Оподаткування банківської діяльності в Україні

В Італії система оподаткування банків дещо інша: з банків стягується податок на прибуток корпорацій (26%) і місцевий податок (16,2%). Однак реальна ставка становить близько 38%, зокрема, при обчисленні податку 75% місцевого податку вираховується з оподатковуваного доходу.

У Франції банки (включаючи  представництва іноземних банків) сплачують  податок із корпорацій, який становить 24% із нерозподіленого прибутку і 22% – з прибутку, виплаченого у формі дивідендів. ПДВ не справляється з основних видів банківських операцій (процентні, комісійні), але він сплачується (у розмірі 18,6%) з операцій із лізингом, торгівлею банківськими металами та ін.

У Великобританії банк сплачує 23–25% від загального доходу із внутрішніх і зовнішніх операцій.

У США на банки поширюються звичайні ставки оподаткування корпорацій. Протягом багатьох років правила справляння податків із різних фінансових посередників розрізнялися. Комісія з фінансових інститутів рекомендувала недавно уніфікувати оподаткування всіх фінансових установ, крім кредитних спілок. З останніх прибутковий податок у даний час не стягується. Очевидно, комісія вважає, що зазначена пільга не дає їм такої вирішальної переваги в конкуренції, яке згубно відбилося б на інших фінансових установах. При оподаткуванні діяльності банків, як і при оподаткуванні корпорацій, у США перш за все звертається увага на дохід, а не на додану вартість або інші виробничі чи споживчі податки.

Слід підкреслити, що недоплата податків в американській  практиці карається законом. Тому розрахунок податків на рівні банку (або корпорації), банківської холдингової компанії являє собою важливе питання для службовців, бухгалтерів і керівників. Практика оподаткування банків, як й інших корпорацій, у США заснована на тому, що якщо вони мають прибуток, то мінімальний податок усе одно повинен бути сплачений.

У цілому, серед податкових важелів регулювання діяльності банків, що використовуються в більшості країн світу, велике значення надають зниженню податкових ставок, оскільки воно істотно стимулює зростання ділової активності та інвестиційної діяльності банків.

Україна в рейтингу сукупних податкових ставок займає далеко не перші  місця. Переконатись в цьому можна, розглянувши Таблицю 3.4.

Таблиця 3.4

Рейтинг України серед інших країн світу за рівнем сукупної податкової ставки

Джерело: Веб-сайт finance.ua. (про гроші) – Режим доступу : http://news.finance.ua/ua/ ~/1/0/all/2010/03/10/

189888

Однак із приводу цього питання думки вчених розділяються. Одні вчені вважають, що оподаткування банківського сектору є недостатнім і тому доцільно посилити податкове навантаження на нього.⁴⁶ Але в такому разі надмірне податкове навантаження на доходи завжди спонукає до пошуків різних методів несплати податків і неподання фінансової звітності банками до органів статистики. Протилежної думки дотримуються інші науковці, вважаючи, що податкові ставки на прибуток банків мають бути нижчими, ніж для підприємств виробничого сектору, аргументуючи це тим, що посилення податного тиску вплине на величину процентних ставок за кредитами, а здорожчання кредитів негативно відобразиться на виробничому секторі економіки. На сьогодні це є особливо актуальним питанням, адже вітчизняні підприємства мають надзвичайно низький рівень рентабельності і не в змозі користуватися дорогими кредитами та вчасно їх повертати. Зі свого боку, банки не можуть надавати таким підприємствам кредити, оскільки існує надто високий рівень ризику їх неповернення. Вважаємо, що в цьому контексті більш оптимальний варіант полягає в поєднанні двох протилежних думок науковців щодо проблеми оподаткування банків. А саме доцільним буде застосування диференційованих ставок оподаткування прибутку банківських установ: збільшення ставок для спекулятивних операцій і зниження для найбільш пріоритетних, таких як інвестування коштів в інноваційні підприємства і довгострокове інвестиційне кредитування реального сектору економіки.

Аналіз зарубіжного  досвіду оподаткування діяльності банків дозволяє зробити висновки і запропонувати рекомендації, які можуть бути використані у вітчизняній практиці як на макро-, так і мікрорівні.

По-перше, в Україні  доцільно було б ввести диференційований підхід до оподаткування банків. Зокрема, доцільно застосовувати знижену ставку податку на прибуток підприємств у тому разі, якщо банк систематично і регулярно направляє прибуток не на виплату дивідендів, а на збільшення капіталу банку, кредитування реального сектору економіки, розвиток діяльності за кордоном.

