Основні етапи історичного розвитку Хотина

У 1769 р., в ході російсько-турецької  війни 1768-1774 рр., російській армії довелось штурмувати Хотин черговий раз. (Див. додаток № 11).

Приводом до війни, крім бажання  домінувати на Чорному морі, стала  боротьба двох імперій за вплив на Польщу. Занепокоєна посиленням позицій  Росії у Речі Посполитій, де в 1764 р. не без російського впливу королем  було обрано Станіслава-Августа Понятовського, Туреччина у 1768 р. ультимативно стала  вимагати від Росії вивести з  Польщі свої війська, що діяли проти  сил Барської конференції. Проте  Росія не менш рішуче відхилила ультимативні вимоги. Цей російський демарш став приводом того, що в той же рік 25 вересня (6 жовтня) Османська імперія, підтримана Австрією та Францією, оголосила Росії  війну.

До кінця року активні  воєнні дії практично не проводились. Тільки в квітні наступного, 1769 р., головні  російські сили 1-ї армії під  командуванням генерала А.М. Голіцина виступили, щоб оволодіти однією з головних придністровських фортець  Туреччини.

З приходом весни 65-ти тисячна  армія князя Голіцина влаштувала ряд опорних пунктів на Поділлі  та у містечку Фокшани. Створивши  надійне тилове прикриття, 15 квітня армія форсувала Дністер поблизу  містечка Калюс и прискореним  маршем вирушила до Хотина. Взяття хотинської фортеці було втіленням одного з  пунктів стратегічного плану  Росії на шляху утвердження своєї  влади у Причорномор’ї.

Російська розвідка, опираючись на дещо застарілі данні, не встигла  правильно оцінити сили противника та дала привід командуючому сподіватися, що Хотин вдасться взяти мінімальними силами з маршу. Тому князь Голіцин  виступив під стіни фортеці с  тридцятьма полками піхоти, двома  полками кірасирів, шістьма полками  карабінерів, трьома полками гусар и девьятьма тисячами козаків. Артилерійські сили армії налічували 110 польових гармат. [29; с.65]

Дійсно, незначні сили гарнізону  хотинської фортеці, що знаходилися  там на початку року і які очолював Еген Гусейн-паша, не могли чинити серйозного опору армії князя Голіцина. Однак, до його прибуття до Хотина встиг підійти  та підготуватися до оборони 20-тисячний корпус Гасан-паші. Ще 40 тисяч турецьких  вояків стали поблизу Хотина польовим табором. Для Голіцина ці сили виявились  абсолютною несподіванкою.

Незважаючи на це, 18 квітня російська армія почала зосереджуватися  біля фортеці, в якій заблокувала 20-тисячний гарнізон та розвернула фронт проти  польового табору. Після нетривалих роздумів Голіцин обрав головним об’єктом атаки для своєї армії  саме табір. Сподіваючись, що його війська  зможуть нав’язати свою тактику  противнику, зім’яти його та примусити  шукати порятунку у фортеці, князь  передбачав увірватися у фортецю  на плечах супротивника. Саме тому він  наказав практично з ходу, без  істотного перегрупування, атакувати  турецькі укріплення, відтісняючи ворога в бік фортеці. Але, розгадавши задум  росіян, турки організовано відійшли не в бік фортеці, а в протилежному напрямку - на місто Бендери. Правда, частина польових турецьких сил, відрізана від основної маси, під  натиском росіян таки відійшла до хотинської фортеці, але зробила це достатньо  організовано. Створити паніку в їх рядах не вдалося. Польові війська  ухилилися від сутички, а фортечний  гарнізон виявився сильнішим, ніж очікувалось. Разом з тим, гарнізонні частини  Хотина, що знаходилися під захистом фортечних стін, не проявляли ані  найменшої готовності дати бій в  полі. Тому російські війська змушені  були приступити до облоги укріплення, сподіваючись блокадою та штурмом примусити  гарнізон до капітуляції.

