Оподаткування банківської діяльності в Україні

Аналіз збільшення частки банківської системи у формуванні доходної частини державного бюджету, причин наукової нерозробленості питань податкового регулювання банківської діяльності в Україні дав змогу виявити таке:

● по-перше, банківська інформація і статистики є недостатніми для глибокого аналізу оподаткування банків та його ефективності;

● по-друге, серед методів державного регулювання банків пріоритетними було і залишається грошово-кредитне регулювання, а не податкове. Адже банки - це фабрики з виробництва кредитів;

● по-третє, регулювання банківської діяльності повинно здійснюватися в рамках самої банківської системи за активної участі НБУ, але в його руках немає традиційних податкових методів впливу.

Водночас зниження доходності і стійкості банківської системи, певне по- гіршення фінансового стану банків, зменшення банківських податкових надходжень до державного бюджету підвищують запитуваність на дослідження податкових методів регулювання банківської діяльності. Тому нині держава перед податковими органами ставить завдання забезпечити сприятливі макроекономічні умови для функціонування кредитно-банківської системи і перетворення її у активний фінансовий інструмент інвестиційного процесу, що безпосередньо впливає на інвестиційний клімат держави.¹²

Не можна не помітити, що в Україні в останні 3-5 років  взаємодія податкової і банківської систем активно висвітлюється в економічній періодиці і публіцистиці, у виступах офіційних державних посадових осіб. Встановлено, що в економічній літературі, яка є для нас доступною, нині розглядаються та обґрунтовуються два основні підходи щодо оцінки рівня оподаткування банків. За першим підходом рівень оподаткування банків є недостатній і тому податкове навантаження необхідно посилити. При цьому виділяють такі головні аргументи:

● банківська діяльність є посередницькою і тому належить до невиробничої діяльності. Ця діяльність пов'язана не з виробництвом і первинним розподілом, а тільки з перерозподілом національного доходу. Не важко встановити, що ця аргументація має свої витоки у класичній (Адам Сміт) і критичній політекономії (Карл Маркс). Адже саме А. Сміт і К. Маркс вважали працю банкіра непродуктивною, а за принципом матеріалізму, який вони сповідували, випливало, що банківництво є вторинним стосовно сфери матеріального виробництва, і, окрім цього, не бере участі у створенні ВВП. Все це виправдовувало підвищення податків на банки з метою розвитку реального виробництва, а не другорядного банківського сектора. Однак цей аргумент не доводить потреби підвищення оподаткування банків порівняно з підприємствами матеріального виробництва;

● відносно занижений  порівняноіз створеним ВВП рівень оподаткування банківського сектора. Інакше кажучи, підвищення ставки податку на прибуток забезпечує дотримання принципу рівномірності або справедливості оподаткування, який потребує сумірності обкладання за платіжоспроможністю платників податків. І цей аргумент іде від Адама Сміта. І ніби є логічним. Адже у низці постсоціалістичних країн частка банківських податкових надходжень до державного бюджету є у 2-3 рази меншою від частки банків у створенні ВВП. З іншого боку, у науці ще досі немає обґрунтованої методики розрахунку ВВП банківського сектора і тому наведені кількісні показники не є переконливим доказом збільшення оподаткування банків;

● відносно висока (до якої належать банківські установи) швидкість обігу капіталу, що дає змогу за класичною політекономічною теорією за однакової у сфері виробництва величини капіталу отримувати вищий прибуток. Своєю чергою, вищий прибуток у сфері обігу визначає тут і вищу норму прибутку, ніж у сфері матеріального виробництва. Відносно вищий рівень норми прибутку у сфері обігу і банківській сфері, зокрема, зумовлений низькими показними вартості основного капіталу порівняно з промислово-виробничою сферою. Окрім цього, ринок посередницьких, зокрема банківських послуг, у перехідних до ринку економіках є ненасиченим, що природно підвищує попит і ціну на них.¹³

Необхідно акцентувати увагу на тому, що дослідження обіговості бан-ківських засобів в Україні ще, по суті, не проводились і тому коефіцієнти оборотності середньої тривалості одного обігу в днях по банківському сектору загалом не обчислені. У зв'язку з цим нині не можна порівнювати оборотність банківських засобів з оборотністю засобів в інших галузях національної економіки і як це впливає на їх рентабельність.

