Збройни: сили Украини на захисти витчизни

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

ВОЛИНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

 

 

 

 

 

АТЕСТАЦІЙНА РОБОТА

 

 

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ

 

 

 

Слухач групи:

викладач Захисту  Вітчизни

Власенко Віталій  Миколайович

ВКНЗ Володимир-Волинського

педагогічного коледжу

ім.. А.Ю. Кримського

Керівник роботи:

Дикий О.Ю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луцьк – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ I. Основні історичні періоди військового мистецтва українського народу, їх значення для розбудови сучасних Збройних Сил України …..…………	4
1.1. Військо княжої доби………………………………………………………….	4
1.2. Військове мистецтво козаків Війська  Запорозького:  тактика  бойових  дій на суходолі, морські походи козаків …………………………..…………….	6
1.3. Військове мистецтво козаків Богдана Хмельницького. ……………..........	11
1.4. Гетьманщина й українські військові формування після скасування козаччини. ………............................................................................……...…….....	14
1.5. Військова діяльність українського народу під час Першої світової війни.	15
1.6. Збройні сили УНР та їх роль у боротьбі за національну державність. .......	16
1.7. Українські військові формування та військова діяльність українського народу в період Другої світової війни…….....................................................…..	18
РОЗДІЛ II. Реформування та розвиток сучасних Збройних Сил України …..……...	23
2.1. Історія будівництва сучасних Збройних Сил України незалежної держави………………………………………………………………..…...………	23
2.2. Сухопутні війська Збройних Сил України ………………………………....	33
2.3. Повітряні сили Збройних Сил України.……………………………………..	38
2.4. Військово - Морські Сили Збройних Сил України.………………………..	46
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….….…	52
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………….……	53
ДОДАТКИ………………………………………………………………………….…………	54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Військо – основа державності. Українське військо завжди було одним  з найсильніших і одним з найпотужніших.

У прадавні часи, коли перші  слов’яни поселилися на землях України, вони були змушені захищатися від загарбницьких нападів кочівників. Потім, коли була створена держава Київська Русь, для її зміцнення треба було сильне військо. Це допомогло першій державі на нинішній території України стати однією з наймогутніших в Європі. Монголо-татарську орду зміг зупинити лише король Галицько-Волинського королівства Данило Галицький.

Яскравим прикладом  важливості армії для держави  є Запорізька Січ. Головою держави  був гетьман, який також керував  армією. Запорізькі і реєстрові козаки були одними з найпотужніших у Європі. Із-за цього козаки і змогли відділити частину від Речі Посполитої для створення власної держави.

Також українські військові  проявляли мужність і силу у боротьбі за інші країни: реєстрові козаки у складі Речі Посполитої допомагали у над важливих битвах, у складі Російської Імперії допомогли вистояти найсильнішу на той час армію Наполеона, мужньо захищали Севастополь у Кримській війні, як у складі Австрії, так і Росії сумлінно відстоювали їх інтереси у I Світовій Війні.

У 862 р. з Початком Київської Русі починається історія розвитку військового мистецтва нашого народу. Давньослов'янське військо, військо Княжої доби, Українське військо періоду Козаччини, Пластунський і Січовий стрілецький рух Першої Світової війни, Збройні сили періоду національно-визвольної боротьби 1917-1920 рр., військові формування в Другій Світовій війні та створення ЗС України з початком незалежності нашої держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. Основні  історичні періоди військового  мистецтва українського народу, їх значення для розбудови сучасних Збройних Сил України 

 

1.1. Військо княжої доби

Утворена на межі VIII–IX ст. Руська держава за правління  князя Аскольда з династії Києвичів, який у 860 р. на чолі 6–8 тис. воїнів здійснив морський похід на Константинополь, переживала піднесення й розпочала боротьбу  за утвердження  на  берегах Чорного моря. У 882  р.  внаслідок  перевороту  до  влади  прийшла  варязька  династія  Рюриковичів,  представник  якої  князь Олег  у 907  р.  здійснив похід проти Візантії та змусив  її підписати вигідний для Русі договір, що надавав широкі можливості для торгівлі. Унаслідок вдалих походів на Хозарію князь захопив хозарські  гавані на Каспійському морі. До кінця правління Олега його держава  займала велику територію від причорноморських степів до Балтійського моря. [14,9]