Виходячи з цього і  зваживши власні можливості, врахувавши відсутність артилерії для облоги та наявність значних турецьких  сил в тилу, 24 квітня армія Голіцина зняла облогу, навела понтонну переправу  і відійшла за Дністер. Турки поспішили оголосити себе переможцями, присвоївши Гасан-паші титул «рятівника Хотина». [24; с. 364]

Незважаючи на це, турецька сторона не була впевнена в тому, що Росія повністю відмовилась від  ідеї здобуття хотинської фортеці. У  зв’язку цим губернатора Румелії  Магомед-пашу було призначено головнокомандуючим нової армії, яка отримала наказ  на дислокацію біля Хотина. На допомогу йому було наказано виступити кримському хану Давлет-Гірею IV, котрий підійшов сюди з 40 тисячним військом.

Другий етап взяття фортеці  почався 2 липня (дати за старим стилем), коли армія Голіцина знову з’явилася  поблизу Хотина.

Фактор несподіванки росіянами  був втрачений ще весною, головний стратегічний напрямок для супротивника перестав бути загадкою, тому армії  довелось витримати неодноразові напади турків уже на марші. Правда, на цей  раз і сили Голіцина були багато серйознішими. Для посилення флангового захисту, а потім для блокади  фортеці князю було додано корпус генерала Раненкампфа кількістю  два полки карабінерів та чотири полки піхоти.

Переконавшись у силі фортеці, князь більше не сподівався на легку  перемогу, розуміючи, що Хотин вимагає  серйозної і напруженої облоги. Основні  сили російських військ, що блокували  фортецю, розташувались на правому  березі Дністра. Піхота, створивши чотирикутний табір, зайняла позиції на підвищеному  плато. Його повернуті в поле сторони  захищали 5, а правий фланг 4 редути. Кавалерія розташувалась між  правим флангом табору та Дністром. Їх підсилювали 6 полків піхоти при 60 гарматах, встановлених в центрі табору. Тили облоги захищались смугами суцільної  огорожі, окремими люнетами, вовчими  ямами и відкритими укріпленнями на березі Дністра.  [23; с.49].

Загін Ранненкампфа забезпечив свій табір по фронту 4 реданами, а  тил 4 редутами. На обох берегах Дністра  були насипані артилерійські батареї. Однак князь так и не отримав  важку артилерію для облоги, а  малокаліберна польова артилерія росіян виявилась малоефективною проти товстих стін замку и не могла конкурувати в контрбатарейній дуелі з великокаліберною фортечною. Тому росіянами вирішено було не в’язуватися в контрартилерійську боротьбу і, не обмежуючись пасивною блокадою фортеці, оволодіти нею приступом. На першому етапі обставини складалися досить сприятливо. Під час штурму укріплень росіянами загинув досвідчений воїн Гасан-паша, а досвід та знання великого візира Нішанджі Эмін-паші виявились явно недостатніми для організації ефективної оборони. Для турків ситуація набувала критичного характеру, тому 22 липня з боку Ясс та Бендер на допомогу обложеним було направлено великий турецький загін, який несподівано атакував російську лінію редутів, що блокували Хотин. І хоч військам Голіцина вдалось відбити цей напад і не дати можливість деблокувати фортецю, розвідка доносила, що на шляху до Хотина знаходиться ще один 30 тисячний корпус Молдованджі Алі-паші. Враховуючи змученість своїх військ, російський генерал вирішив не ризикувати а частково відійти за Дністер на польську сторону для перегрупування, залишивши у таборах лише бойову охорону.

Відтіснивши сили росіян, турки  змогли забезпечити для активної оборони гарнізон фортеці достатньою кількістю боєзапасу та провіанту. Деблоковані війська фортеці  тут же вийшли за її межі й приступили до будівництва польових позицій.

Звільнення Хотина дало туркам привід говорити про нову перемогу над російською армією, а Молдованджі  Алі-паші приступити до підготовки остаточного  її розгрому.

