Развитие интеграционніх процесов в Латинской Америке

Гідні уваги метаморфози відбулися з державною пенсійною системою. Вона також приватизована. Свої пенсійні внески робітники сплачують у

 

приватні фірми і, виходячи на пенсію, отримують назад не тільки вкладені гроші, а й додаткову суму за інвестування (як результат капіталізації внеску). Означені фонди швидко зростають. На середину 90-х років вони контролювали 12,5 млрд. дол., що становило 35 % ВВП. Як і в економічно розвинутих країнах, у Чилі відбувався, таким чином, процес розпорошення національної власності, а чилійці ставали дрібними капіталістами, оскільки форма пенсійної системи надала мільйонам громадян можливість отримувати дивіденди у приватному секторі виробництва. У 1990 р. в умовах бідності проживало 40 % усіх чилійських сімей, у 2000 р. цей показник становив 20,6%. Разом з тим Чилі зіткнулася з низкою проблем, як екологічних (спеціалізація на експорті природних ресурсів), так і соціальних (заборона розлучення та абортів), які набули політичного характеру й розкололи суспільство [14, с 19].

У березні 2000 р. президентом Чилі став Рікардо Лагос Ескобар — лідер „Об'єднання партій за демократію", яке перебуває при вдалі з 1990 р. Протягом 2001-2002 pp. у країні було прийнято низку законів, що стосуються, насамперед, соціальної політики і сфери трудових відносин: закон про створення Фонду страхування від безробіття, закон про реформу трудового законодавства, закон про боротьбу з ухиленням від сплати податків тощо. Була відмінена також смертна кара.

Нині державу очолює соціалістка Мішель Бачелет — перша в історії держави Чилі жінка на цьому посту. І головний напрямок її діяльності - це поєднання економічного прогресу з демократичним розвитком і соціальною політикою, направленою на дотримання інтересів більшості [27, с.61].

1.2.3. Бразилія

Бразилія - найбільша за територією та населенням країна Латинської Америки. її населення - 170 млн. чол. - складає майже половину жителів Південної Америки. Національна економіка оцінюється в 450 млрд. дол., що у два рази більше вартості економіки країн Східної Європи. За обсягом ВВП

 

Бразилія входить у першу десятку країн світу. Потужна модерна промисловість, створена в повоєнний період, продукує літаки, підводні човни, автомобілі, військову та космічну техніку. У країні збудовано два космодроми. Кількість жителів у десяти містах перевищує 1 млн. чол.

У середині і другій половині 90-х років прискорився процес економічного розвитку країни. Це стало наслідком стабілізаційної програми, розробленої командою тодішнього президента країни Ф. Кардозу (відома під назвою „план реал"). З 1 липня 1994 р. запроваджена нова грошова одиниця - реал [10, с.201].

Найбільш високих темпів розвитку досягнуто у виробництві споживчих товарів (95,5 % усього приросту за 1991 - 1997 pp.) і товарів тривалого користування. Так, за випуском автомобілів Бразилія займає сьоме місце у світі (2,2 млн.). Темпи зростання в обробній промисловості в 1997 р. - 5 %. Виробництво сільськогосподарської продукції в 1991 —1997 pp. виросло на 20%. Бразилія утримує перше місце у світі за експортом апельсинового соку і друге — традиційної кави. Зростання виробництва бройлерів за сім років становило 60 % (третє місце у світі). Обсяг зовнішньої торгівлі за цей же період збільшився у два рази і становив 111,5 млрд. дол. ВВП за 1997 p. сягнув 1 трлн. дол. [6, с.З09].

Швидкими темпами розгорталася приватизація. Бразилія володіє великим внутрішнім ринком і динамічним експортним сектором. У 90-х роках у країні відбувалися процеси, які багато в чому нагадували чилійські: економіка прагнула покінчити з характерною для попередніх часів закритістю — йшла приватизація державних компаній, у Бразилію залучалися іноземні інвестиції. Проте цілий ряд причин утруднював цей украй необхідний процес. Згубний вплив на економіку Бразилії мав високий рівень інфляції, який у 1993 р. становив 30 % за місяць. Породжені нею високі процентні ставки гальмували продуктивне підприємництво, спричиняли корупцію та загострення ситуації в соціальній сфері. Та й сам процес   роздержавлення   наштовхувався   на   цілу   низку   перепон.   Так,

 

енергетичні та телекомунікаційні компанії не можуть бути продані без відповідних змін у конституції. Заходи центральної влади гальмувала також надмірна незалежність бразильських штатів. А наявність у країні 43 політичних партій свідчила, що демократичне суспільство з ринковою економікою в Бразилії ще тільки починає формуватися [10, с.202].

