Аналіз напрямів вдосконалення системи державного пенсійного страхування в Україні

Роки	Всього	З них
		працездатного віку	пенсійного  віку
20011	48415,5	27984,7	11492,8
2005	47 447,8	28 706,1	11 204,9
2010	46008,5	28091,9	11377,5
2015	44616,5	26570,7	11840,1
2020	43150,8	24905,7	12273,8
2025	41741,2	23716,9	12534,4
2030	40536,2	22566,3	12950,5
2035	39280,5	21066,1	13475,8
2040	38 526,3	19 533,0	14 328,0

 

Демографічне навантаження на солідарну систему пенсійного забезпечення досягне свого піку в 2030-х роках, коли щорічні темпи приросту співвідношення чисельності пенсіонерів та платників внесків сягатимуть 2% на рік, а чисельність пенсіонерів, що отримують пенсію з Пенсійного фонду України, перевищить чисельність платників внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (рис.1,додаток А,Б,С).

 

Рис.1. Прогноз чисельності населення України за крупними віковими групами, осіб.

 

Це є ще однією причиною необхідності реформування чинної розподільчої пенсійної системи за участю загальнообов’язкового і добровільного пенсійного страхування.

В ході проведення реформування потрібно вирішити такі завдання:

- забезпечити обов’язковість державного пенсійного страхування всіх працюючих громадян і поступово перейти до паритетної сплати пенсійних внесків – порівну роботодавцями й найманими працівниками. За тих хто не працює з поважних причин, внески має сплачувати Держбюджет;

- установити порядок призначення пенсій виключно на основі персоніфікованого обліку. Для осіб, які не працювали і не сплачували пенсійних внесків, - зберегти соціальні виплати з коштів Державного і місцевого бюджетів, а не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян;

- фінансувати дострокові пенсії за рахунок роботодавців, що стимулюватиме їх до запровадження нових технологій, поліпшення умов і охорони праці, зменшення чисельності громадян, котрі працюють в шкідливих умовах;

- запровадити сплату єдиного страхового внеску на загальнообов’язкове державне страхування, доручивши це Пенсійному фонду;

- передбачити економічні стимули для пізнішого виходу людей на пенсію шляхом прогресивного підвищення розміру пенсії за кожен рік праці після досягнення пенсійного віку [56,с.11];

Перед обов’язковою накопичувальною системою постали свої завдання:

- підвищення рівня пенсій за рахунок отримання інвестиційного доходу;

- посилення залежності розміру пенсії від пенсійних внесків роботодавців і найманих працівників;

- забезпечення права успадкування коштів пенсійних внесків спадкоємця в разі передчасної смерті застрахованої особи;

- формування на основі пенсійних внесків інвестиційного капіталу;

- розосередження ризиків фінансування виплати пенсій між солідарною й накопичувальною системами;

- удосконалення управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій управління активами Накопичувального пенсійного фонду;

- створення дієвих механізмів захисту майнових прав та інтересів застрахованих осіб [56, с.12].

Тепер зупинимося на основних засадах пенсійної реформи, розглянемо принципові положення тих законодавчих актів, які визначають структуру і діяльність пенсійної системи і розглянемо їх з позиції саме застрахованої особи.

Законами „Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування” і  „Про недержавне пенсійне забезпечення”  визначається, що система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: перший рівень – реформована солідарна система, другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і третій рівень – система додаткового (добровільного) пенсійного забезпечення.

Більшість працюючих  громадян України отримали свідоцтва  застрахованої особи в системі  загальнообов’язкового державного соціального страхування. Це означає, зокрема, що в  Пенсійному Фонді України  кожному громадянину, який має таке свідоцтво, відкрита його особиста справа в автоматизованій системі персоніфікації внесків на пенсійне страхування, в якій спеціальними програмно-технічними засобами записується вся інформація про трудовий шлях людини, відображається заробітна плата за кожен місяць, премії інші виплати, починаючи з 2000 р. Відповідно до цих записів у цій електронній пенсійній справі в майбутньому, коли людина виходитиме на пенсію, їй обраховуватиметься розмір щомісячної пенсійної виплати. Автоматична система побудована таким чином, що вся інформація може бути звірена з базою даних податкової інспекції і, при виявленні, можуть бути встановлені розбіжності. Вся інформація в системі накопичується і зберігається впродовж усього терміну до виходу людини на пенсію, а потім, ще досить тривалий час після призначення пенсії.

