Лінгвостилістичні засоби вираження категорії комічного у художніх текстах ХХ-ХХІ ст.

Для Вудхауза парадокс – ще один спосіб позабавити читача: To him, Bertram was a creature of the underworld who stole bags and umbrellas and, what made it worse, didn’t even steal them well. No father likes to see his only daughter on chummy terms with such a one.; It’s just shows you what women are like. A frightful sex, Bertie. There ought to be a law. I hope to live to see the day when women are no longer allowed.; Do you know, Bertie, there are times – rare, yes, but they do happen – when your intelligence is almost human [55, p.143].

Парадокси у Вудхауза здатні переконувати і вражати (і, звичайно, розважати) незалежно від глибини  і істинності висловлювання, оскільки мають риси оригінальності і зухвалості. Тому його парадокси вельми успішні як комічний прийом.

Повторення – потужний засіб для досягнення комічного ефекту, оскільки з кожним новим разом внаслідок повторення слово може набувати виразність і додаткові значення [29]. Одним з найбільш показових прикладів вживання лексичного повтору в коротких оповіданнях збірки "Jeeves in the Offing" є вираз leafy glade, який виконує характеризуючу функцію двох персонажів (Wilbert і Phillis) і невідривно супроводжує їх у текстах творів. Вперше словосполучення з'являється в третьому оповіданні: And I was tooling along a mossy path with a brow a bit wet with the honest sweat, when there came to my ears the unmistakable sound of somebody reading poetry to some one, and the next moment I found myself confronting a mixed twosome who had dropped anchor beneath a shady tree in what is known as a leafy glade [52, p.44].

Leafy glade – явне поетичне кліше і іронія автора (оповідача) лежить на поверхні. Наприкінці оповідання, коли гості збираються біля столу, ця згадана парочка не з'являється: Wilbert and Phillis were presumably still in the leafy glade [52].

У наступних оповіданнях даний вираз використовується завжди у зв'язку з Wilbert'oм і Phillis: Her eyes were considerably bluer than the skies above, she was wearing a simple summer dress and it was not surprising that Wilbert Cream, seeing her, should have lost no time in reaching for the book of poetry and making a bee line with her to the nearest leafy glade [52, p.79]. За допомогою цього тотожного стилістичного повтору створюється закінчений іронічний образ персонажів.

Для того, щоб написати портрет героя, П.Г. Вудхаузу не обов'язково вдаватися до лексичного повтору одного і того ж слова чи словосполучення. Наприклад, щоб виразніше виписати образ Бертрама Вустера, персонажа, від імені якого йде розповідь, автор спирається на таку текстову категорію як ретроспекція. Ретроспекція є, по суті, своєрідним повтором – повтором думки. Вона породжується змістовно-фактуальною інформацією, дає можливість переосмислити факти в нових умовах з урахуванням того, що було сказано до ретроспективної частини. У процесі ретроспективного аналізу подій і фактів відбувається зміна суб'єктивно-оціночного плану " [28, c.71].

Протягом всієї розповіді  Бертрам Вустер характеризує себе (нерідко  навіть в третій особі) по-різному, але  завжди з позитивного боку: It would have taken a far less astute observer than Bertram to fail to read what was passing in Pop Bassett's mind.; I was astounded at my keenness of perception ...; The Woosters are brave, but not rash.; I gave him one of my looks.; It has often been said tha disaster brings out the best in the Woosters.; I turned to the intruder and gave him long, level stare, in which surprise and hauter were nicely blended [54, p.37]. Проте всі ці самовихваляння відбуваються на тлі подій і ситуацій, які показують повну неспроможність героя. Внаслідок цього у читача викристалізовується глибоко іронічний образ. Усі попередні висловлювання героя набувають іншого забарвлення у світлі того, що відбувається на сторінках книги.

Улюблений прийом Вудхауза – повернення час від часу до якої-небудь теми. Наприклад: ‘I was merely about to inquire, sir, if Miss Byng, when she uttered her threat of handing over Mr Fink-Nottle’s notebook to Sir Watkin, by any chance spoke with a twinkle it her eye ?’; ‘No, Jeeves. I have seen untwinkling eyes before , many of them, but never a pair so totally free from twinkle as hers. She wasn’t kidding [52]. Вудхауз навмисно робить акцент на слові twinkle у відповіді героя двічі (причому один раз вжито оказіональний прикметник), таким чином він допомагає читачеві запам'ятати цей, як далі виявиться, істотний обмін репліками.

