Аналіз напрямів вдосконалення системи державного пенсійного страхування в Україні

Третього-вирішального удару  по пенсійній реформі завдав парламент  у між владний період (24 грудня 2004 р.) як вимушений захід для надання  законодавчого формату урядовому  рішенню про підвищення пенсій із тимчасовими дотаціями до прожиткового мінімуму. Ідеться про внесені кардинальні зміни до ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

У першій редакції цієї статті мінімальний розмір пенсії за віком  встановлювався в розмірі 20% середньої  заробітної плати працівників, зайнятих в галузях національної економіки за попередній рік, що визначається спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. Механізм передбачав на тлі економічного зростання поступове, зі зростанням заробітної плати в економіці України, підвищення мінімальних пенсій до величини прожиткового мінімуму.

Варто зазначити, що у  чинному законодавстві показник мінімальної пенсії виконував важливі  функції щодо визначення величини максимальної пенсії, а також надбавок та доплат до розміру пенсії окремим категоріям пенсіонерів (непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника , інваліди та інші учасники війни, реабілітовані громадяни і ін.) За новим Законом показник  мінімальної пенсії втратив зазначені функції , оскільки поняття „максимальна пенсія” взагалі вилучено з закону. Тепер пенсійна виплата за законом  залежить від страхового стажу та заробітку, з якого сплачувалися внески, і не обмежується максимальним розміром. Проте надбавки та підвищення розміру пенсій тимчасово зберігаються  і встановлюються  до прийняття  відповідного закону в розмірах, що фактично виплачувалися згідно із Законом України „Про пенсійне забезпечення”  на день набуття чинності новим законом з подальшою індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Упродовж грудня 2004 р. та на початку 2005 р. редакція статті зазнала  великих принципових змін. Розмір мінімальної пенсії за віком тепер  прив’язаний до визначеного законом  розміру прожиткового мінімуму для  осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум - це вартісна величина певного набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, котрі є достатніми для забезпечення нормального функціонування потреб людини, збереження її здоров’я.

Проте право на розмір пенсії в розмірі прожиткового мінімуму мають чоловіки за наявності 25 та жінки - за наявності 20 років страхового стажу. За страхового стажу меншої тривалості мінімальна пенсія за віком встановлюється в розмірі , пропорційному наявному страховому стажу, на підставі мінімального розміру пенсії за віком [2].

Зазначена стаття також  передбачає можливість підвищення розміру пенсії понад мінімальний розмір у тому разі, коли застрахована особа має страховий стаж , тривалість якого перевищує в чоловіків 25 і у жінок 20 років. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам та 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, призначеної відповідно до ст. 27 цього Закону, але не більш як на 1% розміру величини прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Які ж наслідки таких  трансформацій? Для об’єктивності необхідно проаналізувати як позитивні так і негативні аспекти запроваджених змін.

До позитиву, безперечно, треба віднести значне зростання  розміру пенсій. Якщо на початку 2004 р. середній розмір пенсійних виплат за всіма пенсійними програмами становив 182,24 грн., то на початок 2005 р. він склав 316,23 грн., а на 1 квітня 2005р. 375 грн. Як бачимо розмір пенсійних виплат зріс за зазначений період більш як у двічі. Пенсію вище за величину прожиткового мінімуму тепер отримують понад 10,7 млн. пенсіонерів, або 80% усієї кількості пенсіонерів, тим часом рік тому їх налічувалося лише 9%. 75-100% прожиткового мінімуму включно тепер отримує близько 18% пенсіонерів, решта - близько 2% чисельності пенсіонерів-менше 75% прожиткового мінімуму. До останньої категорії належать особи, котрі мають дуже малий стаж роботи, що суттєво вплинуло на розмір їх пенсій.

