Лінгвостилістичні засоби вираження категорії комічного у художніх текстах ХХ-ХХІ ст.

‘Mist, sir, and mellow fruitfullness.’ 

‘Oh? Yes. Yes, I see. Well, be that as it may…’ [54]. Тут головний персонаж – Дживс – використовує перший рядок "Оди до осені" ("To Autumn") Дж. Кітса.

Хоча зазвичай Вудхауз надає цитату в неспотвореному вигляді, іноді він все-таки деформує її для більшого комізму. Досить відомий англомовному читачеві вірш американського поета Генрі Лонгфелло Уодсорта "The Arrow and the Song" починається такими словами: I shot an arrow into the air, It fell to earth, I knew not where. Ось яким чином ця цитата обігрується в діалозі двох героїв, коли вони намагаються з'ясувати, як з кишені могла випасти записна книжка: ‘What is the first thing you do, when you find a girl with a fly in her eye?’

‘Reach for your handkerchief!’ 

‘Exactly. And draw it out and extract the fly with the corner of it. And if there is a small brown leather-covered notebook alongside the handkerchief – ‘

‘ It shoots out –  ‘ 

‘ And falls to earth –‘

‘– you know not where .’ 

‘But I do know where!’ [54, p.143].

Зовні такий прийом створює  ілюзію більш тісного злиття авторської і цитатної мови, але в дійсності ж ми маємо знову-таки контрастне протиставлення.

Як і у випадку  з використанням алюзій, використання цитат завжди має на меті досягти  найбільшого комічного ефекту, який досягається, насамперед, невідповідністю  між суто побутовим, життєвим змістом  і високою поетичною формою.

Змішання регістрів  і стилів мови за своїми сутнісними характеристиками пов'язано з цитацією і алюзіями. "При змішуванні стилів відбувається деформація старого коду (він перекроюється, перерозподіляються деякі елементи, які становлять його структуру, тобто узагальнюючи, старий код пристосовується до виконання нового комунікативного завдання)". Поєднання в одному контексті слів і виразів, які належать до різних стилістичних рівнів, надає яскраво виражений комічний ефект [26].

Зіткнення стилів – вельми улюблений прийом П. Вудхауза. Його манера оповіді і особливо його унікальна здатність до створення мовних портретів кожного окремого персонажа часто ґрунтується саме на змішанні стилів мови.  Природно, по- перше, що кидається в очі, якщо ми звернемося до саги про Дживс і Вустер, це – зіткнення надзвичайно формальної манери мови кaмердінера Дживса і надзвичайно неформальній манери його господаря Вустера: 'You agree with me, Jeeves, that the situation is a lulu?' 'Cerntainly a somewhat sharp crisis in your affairs would appear to have been precipitated, sir [53].

Лексика тексту постійно зазнає то здіймання, то зниження, тобто спостерігаємо діапазон – від сленгу до поетизмів. Ці обидва тембри (Дживса і Вустера) природно накладаються один на одного і дарують особливий тон всьому твору. Втім, Вустеру необов'язкова "підтримка" Дживса. Чи не кожна його репліка приховує в собі прийом, який в музиці називається модуляцією (перехід з однієї тональності в іншу). Ось з якими словами він звертається до власника антикварної крамниці: ‘ Learn, O thou of unshuffled features and agreable disposition ,’ I said, for one likes to be civil, ‘that the above Travers is my uncle. He sent me here to have a look at the thing. So dig it out, will you? I expect it’s rotten’ [55]. Починаючи з високого поетичного "Learn, O, thou", герой переходить на нейтральний стиль ("He sent me here ...") і закінчує розмовним стилем – "so dig it out ...".

Ось ще один з типових  прикладів зіткнення стилів у текстах П. Вудхауза: At the sight of this despectacled bird, a pang of compassion shot through me, for a glance was enough to tell me that he was not abrest of stop-press event. There were visible in his demenour none of the earmarks of a man to whom Stiffy had been confiding her plans. His bearing was buoyant, and I exchanged a swift, meaning glance with Jeeves. Mine said 'He little knows!' And so did his [53].

