Основні етапи історичного розвитку Хотина

Вступ.

 

I Глава: Основні етапи  історичного розвитку Білгород-Дністровського.  

§ 1. Ранньо-середньовічний період історії Тіри.

§ 2. Акерман. Османське панування.  
§ 3. Під владою Російської імперії.

 

ІІ Глава: Основні етапи  історичного розвитку Хотина.

 

§ 1. Хотин від заснування до першої турецької експансії.

§ 2. Хотин у сфері впливу трьох держав: Молдови, Польщі та Туреччини наприкінці XV- початку XVII ст.

§ 3. Хотинська війна 1621 року.

§ 4. Хотинська битва 1673 року

§ 5. Здобуття у 1769 р. хотинської фортеці російськими військами  в ході російсько-турецької війни 1768-1774 рр.

§ 6. Під владою Російської та Румунської імперій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ       

Україна - країна, що в усі  часи перебувала між різними політично-етнокультурними ойкуменами: Заходом і Сходом, Північчю й Півднем. Такий "буферний" статус вимагав від державців та чільників українських земель невпинно дбати про оборону рідного краю від численних загарбників. Так століття за століттям поставали на українській землі величні замки, могутні фортеці та оборонні чернечі обителі.

Усі збережені пам'ятки архітектури  і містобудування України зараз  перебувають під охороною й на обліку держави. Коротка кадастрова інформація про них міститься у спеціальному Державному реєстрі національного культурного надбання.

Увагу автора привернули фортеці  Бессарабії. Бессарабія (молд. Basarabia, укр. Бессарабія і рідше Басарабія) - історична область між Чорним морем і річками Дунай, Прут, Дністер, східна частина історичної Молдови. Назва (рум. Ţara lui Basarab - «Земля Басараба») походить від імені волоського воєводи Басараба I Великого (1289-1352, правив з 1310). За даними Енциклопедичного Словника Брокгауза і Ефрона, в XVI-XVII століттях Бессарабією називали частина нинішньої Румунії - (Валахію з Бабадагской областю по Дунаю), [1], а потім південну частину межиріччя Прута і Дністра - Буджак, а після 1812 року - все межиріччя.

Офіуса, Тіра, Альба-Юлія, Біле місто, Левкополіс, Аспрокастрон, Ак-Або, Фегер-Вар, Монкастро, Четатя-Албея, Аккерман - це назви одного й того ж міста  на території північного Причорномор'я, який пережив багато історичні епохи. Його унікальність у тому, що кожна залишала свій слід і давала нове ім'я. Майже в будь-якому з назв міста присутній визначення «білий». І не без підстав. З білого каменю будувався це місто. З нього ж в середні століття була зведена на березі лиману монументальна фортецю.  
Різноманіття назв міста свідчить про часте пересування і зміну населення. Через місто проходили основні торгові шляхи, що з'єднують Східну і Західну Європу, країни Сходу з північними землями. Білгород-Дністровський був великим торговим і ремісничим центром. Найважливішу роль в історії міста зіграв пам'ятник фортифікаційної архітектури - Акерманська фортеця.

Хотинська фортеця ввійшла  до семи чудес України. З Дністра, який має тут ширину півкілометра, Хотинська фортеця здається замалою  для серйозної оборонної функції, та й розташовується так, що навколишні пагорби переважають її за висотою. Твердиню, здавалося, можна було обстріляти з гармат, захопити однією ротою  та проникнути в неї зі сторони  Дністра. Але враження це суперечливе, адже раніше, до спорудження Дністровського водосховища нижче за течією, рівень води був нижчий, навколишні пагорби  слугували форпостами оборони з  батареями артилерійської зброї, бастіонами, брамами та стінами, а сама фортеця  оточена валом і ровом висотою 40 метрів і товщиною п’ять метрів.

         Хотин мав стратегічне розташування: прикордоння Польщі та України,  Туреччини та її васала –  Молдовського князівства, й економічні  переваги: місце переправи, великий  торговий шлях, значний порт. Завдяки  цьому у місті колись розташовувалась  резеденція молдавських господпрів, проводилися найбільші в Молдавії  ярмарки, а Туреччина, володіючи  містом, тримала тут величезні  загони яничар.  Саме за турецького  господарювання фортеця набула  сучасного вигляду. У ХІХ ст. Хотинська фортеця  відійшла  до Росії і поступово втратила  своє оборонне значення.

Дослідження пам’яток оборонного будівництва нерозривно пов’язане  з вивченням історії торгівлі, оскільки її розвитку, починаючи з найдавніших часів, значною мірою робили вплив староруські міста, а в епоху пізнього середньовіччя – добре укріплені міста-фортеці, які стояли на великих торгівельних шляхах.

Розвиток фортифікаційного мистецтва впродовж тисячоліть залежав від багатьох чинників: соціального устрою, політичної ситуації, стану економіки, тактики і стратегії ведення війни, будівельних технологій, розвитку архітектурної теорії, військової науки і ще багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин.

