Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Ноября 2014 в 22:06, лекция
Закон України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» та Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми ГПК України визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов'язані з діяльністю господарського суду
1.1 Джерела господарського процесуального права.
1.2 Поняття та об'єкт дослідження господарського процесуального права.
1.3 Предмет, метод та система господарського процесу.
1.4 Організаційна структура господарських судів України.
1.5 Принципи господарського процесуального права.
1.6 Особливості організації господарського судочинства в в зарубіжних країнах.
При цьому варто чітко відмежовувати досудове врегулювання господарських спорів у розумінні розділу III ГПК України, від позасудових процедур захисту прав та вирішення спорів, які передбачені деякими законодавчими актами.
2.2. Порядок та строки пред'явлення претензії
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 6 ГПК України, підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.
Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією.
Претензія як матеріально-правова вимога одного з учасників спірного правовідношення до іншого являє собою засіб врегулювання конфлікту самими сторонами без втручання інших осіб із боку держави (у вигляді господарського суду).
Частиною 2 ст. 6 ГПК України встановлено вимоги щодо змісту Претензії. У претензії зазначаються:
- повне найменування і поштові реквізити заявника претензії ІІ підприємства й організації, яким претензія пред'являється. Таким чином, в претензії потрібно викласти повні та вичерпні дані про учасників спору. Заявник претензії зобов'язаний навести точні дані І другої сторони. Повне найменування, поштові й банківські реквізити заявника можуть міститися на фірмовому бланку листа, такий є, або в кутовому штемпелі. Якщо таких даних бракує, в претензії слід навести недостатні дані;
- дата пред'явлення та номер претензії;
- обставини, на підставі яких пред'явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні нормативні акти;
- вимоги заявника. Їх необхідно точно і конкретно сформулювати;
- сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
- перелік документів, що додаються до претензії, а також доказів.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це у ній.
Претензія має бути підписана повноважною особою підприємства, організації або їх представником. В останньому випадку до претензії слід додавати копію довіреності. При підписанні претензії обов'язково вказуються посада особи, яка їла підпис, та її прізвище. Якщо претензія підписана; особою, найменуванням посади якої проставлена риска або прийменник «за», то це слугує підставою для того, щоб її не розглядати.
Претензія та додані до неї документи надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. ГПК України інших способів направлення претензії (факсимільним зв'язком, електронною поштою тощо) не передбачає.
Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством - виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.
Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. У цьому питанні варто враховувати нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року № 1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів».
Варто зауважити, що існують і інші строки досудового врегулювання господарських спорів. Так, відповідно до ст. 315 ГК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Такі претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. У свою чергу, перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні (перевезення, що здійснюється залізницями та іншими видами транспорту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування) - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано у оказаний строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
При розгляді претензії підприємства та організації в разі Необхідності повинні звірити розрахунки, звернутися до спеціалістів |бо вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.
Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Заявник претензії має право на задоволення його законних і обґрунтованих вимог (ч. 5 ст. 7 ГПК України), право на своєчасний розгляд претензії й отримання відповіді на неї (ч. 1 - 3 ст. 7 ГПК України), а також Право на повернення йому отриманих оригіналів документів, Переданих разом із претензією (ч. З ст. 8 ГПК України).
2.3. Досудове врегулювання спорів при зміні, розірванні господарських договорів
Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити ЧИ розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.
Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після »вдержання пропозиції. Якщо сторони договору не досягай згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
У Господарському процесуальному кодексі не встановлено обмежень щодо категорій господарських договорів, спори про зміну чи розірвання яких може бути передано на вирішення господарського суду.
Відповідно до ст. 188 ГК України, яка регулює порядок зміни та розірвання господарських договорів, також відсутні обмеження щодо передання спору про зміну чи розірвання господарського договору залежно від категорії договору.
Двадцятиденний строк для відповіді на пропозицію про зміну чи розірвання договору відліковується від дати отримання пропозиції.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
У ст. 188 ГК України подається бажана, з точки зору законодавця, модель поведінки сторін при внесенні змін до договору або його розірванні. Ця модель має рекомендаційний характер з огляду на те, що будь-яких санкцій за недодержання порядку внесення змін до договору або його розірвання, передбаченому ч.ч. 2 та 3 ст. 188 ГК України (а саме: порядку направлення пропозиції про зміну або розірвання договору та відповіді на неї) цим Кодексом не передбачено. Оскільки господарським судам підвідомчі справи у спорах, в тому числі тих, що виникають при зміні або розірванні договорів (ст. 12 ГПК України), тільки дотримання сторонами встановленого ст. 188 ГК України порядку зміни та розірвання договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між ними спору. Якщо сторона, яка бажає змінити або розірвати договір, не зверталася із відповідною пропозицією до контрагента, то немає підстав і стверджувати про існування такого спору між сторонами, адже контрагент був позбавлений можливості волевиявлення.
2.4. Досудове врегулювання розбіжностей при укладанні Господарських договорів
Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, Можуть бути подані на вирішення господарського суду.
Допускається передання спорів, що виникають при укладенні господарських договорів, на вирішення господарського суду. ГПК України не обмежує можливості передання спору, що виник під час укладання господарських договорів, предметом договору. При цьому ураховувати норму ч. З ст. 5 ГПК України, яка встановлює, що порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо іншого порядку не встановлено чинним на території країни законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
Загальний порядок укладання господарських договорів викладено у ст. 181 ГК України. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну дієтами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та «рядку укладення даного виду договорів. Проект договору може дети запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі жди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог законодавства і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два Вимірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для. врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Окрім того, відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Як зазначається у ст. 183 ГК України, ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену дим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 22 грудня 1995 року «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі Складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, Організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Частина 8 ст. 2 цього ж Закону передбачає, що для Виконавців державного замовлення, заснованих повністю або Частково на державній власності (державних підприємств, установ та Організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів Господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів.
На відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку Продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.
Деякими законодавчими актами передбачено обов'язкове ^Укладання договору. Так, ст. 27 Закону України від 04 березня 1992 року «Про приватизацію державного майна» передбачає, що при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі - продажу. Згідно зі ст. 9 Закону України від 10 квітня 1992 року «Про оренду державного та комунального майна» у разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.