Значною перепоною був і роздутий державний сектор. Проте було з кого брати приклад: на відміну від державного, приватне виробництво у Бразилії надзвичайно ефективне, з інтенсивним припливом інвестицій, а його продукція відповідає високим стандартам.

Загальний спад виробництва у світі з початку XXI ст. не обійшов і бразильську економіку, тісно пов'язану з кон'юнктурою на світових ринках. У 2001 р. спад виробництва становив 0,6 %. Значних збитків країні завдала також енергетична криза, що стала наслідком посухи, оскільки 90 % енергетичних потужностей країни припадає на ГЕС. Впали реальні доходи населення — 50 млн. бразильців живуть сьогодні нижче прожиткового мінімуму. У країні налічується 8 млн. безробітних, а зовнішній борг на 1 січня 2002 р. сягнув 212 млрд. дол. Економічні та соціальні проблеми привели до заміни владних виконавців біля керма державної машини. 27 жовтня 2002 року президентом Бразилії був обраний лідер Партії трудящих Луї Інасіу да Сілва[20,с.12].

1.2.4 Мексика

Мексика, країна зі 100-мільйонним населенням, так само як і інші країни-лідери регіону, відкривалася і приватизувалася, налагоджувала широкі торговельні зв'язки зі США та Канадою на нових засадах, стала членом різних міжнародних організацій, у тому числі й ГАТТ. Уже в 1991 — 1993 pp. ВВП країни збільшився на 7,2 %, що стало наслідком відходу від традиційного протекціонізму і державного патерналізму. Важливу роль у цьому процесі зіграв президент К.  Салінас де Гортарі — прихильник моделі відкритої

 

економіки. В зазначений період щорічні зарубіжні інвестиції становили 4,5 млрд. дол. А в 1994—1995 pp. цей показник зріс до 10 млрд. дол. [10, с.203].

Проте переважання соціалістичних методів господарювання, що суперечили ринковим принципам економічної свободи, дуже скоро дало про себе знати. Потужний потік північноамериканського імпорту через Ріо-Гранде завдав великих втрат мексиканській валютно-фінансовій системі. До всього цього додався вибух політичного насильства (вбивство в 1994 р. кандидата в президенти від правлячої Інституційно-революційної партії Луїса Дональдо Колосіо). На півдні країни повстали індіанці. Складну ситуацію підігрівали противники реформ. У грудні 1994 р. вартість мексиканського песо впала на 40 %. Почався спад виробництва. Крах мексиканського ринку, наступна втеча з Мексики зарубіжних інвестицій завдали шкоди також численним північноамериканським компаніям у Мексиці й неабияк стурбували уряд США, який вирішив ужити рішучих заходів для стабілізації песо. Своєму партнерові по НАФТА Сполучені Штати Америки надали кредит у 20 млрд. дол. Загалом же зовнішні надходження склали 50 млрд. дол. Новий уряд президента Ернесто Седільйо зумів переломити ситуацію. Уже в 1996 р. економічне зростання становило 5,2 %, 1997 р. — 7 %. Програмою Седільйо передбачалося, що такі темпи збільшення виробництва збережуться до кінця століття. Протягом 1996—1997 pp. була подолана фінансово-економічна криза. Однак спад економічної активності в США у 2001 р. позначився й на Мексиці, економіка якої зав'язана північного сусіда. Відчутних економічних втрат зазнала країна й унаслідок падіння цін на нафту [7, с 15].

У 1995 р. була започаткована реформа ехідальної (общинної) системи у сільському господарстві — найбільш відсталої, архаїчної форми господарювання на селі. Члени ехідо здобули право самостійно вирішувати долю своїх колективних господарств. Згідно з новим законом общинні землі стали об'єктом купівлі-продажу [10, с.204].