Проте значних успіхів  у пенсійному забезпеченні досягнуто  занадто великою ціною. Нині Пенсійний  фонд за рахунок власних надходжень не забезпечує фінансування пенсій. Із 61,1 млрд. грн. витрат бюджету пенсійного фонду в 2005 р. передбачено асигнувати за рахунок держави 18,6 млрд. грн., або майже третина пенсійних витрат перекладена на держаний бюджет. Витрати на пенсійне забезпечення, як частка ВВП зросли з 8,4% у 2000р. до 14% у 2005р. (рис. 2)

Рис.2 Видатки на пенсійне забезпечення через систему Пенсійного фонду

Різке збільшення витрат негативно вплинуло на споживчий  ринок, у наслідок чого зросли ціни на споживчі товари та деякі види послуг. Навіть прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, „подорожчав” відразу на 17% за один рік.

Передбачалося, що пенсійна реформа завдяки впровадженню обов’язкового  накопичувального компоненту стане  потужним джерелом власних інвестицій  та двигуном економічного зростання. Замість цього отримали величезну гирю на шию економіки та значний дефіцит коштів Пенсійного фонду, що гальмує темпи економічного зростання, збуджує інфляційні процеси, а отже і унеможливлює істотне підвищення добробуту народу  в середньостроковій перспективі. Щоб упровадити систему обов’язкового накопичення коштів, що передбачалося здійснити з 2007 р. для молодого покоління громадян, необхідно було зарезервувати в бюджеті пенсійного фонду 12 млрд. грн., або приблизно 7% існуючого тарифу внесків пенсійного страхування. Саме таку суму коштів потрібно буде „відстібнути” від бюджету Пенсійного фонду, щоб спрямувати їх до накопичувального фонду. Проте таку саму суму коштів необхідно компенсувати солідарній системі для забезпечення сталих пенсійних виплат нинішнім пенсіонерам. Тепер упровадження обов’язкового накопичувального компоненту в запланованому форматі виглядає ілюзорним на найближчі 10 років з огляду на брак необхідних резервів коштів. Отже, відбулася переорієнтація пріоритетів пенсійної реформи, оскільки найближчий  зиск від реформи отримає не молоде покоління, як передбачалося, а саме нинішні пенсіонери [38, с.12]

У системі пенсійного страхування  принцип страхування, як правило, реалізується так, що застраховані особи повинні  вносити (або за них вносити) свій внесок у формі визначеної частини своєї заробітної плати (доходу) і в разі втрати заробітку (настання старості) одержують компенсацію, розмір якої зорієнтований  на величину їхньої попередньої  заробітної плати, якщо раніше було сплачено соціальні внески. Принцип страхування, якісною характеристикою якого , як було сказано, є тісна взаємна залежність між внеском і виплатою, що відіграє дуже важливу роль  під час практичного застосування . Зокрема завдяки його дії від системи соціального страхування відлучаються ті особи, які не здійснили попереднього вкладу в систему у вигляді сплачених внесків. Це позитивно сприймається застрахованими особами.

Зараз пенсійне забезпечення регламентується вже 28 законами. Майже  кожен з цих законів керується своїми підходами та принципами пенсійного забезпечення , що справляє вплив на розмір пенсії. (табл. 2.)

Таблиця 2.

Чисельність пенсіонерів  за видами пенсійних програм

станом на 1 січня 2004-го та 2005 рр.

Так за один рік страхового стажу одним нараховують 1% заробітку, іншим - у чотири - п’ять разів більше. Інший приклад стосується призначенню пенсії у разі втрати годувальника. За Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсія на одного непрацездатного члена сім’ї становить 50% пенсії за віком померлого годувальника, тимчасом як за Законом України „Про наукову і науково-технічну  діяльність” – 40%, а за законом „Про державну службу” – 70%. Ті чи інші пільги – кому менші, кому більші – мають приблизно 4 з 13,5 млн. пенсіонерів. Найвищій рівень середньомісячної пенсії в народних депутатів України, за ними йдуть судді, прокурори працівники Національного банку України науковці , замикають пенсіонери, які отримують соціальні пенсії за Законом „Про пенсійне забезпечення” та пенсіонери за Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. При цьому чисельність статутних, тобто з вищими пенсіями,  осіб постійно збільшується  за загальної тенденції до зменшення чисельності пенсіонерів. Пенсійну ситуацію, що склалася в Україні, можна схарактеризувати так: „кому черпак, а кому ложка”. Відтак зараз у нас відбувається регресивний перерозподіл коштів у пенсійній системі не від багатих - до бідних, а навпаки – від бідних – до багатих.