Актуальність  вибраної теми заснована на підвищенні інтересу до охорони историко-архиректурної спадщини в цілому і замкових комплексів зокрема. Тема дипломної роботи «Фортифікаційні споруди Бесарабії. Білгород-Дністровська та Хотинська фортеця».

 Данні об’єкти недостатньо  вивчені, нещодавно були відреставровані і отримали статус історико-архітектурних заповідників. На сьогоднішній день фортеці викликають інтерес, як туристичні об’єкти. Оскільки ці фортеці мали важливе історичне значення, виникає потреба в науковому підході до вивчення цих видатних пам'ятників оборонної архітектури. Добре збереження споруд, різноманіття їх типів, застосування дуже різноманітної і досконалої будівельної техніки роблять ці об’єкти джерелом цінної наукової інформації, мають великий експозиційний інтерес.

Цілі: вивчити фортифікаційні споруди Бесарабії, які входять до складу сучасної України, а саме Білгород-Дністровську та Хотинську фортеці.

  Завдання:

• Розглянути передумови виникнення;
• Історію існування;
• Значення в контексті військових дій;

Хронологічні  рамки охоплюють період існування фортечних комплексів у XIII-XVIII ст., що є об’єктом вивчення. 

Територіальні рамки обумовлені історично: територія Бесарабії впродовж століть входила до складу Галицько-Волинського князівства,  Молдавського князівства, Османської імперії, Російської імперії, королівській Румунії і так далі. Фортеці, що вивчає автор, відігравали важливу роль під час багато чисельних воїн  XIII-XVIII ст..

Історіографія проблеми:

Основні публікації про Білгород-Дністровську та Хотинську фортеці почали з'являтися з 1960-х років. У 1961 році була опублікована «Книга подорожі» відомого турецького мандрівника XVII століття Евлія Челебі [36], в якій автор детально описав Акерманську та Хотинську фортеці. Е. Челебі першим зробив обміри фортець, описав систему захисних валів, цитадель, вежі, фортечні стіни, а так само гармати, якими були оснащені фортеці. Ця книга включає в себе опис Українських та Молдавських земель. Тут же автор згадує і Сорокський фортеця, також відносилася до оборонних споруд Молдавського князівства. «Книга подорожей» є цінним джерелом у вивченні фортифікаційних споруб Бесарабії.

Вивченню військового  зодчества присвячена книга П. А. Раппопорта «Військове зодчество західноруських земель X-XIV ст.» [29], яка є третім, завершальним томом більш загальної роботи, присвяченої історії давньоруського військового зодчества в цілому. У першому томі розглядаються в основному пам'ятники Київської землі та Подніпров'я, у другому - пам'ятники північних районів Русі. У третьому томі зібрані відомості про пам'ятки військової архітектури західноруських земель та виявлено специфічні особливості цих пам'яток, що відрізняють їх від оборонних споруд інших районів. Автор прагнув у загальній формі змалювати картину розвитку військового зодчества в западнорусских князівствах X-XIV ст.

Цінну інформацію про фортеці  дають видані в 1980-х роках довідники: «Пам'ятки містобудування і архітектури  Української РСР» [25] в якому дані систематизовані короткі відомості  про пам'ятку, доповнені фотографіями та кресленнями, і «Україна і Молдова: Довідник-путівник» [19 ]. Книга побудована у формі довідника-путівника, включає короткий історичний нарис розвитку українського та молдовського зодчества.  
З часу незалежності Україна все більше дослідників стали звертатися до проблеми вивчення і збереження пам'яток оборонного зодчества. У 1991 році редакція журналу «Пам'ятки України» провела експедицію «Фортеці і замки України» під керівництвом Ореста Мацюка. Експедиція обстежила 50 пам'ятників оборонного зодчества Україні. Це послужило поштовхом до цілої серії публікацій на сторінках журналу «Пам'ятки України» таких дослідників як О. Мацюк, О. Пламенецкая, В. Вечерський, О. Рибалко та ін [21, 22, 26, 27, 30]. У 1993 році в Кам'янець-Подільському відбулася конференція «Фортифікація Україна», де вперше були зібрані дослідники фортифікації Україні та Польщі.

Одним з найбільш фундаментальних  праць є книга О. В. Лесика «Замки та монастірі України» 1993 року видання [17]. Автор провів комплексне дослідження замків і монастирів Україні з урахуванням історико-архітектурної цінності, особливостей розміщення, планувальних і композиційних рішень, технічного стану пам'яток. У цій роботі визначено критерії оцінки замків і монастирів Україні, запропонована класифікація за принципом можливого використання їх під заклади відпочинку і туризму, а також проаналізовані економічні фактори реставрації пам'ятників і доведена економічна доцільність пристосування їх для туристичних цілей. Особливо це стосується фортифікаційних комплексів.