Переконавшись, що облога і  штурм фортеці стають неможливими, Голіцин повністю передислокував свої війська за Дністер і влаштував  свій польовий табір поблизу села Княгинин. Тут російські частини  почали перегрупування, зайнялись ремонтом інвентаря, польовою виучкою, вдосконаленням мінно-підривного мистецтва. Тут вони простояли до 14 серпня, коли отримали звістку, що турки активізувались и  почали наводити переправу через Дністер з метою наступу в Княгининський табір. Князь тут же передислокував війська ближче до турецької переправи в новий табір поблизу с. Гаврилівці. Вже 15 серпня тут виникло польове укріплення, були побудовані шанці та особливо сильно укріплені фланги, щоб зразу виключити оточення табору турецькими військами.

Частина російських військ зайняла та посилила містечко Жванець, контролюючи існуючу тут дністровську переправу. З 16 серпня між протидіючими сторонами почалася серія слабих польових боїв та зіткнень.

Опираючись на Хотин і  зведену біля її стін переправу, посилену земляними укріпленнями, турки почали нарощувати чисельність військ на лівому березі Дністра, підкріплюючи воюючі підрозділи свіжими силами. Крім того, на правому  березі Дністра, навпроти Жванця, ними також були влаштовані артилерійські  позиції, звідки почали бомбардування  російського табору. Зосереджуючи все  більше сил на лівому березі, турки  створювали істотну загрозу піхотним позиціям російських військ. Тому в  ніч з 21 на 22 серпня інженерна служба росіян зуміла, запустивши Дністром плавучу  міну, зруйнувати турецьку переправу, що внесло декотре замішання в  рядах супротивника. Вибухом розбило  понтони, знищило караульну команду, яка охороняла міст, призупинило  поповнення лівобережного табору. Однак 26 серпня туркам вдалося відновити  переправу, і вони продовжили накопичення  сил. Нарешті, 29 серпня почався штурм  російського табору. Безкінечні масовані атаки, проте, успіху туркам не приносили. Втрачаючи все більшу й більшу кількість особового складу під  рушнично-артилерійським вогнем російського  табору, турки почали поступово падати з сил, а їх натиск слабшати. [30; с. 81].

Вимотавши турків, російські  війська самі перейшли в наступ, потіснили противника, а 6 вересня  зуміли захопити його переправу. Тепер  вже російська сторона почала зосередження сил для рішучого штурму фортеці. З цією метою 7- 8 вересня  було проведено артилерійську підготовку штурму, в ході якої російські польові батареї зуміли досить ефективно потиснути артилерійські позиції й живу силу в турецькому таборі.

Моральний стан військ Молдованджі  Алі-паші падав не по днях, а по годинах. Уже 9 вересня вони в паніці залишили укріплення та почали форсований відступ  у напрямку Бендер. Не став випробовувати  долю і гарнізон фортеці, котрий тут  же поспішив шляхом Алі-паші.

 З мінімальними втратами  російські війська зуміли зайняти  важливий стратегічний пункт,  що контролював середню течію  Дністра та комунікаційні розв’язки  між Поділлям та Буковиною.  Крім того, переможцям дістались  чималі трофеї. Супротивник залишив  у фортеці 162 мідні та 5 чавунних  гармат, 13 мідних мортир більших  калібрів, значну кількість пороху, снаряди, армійську амуніцію, запаси  продовольства. [23; с. 50].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

§ 6. Під владою Російської та Румунської імперій

Наприкінці XVIII століття хотинську карту розігрують три імперії Османська, Російська та Австро-Угорщина. Під час російсько-австрійсько-турецької війни 1787-1791 роках цісарське військо на  чолі з принцем        Й. Кобурґом, за підтримки російських частин, блокувало Хотинську фортецю у травні 1789 р. і змусило її залогу капітулювати на почесних умовах. 29 вересня 1789 р. 16 тисяч турецьких військовослужбовців і цивільних, забравши рухоме майно, покинули Хотин. Місто було приєднане до Австрії як центр «Хотинської марки» у складі Буковинського округу. Проте в лютому 1793 р. австрійці були змушені повернути Хотин Туреччині. (Див. додаток № 12, мал. 1, 2).

