Лінгвостилістичні засоби вираження категорії комічного у художніх текстах ХХ-ХХІ ст.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Комічне як естетична категорія…………………………….5

1.1. Комічне: онтологія поняття………………………………...5

1.2. Гумор, сатира та іронія як різновиди комічного………...10

РОЗДІЛ 2. Лінгвостилістичні засоби вираження гумору, іронії та сатири………………………………………………………………………20

2.1. Лексичний рівень…………………………………………..20

2.2. Синтаксичний рівень………………………………………35

2.3. Текстовий рівень…………………………………………..40

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….59

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….63

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ……………………..66

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Дослідження питань гумору, іронії і сатири було і залишається  актуальною проблемою різних галузей  філологічних наук — лінгвістики, текстолінгвістики, лінгвостилістики. У цьому контексті значної ваги і актуальності набуває аналіз та системна презентація засобів гумору, іронії і сатири в англомовних американських оповіданнях [35].

Мовні засоби гумору, іронії та сатири у структурі художніх текстах привертали увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема таких, як Ю. Борев [8; 9], Л. Вайсгербер [40],         Б. Дземідок [17], Д. Мекке [37], С. Походня [28], Г. Почепцов [29] та ін. Проблема лінгвістичної та екстралінгвістичної диференціації понять гумор, іронія, сатира, визначення характеру та діапазону мовних засобів їх реалізації в художній літературі, нечіткість у розмежуванні основних понять надалі веде до суперечностей їх інтерпретації в художньому тексті, визначенні та аналізі мовного інвентарю їх актуалізації, з’ясуванні авторської прагматики літературних творів і шляхів її досягнення [35].

Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу сучасних дослідників до системного вивчення естетичної категорії комічного та особливостей її відображення у англомовних художніх текстах, що сприятиме їх всебічній інтерпретації.

Метою вивчення є виявлення та аналіз категорій гумору, іронії і сатири з позицій текстолінгвістики, а також вивчення і системне висвітлення сучасного стану функціонування мовностилістичних засобів реалізації різновидів комічного в американській літературі.

Досягнення поставленої  мети передбачає розв’язання таких завдань:

- розглянути і уточнити поняття комізму як естетичної категорії;

- визначити мовні засоби та прийоми вираження комічного; відслідкувати різнобічність їх реалізації у художньому тексті;

- встановити засоби, що  формують уявлення про гумор, іронію та сатиру на тлі тексту;

- з’ясувати як проявляється лінгвістична природа комічного на різних рівнях мови (лексичному, синтаксичному, текстовому).

Об’єктом дослідження є гумор, іронія та сатира в художньому тексті на рівні його мовної структури.

Предметом дослідження є особливості функціонування лексичних та синтаксичних структур як засобів реалізації категорій гумору, іронії та сатири.

Матеріалом  дослідження слугували тексти коротких оповідань американських письменників П.Г. Вудхауза, Дж. Тербера, Дж. Ейда, Дж. Мітчелла, О. Х. Прінса, М. Ф. О’Коннор, Д. Паркер, Л. Х’юза, Г. Менкена.

Методи  дослідження. У роботі використані методи семантичного, інтерпретаційно-текстового та етимологічного аналізу. Для розкриття онтологічної сутності комічного залучено методику етимологічного аналізу. Смислове наповнення лексичних одиниць на позначення гумору, іронії та сатири у текстах американських коротких оповідань проведено шляхом семантичного аналізу дефініцій, які містять енциклопедичні словники. Інтерпретаційно-текстовий аналіз задіяно з метою визначення лінгвостилістичних засобів вираження комічного.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання її висновків у лекційних курсах зі стилістики англійської мови (розділи «Стилістична семасіологія», «Стилістика тексту»).

 

РОЗДІЛ 1

КОМІЧНЕ ЯК ЕСТЕТИЧНА КАТЕГОРІЯ

 

1.1. Комічне: онтологія поняття

 

Почуття – це одна з форм людської свідомості, одна з форм відображення реальної дійсності, що виражає суб'єктивне ставлення людини до задоволення або незадоволення його людських потреб, до відповідності або невідповідності певних фактів його уявленням. Не всі схильності людини вроджені, певні з них формуються у процесі виховання і відображають не тільки зв'язок людини з природою, але і його зв'язок з людським суспільством. «Естетичні почуття» зумовили появу естетичних категорій. А.Н. Лук у своїй книзі «Про почуття гумору і дотепності» наводить перелік людських почуттів, до яких, крім вищих соціальних почуттів,також включає «естетичні почуття»: а)відчуття піднесеного; б)почуття прекрасного; в)відчуття трагічного; г)відчуття комічного [24, с.17-18].

Ці «естетичні почуття» складають  чотири естетичні категорії: категорію  піднесеного, категорію прекрасного, категорію трагічного і категорію  комічного, яка є об’єктом дослідження нашої наукової роботи.