Кілька сторінок тому, у діалозі між містером Фінк-Ноттлем, знову повторюється тема міс Бінг, що загрожує передати нещасливу записну  книжку серу Уоткін. Містер Фінк-Ноттль запитує:

'She really meant it?'

'Yes.'

'There wasn't –'

'A twinkle in her eye? No twinkle. ' [53]

Тепер, коли тема 'a twinkle in her eye' надовго закріплена в пам'яті читача, Вудхауз на деякий час до неї більше не повертається. Але через певний проміжок вона знову спливає в діалозі персонажів. Тепер Бертрам Вустер веде розмову зі своєю тіткою Далією, розповідаючи їй про те, що якийсь Спод пообіцяв обробити його. Тітонька не вірить:

‘You’re sure he meant what he said?’ 

‘Quite.’ 

‘His bark may be worse than his bite.’ 

I smiled sadly.

‘I see where you’re heading,’ I said. ‘In another minute you will be asking if there wasn’t a twinkle in his eye as he spoke . There wasn’t [54, p.17].

Це тільки один із численних прикладів повернення протягом кількох творів до певної теми з метою створення комічного ефекту.

Ще однією характерною  рисою стилю Вудхауза можна вважати  те, що він може повертатися до обраної  ним теми в кожному новому творі, в якому діють одні і ті ж герої.

Так, з книги в книгу, при кожній нагоді Бертрам Вустер згадує, що одного разу ("сталося" це в одному з ранніх оповідань Вудхауза про Дживс і Вустер "Clustering Round Young Bingo" зі збірки "Carry On, Jeeves") він написав статтю "What the Well-Dressed Man is Wearing" для тижневика для жінок Milady's Boudoir, що випускається його тітонькою Далією. Ось три уривки з різних оповідань саги про Дживс і Вустер:

I was concerned. Apart from a nephew's natural interest in an aunt's refined weekly paper, I had always had a sort of a soft spot in my heart for Milady's Boudoir ever since I contributed that article to it on What the Well-Dressed Man is Wearing. Sentimental, possibly, but we old journalists do have these feelings [55].;

‘Do you ever read Milady’s Boudoir ?’ 

‘I once contributed an article to it on “What the Well-Dressed Man is Wearing”, but I am not a regular reader.’ [54, p.183];

I was alluding to the weekly paper for the delicately nurtured, Milady’s Boudoir, of which aunt Dahlia is a courteous and popular proprietor. At her request I had once contributed an article – or “piece”, as we journalists call it – on What the Well-Dressed Man is Wearing [51].

Звичайно, весь гумор цих постійних згадок про статтю не буде зрозумілий читачеві, якщо він прочитав лише одну книгу із серії про Дживс і Вустер. Проте, прочитавши хоча б кілька коротких оповідань, для читача відкривається прихована іронія і текст набуває своєрідної глибини.

Втім, прийом повтору не обов'язково "розтягувати" на кілька сторінок або всю книгу. Іноді Вудхаузу вдається, використовуючи мінімум засобів вираження, досягти неймовірного гумористичного опису ситуації. Найкращою ілюстрацією, що доводить це, може стати невеликий уривок зі збірки оповідань "Very Good, Jeeves!". Два герої перегукуються в тумані. Один з них бачить іншого, але той його не помічає: ‘Hi!’ I shouted, waiting for a lull.

He poked his head over the edge.

‘Hi!’ he bellowed, looking in every direction but the right one, of course.

‘Hi!’ 

‘Hi!’ 

‘Hi!’ 

‘Hi!’ 

‘Oh!’ he said, spotting me at last.

‘What ho!’ I replied, sort of clinching the thing [55, p.165].

Треба зауважити, що в цьому лаконічному і вкрай економному у виборі слів "діалозі" є початок, кульмінація і фінал.

Таким чином, прийом повтору  на різних мовних рівнях (від лексичного до текстового) протягом розгортання  всього твору допомагає Вудхаузу досягти максимальної цілісності тексту. Саме взаємодія асоціацій, що виникає у кожному окремому висловлюванні, створює тематичну єдність і завершеність художнього тексту в цілому.

