Основні етапи історичного розвитку Хотина

На початку вересня 1620 року у Варшаві було зібрано сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої від наступу противника. Для цього  було вирішено збільшити коронне  військо, довести козацький реєстр до 20 тис, виділивши для нього 100 тис. злотих, зібравши їх з шляхти, але  державна скарбниця як завжди була пуста. [66] Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 р було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самi почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королiвських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об’єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника Петра Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.

Річ Посполита не могла  змиритися з наявністю на своїх  південних кордонах форпоста турецько-татарської експансії. Султан Порти Осман II, отримавши  у «дарунок» голову С. Жолкєвського, нанизану на палю, вирішив остаточно  покінчити з Річчю Посполитою.

Осман II вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адмiраловi прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд  мож ливого нападу Чорноморського флоту  козакiв i у квiтнi вирушив у похiд  на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.

Невдовзi Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку  червня запорозька флотилiя показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю  султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але козаки минули турецький  флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм  на 16 чайках пiшли до Стамбула. Маючи  лише три галери, начальник охорони  палацу не наважився на морський бiй  з козаками i лише з жахом дивився, як тi руйнували найближчi селища. Козаки дошкуляли туркам i в iнших мiсцях, тримаючи їх у постiйнiй напрузi, змушуючи постiйно  звертатись до султана по допомогу. [22; с.59].

Тим часом Сагайдачний i Бородавка  збирали добровольцiв для участi у воєнних дiях. У червнi в урочищi Суха Дiброва, що мiж Бiлою Церквою i Ржишевом, вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. На неї прибуло понад 40 тис. осiб. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рiшення направити козацьке вiйсько на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавiю, а Сагайдачного - у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кiлька разiв зустрiчався з королем i вiв з ним переговори стосовно задоволення вимог козакiв. Реакцiя Владислава на них була позитивною.

Поки турецька армiя повiльно рухалась по захiдному узбережжю  Чорного моря, запорожцi всiляко їй шкодили. У липнi одна частина козакiв морем  вiдправилась на Трапезунд, а друга - в район Дунаю, де будувався мiст для переправи турецької армiї. Проти них Халiла-паша 11 липня  вiдрядив 150 кораблiв рiзного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потiм висадились на берег  над Прутом i зав’язали бої з ордою Кантемiра мурзи. Дiї запорожцiв у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця туркiв, гальмували просування турецької армiї. [15; с. 43]

Досить активно дiяло  козацьке вiйсько Бородавки. У липнi - першiй половинi серпня невеликi козацькi загонирозiйшлися по територiї Молдавiї  й розгорнули активнi воєннi дiї. Вони спалили села в околицях Сорок  та iнших багатьох мiст i навiть розбили  особисту охорону господаря. Той  мусив тiкати за Дунай пiд захист турецьких вiйськ, а козаки взяли  пiд свiй контроль мало нае всю  країну.

У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав’язували несподiванi бої авангардним  частинам турок i таким чином затримували  просування всiєї армiї. Один з них  чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд  Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький  султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились  до р.Прут i засiли там у великiй  печерi й кiлька днiв вiдбивали  всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили. 200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв. [66]

Усього ж до рук турок  потрапило до 200 полонених з числа  передових козацьких загонiв i майже  всiх їх було страчено. Турецький  султан будь-що намагався не допустити  з’єднання козацького й польського вiйськ i розгромити їх поодинцi. [22; с. 36]

На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустрiли i командування, i простi вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речi Посполитої на вiдмiну вiд непевного Бородавки. На чолi невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив  на пошуки козацького вiйська, щоб прискорити його рух. Вночi вiн наскочив на турецький  табiр, пiд час сутички був поранений  у руку татарською стрiлою i ледве  врятувався. Проблукавши цiлу нiч  по лiсу, вiн на ранок вийшов до Днiстра, переправився на лiвий берег i добрався до козацького вiйська, що стояло пiд  Могилевом.

Польське вiйсько пiд  командуванням коронного гетьмана Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись  до нього i дiяти спiльно. Однак гетьман  Бородавка побоювався можливого  сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних  дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже  не було куди вiдступати. До 20 серпня Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином. (Див. додаток  № 5, мал. 3, 4).