Аналізуючи наведений  фрагмент, можна виокремити високе книжкове слово в поєднанні зі сленгом – despectacled bird; термін з газетного бізнесу – stop-press event; поетичну інверсію – 'He little knows'; літературне фразеологічне вираження – a pang of compassion. Поєднання нейтральної мови і сленгу призводить до найбільшої виразності у П. Вудхауза, якщо він вживає жаргонне слово замість одного з компонентів сталого виразу. Наприклад: I shook the lemon замість I shook the head. Крім того, сленг у Вудхауза виникає також на кордоні з архаїчним словом: On reading the announcement in The Times, Whickham senior had hysterics and swoond in her tracks. Слово swoon (to faint) позначено в словнику як архаїчне [36]. А сленговий вираз in one's track означає where one stands, there and then. Зіткнення в одному реченні цих протилежних за стилем слів створює сильний комічний ефект.

Синтезування мовних регістрів – це досить сильний експресивний засіб. Адже, якщо стиль висловлювання не відповідає його контексту, то виникає комічний ефект. Чіткої межі між застосуванням синтезу мовних стилів як засобу досягнення комічного ефекту і використанням у цих же цілях пародії практично немає. Пародійні вкраплення в текст основного твору у Вудхауза досить гармонійно вписуються в контекст [11].

Пародія на розповіді  про Шерлока Холмса вводиться в оповідання зі збірки "Тhe Code of the Woosters" наступним чином. Герой, заклопотаний проблемою – куди могла заховати його знайома потрібну йому записну книжку, читаючи детектив, натикається на схожу ситуацію: 'I have come upon a significant passage.' 'Sir?' 'I'll read it to you. The detective is speaking to his pal, and the "they" refers to some bounders at present unidentified, who have been ransacking a girl's room, hoping to find the missing jewels. Listen attentively, Jeeves. "They seem to have looked everywhere, my dear Postlethwaite, except in the one place where they might have expected to find something. Amateurs, Postlethwaite, rank amateurs. They never thought of the top of the cupboard, the thing any experienced crook thinks of at once, because "– note carefully what follows –" because he knows it is every woman's favourite hiding-place ". [54, p.165]. Ім'я Холмса ніде не згадується, але його манери (my dear Postlethwaite) видають об'єкт пародії. Очевидно, що прізвище – Postlethwaite – звучить як карикатура.

У романі Даніеля Дефо Робінзон Крузо, потрапивши на острів, креслить у своєму щоденнику дві колонки: в праву він пише, що трапилося з ним поганого, в ліву – що сталося з ним гарного. Те ж саме робить і Бертрам Вустер у коротких оповіданнях зі збірки "Тhank You, Jeeves", але автор доводить цей прийом до абсурду, оскільки колонки ведуть між собою "розмову": Well, here I am, what?

Yes, but your bally house has burned down.

Not mine, Chffy’s.

Yes, I know, but all your things were in it.

Nothing of value.

How about the banjolele?

Oh, my gosh! That’s true.

I thought that would make you think about. [53, p.45].

Бачимо, що П. Вудхауз включає пародійний текст у новий контекст і переставляє акценти. Те, що було основним у парадійному тексті, відступає на задній план, а на перший виступає щось менш важливе. Об'єктом пародії П. Вудхауза виступає не мова певного конкретного твору, а його специфічні риси, наприклад – сюжет. А сама пародія може полягати в алюзії на існуючі літературні штампи. І виступає вона як самостійний авторський прийом: 'There was a story in Malady's Boudoir about a Duke who wouldn't let his daughter marry the young secretary, so the secretary got a friend of his to take the Duke out on the lake and upset the boat, and then he dived in and saved the Duke, and the Duke said "Right ho" [55].