Ще одним аргументом підвищення податкового навантаження на банки є приховування прибутків та уникнення оподаткування за допомогою різних схем та методів. Ця обставина поставила перед податковою наукою і практикою завдання розробити ефективні методи протидії махінаціям. Увагу дослідників привернув банківський прибуток як база оподаткування. У ході його аналізу вчені дійшли висновку, що, оскільки прибуток шляхом певних маніпуляцій можна відносно легко приховати (мінімізувати), то його необхідно замінити чистими активами банку. Ця ідея знайшла практичну реалізацію у низці країн Латинської Америки, банки яких у 1989-1993 р. перейшло на оподаткування активів: чистих (Болівія, Венесуела) і валових (Мексика, Аргентина, Перу, Еквадор).¹⁴

Отже, бачимо, що встановити вплив швидкості обігу банківських засобів, якщо вона відома, на рентабельність банківської системи, у принципі можна. Однак наука ще не має відповідей на питання про конкретну обіговість засобів банків, як вона впливає на рентабельність і як рентабельність визначає ставку податку на прибуток банку.

За другим підходом, обґрунтовують необхідність зниження податкового навантаження банківського сектора з метою більшого залучення ресурсів банків у реальну економіку.

Високі податки на прибуток банків послаблюють їх, посилюють нестабільність банківської системи. За цих наслідків неприпустимо встановлювати для банків більші податкові ставки на прибуток, ніж для підприємств інших галузей та видів діяльності. Окрім того, високий податковий тиск на банки негативно впливає на величину відсоткових ставок за кредит.

Дуже часто вища ставка оподаткування прибутків банків збільшує, особливо у короткотерміновому періоді часу, ставку позичкового відсотка. Е. Василишин і Л. Маршавіна дійшли висновку, що "державне регулювання структури інвестиційного портфеля банків, яке здійснюється непрямим податковим методом, негативно позначається на інвестиційній стратегії банків, посилюючи ізоляцію фінансового сектора від реального і відірваність банківського капіталу від виробничого, поглиблюючи розрив у русі грошових, фінансових і матеріальних потоків".¹⁵

На наш погляд, це зумовлено  ще й тим, що в умовах високої частки податкових вилучень з прибутку підприємства не можуть забезпечити окупність кредитів у потрібні терміни, а збільшення під впливом податків ставки позичкового відсотка ще більше зменшує їхній платіжоспроможний попит на кредит. Потрібно враховувати ще й те, що податки впливають не тільки на попит на кредит, але й на пропозицію позичкового капіталу. Адже важкий податковий прес негативно впливає на обсяги кредитних ресурсів банків. Все це у підсумку істотно знижує роль та значення позичкового капіталу та й самих банків у процесах розширеного відтворення економіки як на макро-, так і на мікрорівнях.   Щоб активізувати інвестиційну, кредитну та депозитну діяльність банків у відтворювальних процесах економічної системи держави, потрібно запроваджувати податкові стимули.

Оподаткування банків чинить значний вплив як на окремі банківські операції, так і на їхню діяльність загалом. До речі, саме в цьому і проявляється сутність оподаткування як важливої прямої умови банківської діяльності. Так, високі ставки податків породжують у банків прагнення мінімізувати показники балансового прибутку шляхом створення штучних витрат і спрямування коштів у спеціалізовані дочірні структури. Податкові пільги (знижені ставки податків), наприклад, на доходи всіх державних цінних паперів, доходи по кредитах підприємствам пріоритетних галузей економіки тощо можуть сприяти активізації банківської діяльності у названих напрямках.

Ухвала керівництвом банку рішення про впровадження нового фінансового інструменту, банківського продукту, інноваційної технології супроводжується аналізом діяльності. При цьому дохідність є видимим показником, однак оподаткування може звести очікувану дохідність до нуля і навіть призвести до збитків. З цієї причини банки під час розроблення і впровадження нових фінансових інструментів і банківських продуктів обов'язково повинні враховувати чисту дохідність, тобто дохідність з врахуванням оподаткування.

Оподаткування – це зовнішній чинник впливу на банківську діяльність. Водночас, зовнішні чинники доцільно поділити на прямі і непрямі.¹⁶

Прямі чинники безпосередньо  впливають на напрямки, обсяги та інструменти банківської діяльності і спрямовані передусім або виключно на банки.