По-друге, у зв’язку з тим, що прибуткові податки, які сплачують банки, зачіпають рівень достатності капіталу і знижують чистий дохід нерівномірно, у податковому законодавстві доцільно передбачити низку позицій, які сприяли б отриманню певних банківських доходів. В умовах, коли потрібне цілеспрямоване вкладення коштів у реальний сектор економіки, такими доходами можуть виступати доходи банку від обслуговування пріоритетних галузей економічної діяльності.

3.2. Проблеми в системі  оподаткування банків та пропозиції щодо їх вдосконалення

Загальновідомо, що банки відіграють неоднозначну роль в економіці будь-якої держави і їх діяльність постійно супроводжується ризиками та має специфічні особливості. Разом з тим, банки є суб’єктами господарської діяльності, метою якої в умовах ринкового середовища є отримання максимального прибутку. Зважаючи на це, певні особливості має і механізм оподаткування фінансово-господарської діяльності банків, хоча на сьогодні їх податкове регулювання здійснюється відповідно до законодавства, єдиного для всіх господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності і сфери діяльності.

Проблема оподаткування  банків є багатоаспектною як правового, так і економічного спрямування. В податковій системі банки виконують подвійну роль. Як суб’єкти податкових відносин вони є платниками більшості податків, які на загальних підставах здійснюють до бюджетів всіх рівнів. Одночасно, будучи посередниками між державою і платниками податків, вони здійснюють перекази податкових платежів, від своєчасності яких залежить повнота обсягів державної казни. Крім того, на банки покладено функцію податкового і валютного контролю, яка полягає в наданні інформації щодо відкриття рахунків клієнтам та щодо їх фінансово-господарських операцій, своєчасності перерахування податків, виконання доручень щодо призупинення операцій на рахунках клієнтів тощо. Визначаючи важливу роль банків у податковій системі, необхідно зазначити, що вони є основними серед інвесторів реального сектора економіки, чим забезпечують збільшення кількості платників податків та створення додаткових матеріальних благ, підвищуючи таким чином дохідність бюджетної системи.

Податкове регулювання  банківської діяльності в узагальненому вигляді трактують як цілеспрямований комплексний процес використання засобів та інструментів впливу державної податкової політики на банківську діяльність з метою стимулювання чи стримування надання банківських послуг для отримання позитивних соціально-економічних результатів.⁴⁷ Погоджуючись в цілому із даним визначенням, варто звернути увагу на те, що воно не враховує специфіку діяльності банків, ставлячи їх в один ряд з усіма іншими господарюючими суб’єктами. Тому пропонуємо податкове регулювання розглядати як систему особливих заходів, спрямованих на втручання держави в діяльність банків як з метою наповнення державного бюджету та забезпечення розвитку економіки держави, так і регулювання їх фінансової стабільності.

Значення податків та особливості системи оподаткування  банків зумовлене функціями податків, основними з яких є дві – фіскальна та регулююча. З точки зору впливу на діяльність банків, найважливіше значення має регулююча функція податків, оскільки саме за її допомогою держава збалансовує свої інтереси з інтересами платників. Як прямий фактор, про що вже йшлося вище, система оподаткування банків впливає на такі показники їх діяльності як собівартість продуктів і послуг, витрати та фінансові результати, що у свою чергу, впливає на ліквідність банку та на розмір власних коштів, адже податки, як і будь-які витрати, призводять до зменшення прибутку, а значить і капіталу банку.

Крім оподаткування  діяльності власне банків на стабільне  функціонування банківської системи значний вплив здійснює і порядок оподаткування підприємств і населення. Так, податкова політика здатна впливати на розвиток економіки в цілому через оподаткування, що, в кінцевому результаті, впливає на грошово-кредитний ринок і формує умови, в яких проводиться грошово-кредитна політика. Разом з тим, кількість грошей в обігу визначає можливості суб’єктів господарювання щодо розрахунків та сплати податків і обов’язкових платежів до бюджетної системи в грошовій формі.⁴⁸

Окремі заходи податкової політики можуть впливати лише на грошово-кредитну сферу. Наприклад, це стосується намірів введення оподаткування процентного доходу за депозитами фізичних осіб, що може призводити до зменшення їх привабливості для населення, отже і обсягу, та до примушення банків підвищувати депозитні ставки з метою збереження цього джерела наповнення ресурсної бази. Це негативно впливатиме на банки та економіку в цілому, адже послаблення їх ресурсної бази чи її подорожчання негативно позначиться на обсягах і вартості кредитів, що надаються економіці. Разом з тим, можна навести аргументи і на користь такого податку, зокрема, зменшення стимулів для існування класу рантьє (наразі високі ставки за депозитами в банках дозволяють отримувати пристойні доходи без будь-якої додаткової діяльності), вирівнювання умов оподаткування порівняно із доходами від операцій з іншими видами активів, міркування соціальної справедливості та інше.⁴⁹