Князь  Ігор,  який  став  київським  князем  після  смерті Олега,  продовжив  політику своїх  попередників,  спрямовану  на  посилення  князівської  влади  та  об’єднання  всіх східнослов’янських  земель.  У 913–914  рр.  Ігор  воював  з  древлянами,  що  не  бажали визнавати  його  зверхності. У 915  й 920  рр.  він  виступив  проти  печенігів, що  чинили набіги на Русь, воював з уличами, прагнучи зміцнити позиції Русі на торгових шляхах, здійснював походи на  Закавказзя. Похід  у 941  р. проти Візантії  закінчився поразкою, оскільки руські кораблі були  знищені  візантійцями  за допомогою «грецького  вогню».

Новий похід на Візантію, більш вдалий, він здійснив у 944 р. Проте Русь втратила володіння на узбережжі Чорного моря та біля гирла Дніпра, а також зобов’язувалась надавати Візантії військову допомогу.

Син Ігоря князь Святослав  увійшов в історію як князь-завойовник. Головною метою його походів було зміцнення Київської держави та ліквідація зовнішньої загрози на кордонах від кочовиків. Святослав підкорив в’ятичів і тим самим завершив об’єднання східнослов’янських племен довкола Києва. Відтак, здійснивши похід на Північний Кавказ, Святослав розгромив ясів (осетинів) і касогів (черкесів) та приєднав до своєї держави Прикубання. Переправившись на Керченський півострів, захопив м. Тмутаракань.

У 965 р. князь розгромив  Хозарський каганат і оволодів важливим волзьким шляхом.

Досягши перемоги на Сході, Святослав переніс воєнні дії на Балкани, де, на запрошення  візантійців  завоювати  для  них  Болгарію,  у 967  р.  розгромив  болгарське  військо  й оволодів  східною  Болгарією,  але  не  передав  її  візантійцям. Напад  підкуплених  візантійцями печенігів  змусив його перервати похід  і  спішно повертатись на батьківщину, щоб відігнати ворогів від Києва.  

Другий похід на Балкани, здійснений через рік, був невдалим. Проти війська Святослава об’єдналися  сили  візантійського  імператора  і болгарського царя. Тому русичі відступили  і врешті-решт були оточені у фортеці Доростол, де після тримісячної оборони Святослав підписав мир з Візантією, зрікшись своїх володінь на Балканах.

Уміло використовуючи систему  рік  і Чорне море, Святослав  дав блискучі  зразки організації комбінованих походів на великі відстані. Тільки в походах до Волги  і Каспію рать під його проводом пройшла понад 3 тис. км по суші й близько 1,5 тис. км — річками. Київський флот був не тільки транспортним засобом, а й вів морські бої, знищуючи візантійські кораблі, озброєні «грецьким вогнем». [18,6]

Діяльність Володимира Великого щодо  зміцнення військової могутності Київської держави. Після  смерті Святослава між його синами точилася жорстока боротьба за владу. Переміг позашлюбний син князя — Володимир.

Одним із головних завдань  князя Володимира було утримання  понад двох десятків племен  під  владою Києва. Протягом 981–984  рр.  київський  володар  приборкав  повстання  в’ятичів,  радимичів,  приєднав  землі Червенської  Русі, що  належали  полякам,  і землі ятвягів між Німаном та Західним Бугом, а потім землі білих хорватів.

Володимир  непокоївся  печенізькою  загрозою  і  постійно  намагався  її  відвернути.

Для протидії кочовикам  була потрібна сильна армія. Отож Володимир розпочав військову реформу. Відкинувши принципи племінних військових об’єднань, в основу організації війська князь поклав принцип злиття воєнної системи із системою феодального землеволодіння: він роздав землі воїнам (часто простолюдинам), які змушені були за це організовувати  оборону  землі.  Володимир  почав  створювати  військово-землевласницьку верхівку — боярство, з появою якого дружина вже не мала характеру всенародного війська, а була доступна  головним  чином  для представників цієї  верстви.

Коли князь скликав бояр у дружину, вони  свідомо виконували військовий обов’язок, знаючи, що боронять майно своєї землі.

Київські  князі  показали  себе  досвідченими  полководцями,  у  воєнних  походах  яких розвивалась  стратегія, тактика, організація княжого війська. У тому, що княжі війська  виділялися  своєю  згуртованістю  і  моральною  стійкістю,  велику  роль  відігравав особистий  приклад  князів  у  бою.  Стратегія  полководців  Київської  Русі  відрізнялася рішучістю й активністю.