Аналіз фактичного матеріалу дозволив нам висновувати, що американські письменники проявляють іронічне ставлення і створюють комічний ефект на рівні ситуації. На даному рівні будь-яке положення, в яке потрапляють персонажі, кумедне саме по собі. Крім того, в створенні як комічного, так і іронічного використовуються засоби, представлені на всіх рівнях мови: лексичному, фразеологічному, синтаксичному, текстуальному та інтертекстуальному. Комічна ситуація у П. Вудхауза завжди супроводжується комічним використанням мовних засобів: повтор (як лексичний, так і структурний), алюзія і цитація, синтез мовних стилів, пародія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Вивчення категорії комічного у науковій літературі показало, що за своєю сутністю та естетичною функцією вона носить соціальний характер. Загальну природу комізму ми виокремили, звернувшись до етимології самого слова. Проведене дослідження уможливило висновок, що єдиним об’єктом комічного є людина та людиноподібне у звірів, птахів і т.д. Таким чином художня література виявилася найбільш сприятливою для виявлення універсальної природи комізму, адже виокремлення складників художнього концепту КОМІЗМ пояснило спосіб комічного осмислення людини, зокрема, й дійсності, взагалі, шляхом протиставлення їхніх протилежних, але онтологічно споріднених ознак. Ми розрізнили такі види комічного як гумор, сатира, іронія, гротеск, карикатура, пародія і т.ін. проте гротеск, карикатура та пародія були виявлені у техніці гіперболи, через що їх не можна вважати формами комічного.

Проблеми гумору, іронії, сатири та їх реалізації в художньому тексті знайшли відображення у працях багатьох вітчизняних, зарубіжних лінгвістів і літературознавців. Більшості праць властивий полемічний характер, оскільки в них не завжди має місце чітке розмежування понять гумор, іронія, сатира, що призводить до двозначності і суперечливості у їх трактуванні, неадекватності тлумачення художнього твору, диференціації гумористичних і сатиричних елементів, звуженні аналізу мовностилістичних засобів реалізації категорій комічного. Категорії гумору, іронії і сатири аналізуються переважно на прикладі творів визначних гумористів і сатириків, хоча гумористичні, сатиричні та іронічні компоненти властиві творам, які в загальній структурі тексту не є комічними.

Шляхом застосування етимологічного аналізу понять “гумор”, “іронія” та “сатира”, ми з’ясували, що гумор і сатира розглядаються як дві сторони категорії комічного. Гумор як форма комічного — це спосіб відображення комічних явищ дійсності художніми засобами. Це критика, що передбачає не знищення об’єкта висміювання, а його виправлення, вдосконалення, орієнтує на позитивні зміни. Гумористичний сміх відзначається м’якою, стриманою тональністю.

Встановлено, що іншою щодо змісту і прагматики є сатира. Це форма комічного, яка полягає у негативному переосмисленні об’єктів критики, до яких належать явища і події, що уявляються неспіввідносними з ідеалом і потребують сатиричного викриття. Здійснюючи диференціацію понять гумор і сатира, ми дотримувалися думки, що не існує чіткої межі між ними. Сатира перестає бути сатирою, якщо в ній відсутні компоненти гумору. І навпаки, гумору притаманний елемент сатири, тобто не заперечення, а критики того, над чим сміються. Проте аналіз текстів американських коротких оповідань дозволив заключити, що категорії гумору та іронії містять сатиричний підтекст, який слугує для підсилення комізму у них. Через це сатира у багатьох випадках розчиняється у вираженні гумору та іронії та вирізняється лише після детальнішого розгляду.

Особливу уваги ми зосередили на вивченні лінгвостилістичного потенціалу іронії. Структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аналіз іронії дозволив дійти висновку, що іронія – повноправна форма комічного поряд із гумором і сатирою. Це відображення прихованого значення, що відрізняється, або є протилежним до явного. Розрізняють мовну та екстрамовну іронію. Мовна іронія включає два типи: ситуативну іронію – явний тип іронії, що реалізується у мікро- і макроконтексті, і асоціативну іронію – прихований тип іронії, що реалізується переважно у мегаконтексті. Екстрамовна іронія реалізується ситуаціями текстів. Таке розуміння іронії дало нам змогу виявити діапазон аналізу мовних засобів її реалізації від лексичного рівня до синтаксичного і текстового, довести, що іронія — явище значно складніше, глибше і змістовніше.