Ми дотримуємося точки  зору І.В. Гюббенет щодо тлумачення алюзії: "Алюзія є дуже зручним терміном, який вказує на наявність у читача певного, а саме, історико-філологічного фонового знання. Ми об'єднуємо цитати й алюзії, вживаючи термін "алюзія" як по відношенню до алюзій в широкому сенсі, тобто посиланнями на епізоди, імена, назви і т.ін. міфологічного, історичного чи власне літературного характеру, так і до "аллюзівних цитат" [16].

Аналіз фактичного матеріалу  довів, що цей лінгвістичний прийом далеко не однорідний. З одного боку, створюючи вертикальний контекст, він збагачує художній твір, надає йому ніби четвертий вимір. З іншого боку, він може використовуватися в "зниженому" виді, зрушуючись у сферу комічного [3]. Алюзії, щедро розсипані у текстах Вудхауза, можна розділити на три великі групи:

- біблійні та міфологічні алюзії;

- алюзії до літературних текстів;

- алюзії до відомих особистостей і подій історії та сучасності.

Розглянемо типові приклади з цих груп. Отже, біблійні і міфологічні алюзії: I had been dreaming that some bounder was driving spikes through my head – not just ordinary spikes, as used by Jael the wife of Heber , but red-hot ones [54]. Невідповідність біблійної алюзії (ханаанский воєначальник Сісера був убитий Яїл, дружиною нащадка Мойсея Хевера. Книга суддів 5:24 - 5:27) і нового контексту – похмілля на ранок після бурхливо проведеної ночі – складає головний комічний ефект.

Те ж саме гумористичне зіштовхування високого біблійного і низького буденного ми знаходимо і в наступних прикладах: A man thinks he is being chilled steel – or adamant, if you prefer the expression, and suddenly the mist clear away and he finds that he has allowed a girl to talk him into something frightful. Samson had the same experiеnce with Delilah [54]. Після того як сільський поліцейський звалився в канаву, автор описує його появу звідти таким чином:… he begun now to emerge from the ditch like Venus rising from the foam [53, p.78]. Дізнавшись, що один з негативних персонажів одного разу, як і він сам, стягнув з поліцейського шолом, Бертрам Вустер довго не може в це повірити: I was astounded. Nothing in my relations with this man had given me the idea that he, too, had, so to speak, once lived in Arcady. It just showed, as I often say, that there is good in the worst of us [51].

Контраст подібних біблійних  або міфологічних алюзій зі зниженим побутовим контекстом створює цілком певний насмішкуватий авторський підтекст.

Друга група алюзій пов'язана з літературними джерелами. Наприклад, у збірці коротких оповідань "The Code of the Woosters" П.Г. Вудхауза чотири рази виникає "тема Шерлока Холмса". Причому, один раз як явна пародія не тексти Артура Конан Дойля: ‘Oh, yes you are, because you know what will happen, if you don’t.’ She paused significantly. ‘ You follow me, Watson? ’; The news that Roderick Spode was on the premises had shaken me a good deal. I had supposed that I should be under the personal eye of Sir Watkyn alone. Well, you can see that for yourself, I mean to say. I mean, imagine how some unfortunate Master Criminal would feel on coming down to do a murder at the old Grange, if he found that not only was Sherlock Holmes putting in the week-end there, but Hercule Poirot as well.; I was astounded at my keenness of perception. The moment I had set eyes on Spode, if you remember, I had said to myself ‘What ho! A Dictator!’ and a Dictator he had proved to be. I couldn’t have made a better shot, if I had been one of those detectives who see a chap walking along the street and deduce that he is a retired manufacturer of poppet valves named Robinson with rheumatism in one arm, living at Clapham [54, p.106]. Цікаво, що в першому прикладі герой уособлюється з доктором Уотсоном, у другому – зі злочинцем, і в останньому – з самим Шерлоком Холмсом.

Вживання алюзій літературного  характеру дуже часто у Вудхауза пов'язане з протиставленням двох образів: того, до якого відсилає читача алюзія і створюваного в даний момент. Найбільш яскраво це видно в двох останніх випадках. Порівнюючи себе з "злим генієм злочинного світу", що готує вбивство, герой створює карикатурний контраст, оскільки його "чорна справа" полягає в крадіжці столового приладу для вершків. Такою ж самою карикатуро є і метод дедукції, яким так славиться Шерлок Холмс. Для того, щоб алюзія стала зрозуміла читачеві, необхідна наявність фонових знань. Дуже часто Вудхауз застосовує прийом, коли герой, сам того не відаючи, приписує використану ним цитату особі, від якої він її чув. Тим самим зіставлення фонових знань персонажа і фонових знань читача призводить до створення комічного ефекту: ‘Have you not sometimes felt, Bertie, that if Augustus had a fault, it was a tendency to be a little timid?’