Хотинська фортеця майже  не була задіяна у битві - основні  події розгорталися на підступах  до укріпленого табору українсько-польських  військ, який розташувався біля її підніжжя.

Султан Сулейман II Пишний - найгрізніший султан-завойовник в  історії Османської імперії - йшов на завоювання земель Заходу. У його плани  входило захоплення Львова, Кракова, Відня, земель Австрії, Баварії та Італії. Армія завойовника сунула суходолом уздовж Дністра та пливла проти течії на понад сотні бойових галер. Такої ворожої армади Центральна Європа не бачила ще з часу монголо-татарської навали хана Батия. У мемуарах Евлія Челебі згадується вислів Сулеймана про те, що під стінами Хотина у війську козацькому він буде снідати, а у самій фортеці, у війську польському - обідати. [49; 113]. (Див. додаток № 5, мал. 1, 5).

Петро Сагайдачний усвідомлював, чим для України може обернутися мусульманське поневолення. З поміж  двох ворогів Держави Війська  Запорізького він обрав того, хто  ніс українцям повний духовний і  фізичний етноцид. На раді козаки заприсяглися стояти під Хотином на смерть.

Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими - до 300 i навiть до 500 тис. осiб. Чисельнiсть польської  армiї не перевищувала 35, української 40 тис. воякiв. Козаки були подiленi на полки - Федора Бiлобородька, Iвана Гордiя, Данила Дерекала, Iвана Зискаря, Богдана Курешi, Мойсi Писарка, Адама Пiдгурського, Цецюри Севрука, Петра Сагайдачного, Тимофiя  Федоровича та iн. На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим  запасом пороху i ядер. [66].

З’єднання козацького війська  з польським відбулося 1 вересня. За описом вiдомого дослiдника Хотинської вiйни Мамедкесiра Алекберлi турецький  султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити  ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм  знищити i слабше польське вiйсько. Або  ж постiйними нападами на нього  створити враження, нiби турецьке вiйсько  воює тiльки проти козакiв i тим самим  вбити клин мiж запорожцями i польським вiйськом. 2 вересня частини турецької армiї кинулись на штурм ще не укріплених козацьких позицій. Артилерiя вела по ньому безперервний вогонь. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тис. ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори. [24; с.202]. (Див. додаток № 5, мал. 2, 6).

3 вересня турки безуспiшно  штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тис.  осiб. Кульмінацією битви стало  4 вересня 1621 р. В цей день  султан провів три масові штурми  польсько-козацького табору, в яких  взяли участь близько 100 тис.  турецьких воїнів. Перший штурм  тривав протягом п’яти годин і був спрямований на козацьке військо. Потім був проведений другий двохгодинний загальний (і на козацькі і на польські позиції) штурм. І нарешті третій штурм був спрямований на козацькі позиції. [60]. Турки гнали поперед свого війська верблюдів, мулів, худобу й навіть бойових слонів. Але козаки, маючи досвід у використані тварин під час бойових дій злякали тварин сильними окриками й примусили їх повернути назад. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. У темрявi запорожцi кинулись у наступ i вклинились у турецький табiр, де почалась велика панiка.

Сагайдачний попросив головнокомандуючого  Ходкевича підтримати успіх козаків  наступом польської кавалерії й  розгромити турецьке військо. На жаль, Ходкевич вiдмовив Сагайдачному у допомозi i так було втрачено реальний шанс на перемогу. Козацьке військо, не одержавши  очікуваної підмоги, було змушено відступити до своїх позицій. Турки втратили 40 тис. воїнiв. Табір Османа був порушений  і настільки залитий кров’ю й  заповнений убитими, що він прийняв  рішення поміняти це місце. Бойовий  дух турецької армiї впав. З’явилась  зневiра у можливість перемоги.

Наступного дня противники ховали загиблих. А потiм запорожцi зробили нiчний напад на татарський табiр, багатьох татар вбили хоч i самi втратили одну тисячу побратимiв. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Атаку почала турецька кіннота, потім пішли яничари. Протягом п’яти годин на козацький табір було здійснено чотири атаки, але козаки не тільки вистояли а й переходили у контратаку. В другу половину дня побачивши марність штурму козацьких укріплень Осман II спрямував удар на польський табір супроводжуючи атаку артилерійським обстрілом. Була здобута частина польських шанців, але наступила темрява, і турецьке військо їх залишило. Спiльними силами українцi й поляки вiдкинули ворога.