Про те, як розвивалося фортифікаційне мистецтво на території сучасної України, хто і як захищав і  атакував твердині, що за люди були господарями  та мешканцями фортець і замків, що таке оборонна архітектура на ці запитання дає відповідь книжка К. Липи «Під захист Мурів» 2007 рік [18].  
У 2006-2007 роках вийшли у світ навчальні посібники «Фортеці, замки І монастірі Як краєзнавчо-туристичні об'єкти» і «Замкової туризм в Україні» автором яких є М. Рутінскій [32]. У даній роботі обгрунтовано теоретичні положення туристичного краєзнавства в Україну, послідовно розкриваються теоретичні основи і методологічний арсенал краєзнавчих досліджень, шляхи туристичного відродження фортифікаційних пам'яток України. У книзі проаналізовано сучасний стан збереження пам'яток оборонного зодчества, розкрито їх історико-культурний потенціал.

Розповідаючи про залишки  давнього оборонного зодчества - замки, фортеці, палаци та укріплені монастирі, в альбомі  2007 року «Замки та фортеці» [46]  Л.В. Прибєга закликає сучасників шанувати традиції наших предків, зберігати  й охороняти пам’ятки фортифікаційного будівництва. У лаконічній, концентрованій формі автор у виданні висвітлює  основні етапи розвитку фортифікаційного будівництва на теренах української  землі. На прикладах відомих і  маловідомих пам’яток оборонної  архітектури розкриваються їх типологічні  конструктивно-технічні, стилістичні  та архітектурно-мистецькі особливості. До кожної пам’ятки подається розгорнутий  науково-популярний нарис про історію  її будівництва формування, реконструкції, про видатних особистостей та знаменні події, пов’язані з цією спорудою.

Основні публікації про Білгород-Дністровський:

Білгород-Дністровському присвячені путівники 1965-1967 рр.. одеських авторів П. К. Авербух і Г. І. Криволап [7,8], і нарис А. Г. Ключника «Білгород-Дністровський» 1977 року видання [14]. У своїй роботі Ключник дає коротку характеристику історичним подіям, що відбувалися в Білгород-Дністровському в різний час, розповідає про основні етапи будівництва фортеці, наводить кілька легенд пов'язаних з фортецею, а також про великих людей побували а Акермані і залишили про нього спогади в своїх літературних творах .

Нарис П. І. Наніева [23] виданий  в 1985 році знайомить з історією Білгород-Дністровського починаючи з Тіри і закінчуючи сучасністю. Наніев виділяє основні віхи в історії міста, приділяє увагу розкопок древньої Тіри, а також самої фортеці. Окрема глава присвячена відомим людям, що побували в Акермані. Це перш за все А. Пушкін, А. Міцкевич, Л. Українка, А. Горький, М. Кропивницький, М. Заньковецька та ін. Недоліком цього нарису є те, що занадто багато уваги автор приділяє революційній боротьбі, що на даному етапі втратило свою актуальність.

Віце-президент Академії Наук Молдови, доктор мистецтвознавства  Мар'яна Шлапак у своєму «Дослідженні середньовічного оборонного зодчества. Білгород-Дністровська фортеця »2001 рік [37] наводить основні етапи історичного розвитку Білгород-Дністровського, дає коротку характеристику самої фортеці і найбільш повно основні будівельні роботи виконані між 1484 роком і кінцем XVIII століття. Це найбільш фундаментальне дослідження присвячене Білгород-Дністровської фортеці.  
Більше 30 років віддав вивченню замків і фортець України Орест Мацюк. Книга «Замки І Фортеці західної України» - розповідь ученого-екскурсовода про замки [20]. Вона включає в себе багатий ілюстративний матеріал - фотографії, реконструкції, картосхеми. Це єдиний підсумкову працю дослідника, заснований на вивченні літератури, архівних джерелах і особистої участі в експедиціях.

У 2005 році видавництво «Балтія  Друк» випустило презентативний альбом «Замки і фортеці України», автор якого відомий краєзнавець-популяризатор  В. Вечерський [10]. Видання в цілому ліквідує «білі плями», дає максимально  повний нарис фортифікаційної історії  України на тлі її військової історії, вміщує найбільш повний на сьогоднішній день звід наукових відомостей про 60 з 300 оборонних комплексів.  
Безпосередньо Білгород-Дністровському присвячена невелика робота І. Красовського «Тіра ... Білгород-Дністровський крізь століття» [15]. Автор відображає коротку історію Білгород-Дністровського, розраховуючи на популяризацію міста як місця історичного туризму, на можливість долучиться до нашого духовно-культурної спадщини. Містить необхідний мінімум з історії міста.

Основні публікації про Хотинську фортецю:

Цінну інформацію про фортецю дають видані в 1980-х роках довідники: «Пам’ятники містобудування і архітектури Української РСР» [41] в якому дані систематизовані короткі відомості про пам'ятник, доповнені фотографіями і кресленнями, і «Україна і Молдавія: Довідник-путівник» [33]. Книга побудована у формі довідника-путівника, включає короткий історичний нарис розвитку української і молдавської архітектури.