При призначенні пенсії за допомогою спеціальної програми розрахунки здійснюються таким чином, що розмір пенсії чітко залежатиме від розміру заробітної плати, з  якої сплачувались внески до Пенсійного фонду, а також від тривалості періоду, за який ці внески сплачувались, тобто від страхового стажу. Якщо внески були меншими за встановлений відсоток від мінімальної зарплати, то і страховий стаж обліковуватиметься в меншому розмірі. Після призначення пенсія індексується на рівень інфляції і ще додатково не менш ніж на 20% темпу зростання середньої заробітної плати за галузями економіки. Це дає змогу, по-перше, захистити пенсію від інфляції, а по-друге, додатково підвищувати її одночасно з підвищенням рівня доходів працюючих громадян.

Людина має змогу  оформити необхідні документи для  отримання пенсії з іншого – накопичувального рівня. Розмір пенсії з накопичувальної  системи залежить від суми зроблених  внесків, а також інвестиційного доходу, отриманого на ці внески у процесі інвестування  коштів за весь період участі у системі.

Впровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи одразу планувалося з 2007 р, тепер строки перенесені на 2009 рік. Громадяни, яким на час запровадження відрахувань до Накопичувального фонду залишиться до пенсійного віку десять і більше років зможуть взяти в ній участь за власним бажанням, а тим, кому до пенсії залишилося 20 і більше років братимуть участь в накопичувальній системі обов’язково.

Аналіз основних положень пенсійної системи України дає можливість  зрозуміти природу тієї майбутньої страхової пенсії, яка буде отримуватись з системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Принцип-один – хто  сплачує внески, той в майбутньому  отримує пенсію у відповідному розмірі, хто не сплачує внесків, той розраховує лише на соціальну допомогу, розмір якої значно нижче за найменшу трудову пенсію. Це об’єктивні реалії, звірені з економічними законами, які визначають чітку залежність отримуваних благ від трудового внеску.

Одним з найважливіших  питань є  питання про встановлення віку виходу на пенсію за майбутнім  законодавством. З огляду на світовий досвід, на несприятливу демографічну ситуацію в Україні, а також беручи до уваги різні точки зору щодо цього питання, потрібно зазначити, що проблема збільшення пенсійного віку існує.

При діючому законодавстві громадянам надано право самостійно приймати рішення  стосовно виходу на пенсію чоловіків  і жінок у віці, визначеному  законодавством, або продовжувати працювати  далі. При цьому Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено збільшення розміру пенсії за кожен рік страхового стажу після досягнення вказаного віку.

Найважливішим питанням, від вирішення  якого залежить успіх реформування є питання розуміння громадянами України суті реформи і ступінь їх довіри до нової пенсійної системи [30,с.3].

Досвід багатьох країн, які досягли  значних показників у пенсійному забезпеченні показує, що чим вище ступінь  розуміння сторонами прав та обов’язків одна одної, тим кращі показники фінансової стабільності пенсійних фондів і тим вищий рівень пенсійних виплат. Тому найбільш дієвим засобом підвищення рівня взаємної довіри є проведення широкої інформаційно роз”яснювальної роботи серед громадян України, різних суспільних груп, активне залучення до цієї роботи соціальних партнерів – профспілок і об”єднань роботодавців з метою надання суспільству об”єктивної і достовірної інформації щодо головних положень пенсійної реформи, ознаомлення з нею кожного громадянина, керівника державної установи, підприємства чи приватного підприємця. Від чіткого розуміння громадянами свого конкретного місця в новій пенсійній системі значною мірою залежатиме їх розуміння власної ролі і місця в суспільстві, а відтак і їх впевненість в завтрашньому дні. Саме з цього починається суспільна злагода, в цьому полягає сутність громадського суспільства.