Комічне – це категорія естетики, що виражає в формі осміяння історично обумовлену (повну або часткову) невідповідність даного соціального явища, діяльності та поведінки людей, їх традицій і звичаїв об'єктивному ходу речей і естетичному ідеалу прогресивних громадських сил [26]. У даній роботі ми дотримуємося наведеного визначення комічного через те, що воно повною мірою відображає суть комічного. Комічне за своїм походженням, сутністю та естетичною функцією носить соціальний характер. Його витоки ґрунтуються на об'єктивних суперечностях суспільного життя. Комічне може виявлятися по-різному: у невідповідності нового і старого, змісту і форми, мети і засобів, дії та обставин, реальної сутності людини та її думок про себе.

Поняття «комічний» походить від грецької «koikós» – «веселий», «смішний» і від «komos» – весела ватага ряджених на сільському святі Діоніса у Стародавній Греції. Починаючи з Аристотеля, існує велика кількість праць про комічне, його сутність та джерело; виняткова складність його вичерпного пояснення обумовлена, по-перше, універсальністю комічного (все на світі можна розглядати «серйозно» і «комічно»), а по-друге, його надзвичайною динамічністю (Жан Поль Ріхтер), ігровою здатністю ховатися під маскою. Сутність комічного вбачали в «потворному» (Платон), в «самознищенні потворного» (німецький естетик-гегельянець К. Розенкранц), у вирішенні чогось важливого в «ніщо» (І. Кант), але частіше за все визначали формально, вбачаючи її в невідповідності (між дією і результатом, метою і засобами, поняттям і об'єктом, і т.д.). Мало задовольняючи в ролі універсальних формул, різні естетичні концепції комічного, однак, досить влучно визначали сутність того чи іншого різновиду комічного, а через неї й певну грань комічного в цілому [30].

Загальну природу комічного легше з’ясувати, якщо звернутися до етимології самого слова. Це відомий у всіх народів з незапам'ятних часів ігровий, святково веселий, колективно самодіяльний народний сміх, наприклад, у карнавальних іграх, сміх від радісної безтурботності надлишку сил і свободи духу – на противагу гнітючим турботам попередніх і майбутніх буднів, повсякденній серйозності і разом з тим він відроджує (в середні століття його називали risus paschalis, «великодній сміх» – після тривалих поневірянь і заборон великого поста). До цього «відроджуючого» сміху ми застосовуємо одне із загальних визначень комічного: «фантазування розуму якому надана повна свобода». На карнавальній площі, як і в приватному будинку за бенкетним столом, завжди і скрізь, де формується ігровий сміх «комоса», запановує двозначна атмосфера дійсності, яку змінила винахідлива фантазія. Всі елементи смішного образу взяті з життя, з реального предмета (особи), але їх співвідношення, розташування, масштаби і акценти перетворені творчою фантазією. За змістом сміх універсальний і амбівалентний [33].

Комізм має широке антропологічне значення. За словами І.В. Гете, ні в чому так не виявляється характер людей, як у тому, що вони знаходять смішним. Істина ця застосовна як до окремих індивідів, суспільства і цілих епох (те, що не здається смішним в одному культурно-історичному середовищі, починаючи зі звичаїв, одягу, занять, обрядів, форм розваг тощо, викликає сміх в іншому, і навпаки), а також до національного характеру, як це виявляється і в мистецтві (роль гумору, особливо ексцентричного, в англійській літературі, дотепності у французькій, сарказму в іспанському мистецтві). Найбільшим об'єктивним джерелом комічного є, зберігаючи «ігровий» характер, історія людського суспільства, зміна застарілих соціальних форм новими [15].

Єдиний об’єкт комічного – це людина (і людиноподібне у звірів, птахів і т.д.). Таким чином комічне стороннє архітектурі, а іншим мистецтвам властиво в різній мірі. Найбільш сприятливою для універсальної природи комічного є художня література, де на комічному заснований один з головних і найбільш ігровий вид драми – комедія [18].

Ю. Борєв, який називає комізм «прекрасною сестрою смішного», вважає, що «сміх і смішне – ширше комічного. Вони охоплюють і позаестетичні явища. Смішне не завжди комічне. Комічне – прекрасна сестра смішного. Комічне породжує «високе» [9, c. 28].

Тієї ж думки дотримується і А.Н. Лук: «...не все смішне комічне, але все комічне смішне ». Іншими словами, володіючи всіма ознаками смішного, комічне володіє ще додатковою ознакою. Це ознака суспільної значущості. «Комічне – це суспільно значуще смішне». Наведена думка має дві особливості. Перша відноситься до трактування сутності комічного: комічне не можна ототожнювати зі смішним взагалі. Друга особливість пов'язана з тезою про те, що «все комічне викликає сміх, однак не все, що викликає сміх, є комічним» [24, c.63-65].