Інтерпретаційно-текстовий  аналіз американського “short story” показав, що їх мовний стиль відзначається стислістю, компактністю зображально-виражальних засобів, обмеженою кількістю актуалізації семантики на одиницю тексту, домінуванням і повтором певного стилістичного засобу. Ці особливості стилю американських коротких оповідань вплинули на характер мовної репрезентації гумору, іронії і сатири – вони відзначаються стислістю, внаслідок чого в американському “short story” використовуються переважно неускладнені засоби образності, у тому числі синтаксичні. Характер цих засобів зумовлюється також загальними особливостями американської гумористично-сатиричної літературної традиції — перебільшенням, гіперболічним загостренням, гротескністю образів, алогічністю мовної будови, подекуди доведеною до абсурду.

Вивчення фактичного матеріалу  дозволило констатувати, що до лінгвостилістичних засобів вираження гумору, іронії та сатири на лексичному рівні належить використання атрибутивних словосполучень, сталих виразів та ідіом, перифразів та евфемізмів, номінативних лексем, що є власними назвами – прізвищами та прізвиськами персонажів, авторських новоутворень та стереотипних словосполучень. Була доведена важлива роль у реалізації гумору, іронії та сатири на синтаксичному рівні лексико-синтаксичних алогізмів, вставних конструкцій, синтаксичних повторів та синтаксичної конвергенції. На рівні тексту було виявлено наступні засоби актуалізації категорій комічного: цитація, повтор, образні індивідуально-авторські порівняння і метафори, парадокс, синтез стилів мови та пародійні вкраплення у текст коротких оповідань.

Залучення методики семантичного аналізу  надало нам можливість висновувати, що комізм ситуації зумовлено використанням таких лінгвостилістичних засобів як порівняння, метафори, лексико-синтаксичного алогізму, гумористичних, сатиричних та іронічних власних імен. Специфічна взаємодія лексичних одиниць і контексту є продуктивним засобом реалізації іронії. З цією метою у текстах використано вставні конструкції, що порушують логічність думки, створюючи комічний ефект.

Дослідження показало, що гумор, іронія і сатира не є ізольованими способами  відображення дійсності. В американських коротких оповіданнях має місце їх тісний взаємозв’язок. Крім того, гумористичне, іронічне і сатиричне зображення в окремих текстах межує з трагічним. Узагальнюючи спостереження над мовним стилем американського “short story”, доходимо висновку про домінування в них іронії як форми комічного.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Азнаурова Э.С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи / Э.С. Азнаурова // Языковая номинация (виды наименований). – М.: Просвещение, 1997. – С. 86–129.

2. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов. – 4-е изд., испр. и доп. / И.В. Арнольд. – М.: Флинта: Наука, 2002. – 384 с.

3. Ахманова О.С., Гюббенет И.В. «Вертикальный контекст» как филологическая проблема / О.С. Ахманова, И.В. Гюббенет // Вопросы языкознания. – 1997. – № 6. – С. 44–60.

4. Барченков А.А. Клише и штампы в языке английской газеты: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 / А.А. Барченков. – М., 1999. – 21 с.

5. Беккер А.В. Когнитивно-прагматический  аспект современной иноязычной номинации в англоязычном тексте: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.04 / A.В. Беккер. – М., 1999. – 22 с.

6. Болдырева Л.М. Стилистические потенции фразеологических единиц в области юмора, иронии и сатиры / Л.М. Болдырева // Вопросы лексикологии германских языков. – М., 1999. – Вып. 139. – С. 48 – 62.