Фактор розуміння і довіри можна  віднести до найбільш узагальнюючих, але  саме він виступає визначальним при  становленні і розвитку системи  недержавного пенсійного страхування в якому будуть задіяні роботодавці, працівники, недержавні пенсійні фонди різних видів.

Також одним з завданням  пенсійного реформування є прозорість пенсійної системи, тому, що лише досягнувши цього можна говорити  про її повну керованість, а від так і надійність.

Можливо констатувати той факт, що прийняття трирівневої моделі пенсійного забезпечення обумовлюється також низкою політичних висновків:

- персональні рахунки втілюють бажані стимули до трудової діяльності та дотримання платіжної дисципліни;

- за належних фіскальних умов фондована схема може сприяти зростанню заощаджень та інвестицій у країні;

- фондовані рахунки можуть створити кращі умови для роботи установ, що діють на ринку капіталу, і поліпшити ефективність розподілу капіталу, а отже, прискорити темпи економічного розвитку країни;

- прибутки на капітал та трудові доходи є змінними, тому багаторівневі пенсійні системи дозволяють людям диверсифікувати ризики періоду трудової діяльності;

- фондований компонент багаторівневої пенсійної системи дозволяє країнам, особливо невеликим, розподілити колективні пенсійні ризики на більшу економічну базу.

Викладаючи концептуальні  підходи, на яких базується практика пенсійного реформування в Україні, і в основу яких покладено органічне  поєднання політичних, соціальних і економічних закономірностей життєдіяльності і розвитку суспільства сподіваємося що вони привернуть увагу широкого загалу, бо з них починається шлях до вирішення питань, які турбують кожного громадянина у повсякденному житті [36, c.7].

 

2.2. Проблеми реформування сучасної системи пенсійного забезпечення.

 

З  першого січня 2004 р. в Україні набрали чинності  два закони з пенсійної реформи  – щодо державного пенсійного страхування  та недержавного пенсійного забезпечення. Разом ці закони охоплюють регулювання трьох рівнів пенсійного забезпечення:

- солідарну систему обов’язкового державного пенсійного страхування;

- накопичувальну систему обов’язкового державного пенсійного страхування;

- добровільну систему недержавного пенсійного забезпечення

[38, с.8].

Перший з цих законів  „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є базовим. Він стосується регулювання солідарної держаної пенсійної системи та обов’язкової накопичувальної системи. Останню в нашій країні планували запровадити в недалекому майбутньому, за досягнення відповідних соціально-економічних умов.

Запровадження з першого січня 2004 р. пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5 млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб  отримали підвищення пенсії  в розмірі від 20 до 100 грн., а близько 900 тис. осіб – від 100 до 1000 грн. Решта пенсіонерів згідно з рішенням Кабінету міністрів України отримала  підвищення пенсії на 4,2%.

Широкий громадський  резонанс викликала прийнята Кабінетом  Міністрів України постанова  від 20 листопада 2003 р. № 1783 „Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян”, якою було безпідставно змінено в гірший для застрахованих осіб бік показники середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки з 1958р. по 1991р. та середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2002 р. Такі дії Кабінету Міністрів України призвели до порушення прав громадян. Це був перший урядовий удар  по пенсійній реформі, що мав своїм наслідком недоплату пенсіонерам близько 2 млрд. грн. та зменшення відповідної диференціації в розмірах пенсій.

Другого урядового удару  було завдано по пенсійній реформі  наприкінці виборчої компанії Президента України, коли Постановою Уряду від 18 березня 2004 р. № 1215 „Про підвищення рівня  пенсійного забезпечення” було впроваджено на 2004р. (з 1 вересня ) дотацію до пенсії в сумі, якої не вистачало до прожиткового мінімуму. Ухвалення зазначеної постанови заздалегідь не планувалося, оскільки вона не забезпечувалася фінансуванням з пенсійного фонду, тож рішення мали очевидну політичну спрямованість. У результаті різко зросли обсяги пенсійних виплат, кожна третя гривня на виплату пенсій була профінансована за рахунок  запозичень з Державного казначейства та пізніше перекрита тимчасовими надходженнями від приватизації державного майна [38,с.9].