Однак наразі, коли банківська система тільки почала «одужувати»  від фінансової кризи, зважаючи на недостатню ресурсну базу банків, недовіру населення до них, навпаки – необхідно стимулювати вкладення коштів населення у банки. Тому найближчим часом запровадження оподаткування доходів, одержаних від банківських вкладів у вигляді відсотків, на думку експертів, є недоцільним.⁵⁰

Як у світовій, так  і у вітчизняній економічній  науці при дослідженні принципових проблем взаємовідносин держави і господарюючих суб’єктів в галузі оподаткування висловлюються прямо протилежні думки: від суджень про недостатній рівень оподаткування і необхідності посилення податкового тиску на банківський сектор економіки до суджень про надмірний податковий тиск на банки.

Ті вчені, що вважають оподаткування банківського сектора  недостатнім,

пропонують посилити податкове навантаження на нього, аргументуючи це тим, що: по-перше, діяльність банків пов’язана лише з перерозподілом національного доходу, оскільки вони, в основному, займаються посередництвом і не належать до сфери матеріального виробництва, яка потребує пріоритетного розвитку; по-друге, швидкість обігу капіталу банківських установ відносно висока, що дає змогу за однакової величини капіталу у сфері виробництва отримати вищий прибуток; по-третє, банки широко використовують практику приховування прибутків та уникнення оподаткування за допомогою різних схем та методів. Серед них найбільш поширеними є такі: виплати страхових премій на адресу пов’язаних із банками страхових компаній (дочірніх структур або акціонерів); відрахування на резерви за кредитними операціями; купівля цінних паперів у «інвестиційних» цілях, як і деякі валютно-обмінні операції, які теж можуть виводитися з-під оподаткування; штучне завищення видатків і приховування дохідних статей.⁵¹

Ця обставина поставила  перед податковою наукою і практикою  завдання пошуку ефективних методів протидії махінаціям і шахрайству. Оскільки прибуток шляхом певних маніпуляцій можна відносно легко приховати (мінімізувати), то виникає необхідність пошуку інших об’єктів оподаткування банків. Зарубіжний досвід показує, що у його якості можуть виступати, наприклад, чисті або валові активи банку, оподаткування банківських витрат (при цьому, понаднормативні витрати пропонувалось оподатковувати за підвищеною ставкою), оподаткування дебетових банківських транзакцій, яке запроваджується з метою унеможливлення монопольно високих цін на них та обмеження зацікавленості фінансових інституцій у надмірно ризикованих капітальних вкладеннях.⁵²

Протилежної думки дотримуються інші науковці, вважаючи, що податкові  ставки на прибуток банків мають бути нижчими ніж для підприємств виробничого сектору, аргументуючи це тим, що посилення податкового тиску вплине на величину процентних ставок за кредитами, а подорожчання кредитів негативно відобразиться як на виробничому секторі економіки, так і на добробуті населення. На сьогодні це є особливо актуальним питанням, адже вітчизняні підприємства мають надзвичайно низький рівень рентабельності і не в змозі користуватися дорогими кредитами та вчасно повертати їх. Зі свого боку банки не можуть надавати таким підприємствам кредити, так як існує надто високий рівень ризику їх неповернення.

Державне податкове  регулювання банківського сектора, з економічної точки зору, передбачає проведення аналізу структури та абсолютних значень податкових надходжень до бюджету України від банків. У цьому зв’язку, з самого початку слід зауважити те, що на сьогодні фактично відсутня статистика Державної податкової служби України щодо податків, сплачуваних банкам. Тому аналіз спробуємо здійснити за інформацією, представленою в періодичних виданнях, в яких наведені посилання на офіційні джерела, та за статистикою НБУ.

Податок на прибуток займає особливе місце в податковому  регулюванні банківської діяльності. Його обсяги є найбільшими у структурі податкових платежів, що здійснюють банки, і є другим за значущістю податком, який формує бюджет. Відповідно до ст. 133 розділу ІІІ Податкового кодексу України (ПКУ) ставка податку на прибуток є уніфікованою, і поступово її розмір знижується: з 1 квітня 2011 року становить 23%; з 1 січня 2012 року – 21%; з 1 січня 2013 року – 19%; з 1 січня 2014 року – 16%.⁵³ Така новація, запроваджена ПКУ, демонструє державний підхід, оснований на концепції А. Лаффера, за якої зростання податкових ставок змушує бізнес або припиняти свою діяльність, або йти в тінь і навпаки.