Господарський процес

■■ визнані господарським судом загальновідомими;

преюдиційні;

презумпційні.

Загальновідомі'сть факту може бути визначена господарським судом за наявності двох умов: про факт знає широке коло осіб і він повинен бути відомим складу суду, який розглядає справу.

Преюдиційний (рге)иМсіеІі$), тобто такий, що відноситься до попереднього судового рішення, означає визначеність деяких фактів, які не потрібно доказувати знов. Преюдиційні факти:

-встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, факти не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони;

вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені; І

рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є І обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені | судом і мають значення для вирішення спору. {

Презумпція (ргаехитрйо) - визнання факту юридично І вірогідним, достовірним, доки не буде доведено протилежне. Презумпційні факти - факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами в господарському процесі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги й заперечення сторін, а також І інші обставини, які мають значення для правильного вирішення І господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: ■

письмовими і речовими доказами;

висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть І участь у судовому процесі.■

В процесі доказування засобами встановлення обставин, які ть значення для справи, є судові докази. Судові докази - яття, яке поєднує в собі два тісно взаємозв'язаних елементи: точні дані як зміст доказів і засоби доказування як процесуальна ма.

Фактичні дані, точніше відомості про певні обставини, бражають, віддзеркалюють факти реальної дійсності, бливістю судових доказів є наявність процесуальної форми, овлені вимоги щодо порядку отримання відомостей про авини. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише опомогою передбачених законом засобів доказування (письмові, ві докази та інші).

Таким чином, судовими доказами в господарському процесі є мостІ, які можуть підтвердити наявність або відсутність авин, що мають значення для вирішення справи та отримані у овленому законом порядку передбаченими засобами *'ування.

Традиційна уява про види доказів, яка склалася в процесуальній і, дозволяє їх класифікувати на види з таких підстав: за тером зв'язку змісту з фактом, який встановлюється, докази яються на прямі й побічні; за процесом формування відомостей акти - первісні та похідні; за джерелом - особисті й речові. Суттєве значення має питання про те, хто несе обов'язок ування та подання доказів. За загальним правилом кожна на повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на ву своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України). Докази ться сторонами та іншими учасниками господарського су. Але, оскільки суд сам визначає предмет доказування, він Право впливати на обсяг доказування. Суд вказує, які обставини ч повинен довести, навіть якщо він не посилається на цю ■ину. Якщо сторони, інші особи не виконують обов'язки з ІНЯ доказів, господарський суд має право застосувати до них Ні санкції (п. 5 ст. 83 ГПК України) або залишити позов без

розгляду у разі невиконання позивачем без поважних причин вимог суду про витребування матеріалів (п, 5 ст. 81 ГПК України).

Закон покладає окремі обов'язки по збору доказів і на суд. Згідно зі ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено:

який доказ витребовується;

обставини, що перешкоджають його наданню;

підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід.

Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження, а також може уповноважити на одержання доказів заінтересовану особу.

За невиконання обов'язку про подання необхідних доказів господарський суд має право стягувати штраф (л. 5 ст. 83 ПІК України) до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф не стягується, якщо особа, яка має подати докази, повідомила господарський суд про неможливість зробити це з посиланням на поважні причини. Але і сплата штрафу не звільняє сторону від обов'язку подати докази.

4.2. Належність і допустимість доказів

Предмет доказування, факти, які належать встановленню по справі, господарський суд визначає виходячи з вимог і заперечені, сторін та керуючись нормою матеріального права, яка повинна бути застосована в даному випадку. Встановивши коло фактів, суд повинен визначати, які докази мають бути досліджені для виявлення

іявності або відсутності цих фактів. Вирішуючи це, господарський рд має користуватися правилами належності й допустимості, [алежність і допустимість - необхідні якісні характеристики дового доказу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки докази, які мають значення для справи. Належність доказів ежить від правильного визначення предмета доказування. іежність доказів - це властивість, пов'язана зі змістом судових казів. Докази, які підтверджують або спростовують існування тавин предмета доказування, є належними. Вимоги щодо ежності доказів полягають у тому, що суд повинен приймати ще ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні ти, що мають відношення до даної справи. Це правило дозволяє у позбутися зайвих доказів, не захаращувати справу, “ередитися на тих доказах, які мають суттєве значення для рішення спору. Належність доказів - правова категорія, яка 'днить про взаємозв'язок доказів з обставинами (фактами), які Винні бути встановлені як для вирішення всієї справи, так і для йснення окремих процесуальних дій.

Додержання правил про належність доказів сприяє підвищенню я судового розгляду, його раціональності та прискоренню. Суддя право усувати із судового розгляду все те, що не має суттєвого ення для справи. Якщо належність характеризує об'єктивний Ізок доказів з фактами (обставинами), які треба встановити, то 'стимість доказів зв'язана з їх процесуальною формою, тобто ами доказування.

Допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, обмежує застосування конкретних засобів доказування, або ога, яка передбачає обов'язок застосування конкретних засобів ування при встановленні визначених фактичних обставин и при здійсненні доказування в процесі розгляду певної справи ерядку господарського судочинства. Обставини справи, які Ошдно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (от. 34 ГПК України).

Допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права при виборі засобів доказування. Правило допустимості доказів, на відміну від правила належності, застосовується тільки в тих випадках, коли законодавством встановлені певні вимоги щодо оформлення правовідносин або тих чи інших дій. Допустимість доказів носить загальний і спеціальний характер. Загальне правило допустимості полягає в тому, що в процесі доказування можуть використовуватись тільки засоби доказування, які передбачені законом. Спеціальні вимоги встановлені законом щодо необхідності застосування певних доказів або заборони посилання на який-небудь доказ. Застосування правила допустимості доказів носить для господарського суду обов'язковий характер, тому що його порушення може призвести до прийняття незаконного та необгрунтованого рішення.

4.3. Призначення судової експертизи у господарському процесі

Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу (ст. 41 ГПК України). Господарське процесуальне законодавство не передбачає випадків, у яких призначення експертизи є обов'язковим. Питання про призначення експертизи вирішує суддя при підготовці справи до розгляду з урахуванням конкретних її обставин та характеру тих фактів, що підлягають встановленню (п. 5 ст. 65 ГПК України). Призначення судової експертизи можливе також на стадії вирішення господарського спору. В цьому випадку господарський суд має право зупинити провадження у справі (ст. 79 ГПК України).

Законодавством не встановлено, які питання, що розглядаються в господарському суді, потребують спеціальних знань, але висновокперта не може торкатися правових питань, оскільки судця сам має ціальяІ професійні знання в галузі права.

Учасники господарського процесу мають право (а не обов'язок) понувати господарському суду питання, які мають бути 'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань новлює господарський суд. Він може відхилити питання, були запропоновані учасниками господарського процесу; ити у формування питань редакційні зміни, не змінюючи їх ту; ставити нові питання незалежно від питань, запропонованих никами процесу.

Проведення судової експертизи має бути доручено етентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які діють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить ву експертизу, - судовий експерт - користується правами, обов'язки та відповідальність, які визначені Законом України 25 лютого 1994 року «Про судову експертизу», нормами одарського процесуального кодексу України, іншими Водавчими актами.

Сторони і прокурор, який бере участь у господарському есі, мають право до початку проведення судової експертизи ти відвід судовому експерту згідно зі ст. 41 ГПК України, ня про відвід вирішується суддею, який виносить з цього іду ухвалу (ст. З1 ГПК України).

, При призначенні експертизи суд виносить ухвалу. Така ухвала бути окремим актом або сумісним - про здійснення інших суальних дій. Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою “арського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований юк щодо поставлених йому питань. Оскільки це необхідно для іисновку, він має право знайомитись із матеріалами справи, участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський ро надання йому додаткових матеріалів. Судовий експерт раво відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому Плів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для іия покладеного на нього обов'язку.

Висновок судового експерта подається господарському суду в письмовій формі, а копія його надсилається сторонам (ст. 42 ГПК України). Він повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки й обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування щодо цих обставин.

Господарський суд може призначити додаткову експертизу у випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта; за необхідністю - повторну судову експертизу й доручити її проведення іншому судовому експерту.

Висновок судового експерта для господарського суду не є і обов'язковим і оцінюється господарським судом поряд з іншими' доказами за встановленими законодавством правилами. Відхилення 1 господарським судом висновку судового експерта повинно бути | умотивованим у рішенні.

4.4. Оцінка доказів у господарському процесі

Для прийняття рішення суттєве значення мають правильна оцінка доказів, їх об'єктивний розгляд у сукупності. Повна та всебічна оцінка господарським судом доказів має важливе значення для винесення законного й обґрунтованого рішення. Під оцінкою доказі» мається на увазі визначення судом достовірності та сили доказів.

Достовірність означає, що відомості, які вона надає, відповідають дійсності. Достовірний доказ повинен бути отриманні! з надійного джерела інформації та якісного процесу формування доказу. Достовірність визначають при порівнянні кількох доказін, при оцінці всієї сукупності доказів по справі. Достовірність - це якість доказів, яка характеризується точністю, правильністю відображення обставин, які входять в предмет доказування.

Сила доказів теж важлива - це якість доказів, яка в основному значається при вирішенні справи, це якість сукупності доказів, обхідних для вирішення справи.

Оцінка доказів - це складна процесуальна й інтелектуальна льність суду, підпорядкована закону логіки пізнання під впливом авових вимог. Господарський суд оцінює докази за своїм утрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин рави в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 Г1ІК України), кі докази не мають для господарського суду заздалегідь ановленої сили.

Тема 5.

СУДОВІ ВИТРАТИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

Склад судових втрат.