26 листопада 1806 р. російські  війська генерала Міхельсона  увійшли до Хотина. На початку російсько-турецької війни 1806-1812 рр. російська царська армія оволоділа Хотинською фортецею й утримувала її до укладення Бухарестського миру 1812 р. Бухарестський мирний договір завершив російсько-турецьку війну. Підписаний 16(28) травня в Бухаресті з боку Росії головним уповноваженим М. І. Кутузовим, з боку імперії Османа Ахмедом-пашой. Переговори про мир почалися в жовтні 1811 в Журжеві, після розгрому головних турецьких сил під Рущуком і оточення більшої частини їх у Слободзєї. Не дивлячись на спроби уповноваженого султана Галіб-ефенді затягнути переговори, російський головнокомандуючий М. І. Кутузов добився завершення їх за місяць до нашестя армії Наполеона I на Росію. У цьому був головний політичний виграш Росії: її південні рубежі опинилися в безпеці, а її Дунайська армія могла бути перекинута для посилення військ, що прикривали західні межі. Туреччина вийшла з союзу з Францією.

Бухарестський мирний договір 1812 складався з 16 голосних і 2 секретних статей. Стаття 4-а встановлювала нову російсько-турецьку межу по річці Прут (замість Дністра), внаслідок чого Бесарабія відходила до Росії. Основні положення Бухарестського мирного договору 1812 р. були підтверджені Аккерманськой конвенцією 1826 р.

За умовами Бухарестського мирного договору 1812 р., територія, розташована між Дністром і Прутом, у тому числі Хотин, увійшла до складу Російської імперії. Хотин став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись. Російське військове відомство виділило значні кошти на ремонт Нової фортеці. В Хотині проходили службу деякі офіцери - учасники руху декабристів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

У багатій історико-архітектурній  спадщині України визначне місце  належить пам'яткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Протягом багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі міст і містечок. Фортеці першими відбивали ворожі напади й останніми підкорялися завойовникам. Без перебільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля всіх поселень. Оборонне зодчество було найголовнішим з точки зору функціональності архітектури, єдності форм і конструкцій. Пам'ятники оборонного будівництва були і є повноцінними творами мистецтва архітектури.

У ХХ столітті руйнування фортець прискорювала брак коштів на реставрацію напівзруйнованих споруд. Більшість старовинних фортець до цих пір стоять спустошені.

За часів національного  відродження історія Україна  стала об'єктом всебічної зацікавленості, як громадськості, так і фахівців, а саме замки і фортеці.

На даний момент очевидною  є необхідність привернути увагу  до пам'ятників оборонної архітектури як до значного культурно-історичної спадщини, показати його різноманітність, привернути до проблеми вивчення та збереження замків і фортець.

В ході написання курсової роботи, автором було піднято ряд проблем, які значною мірою дають зрозуміти, наскільки важливо вивчати історію та зберігати пам'ятники історії і культури.

При характеристиці рівня вивченості даної теми варто відзначити, що основну увагу вчені приділяють вивченню історії архітектури замкових комплексів. Існуючі спеціальні дослідження проблем охорони фортифікаційного спадщини стосуються охорони пам'яток в цілому, без поділу замкових споруд на окремі групи. Відсутні дослідження, присвячені шляхам і методам, проблемам і перспективам музеєфікації замків регіону. Таким чином, виникає потреба вивчення на науковому рівні проблем збереження всіх замкових комплексів регіону і шляхів ефективного вирішення цих проблем. Саме тому об'єктом для вивчення обрана Білгород-Дністровська фортеця, як складова частина загального архітектурної спадщини України. Орієнтиром у вивченні історико-культурної цінності пам'ятника є літописи, наукові праці, які дозволяють об'єктивно визначити основи передумови будівництва, функціонування фортеці, необхідні при вирішенні сучасних завдань охорони пам'яток.