оборона Одеси тривала 73 дні, сковуючи 18 дивізій противника. Але німці успішно наступали. Після 8-місячної оборони Севастополя він також був захоплений. Радянські війська мали катастрофічну поразку під Харковом. Тут у полон німці захопили 240 тис. солдатів і офіцерів Червоної Армії. Під Севастополем німці втратили 300 тис. загиблих, що більше ніж втрати німців у всій Європі, північній Африці й Атлантиці. Але 4 липня 1942 р. місто була захоплене.

Поразки радянських військ в Україні та Криму різко змінили воєнну ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 р. після захоплення німцями м. Свердловська Ворошиловградської області вся територія України була остаточно окупована.

До лав Червоної Армії в перші дні війни влилося 200 тис. українських добровольців. Мобілізовано практично все чоловіче населення. Виключення — західні регіони, де наступ фашистів був занадто швидкий. У планах Гітлера — якнайскоріше заволодіти Україною, тобто промисловим і культурним регіоном СРСР. Крім того, був розрахунок на значну підтримку населення України проти Росії. У цьому дуже велика помилка.

Перший рік Великої  Вітчизняної війни відзначився  тим, що партизанський рух незначний, мало організований, в основному у лісостеповій смузі України. Загони утворювали з офіцерів Червоної Армії, які вийшли з оточення або залишились на окупованій території.

Серпень 1942 р. — початок  діяльності спеціальної партизанської групи Медвєдєва і масового партизанського руху в Україні, працюють великі партизанські ватаги та загони під командуванням С. Ковпака, О. Сабурова, О. Федорова та ін. Дії партизан у західних районах не знаходять у населення такої підтримки, як у східній і центральній частинах України. [14,48]

Форми боротьби партизан

- Руйнування німецьких комунікацій (рейкова та шляхова війна).

- Тактика рейдів — великі загони (Карпатський рейд під командуванням С. Ковпака у 1943 р. з військової точки зору був невдалим, але враження на населення України справив велике).

- Великого поширення набула тактична форма ведення бойових дій — засідка або декілька засідок (здійснивши напад із засідки, партизани миттєво зникали, а з'являлися там, де їх не чекали). Поширення набули нальоти.

- Партизанський рух був інтернаціональний, бо разом з українцями воювали представники 62 народностей і національностей. Усього партизан було близько 500 тис. осіб.

- Зброю та припаси партизани отримували з «Великої землі» та поповнювали за рахунок трофеїв, а одяг, продукти, взуття їм давало населення окупованої України.

- Структурно партизанські загони і з'єднання були такими самими, як і в Радянській Армії. Були навіть навчальні загони та підрозділи для поповнення.

- Партизани діяли в тісному контакті з підпіллям (м. Краснодон). У Херсоні підпілля активізувалося у 1943 р. і героїчно забезпечувало зв'язок з партизанами в Голій Пристані, переправляючи туди своїх товаришів, яких шукали гітлерівці.

Українська Повстанська  Армія та інші військові формування

Боротьба за лідерство  між двома фракціями ОУН (Організація українських націоналістів) завдала шкоди українській визвольній боротьбі (додаток 4). Напередодні нападу на СРСР німці сформували українське військове з'єднання з 600 українців: підрозділи «Нахтігаль» і «Роланд» для диверсійних цілей проти Червоної Армії. ОУН-Б переорієнтували частину бійців «Нахтігаль» для виконання українських цілей. Не погоджуючи свої дії з Берліном, 30 червня 1941 р. ОУН-Б захопила Львів і проголосила акт про відновлення Української Держави. За це фашисти відправили С. Бандеру з товаришами в концтабір, а 40 провідних членів ОУН розстріляли. На окупованих територіях оунівці створюють адміністрації, відкривають школи та церкви. На Поліссі та Волині з'являються партизанські загони націоналістів, які наприкінці 1941 р. об'єднуються у військову частину «Поліська Січ» (Тарас Бульба-Боровецький). [10,46]

У грудні 1942 р. сформовано УПА (Українську повстанську армію) під керівництвом Романа Шухевича, яка налічувала 40 тис. осіб й об'єднувала 4 озброєні армії: «Північ», «Південь», «Схід» та «Захід». УПА набула активної підтримки з боку населення. Основна бойова одиниця — курінь (з 3-4 сотень по 130-200 осіб, кожній).

Після поразки німецьких  армій, очолюваних фельдмаршалом Паулюсем, під Сталінградом, де німці втратили 1,5 млн. осіб, або четверту частину своїх військ, відбувся перелом у Другій світовій війни.

Успішний наступ радянських військ на широкому фронті продовжувався  аж до лютого 1943 р. За цей час було визволено значну частину Донбасу та Харківщини. Проте 16 березня німці знову захопили Харків. Ворог був ще досить міцним.

Улітку 1943 р. сталася битва під Курськом. За 50 днів боїв німці втратили півмільйона своїх воїнів, 3 тис. гармат і 1,5 тис. танків. Стратегічна ініціатива остаточно була вирвана з рук фашистів.

Форсування Дніпра, взяття Києва зірвало план Гітлера зупинити наступ Червоної Армії. Перемога в битві за Дніпро стала завершенням корінного Перелому в Другій світовій війні.

У січні 1944 р. майже 2,3-мільйонна  Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Перемога в січні-лютому 1944 р. Під Корсунем-Шевченківським дозволила військам 2-го Українського фронту вийти на державний кордон з Румунією 25 березня.

У липні 1944 р. була розгромлена  дивізія СС «Галичина» під Бродами. Ця дивізія налічувала 16-18 тис. осіб галичан. Емблемою дивізії став галичанський лев. Під Бродами радянськими військами було знищено 7 тис. осіб із цієї дивізії. Пізніше вказана дивізія поповнена й перейменована на 14-ту Військово-гренадерську дивізію, вона вела бойові дії проти партизанів і радянських військ у Чехословаччині, Югославії, Австрії.

На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів.

Отже, визволення України  було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Війна зумовила кардинальні зрушення в суспільному житті України. З одного боку, це незагойні рани та гігантські збитки, пов'язані з численними людським жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями; а з другого — з війною пов'язані завоювання авторитету Україні на міжнародній арені, зростання свідомості та віри народу у свої сили, концентрація в межах однієї Держави основної частини українських земель.

У спільну боротьбу з  Німеччиною та її союзниками Україна  зробила надзвичайно великий  внесок. Основна частина українського народу боролася проти фашизму в  складі  Збройних  сил СРСР,  у партизанських  загонах  та підпільних  організаціях. На теренах Західної України діяли загони Української повстанської армії.

За роки війни у  складі Червоної армії воювало 7 млн. жителів України — друга за чисельністю національна група після росіян. Переважно це були бійці чотирьох Українських фронтів. Українці в складі багатонаціональних радянських військ брали участь у  переможному  завершенні  війни  з  гітлерівською Німеччиною  і  в  боях  з  арміями мілітаристської Японії. Серед  вищих  офіцерів,  зокрема  командувачів фронтів  та  армій, було чимало українців. Найвідоміші  з них — М. Ватутін, А. Єременко, П. Жмаченко, Р. Малиновський, К. Москаленко, П. Рибалко, С. Тимошенко, І. Черняхівський та інші. 

Військовий подвиг багатьох українців відзначений найвищими  державними нагородами Радянського Союзу. Серед них 2072 удостоєні звання Героя Радянського Союзу,  із них 32 особи  —  двічі,  а один  з кращих льотчиків-винищувачів Червоної армії Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Із 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Червоної армії, 2,5 млн. здобули жителі України.