‘Oh, ah, yes, of course, definitely.’ I remember something Jeeves had once called Gussie. ‘ A sensitive plant , what?’ 

‘Exactly. You know your Shelley, Bertie.’ 

‘Oh, am I?’ [53].

Ця алюзія на хрестоматійний вірш Персі Бісі Шеллі "The Sensitive Plant" є прекрасним провідником іронії автора. І все ж провідними прийомом у Вудхауза слід вважати контраст між алюзією та її контекстом. Ось як описується момент, коли сільський поліцейський їде на велосипеді, не підозрюючи, що за ним по п'ятах біжить скотч-тер'єр, що збирається його вкусити: There he was riding comfortably along; and there was the scottie hareing after him hell-for-leather. As Jeeves said later, when I described the scene to him, the whole situation resembled some great moment in a Greek tragedy, where somebody is stepping high, wide and handsome, quite unconscious that all the while Nemesis is at his heels, and he may be right [51].

Третя група алюзій, як ми вже сказали, пов'язана з посиланнями  на відомі особистості або події історії і сучасності. Ця категорія відрізнялася у Вудхауза деякої злободенністю, для того часу, коли створювалися його романи, і тому зараз багато зустрічаються в текстах імена і натяки нічого не говорять читачеві:…I imagine that the dear girl must have hauled up her slacks about me in a way that led her daddy to suppose that what he was getting was a sort of a cross between Robert Taylor and Einstein [55].

Якщо ім'я Альберта Ейнштейна до цих пір викликає масу асоціацій, то ім'я якогось Роберта Тейлора тепер звучить абсолютно нейтрально. Хоча, судячи з контексту, він, швидше за все, був кіноактором, тобто мова йде про "розум" (Ейнштейн) і "красу" (Тейлор).

Але коли мова йде про  більш відомих людей і події, декодувати алюзію не складає труднощів і зараз: Tom lunched with Sir Watkyn Bassett at the latter’s club yesterday. On the bill of fare was a cold lobster, and this Machiavelli sicked him on it [55]. (Ситуація: знаючи, що дядько Том страждає нетравленням шлунка, сер Уоткін "спокушає" покуштувати його холодного лобстера. За цю підступність він і названий Макіавеллі.)

Використання П. Вудхаузом алюзій вельми продуктивно для створення комічного ефекту. Хоча Вудхауза і вважають автором "легкого читання", декодування цього прийому реалізації гумору передбачає наявність широких історико-філологічних знань у читача.

Використання цитат (як прихованих, так і явних) як спосіб створення комічного ефекту представляється  нам заснованим на загальній для  творів мистецтва тенденції до їх "застигання", перетворенню в штампи, переходу з області змісту в область коду [4].

А для створення гумористичного ефекту (і особливо – іронії) своєрідно продуктивним є "перекодування коду", тобто "здатність одних текстів передавати свої ознаки іншим, створюючи тим самим новий сенс" [11].

Якщо розглядати в  якості прикладів вживання цитат  лише серію збірок коротких оповідань про Дживс і Вустер, можна відзначити, що зазвичай комічний ефект досягається не тільки контрастом між контекстом і цитатою, але і за допомогою "невпізнавання" головним героєм-оповідачем Бертрамом Вустером цитат, які удосталь вживає його слуга Дживс: ‘I quite understand, sir. And thus the native hue of resolution is siclied o’er with the pale cast of thought, and enterprises of great pith and moment in this regard their currents turn awry and lose the name of action .’ ‘Exactly. You take the words out of my mouth.’ [54]. Процитовано уривок із відомого монологу Гамлета "бути чи не бути". Розглянемо інший приклад: ‘Is it morning?’

‘Yes, sir.’ 

‘Are you sure? It seems very dark outside.’

‘There is a fog, sir. If you will recollect, we are now in autumn – se ason of mists and mellow fruitfullness .’ 

‘Season of what?’