8 вересня запорожцi пiдпустили  турків майже до своїх окопiв,  несподiвано пiдвелись i вiдкрили  нищiвний залповий вогонь по  них. Перший ряд стрiляв, iншi заряджали  мушкети. Вогонь вiвся безперервно.  У рядах наступаючих були пробитi великi «брешi» i рештки їх кинулись  навтiки. Цього ж дня Бородавка  був скинутий з гетьманства  й страчений, а на його місце  козаки обрали Сагайдачного. Причини  цієї події дотепер невідомі. Але трапилося щось дуже значне, тому що в козаків у відповідальні  моменти не прийнято було міняти  керівників. Лизогубівський літопис  так описує ці події: «Сагайдачный, убивши Бородавку за то, что не поспЂшилъ на ратунокъ королевичу Владиславу подъ ХотЂнъ, паки учиненъ гетманомъ и, собравши 6000 реестровыхъ козаковъ, понеже только всЂхъ было уже, прочіе же въ мужики поверстани, ходилъ зъ ляхами на турки подъ ХотЂнъ, и, преславно побЂдивши, оного королевича высвободили отъ осады». [9; с.5].

10 вересня турки почали  «великий третій штурм» козацьких  позицій, але успіху він не  мав. А наступного дня Сагайдачний  органiзував самостiйний напад  запорожцiв на противника. Було  перебито багато яничар, сипахiв,  татар, якi в однiй бiлизнi з великим  галасом тiкали в рiзнi боки. Захопивши  все що можна було козаки  почали вiдходити, а залишене  прикриття вiдкинуло переслiдувачiв.  Обидвi сторони зазнали тяжких  втрат.

14 вересня в турецький  табір прибув зі своїм загоном  (10 тисяч вершників) легендарний  серед татар своєю хоробрістю  й військовою талановитістю Каракал-Паша. Його поява викликала підйом і надію в турецького війська. [24; c. 204].

Наступного дня, 15 вересня, Каракал очолив штурм. Султан і турецьке військо вірили в перемогу. Але  через годину Каракал був мертвий  і турки припинили атаку. Вони втратили ініціативу й перейшли до оборони. Але в польсько-козацькому таборі з’явився не менш страшний ворог - голод. З боку козаків і поляків почалися вилазки й зіткнення, спрямовані на добування їжі. Активно проводилися козаками нічні атаки турецького табору.

Становище козакiв i полякiв  також гiршало. Невистачало харчiв, фуражу, почались епiдемiї. Окремi польськi й українськi загони кинулись грабувати  мирне населення, в наслiдок чого Ходкевич мусив кинути проти них  каральний загiн. [29; с. 70]. Орда Кантемiра-мурзи  переправилась через Днiстер i вiдрiзала Хотин вiд Кам’янця-Подiльського. Татарськi чамбули вiдiйшли з метою пустошення українських земель, що викликало сильне хвилювання серед козакiв. Вони навiть готовi були залишити позицiї й iти на порятунок до своїх близьких i родичiв. Тiльки втручання Сагайдачного врятувало справу. Козакiв хвилювали чутки, нiби поляки лаштуються за їх спиною укласти мир з турками. Такi чутки були небезпiдставними. У цей час турецький султан вже шукав можливостi укласти почесний для себе мир. Почалися вiдповiднi переговори.

На радi 16 вересня польсько-українське командування констатувало падiння  бойового духу захисникiв i вирiшило для  його пiдняття перейти до наступальної тактики малими силами. Це була перемога гетьмана Сагайдачного, який з самого початку вiйни ратував за неї. 8 тис козакiв на чолi з Сагайдачним  вночi увiрвались до наметового табору туркiв i вщент спустошили його. Одночасно  козаки атакували табiр Гусейна-пашi за Днiстром. Такi ж нiчнi атаки вони повторили i 18 вересня. Виношувався  задум генерального наступу на противника. Тим бiльше, що були явними ознаки падiння  морального духу турецької армiї.Але  становище ускладнилось з обох бокiв. Воно ще бiльше погiршало пiсля смертi Ходкевича 24 вересня. Сподіваючись, що ця смерть негативно вплинула на моральний стан ворожого війська султан знову повірив у можливість перемоги.