 

Наприкінці XX ст. настійною необхідністю для Мексики стала політична реформа, яка усунула б перепони на шляху демократизації в усіх сферах життя. Як відомо, у країні тривалий час зберігалася диктатура Інституційно-революційної партії (ІРП), котра, по суті, розпоряджалася у своїх інтересах великою державною власністю завдяки відповідним контрольним важелям. З 1929 р. й до кінця століття ІРП була своєрідною КПРС, ядром політичної системи, здійснювала необмежений контроль над законодавчою владою, хоча її повноваження й функції не були закріплені в конституції. Щоправда, диктатура ІРП пом'якшувалася тією обставиною, що жодна особа в Мексиці не може перебувати при владі більше як шість років. Ще однією перепоною на шляху до демократії була надто сильна регіональна влада, що зосередилася в руках губернаторів штатів [8, с.33].

Останнім часом у країні здійснюються заходи, спрямовані на узаконення опозиції як демократичного парламентського інституту. Були внесені важливі зміни до системи партійного та електорального законодавства, гарантовано прозорість виборів і незалежність виборчого інституту від виконавчої влади. Все це забезпечило прихід опозиції до влади. 1 грудня 2000 р. президентом Мексики був обраний Вісенте Фокс Каседа, що поклало край більш як 70-річній владній монополії ІРП. Мексиканська демократія здобула ще одну важливу перемогу. У країні завершилося встановлення багатопартійного конституційного правління. Важливою умовою досягнення стабільної демократії є подолання бідності, низького рівня життя, характерного для пересічного мексиканця. У цьому плані акцент на розвиток освіти став одним із вирішальних засобів виходу з такого стану. Якщо у 1994 р. у країні функціонувало сім державних технологічних університетів, у 1997 — 24, то у 2000 р. — 42. Підготовка кадрів високої кваліфікації — важливий показник реальної боротьби з бідністю [7, с 15].

Слід відмітити, що Мексика лідирує серед країн латинської Америки по притоку прямих іноземних інвестицій [57, с.23]. Одним із найбільш важливих зрушень в останнє десятиліття заключається в тому, що помітно

 

посилилася залежність Мексики від північноамериканського ринку. Наприклад, до 2000 р. було створено 3713 „макиладорас", ці підприємства в мексиканській економіці зайняли сильні позиції. Таким чином все говорить проте, що Мексика як і інші крани Латинської Америки знаходяться на складному і відповідальному рубежі, стоїть перед тяжким вибором шляхів подальшого розвитку. Успішне і правильне вирішення цієї задачі забезпечить соціальний і економічний прогрес регіону [25, с 13].

1.2.5 Аргентина

Аргентина — друга за територією (2167 тис. кв. км) і третя за населенням (37 млн. чол.) країна Латинської Америки.

У 90-ті роки Аргентина здійснила ринкове реформування своєї економіки. Президент Карлос Менем (1989—1999), лідер Хустісіалістської (пероністської) партії, віддаючи належне духові часу, виявився прихильником демократизації, „виробничої революції*", модернізації, зміни ролі держави у національному виробництві. До його приходу міжнародні економісти вважали Аргентину „латиноамериканським хворим". Менем успішно приватизував державну власність, у тому числі авіаційну та нафтову компанії, домігся прийняття закону, який забороняв емісію грошей, не забезпечених доларовим паритетом, золотом і цінними паперами, запровадив жорсткий фіскальний режим. Через три роки інфляція впала до нуля, приріст ВВП становив 9 %. Проте внаслідок шокової терапії кожен п'ятий аргентинець втратив роботу [6, с.314].

Творцем аргентинського „економічного дива" був випускник Гарвардського університету міністр економіки Д.Кавалло. він дотримувався монетарних принципів управління економікою. Однак доларової маси постійно не вистачало, оскільки на ринку США збувалося лише 10-11 % аргентинської продукції, а достатніх внутрішніх джерел нагромадження не було. За такої ситуації країна змушена була вдатися до зовнішніх кредитів,

 

сума яких у 90-ті роки зросла у 2,5 рази. Багата ресурсами країна стала жити , по суті, в борг що загрожувало негативними наслідками [10, с.206].

У 90-ті роки Аргентина взяла курс на входження до міжнародного ринку, державна участь в економіці була зведена до мінімуму , проведена майже цілковита приватизація державних підприємств. Національна валюта прирівнювалася до долара (1 песо - 1 долар).