Усі важливі питання розв'язували на вічі (додаток 1). Не існувало ніяких рангів або ступенів. Існувала військова підготовка дітей змалу.

Озброєння: списи, сокири, мечі (запозичили від готів), ножі, луки та ін. Рід дбав про зброю, спорядження тощо.

Варяги склали незначну частину слов'янського війська і служили в ньому до половини XI ст. Завдяки ним в українського війська з'явилася досконаліша зброя та обладунок (панцирі, металеві лаштунки на тіло, шоломи, довгий щит, меч, списи), військове мистецтво (дисципліна, упорядкування війська).

 

1.2. Військове мистецтво козаків Війська  Запорозького:  тактика  бойових  дій на

суходолі, морські походи козаків

Після татарської навали ХІП-ХIV ст. українська земля потрапляла під литовські, польські, угорські, молдавські прапори. Небезпека зі сходу (орди кочівників) зароджує козацтво як прикордонну силу, у цей час визріває національна свідомість народу ні його бажання до незалежності. [14,11]

Козак — вільна, відважна, войовнича людина. 1553 — Д. Вишневецький-Байда - ватага 300 чол. Січ .п- перша постійна ватага, яка й дала початок козацькому війську.

Сиґізмунд Август 1568 р. найняв козаків на організовану військову службу для захисту земель Польщі від кочівників. Утворилося реєстрове військо (платня, одяг, зброя...). (додаток 2)

Піхота — головний вид війська, краща в Європі. її особлива тактика — у три шеренги (1-ша — стріляє, 2-га — подає рушниці, 3-тя — заряджає). Піхота добре вміла штурмувати фортеці, битися на морі (на вітрильно-веслувальних довбаних човнах), стійко захищатися за допомогою возів (кругова оборона .~- рухлива фортеця), де використовували вали, вовкові ями.

Флот — чайки: 20 м завдовжки та 3-4 завширшки, завглибшки 2,5 м, 20-30 чол. на веслах та 50-70 воїнів з 4-5 легкими гарматами. Чайка розвивала швидкість до 15 км/год.

Кіннота — менш чисельна, але відрізнялась майстерністю і вела наступ лавою.

Головний вид зброї  — гвинтівка. Уміли окопуватися. У них була добре розвинена  система оповіщення: за допомогою  вишок із відповідною сигналізацією; Чисельність на різний час була неоднаковою: кінець XVI ст. — 10-12 тис. чол. 1621р. — 40 тис. чол., 1657 р. — 100-300 тис чол.

Принципи:

1. Висока військова  дисципліна; колективний суд; сувора  дисципліна під час походів.

2. Виконання розпорядку  дня, закалювання (у Дніпрі в усі, пори року), бойова підготовка.

На Січі полководці: Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Максим Залізняк, Семен -Палій, Петро Калнишевський.

Підготовка кадрів: новобранця (джуру) вчили змалечку, але до війська брали з 20 років (з ХVII ст. — січові та козацькі школи з 10 до 18 років).

Запорозька  Січ утворилася в XVI ст. Це було військово-політичне об’єднання  з  єдиним центром, власними  законами, виборчою  системою, козацькою радою. Розташована на річкових островах, які важко було знайти серед безлічі їм подібних у прибережжі лісової гущавини, у морі плавнів, Січ була укріпленням, оточеним глибоким ровом і десятиметровим валом з дерев’яним частоколом, кількома високими вежами з бійницями для гармат. 

Козаки гарнізону Січі несли почергово прикордонну службу на запорозьких землях, щоб своєчасно виявити наближення татар і попередити про це військо та населення міст і сіл України. Для цього на кордонах запорозьких земель та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Форпост мав редут — це замкнене квадратне чи багатокутне польове земляне укріплення для самооборони з житлом для козаків і стайнею для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз’їзди. Для спостереження використовували підвищені місцини. Сигнали подавали населенню через вогняно-димові споруди, які називали «маяками», «фігурами». Біля маяка будувалася вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі. Коли помічали ворога, запалювали перший маяк, що стояв на кордоні, за ним спалахував другий, третій і так далі. Чорний густий дим та яскраві спалахи вогню попереджали населення про наближення ворога.