Нерівність конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення  суперечить Основному закону. Так стаття Конституції України проголошує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Також не може бути привілеїв чи обмежень у правах  громадян за будь якими ознаками (ст.24), крім випадків, передбачених Конституцією (ст.64) [1].

Дотримання рівноправності громадян у соціальному забезпеченні вимагають і міжнародно-правові  акти, учасниками яких є Україна. Так, європейська соціальна хартія від 18.10.61 (підписана Україною 02.05.96) та переглянута  Європейська соціальна хартія від 03.05.96 (підписана Україною 07.05.99) наклали на Україну зобов’язання щодо забезпечення ефективного здійснення  прав громадян на соціальне забезпечення  без будь-якої дискримінації.

Міжнародний пакт про  економічні, соціальні та культурні права, який відповідно до положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визнав право кожної людини на соціальне забезпечення, зокрема соціальне страхування. Україна, як учасник цього Пакту зобов’язалася гарантувати здійснення проголошених у Пакті прав без жодних дискримінації (ч.2, ст.2).

Поки що пенсійна реформа  не виправдала сподівань, бо пенсії, як і раніше залишилися низькими і нараховуються  несправедливо.

Існує особлива складність завдання реформування пенсійної системи в Україні тому, що реформування має ввести пенсійне забезпечення в систему ринкових інститутів, враховуючи те, що ринкові інститути повинні відповідати „новій економіці”.

Але реалізувати ринковий принцип пенсійного забезпечення поки що важко. Зараз в Україні склалася ситуація коли лише 0,7% валового внутрішнього продукту виділяється для фінансування пенсійних програм.

Зрозуміло, що завдання проведення ефективної пенсійної реформи ускладнюються  бюджетною ситуацією, бо пенсійні зобов’язання традиційно вважаються умовними зобов’язаннями держави.

Розроблена в Україні  концептуальна й законодавча  база передбачала, що на сьогоднішній день в Україні ефективно працюватимуть  механізми недержавного пенсійного забезпечення : недержавні фонди і  управляючі компанії.  На думку експертів, пенсійна реформа не створила повноцінних інститутів, здатних змусити пенсійні гроші працювати на економіку, не створила стимулів для  відрахування внесків у населення.

Експерти визначають такі причини, які не дозволяють пенсійним  грошам працювати на повну міць. По-перше, це законодавчі обмеження з розміщення активів. Законодавством передбачено, що значну частину коштів пенсійні фонди можуть інвестувати в державні цінні папери. По-друге, пенсії не можуть інвестуватися в нерухомість і землю, оскільки ринок землі ще не сформований, а інші ринки нестабільні. По-третє, через слабкість фондового ринку [25, c.8-10].

2.3.Шляхи відновлення фінансової рівноваги пенсійної системи в процесі реформування.

Що ж потрібно зробити  в середньостроковий перспективі для того, щоб пенсійна система відновила фінансову рівновагу та набула цивілізованого вигляду?

1.З огляду на старіння нації та необхідність утримання пенсії на належному рівні ми приречені збільшити пенсійний вік. Зробити це можливо очевидно двома раундами – спочатку підняти вік виходу на пенсію жінкам у продовж п’яти років до 60, а потім усім упродовж наступних п’яти років - до 65 років. Хоча підвищення пенсійного віку є політично дискусійним, від цього заходу держава може отримати зразу дві вигоди – працюючи громадяни залишаються у складі робочої сили і сплачують внески протягом тривалішого терміну, а після виходу на пенсію отримують пенсійні виплати протягом коротшого часу. Цей підхід є вигідним, власне для працюючих громадян, однак значна частина політичних діячів до таких пропозицій не ставиться прихильно. Проте саме такий підхід дає змогу поступово стабілізувати пенсійну систему. За розрахунками підвищення пенсійного віку в Україні до 65 років сприятиме поступовому скороченню кількості пенсіонерів приблизно на 40%, що дало б можливість дещо підняти пенсії нинішнім пенсіонерам  та скасувати дефіцит бюджету Пенсійного фонду.