У лінгвістиці розглядають  структуру художнього концепту КОМІЗМ, який визначають як ієрархічне упорядкування концептуальних ознак, що виокремлені з трьох вимірів знань про комічне: універсально-смислового, пов’язаного з архетипними знаннями, універсальними у загальній культурі людства, узагальнено-змістового, що відбиває конвенційні знання, які є звичними для культурної спільноти, й оцінно-образного, який відображає індивідуальні знання, своєрідність в осмисленні комічного. Позитивна чи негативна оцінка художнього концепту КОМІЗМ втілюється в тексті через комічну тональність, яка створюється у результаті актуалізації складників концепту «комізм» – гумору й сатири. Складниками універсально-смислового виміру знань про комічне є два архетипи – сміх і маска. Гумор, сатира, іронія, сарказм постають змістовим мінімумом дослідження концепту в загальній культурі людства. Виходячи з того, що в основі комізму лежить двоїстість, невідповідність, інконгруентність, оцінно-образний вимір знань про художній концепт «комізм» представлено концептуальними оксиморонами, найбільш репрезентативними з яких є: об’єктивізм vs. суб’єктивізм, ілюзія vs. реальність, істинність vs. вимисел і т.д. [14]

Засоби і прийоми комічного у філологічній та естетичній літературі найчастіше включаються в один і той самий перелік, таким чином, засоби комічного розчиняються в його прийомах, лише іноді ці поняття розглядаються як рівноправні. Засоби комічного, поряд з мовними, охоплюють і інші засоби, що викликають сміх. До мовних засобів комічного відносять фонетичні, лексичні, фразеологічні та граматичні (морфологічні та синтаксичні). Прийоми комічного породжуються різними засобами і формуються, перш за все, в безпосередньому зв'язку з мовними засобами. [8]

Наведемо наступну узагальнену схему створення комічного, в тому числі в художній літературі: об'єктивний сміх (смішне) – засоби комічного (мовні засоби – фонетичні, лексичні,фразеологічні , граматичні засоби і немовні засоби) – форми комічного (гумор, іронія,сатира) – результат – сміх (комізм).

Прийоми комічного є  об'єктом дослідження естетики, літературознавства та лінгвістики. Ця обставина пов'язана з тим, що прийоми мають широкі можливості формування та вдосконалення [9, c.7]. Прийоми комічного можуть бути пов'язані з сюжетом твору, характерами явищ і образів, можуть породжуватися їх поведінкою і діями, ситуацією; комізм можуть створювати одяг героя та деталі звичайних предметів.

Найбільш ґрунтовне пояснення засобів і прийомів комічного міститься в працях Ю. Борєва. Він виділяє такі прийоми як «метафоричність» та «уособлення». Розбираючи сатиричний вірш, де бюрократ зображений у вигляді дерев'яного придатка до столу і крісла, він справедливо відзначає, що осміяння досягається шляхом уподібнення бюрократа одному з елементів обстанови в кабінеті. «Уособлення» Ю. Борєв пояснює аналогічним чином. Також у свою класифікацію Ю.Борєв включає сатиричну гіперболізацію, яка розглядається як два різних засоби: перебільшення (гіпербола) і применшення, пом'якшення (евфемізм) [8].

Розрізняють такі види комічного  як гумор, сатира, гротеск, іронія, карикатура, пародія і т.ін. Подібне виділення  видів комічного виникає від змішання форм і прийомів комічного. Гротеск, карикатура, пародія входять до техніки гіперболи і в сукупності становлять прийом деформації явищ, характерів. Ось чому їх не можна вважати формами комічного. Вони однаковою мірою входять до складу сатири та гумору [24, c.116].

Багато авторів у своїх роботах ототожнюють гумор та іронію. Ми дотримуємося думки, що гумор, іронія та сатира – це різні види комічного.

 

1.2. Гумор, сатира та іронія як різновиди комічного

 

Гумор (англ. humour – моральний настрій, від лат. humour – рідина: згідно античному вченню про співвідношення чотирьох тілесних рідин, що визначає чотири темпераменти, або характери) – особливий вид комічного, ставлення свідомості до об'єкта, до окремих явищ і до світу в цілому, що поєднує зовні комічне трактування з внутрішньою серйозністю [30]. Етимологія слова містить сему «примхливий», «суб'єктивний», «особистісно обумовлений, відзначений відбитком «дивного» умонастрою [9]. На відміну від власне комічного трактування, гумор, рефлектуючи, налаштовує на більш вдумливе, серйозне ставлення до предмета сміху, на осягнення його правди, незважаючи на смішні дивні речі. У цьому гумор протилежний руйнівним видам сміху.