У міжнародному плані Аргентина схилялася до тісної співпраці зі США, вийшла з Руху неприєднання, у рамках МЕРКОСУР посилила інтеграційні стосунки з Бразилією [6, с.314].

Скориставшись успіхами в економіці, К.Менем після 1993 p., коли пероністи на проміжних виборах до нижньої палати парламенту втратила більшість, провів конституційну реформу, яка звелася до скорочення терміну перебування на посаді президента з шести до чотирьох років з правом повторного обрання. У 1995 р. К.Менем знову став президентом. Проте уже з 1996 р. економічна ситуація стала погіршуватися. На аргентинську економіку негативно вплинули такі чинники, як мексиканська (1995) та азійська (1997-1998) фінансово-економічні кризи. Монетаристські методи господарювання виявилися неефективними. У 1998 р. спад в економіці сягнув 3 %. З рівнем життя аргентинців падав і рейтинг Менем, зростало безробіття. Почастішала практика невиплат зарплати державним службовцям. А тому перемога на президентських виборах наприкінці 1999 р. кандидата від опозиційного лівоцентристського Альянсу за працю Фернандо де ла Руа, людини з бездоганною діловою та політичною репутацією, була цілком закономірною [23,с.163].

Новий президент своїми головними завданнями за ситуації, що склалася, вважав боротьбу з корупцією та безробіттям, досягнення конкурентоспроможності аргентинської економіки на світовому ринку. Однак уже на середину 2001 року де ла Руа змушений був визнати, що поставлені цілі за перші 500 днів його президентства не досягнуті. Більше того, країні загрожував дефолт, оскільки в рамках обслуговування загального

 

зовнішнього боргу в 170 млрд. дол. треба було виплатити 20 млрд. дол. таких коштів країна не мала. Де ла Руа вдалося домовитися з МВФ про виділення 40 млрд. дол., у тому числі й на оздоровлення економіки. Умовою отримання нових кредитів було зобов'язання скоротити внутрідержавні витрати, дефіцит бюджету тощо. Це означало крах соціальної політики. Скорочувалися витрати на охорону здоров'я, освіту, інші соціальні потреби. Затримувалися виплати пенсій. Запроваджувалися обмеження на виплату банківських вкладів. Тріщав бюджет. Зовнішній борг сягнув 200 млрд. дол., що становило 45% ВВП [10, с.207].

Вибух загального невдоволення стався 19 грудня 2001 p., коли уряд заявив про неможливість здійснювати чергові платежі, що означало дефолт. Натовпи людей почали громити „Макдональдси", банки. У сутичках з силами правопорядку під час заворушень 19-20 грудня загинуло 27 осіб, сотні були поранені. 21 грудня президент і уряд пішли у відставку. Надії на підтримку США були примарними. Після 11 вересня 2001 р. США було не до Аргентини.

Чинники, що спричинили аргентинську кризу, - комплексні, мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер не тільки економічні, а й політичні корені. Насамперед , Аргентина перестала отримувати ренту від сільського господарства ( зерно, м'ясо), котра раніше була джерелом суттєвих надходжень до державної скарбниці. Причиною такого становища , на думку економістів. Було застосування прогресивних технологій у сільськогосподарському виробництві багатьох країн. Крім того еміграція аргентинських фірм у Бразилію в пошуках сприятливих умов для бізнесу значно звузила податкову базу в Аргентині, внаслідок чого зменшилися суми податкових надходжень до бюджету. Гроші від приватизації були частково розкрадені, частково використані правлячою елітою не за призначенням, а отже не працювали на майбутню тривалу перспективу в розбудові ринкової економіки. Честолюбні мрії про президентське крісло плекав навіть творець „економічного дива" Д.Кавалло [60, 58].

 

Упродовж бурхливих днів грудня 2001 - січня 2002 року змінилося кілька тимчасових президентів. П'ятим став Едуардо Дуальде - губернатор провінції Буенос-Айрес. У січні 2002 року Дуальне здійснив девальвацію песо. Водночас держава стала повертатися до регулюючих чинників. На найближчі два роки (2002-2003) уряд наділявся правом корекції цін на основні продукти харчування й деякі ліки. Дефолт і девальвація дали можливість країні, що прагнула до високого рівня життя, який насправді не могла собі дозволити, починати життя спочатку [10, с.208].