Непрямі чинники прямо не пов'язані з банківською діяльністю і спрямовані насамперед на інші види діяльності (промислове виробництво, видобуток корисних копалин, освіта, наука, страхування тощо), що має вплив на інструменти та напрямки діяльності банків. Непрямі чинники – це опосередковані дії на банківську діяльність. В умовах децентралізованого управління економікою значення і масштаби непрямих механізмів впливу на банківську діяльність зростають. Попри це, наслідки непрямих чинників і методів регулювання банківської діяльності значно складніше прогнозувати, а "прояв результативності непрямого регулювання характеризується, на відміну від прямого механізму регулювання, часовим лагом".¹⁷

До непрямих чинників банківської діяльності належить оподаткування юридичних і фізичних осіб, які є клієнтами банків. Наприклад, розміщення у банках грошових засобів на депозитних рахунках потребує від юридичних осіб оформлення відповідних документів у податкових органах. Однак, клієнтам банків це було не зовсім вигідно і зручно і тому вони розміщували свої кошти в інших фінансових інструментах, наприклад, векселях. Якщо норми відрахувань з фонду оплати праці у державні соціальнінебюджетні фонди високі, то це стимулює створення і використання різних кредитно-депозитних і страхових схем з виплати зарплати, що сприятиме підвищенню показників виданих кредитів фізичним особам, розміщених депозитів фізичних осіб, збільшенню показника середніх ставок за депозитами і зменшенню ставок за кредитами.

До зовнішніх непрямих чинників (методів) впливу на банківську діяльність необхідно зачислити встановлення термінів сплати податків і зборів, визначення переліку інформації, необхідної для надання податковим органам, передбачення санкцій за порушення податкового законодавства тощо.

Банки є посередниками у перерахунку податків і зборів юридичних і фізичних осіб у бюджет, вони виконують функції податкових агентів – утримують і перераховують у бюджет подохідний податок, податок на закупівлю готівкової іноземної валюти та інших податків, зборів і платежів.

Ще донедавна банки здійснювали  касове виконання бюджету і вели рахунки податкових інспекцій і бюджетних організацій. Саме у цей час, використовуючи вади податкового законодавства, виник особливий "бізнес" проблемних банків, який полягав у тому, що такі банки не виконували платіжних доручень клієнтів на перерахування податкових платежів у бюджети всіх рівнів і позабюджетні фонди. За чинним тоді законодавством обов'язки платника податків при цьому вважали виконаними, але гроші у бюджет не надходили, оскільки банк їх не перераховував.¹⁸

Про велику роль оподаткування у  банківській діяльності свідчать такі приклади із світової практики:

1. Гучні скандали навколо  окремих банків (наприклад, Bank of New York) щодо відмивання грошей і ухилення від оподаткування.

2. Створення та існування  офшорних зон з метою мінімізації  податковихплатежів.

3. Дотримання принципу  конфіденційності вкладів і нерозголошення інформації, зокрема податковим органам про клієнтів і рух засобів на їхніх рахунках. Це швейцарським банкам надало великої популярності у діловому світі.¹⁹

 

Отже, за допомогою податків можна істотно впливати на діяльність банків. Однак нині головним завданням податкового впливу на діяльність вітчизняних комерційних банків є, по-перше, переорієнтація вкладень банків у реальний сектор економіки, а не у спекулятивні інструменти банківської діяльності (міжбанківське кредитування, ринок цінних паперів, валютні цінності).

По-друге, податкове втручання  у банківську діяльність не повинно послаблювати фінансову стійкість банків і сприяти їхньому банкрутству, особливо малих банків.

По-третє, податкове регулювання  повинно протидіяти наростанню монополізації у банківництві, оскільки монополізація ринку банківських продуктів створює умови та можливості для перекладання податкового тягару на клієнтів через зростання відсоткових ставок за користування кредитами, зниження ставок на депозити, збільшення комісійних тарифів тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

2.1. Основні  види податків і зборів, що сплачують банки

 

Банківська система  будь-якої країни - це унікальна система, що акумулюючи значні обсяги тимчасово  вільних  фінансових ресурсів держави, господарюючих  суб'єктів і населення, перерозподіляє їх між тими суб'єктами фінансових відносин, які відчувають тимчасовий дефіцит  коштів і забезпечує таким чином  процес постійного відтворення виробництва. Це свідчить про те, що банківська діяльність постійно супроводжується ризиками і має свої специфічні особливості. Зважаючи на це, певні особливості  має і механізм оподаткування  фінансово-господарської діяльності банків, хоча податкове регулювання  здійснюється відповідно до законодавства, єдиного для всіх суб'єктів господарської  діяльності, незалежно від форми  власності і сфери діяльності.  

Крім того, недосконалість нормативно-законодавчої бази призводить до недостатнього оподаткування  одних банківських операцій та надмірного оподаткування інших. Цей фактор не дає можливості стабільного розвитку банківського бізнесу та реального  сектору економіки України.²⁰